Психологічні особливості професійної ідентичності

У психології не існує єдиного підходу у визначенні професійної ідентичності, оскільки автори різних психологічних шкіл вкладають своє бачення в трактування цього феномену.

У найширшому сенсі ідентичність розуміється як ототожнення індивідом себе з іншою людиною, безпосереднє переживання суб’єктом тієї чи іншої міри тотожності з об’єктом. Проте ідентичність не є простою тотожністю самому собі або іншим, а передбачає певні співвідношення «Я та інші», представляючи собою феномен, який виникає з діалектичного взаємозв’язку індивіда й суспільства. Ідентичність є результатом ідентифікації, яка у свою чергу є процесом.

У сучасній літературі з психології виділяються два основні види ідентичності: особиста (персональна) і соціальна. Професійна ідентичність є найбільш затребуваним видом соціальної ідентичності в сучасних умовах.

Визначенням професійної ідентичності як складової самосвідомості особистості займалися І. Дружиніна, В. Осьодло, А. Сергеєва. Компоненти професійної ідентичності розкриваються в роботах С. Каліщук, В. Кириченка, Ю. Поваренкова, А. Сергеєвої та ін. Рівні розвитку професійної ідентичності та її функції описані в роботах О. Єрмолаєвої, В. Зливкова, В. Овсяннікова, М. Пряжнікова, Л. Шнейдер та ін.

Професійна ідентичність – психологічна категорія, яка відноситься до усвідомлення своєї приналежності до певної професії й певного професійного співтовариства. Профідентичність детермінована професійним спілкуванням і професійним досвідом, репрезентується за допомогою мовних засобів через образ «Я». Професійна ідентифікація – це об’єктивна й суб’єктивна єдність із професійною групою, справою, що зумовлює спадкоємність професійних характеристик (норм, ролей і статусів) особистості.

Існує точка зору, згідно з якою термін «професійна ідентичність» дублює інші усталені в психології поняття. Наприклад, професійне самовизначення, професіоналізація, професійний саморозвиток, професійний статус і роль. Так, ці поняття відображають суть особистісних змін у ході професійної підготовки та професійної діяльності. Безумовно, між ними існує певна близькість, але водночас кожне з них має свій змістовний пласт. Професійна ідентичність відноситься до числа понять, у яких виражено концептуальне уявлення людини про своє місце в професійній групі чи спільності. Крім того, це уявлення супроводжується певними ціннісними та мотиваційними орієнтирами, а також суб’єктивним ставленням (прийняттям чи ні) своєї професійної приналежності. Враховуючи все це, професійна ідентичність постає як інтегративне поняття, у якому виражається взаємозв’язок особистісних характеристик, що забезпечують орієнтацію у світі професій, більш повно реалізувати особистісний потенціал у професійній діяльності, а також прогнозувати можливі наслідки професійного вибору.

Професійна ідентичність формується в процесі самовизначення й слугує показником професіоналізму.

Професійне самовизначення, що розуміється як знаходження смислів виконуваної роботи, передує професійній ідентичності. У цій термінології професійна ідентичність розуміється як самостійне й усвідомлене володіння смислами виконуваної роботи.

Якщо трактувати професійне самовизначення як проектування, то професійною ідентичністю є будівництво трудового й у цілому життєвого шляху.

Формування професійної ідентичності відбувається в процесі професіоналізації. На думку Т. Румянцевої, поняття «професіоналізації» найчастіше розуміється як опанування людиною системи професійних знань, умінь, навичок, як безперервний процес професійного розвитку людини з моменту вибору професії до припинення активної трудової діяльності. Професіоналізація є процесом становлення професіонала, що включає в себе вибір людиною професії з урахуванням власних можливостей і здібностей, освоєння правил і норм професії, формування й усвідомлення себе як професіонала, збагачення досвіду професії завдяки особистому вкладу, розвиток своєї особистості засобами професії.

Згідно з дослідженнями М. Абдулаєвої, Д. Завалишиної, Е. Климова, Т. Кудрявцева та ін. професійна ідентичність остаточно формується на порівняно пізніх етапах професіоналізації. У ряді концепцій становлення професійної ідентичності співвідноситься з певними віковими етапами (Е. Зеєр, Р. Хейвигхерст, Л. Шнейдер). У цілому становлення професійної ідентичності являє собою тривалий поетапний процес, який бере початок у період професійного навчання (Т. Буякас, Ю. Поваренков, Ф. Вондрачек).

Цей процес проходить ряд стадій. Е. Зеєр виділяє такі етапи залежно від соціальної ситуації й провідної діяльності:

- аморфна оптація (0-12 років) – професійно орієнтовані інтереси й схильності;

- оптація (12-16 років) – формування професійних намірів, усвідомлений вибір професії на основі урахування індивідуально-психологічних особливостей;

- професійна підготовка (16-23 роки) – формування професійної направленості й системи професійно орієнтованих знань, умінь та навичок, набуття досвіду, підготовленість, готовність до самостійної праці;

- професійна адаптація (18-25 років) – освоєння нової соціальної ролі, досвіду самостійного виконання професійної діяльності, професійно важливі якості;

- первинна професіоналізація (26-33 роки) – професійна позиція, індивідуальний стиль діяльності, кваліфікаційна праця;

- вторинна професіоналізація (34-42 роки) – професійний менталітет, ідентифікація з професійною спільнотою, гнучкий стиль діяльності, висококваліфікована діяльність;

- професійна майстерність (42-60 років) – творча професійна діяльність, само проектування своєї діяльності й кар’єри, вершина (акме) професійного розвитку.

Поняття «ідентичність», «професійна ідентичність» та «професія» пов’язані певним чином. Професія задає змістові характеристики професійної ідентичності, ніби забезпечуючи «морфологію» професійної діяльності і професійної спільноти, тим самим структуруючи «діапазон маневру в рамках виконуваної і засвоєної діяльності» (М.С. Пряжников), залишаючи можливість для різноманітних варіантів самореалізації всередині професії як групи суміжних спеціальностей. Ідентичність виступає як динамічна структура, що розвивається і змінюється протягом всього життя людини. Ідентичність у якості новоутворення особистості у загальному вигляді визначається як стійке переживання тотожності Я у часі і просторі; вона передбачає автентичність самосприйняття, високий рівень інтеграції окремих динамічних і суперечливих образів Я в єдину систему, завдяки чому оформлюється і зберігається стійке, узагальнене і цілісне індивідуально-особистісне самовизначення, що підтримується і розділяється спільнотою значущих інших.

Впродовж багатьох років не піддається сумніву твердження, що становлення особистості й формування Я-образу відбувається у процесі життя особистості, що зумовлено багатьма чинниками.

І. Кон запропонував рівневу концепцію Я-образу спираючись на теорію диспозиційної регуляції соціальної поведінки В. Ядова. А от Р. Бернс пропонує Я-образом позначати лише когнітивний компонент самосвідомості, оскільки він недостатньо передає динамічний, оціночний характер уявлень індивіда про себе.

Е. Еріксон розглядає формування Я-образу людини в контексті її вікового розвитку і виділяє вісім етапів, на кожному з яких відбувається зміна соціальних ролей і позицій. Кожна стадія пов’язана з певною кризою розвитку.

Д. С'юпер стверджував, що людина прагне вибрати професію, яка відповідає її уявленням про себе. Якщо вибрана професія відповідає Я-концепції людини, то вона досягає самоактуалізації.

У сучасній психології науковці розглядають різні сторони Я-концепції

особистості. А.А. Реан вводить поняття професійної Я-концепції індивіда і виділяє в ній реальну та ідеальну складову.

Реальна професійна концепція людини – це уявлення особистості про себе як про професіонала, тоді як ідеальна Я-концепція відповідає професійним бажанням та сподіванням.

Реальна та ідеальна професійна Я-концепція не тільки можуть не збігатись, але і в більшості випадків різняться. Їхня відмінність є джерелом професійного самовдосконалення особистості та її прагнення до розвитку.

Інший науковий підхід до розуміння цього поняття використовує український психолог Ж.П. Вірна, яка розглядає професійну ідентичність як результат дії особистісного прийняття професії. У дослідженні Ж.П. Вірної виділяються такі форми професійної ідентифікації:

- контрастно-позитивна форма – повний збіг в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така збалансованість в усвідомленні самого себе та значення професійної діяльності пояснюється розвинутим соціалізованим смислом, коли людина виявляє вміння чітко визначати та використовувати умови і засоби професійної діяльності;

- контрастно-негативна форма – повне розходження в оцінюванні реального Я, ідеального Я і професійного Я. Така неузгодженість супроводжується неадекватним усвідомленням себе і професійної діяльності через відсутність (втрату) значення професійної діяльності і, можливо, життєвого смислу;

- перспективно-позитивна форма – повний збіг в оцінюванні реального Я та ідеального Я, і професійного Я та ідеального Я, що свідчить про ідеалізоване бачення себе як професіонала. Факт розходження в оцінюванні реального Я і професійного Я пояснюється інструментальними характеристиками самооцінки особистості, позбавленими адекватного стимулювання;

- перспективно-негативна форма – збіг в оцінюванні професійного Я та ідеального Я, при неадекватному оцінюванні реального Я і професійного Я та ідеального Я і реального Я. І як результат відбувається деформація в адекватності оцінок і самоконтролю особистості у професійній діяльності та у життєвих ситуаціях;

- проміжна форма – порушення ідеального усвідомлення себе і професійного образу, що є результатом не тільки неадекватної самооцінки, але й розходження усвідомлення цілей і засобів професійної діяльності із власними можливостями людини.

На думку Л. Шнейдер, професійна ідентичність виступає складним інтеграційним феноменом, який об’єднує уявлення людини про своє місце в професійній групі і відповідно в суспільстві, ставлення до своєї професійної приналежності [6]. Також це поняття постає у вигляді складного взаємозв’язку особистісних характеристик та властивостей, які здатні забезпечити орієнтацію у світі професій, спрогнозувати можливі наслідки професійного вибору та реалізувати власний потенціал в обраній професійній діяльності. Аналізуючи феномен професійної ідентичності, Ю. Поваренков у межах концепції професійного розвитку розглядає його як:

- провідну тенденцію становлення суб’єкта професійного шляху;

- емоційний стан, особистості на різних етапах професійного шляху; він виникає на основі ставлення до професійної діяльності і професіоналізації в цілому як засобу соціалізації, самореалізації і задоволення рівня домагань особистості, а також на основі ставлення особистості до себе як суб’єкта професійного шляху, як професіонала;

- підструктуру суб’єкта, професійного шляху, що реалізується у формі функціональної системи, спрямованої на досягнення певного рівня професійної ідентичності.

У дослідженнях А. Лукіянчук професійна ідентичність розглядається як динамічна система, яка формується у процесі професійної освіти та активного розвитку професійної компетентності, і впливає на ціннісно-смислову сферу та вдосконалення професійної майстерності майбутнього спеціаліста.

Вузьке і широке тлумачення професійної ідентичності дають Г. Ложкін та Н. Волянюк. У вузькому розумінні професійна ідентичність розглядається дослідниками як самосвідомість, система уявлень людини про себе як суб’єкта життєдіяльності. У широкому сенсі професійна ідентичність є поняттям, у якому формовиявляються концептуальні уявлення людини про її місце у професійній групі чи спільноті; ці уявлення супроводжуються певними ціннісними і мотиваційними орієнтаціями.

А. Назиров трактує професійну ідентичність як рівень професійного розвитку, за якого відбувається самоототожнення особистості з обраною професією, з її соціальними та рольовими функціями, вимогами та завданнями.

Феномен професійної ідентичності, на думку М. Павлюк, є багатомірним і складним. А це, у свою чергу, означає, що професійна ідентичність не може мати якогось єдиного універсального критерію чи показника. У роботах М. Павлюк представлено критерії становлення професійної ідентичності та визначення рівня її сформованості на основі показників пізнавального, оціночно-ціннісного, конативного критерію.

Розвиток професійної ідентичності, на думку Н. Жигінас, може відбуватися у таких напрямах:

— розвиток потреб та інтересів;

— формування домагань особистості у плані визначення того, ким та яким людина себе бачить;

— відбувається дедалі більш глибоке усвідомлення себе, своїх можливостей та потреб.

На думку М. Павлюк, необхідною умовою розвитку професійної ідентичності фахівця є сама особистість, особистісний і професійний потенціал, а також спеціальні знання й уміння, необхідні для певного виду діяльності.

Л. Шнейдер професійну ідентичність розглядає як результат процесів

професійного самовизначення, персоналізації і самоорганізації, що виявляється в усвідомленні себе представником певної професії і професійної спільноти, ототожнення/диференціації себе зі Справою й Іншими, в когнітивно-емоційно-поведінкових самоописах Я.

Л. Шнейдер виділяє етапи становлення професійної ідентичності, що співвідносяться з етапами психічного розвитку дитини й історичного розвитку профідентичності в соціогенезі:

- допрофесійний – у період дитинства набуваються фрагментарні й несистематичні знання про світ професій; вибори й переваги ситуативні та випадкові;

- передпрофесійний – до моменту закінчення шкільного дитинства підліток досить непогано розбирається в зовнішніх професійно диференціюючи ознаках. У період отроцтва починається професійне самовизначення, що полягає в ідентифікації зі своєю професією й відокремленні від інших видів професійної діяльності;

- обізнаний – у процесі професійного навчання юнак докладно диференціює професійні групи й може ідентифікуватися з однією з них. У цей період відбувається професійна персоналізація, яка полягає в ідентифікації зі своїм співтовариством і відокремленні від інших спільнот, професійне самовизначення під час успішного розвитку може бути завершено в загальному вигляді, починається професійна самоорганізація. Професійна ідентичність може формуватися вже в повному обсязі;

- професійний – у після вузівський період молода людина долучається до самостійної професійної діяльності. Більш глибоке засвоєння професійних нормативів і стереотипів диференціює, впорядковує образ «ідеального професіонала», який доповнюється образом «себе як професіонала», все більш уточнюється в ході професійного самопізнання – від стереотипів поведінки в типових обставинах до моделей продукування творчих рішень у непередбачуваних ситуаціях, самореалізації й розвитку особистості в праці.

Коли мова йде про професійну ідентичність особистості, то первинно варто звернути увагу на професійну орієнтацію старшокласників. Як стверджує Г. Балл, теорія, методи й методики професійної орієнтації в Україні, як і в інших країнах СНД, пройшли складний шлях свого становлення. У 60-х і першій половині 70-х років панувало визначення професійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства із урахуванням інтересів і схильностей особистості учня. Неважко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих професій. Особистість учня в такому процесі витискається на край системи. Урахування психологічної структури особистості учня здійснюється «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації.

Особистість у професійній орієнтації виступає як суб’єкт діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення [3]. Засоби професійної орієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокреації й саморозвитку із спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб’єктивних та об’єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти. Професійна ідентичність – це прийняття на рівнях ціннісних позицій, які допустимі в тому чи іншому професійному просторі. Тому, коли у взаємозалежному зв’язку є ціннісні та емоційні складові професійної ідентичності, її досягнення відбувається за допомогою рефлексії та самоопису або, іншими словами, самоставлення зовнішнього та внутрішнього світу як досвіду соціального і духовного життя особистості. При цьому становлення професійної ідентичності, професіоналізація свідомості опосередковані тривалим, поетапним розвитком індивіда як суб’єкта, особистості та індивідуальності. Спочатку це етап навчання, накопичення досвіду, освоєння та систематизації теоретичних знань.

Далі підключається психологічна складова професіоналізації, коли особа спостерігає, привласнює та уявляє себе і майбутню професію. Наступний – етап саморефлексії, усвідомлення реального стану справ, їх прийняття чи не прийняття нею, а також визнання чи не визнання професійним співтовариством її як фахівця. Важливо те, що надбання професійної ідентичності відбувається у процесі навчання, уможливлюється через творчу пізнавальну активність особистості, а також її психологічну підготовку до ефективного здійснення професійної діяльності. Окрім цього, опосередковано впливають на її поступальний розвиток саморефлексія, моделювання, наслідування професійних взірців майбутнього фаху, чітке визначення свого місця і ролі у ньому.

На думку О. Емельянової, головна ціль досягнення відчуття професійної ідентичності полягає в переході від зовнішніх джерел підкріплення і зворотного зв’язку у професійній діяльності до внутрішніх джерел, тобто до самопідкріплення. На початковій стадії формування професійної ідентичності підтримку особистості надають родичі та зацікавлені колеги. Можливо, у майбутньому індивід зробить відчуття ідентичності частиною своєї свідомості.

Автор стверджує, що на формування професійної ідентичності впливають такі чинники:

1) зростання мотивації до самопізнання;

2) усвідомлення власних потреб, можливостей, професійних інтересів і цінностей;

3) створення позитивних образів і перспектив професійного і особистісного майбутнього;

4) постановка цілей для підтримки і розвитку образу Я;

5) надання індивіду максимального зворотного зв’язку в його особистісних проявах, професійній поведінці. Відповідно до цих чинників деякі вчені виділяють чотири рівні розвитку професійної ідентичності особистості:

1) усвідомлення професійних цілей (як дальньої, так і найближчої);

2) засвоєння основних знань, вимог професії до людини, усвідомлення своїх можливостей, уявлення про виконання певної діяльності (за зразком);

3) практична реалізація власних професійних цілей, самостійне та

усвідомлене виконання діяльності, формування свого індивідуального стилю діяльності;

4) вільне виконання професійної діяльності, прагнення до вирішення

складних професійних задач.

На процес формування професійної ідентичності впливає широкий спектр чинників, які умовно можна розділити на дві великі групи, тісно пов'язані між собою: внутрішні (особистісні) та зовнішні (соціальні). До внутрішніх факторів, що впливають на формування професійної ідентичності, можна віднести: систему цінностей, норм і правил, яких дотримується особистість, її життєві цілі і т.д. До зовнішніх: систему суспільних стереотипів й установок, зокрема про престижність чи непрестижність тих чи інших професій, затребуваності фахівців певного профілю навчання на ринку праці, перспективності їх працевлаштування й т.п. Зв'язок внутрішніх і зовнішніх факторів проявляється в тому, що, в процесі соціалізації, зовнішні чинники впливають на цілі й цінності особистості, у тому числі й професійні. Саме в цьому аспекті вивчення професійної ідентичності пов'язане з проблемами особистісного й професійного самовизначення, становлення, побудови життєвого й професійного шляху, вивчення уявлень про життєвий успіх.

Професійна ідентичність як один із провідних критеріїв становлення

особистості професіонала може виконувати такі функції: соціального статусу (професійна приналежність), самоповаги, особистісної безпеки та зниження тривожності, самовдосконалення, професійного та особистісного росту, структурування життєвого часу й простору, віднайдення особистісного сенсу.

З прийняттям функції самостійного професійного оцінювання, фахівець розвиває в собі якості ефективного регулювання адекватного самосприйняття і позитивного прогнозування кар’єри.

Таким чином, трактування динаміки професійної ідентичності крізь призму суб’єктивного сприйняття і ставлення до професійної ситуації є одним із найцікавіших, а також – що, не менш важливо, – потенційно плідним і ось чому. У сьогоднішніх оцінках вітчизняної соціальної ситуації часто представляється дискурс стабілізації, та це не пов’язане з відсутністю реальної соціальної динаміки, а в наслідок остаточної втрати чіткого вектора. І у цьому сенсі звернення до вивчення проблеми професійної ідентичності дозволяє оцінювати актуальні трансформації професійної ідентичності такі як, баланси стабільності і мінливості «Я» в ситуації суб’єктивно сприйнятливої невизначеності.

Професійна ідентичність є психологічною категорією, яка відноситься до усвідомлення своєї професійної належності до певної професії.

Це розуміння та бачення людиною себе у конкретній професії, можливість надати собі об’єктивну оцінку відповідності чи невідповідності їй, уміння моделювати певні професійні ситуації та варіанти їх вирішення. Способом вираження професійної ідентичності є образ Я.

У процесі фахової підготовки професійна ідентичність виступає предметом становлення, а отже, й складовою концепції процесу підготовки особистості у закладах освіти. У цей період засвоюються не лише знання, формуються уміння й навички, а й здійснюється професіогенез, що передбачає формування професійної ідентичності.

Незаперечним залишається і той факт, що для самоаналізу, саморозвитку та самовдосконалення своїх особистісних та професійних якостей особистості необхідно ототожнювати себе з обраною професією у повному розумінні цього слова, адже це дозволить індивіду бути конкурентоспроможним на сучасному ринку праці

3. Професійна ідентичність як психологічна проблема (формування ідентичності у студентів психологів)

Психологічна категорія, яка відноситься до усвідомлення своєї приналежності до певної професії й певного професійного співтовариства є професійна ідентичність. Інтерес до проблеми професійної ідентичності пов’язаний із сучасними змінами в різних сферах життя суспільства. У нових соціально-економічних умовах сучасний професіонал повинен володіти максимально вираженими професійними якостями, чітко ідентифікувати себе з власною професією та бути орієнтованим на постійний розвиток у соціальному середовищі. Розвиток припускає постійну спрямованість на професійне та особистісне зростання, відкритість до нових технологій та інформації [2].

У юнацькому віці в межах становлення нового рівня самосвідомості відбувається формування відносно стійкого уявлення про себе, виникає особливе особистісне новоутворення, яке в психологічній літературі позначається терміном «самовизначення». Особливого значення набувають уміння особистості адекватно сприймати складні ситуації, правильно оцінювати себе й свої вчинки, конструювати образи свого «Я» (особистісний, професійний, соціальний), планувати своє життя.

Л. Столяренко визначає поняття студентство як «особливу спеціальну категорію, специфічну спільність людей, організаційно об’єднаних інститутом вищої освіти». Студентство включає людей, які цілеспрямовано та систематично оволодівають знаннями й професійними вміннями. Як соціальна група студентство характеризується професійною направленістю та сформованістю ставлення до майбутньої професії. Студентський вік – це час освоєння професійних ролей, початок самостійного життя. Особливої актуальності для особистості в цьому віці набувають питання сенсу життя, його призначення, визначення власного «Я», самопізнання та самовиховання.

Професійне самовизначення – центральне поняття в юнацькому віці. Наслідком помилкового вибору професії стає безробіття. Л.Б. Шнейдер вважає, що психолог, який має розвинуту професійну ідентичність, буде виявляти обґрунтований оптимізм щодо своїх потенційних успіхів у майбутньому, буде впевнений у своїй професійній значимості, вільний і відкритий у професійно-комунікативних позиціях.

Юність – це час самоаналізу й само оцінювання. Самооцінювання здійснюється шляхом порівняння ідеального «Я» з реальним. Юнацький вік, згідно з позицією Е. Еріксона, будується навколо кризи ідентичності, яка складається із серії соціальних і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікацій і самовизначень. Якщо юнакові не вдається вирішити ці завдання, у нього формується неадекватна ідентичність, розвиток якої може йти за чотирма основними напрямами:

1) відхід від психологічної інтимності, уникнення тісних міжособистісних відносин;

2) нечітке відчуття часу, неспроможність будувати життєві плани;

3) нечіткість продуктивних, творчих здібностей, невміння мобілізувати свої внутрішні ресурси й зосередитися на головній діяльності;

4) формування «негативної ідентичності», відмова від самовизначення й вибір негативних образів для наслідування.

Стосовно формування професійної ідентичності студентів серед науковців існують дві точки зору. Одна із них заснована на впевненості в тому, що лише в практичній діяльності відбувається формування професійної ідентичності особистості. Із цього постає висновок, що в умовах ВНЗ неможливо її сформувати.

У науковій літературі точаться суперечки щодо того, кого саме можна вважати професійно ідентичними. Так, Є. Єрмолаєва зазначає, що ідентичними можуть вважатися тільки професіонали, які володіють стабілізуючою базою (реалізується за допомогою соціальних інститутів, що об’єднують людей у спільноту з розподілом ролей і функцій, із відтворенням суб’єктів праці та трудових відносин у стійких формах навчання й закріплення знань) і перетворювальним потенціалом.

І. Родічкіна також вважає, що поняття «професійна ідентичність» стосується тієї категорії людей, для яких провідною основою ідентифікації є професійна праця. У цьому контексті професійна ідентичність є продуктом тривалого особистісного розвитку, який з’являється на достатньо високих рівнях оволодіння професією, є стійкою узгодженістю основних елементів професійного процесу.

Формування професійної ідентичності починається лише після закінчення професійного навчання й переходу до практики професійної діяльності; у самому ж ВНЗ студентам доступна діяльність підготовчого характеру. На етапі професійного навчання закладаються лише передумови професійної ідентичності, а її й формування й подальший розвиток відбуваються після первинної адаптації молодого фахівця, у періоди професійної активності.

Іншу думку мають дослідники Г. Гарбузова, Є. Трандіна, Л. Шнейдер, у роботах яких підкреслено, що професійна ідентичність розвивається в ході навчання, що професійна освіта є одним із витоків її формування. Так, Л. Шнейдер зазначає, що під час навчання у ВНЗ формується міцна основа професійної діяльності, студент може вважатися ідентичним вибраній професії, якщо він усвідомлює свою належність до певної професійної спільноти; володіє знаннями про свої сильні та слабкі сторони, про ймовірні зони успіхів і невдач у майбутній професійній діяльності; має достатньо чітке уявлення про себе й про свою роботу в майбутньому. Основним видом діяльності студента є навчально-професійна діяльність. Тому професійна самосвідомість студента й представника майбутньої професійно-виробничої діяльності.

Ми приєднуємося до точки зору науковців, яка ґрунтується на положенні про те, що, обираючи майбутню професію, майбутній психолог ідентифікує себе з нею, враховує свої здібності, інтереси й можливості, а також вимоги професії до себе.

Професійна ідентичність тісно пов’язана з професіоналізацією індивіда, яка розглядається як складний соціально-психологічний процес, що містить професійний тренінг, засвоєння стандартів і вимог до виконання діяльності, прийняття норм поведінки в межах професійних груп. Саме взаємодія із членами професійної спільноти сприяє засвоєнню індивідом професійних стандартів, оцінці рівня оволодіння професією. Підтвердження професійних норм у практиці професійного спілкування та діяльності допомагає індивідові сформувати й підтримувати професійну ідентичність, зберігати власний статус.

Цю ж думку висловлює О. Трандіна, яка вважає, що професійна ідентичність може виступати як основна тенденція професійного становлення особистості; показник рівня розвитку суб’єкта, його професійного шляху; динамічне утворення, яке змінюється під дією низки факторів, основним із яких є професійне навчання.

Н. Іванова виділяє три етапи становлення професійної ідентичності студентів ВНЗ:

1) первинний вибір, коли студенти вперше знайомляться з професійною спільнотою. При цьому в майбутніх психологів формується ціннісне ставлення до обраної професії;

2) підтвердження/заперечення первинного вибору. На цьому етапі можуть суттєво змінюватися професійні вподобання та наміри студентів, що нерідко призводить до розчарування у своєму професійному виборі або, навпаки, до впевненості в ньому;

3) реалізація первинного вибору в діяльності. На цьому етапі відбувається перехід студентів до ототожнення себе зі своєю професійною діяльністю, входження в професійну спільноту, усвідомлення своєї професійної самостійності та ефективності.

Ідентичність виявляється важливим регулятором і значущою складовою самосвідомості й соціальної поведінки. Сучасний вектор дослідження ідентичності полягає у вивченні тих компонентів цього явища, що пов’язані з процесами соціального й професійного становлення особистості. Професійне становлення, під час якого здійснюється перетворення індивіда на професіонала, супроводжується зміною уявлень людини про себе, своє місце в професійній спільноті, тобто набуттям професійної ідентичності. На думку А. Лукіянчук, людина завжди намагається інтерпретувати події згідно з власною «Я-концепцією» з метою забезпечення відповідності почуттів і поведінки. У процесі навчання й особистісного зростання людини можна спостерігати таке явище, як «консервативність» «Я-концепції»: перший полягає у створенні умов для набуття впевненості в собі, власному професійному потенціалі, розвитку компетентності й почуття власної гідності з метою досягнення професійної ідентичності й побудови адекватного образу «Я»; другий пов’язаний із формуванням ідеальної картини майбутнього (у професійній та особистісній сферах), виявленням та актуалізацією власних професійних ресурсів.

Відомо, що особистості із заниженою самооцінкою концентруються на негативному баченні власних професійних перспектив, що викликає труднощі під час побудови ідеального образу успішного професійного майбутнього. Особистості з порушенням ціннісно-мотиваційної сфери можуть виражати неадекватні побажання щодо їхнього майбутнього в цій професії, що не відповідає змісту трудових умов.

Основна мета досягнення почуття професійної ідентичності полягає в переході від зовнішніх джерел підкріплення й зворотного зв’язку в професійній діяльності до внутрішніх джерел, тобто до самопідкріплення. На початковій стадії формування професійної ідентичності підтримку особистості виявляють близькі люди, друзі й зацікавлені співробітники організації. Передбачається, що в подальшому індивід зробить почуття ідентичності частиною своєї свідомості.

О. Трандіна, досліджуючи періодизацію професійного розвитку, що базується на досягненні особистістю певного рівня професіоналізму, відносить період професійного навчання у вищій школі до професіоналізму, що містить етапи адаптації до професії, самоактуалізації в професії, вільного володіння професією на рівні майстерності.

Г. Гарбузова наголошує, що розвиток професійної ідентичності відбувається в період професійного навчання у вищому навчальному закладі. Дослідниця виділяє в структурі професійної ідентичності три основні етапи формування в студентів професійної ідентичності.

Перший етап – адаптаційний (1 курс) – це період осмислення професійної ідентичності, коли на основі входження в нове соціальне та професійне середовище зовнішня студентська ідентичність переходить у внутрішньо прийняту, усвідомлену, емоційно забарвлену характеристику. Це нестабільний етап, пов’язаний з адаптацією до нової соціальної ролі студента («Я – студент») та очікувань майбутньої професійної ідентичності.

Другий етап – стабілізувальний (2-3 курс) – це період, коли на основі усвідомлення вимог нової соціально-професійної ролі, власних здібностей та можливостей відбувається усвідомлення досягнень, які зроблені завдяки власним зусиллям. У цей період конструктивні схеми саморозвитку знаходяться в достатньо стабільному стані, оскільки студент починає отримувати задоволення від сприйняття себе як суб’єкта майбутньої професійної діяльності («Я – майбутній спеціаліст»).

Третій етап – уточнювальний (4-5 курс) – період, коли на основі усвідомлення спектру ролей, засвоєних у ході професіоналізації, відбувається формування нових цілей та перспектив. Це другий нестабільний період, сенс якого зводиться до переосмислення та уточнення різних варіантів професійно-творчого саморозвитку, працевлаштування та період розвитку професійної кар’єри («Я та моя професія й кар’єра»).

Слід зазначити, що ці етапи формування в студентів професійної ідентичності не існують ізольовано, вони тісно взаємопов’язані та взаємообумовлені.

На думку Г. Гарбузової, розвиток професійної ідентичності у ВНЗ формується в процесі оволодіння знаннями (увага акцентується на інтелектуальній складовій особистості), інтеріоризації набутих знань (можливість розвитку в процесі емоціонально-вольової сфери студента), під час практико-орієнтованої діяльності (проходження професійної практики), використання активних методів роботи для освоєння професії, а також введення в навчальний процес циклу занять, які безпосередньо розвивають професійну ідентичність [1].

Процес формування в студентів професійної ідентичності, на думку Г. Гарбузової, починається з упевненості в правильності вибору професії та позитивного ставлення до себе як до суб’єкта навчально-професійної діяльності й майбутньої професійно-виробничої діяльності. Професійна ідентичність (усвідомлення своєї тотожності з професійним Я-образом) ґрунтується на формуванні образу професії, осмисленні професійного Я-образу, формуванні позитивної Я-концепції, аналізу Я-образу: ідеального, нормативного, реального.

Професійна ідентичність є обов’язковою й невід’ємною складовою професіоналізму та водночас умовою його формування. Розвиток професійної ідентичності може відбуватися в таких напрямах: розвиток потреб та інтересів; допомога особистості в плані визначення того, ким людина себе бачить; відбувається все більш глибоке усвідомлення себе, своїх можливостей та потреб.

Формування професійної ідентичності студентів розглядається вітчизняними та зарубіжними науковцями в контексті проблеми професіоналізації. Досліджуючи основні причини відмови майбутніх фахівців від професійної самореалізації, О. Єрмолаєва вказує на те, що в процесі навчання студентів відбувається зміна їхніх уявлень про майбутню професійну діяльність. Умовно дослідниця назвала їх «успішною» та «неуспішною» динамікою. Успішна динаміка виявляється в розширенні кола адекватних уявлень про професію (знання сфер, де можна пристосувати свої професійні сили, реальні місця роботи, труднощі й проблеми, умови оплати праці, можливості кар’єрного росту тощо). Основним показником успішної динаміки є готовність до професійної самореалізації в наявних життєвих умовах, яка формується на основі професійної ідентичності. Неуспішна динаміка виявляється в тому, що за відсутності якісних змін у структурі професійної мотивації в студента зростає соціальна бажаність відповідей, накладається табу на обговорення таких проблемних галузей професіоналізації, як рівень зарплати, престижність, кар’єрний ріст тощо. Неуспішна динаміка зумовлена нездатністю майбутнього фахівця ідентифікувати себе з майбутньою професією, мотиваційною і професійною й професійною неготовністю до зміни соціальної позиції професіонала. Незважаючи на задовільну академічну успішність, такі студенти усвідомлюють власний непрофесіоналізм, переживають негативні емоції у зв’язку із цим відмовляються від професійної самореалізації. Практика свідчить, що від професійної самореалізації відмовляються не лише студенти з невисокою успішністю, а й досить часто успішні студенти.

Серед основних причин відмови виділяють такі:

- соціально-економічні (здебільшого низький рівень оплати праці);

- особистісні: неадекватно завищений рівень допомоги; особистісні проблеми як основний мотив вибору професії, що втрачає свою актуальність до кінця навчання; зміна ціннісно-смислової ієрархії, у результаті чого визначальними стають меркантильні потреби, задоволення яких малоймовірне в професійній діяльності; специфіка навчання; складність професійної діяльності. Кризи, які виникають у студентів, часто пов’язані з несформованим почуттям власної ідентичності, з недостатньою рефлексією.

На основі уявлень про професійну ідентичність О. Єрмолаєва обґрунтувала актуальну проблему професійного маргіналізму. Проблема маргіналізму розглядається в контексті проблем професіоналізації, професіоналізму, професійної ідентичності, професійного самовизначення. Поняттям «маргіналізм» широко оперують у соціології. До маргіналів зазвичай відносять тих осіб, які внаслідок тих чи інших причин виявились відірваними від звичного соціально-культурного середовища й не зуміли включитися в нове для них середовище, яке з погляду їхнього статусу залишається важкодоступним. Отже, статус таких осіб носить межовий, проміжний характер. Основний принцип маргіналізації – розрив духовних, економічних та особистісних зв’язків; під час входження людини в нову соціальну спільноту зв’язки й стосунки з іншими людьми встановлюються повільно. У багатьох маргіналів виникає почуття невпевненості, вони починають звинувачувати інших у власних труднощах.

Молоді фахівці іноді протидіють перспективі змінити усталений погляд на світ, на професію, на самого себе, на своє місце у світі та професії. Засобом захисту виступає розчарування в навколишній дійсності, у навчальному закладі, у професії.

А. Лукіянчук виділяє такі варіанти «захистів-розчарувань»: розчарування в навчальних предметах (окремих або більшості); розчарування у викладачах, які раніше подобались. На певному етапі навчання студент виявляє, що викладач – це звичайна людина, яка не позбавлена недоліків; розчарування в навчальному закладі; розчарування в перспективах подальшої роботи.

Професійна ідентичність майбутнього психолога – динамічна система, яка починає формуватись у процесі професійної підготовки (освіти) та має подальший розвиток у професійній діяльності. Професійна ідентичність є необхідною складовою професійного розвитку особистості,становлення професіонала та кар’єрного росту. Формуючи професійну ідентичність, психологи корегують власний стиль роботи, починають усвідомлювати свої професійні можливості, вчаться управляти розвитком власної кар’єри, підвищують професійну компетентність.

Професійна ідентичність передбачає функціональну та екзистенцій ну відповідність людини й професії, вміння ефективно виконувати професійні функції, відчуття власної компетентності, ефективності й особистісної впливовості. Л. Шнейдер зазначає: якщо розглядати розвиток суб’єкта праці як процес досягнення професійної ідентичності, тоді типи самовизначення (у конкретних трудових функціях, у межах певного трудового процесу, у межах спеціальності, самості, у межах культури) можна співвіднести з об’єктивними або ситуативними (зовнішніми) складовими професійної ідентичності, а рівні реалізації можливостей самовизначення – із суб’єктивними.

Отже, можна сказати, що професійна ідентичність майбутнього психолога – це усвідомлення своєї приналежності до професії психолога, уявлення про свою відповідність певним вимогам професії (певні якості особистості, знання та вміння) та співставлення своєї відповідності професійному образу.

ВИСНОВКИ

Розвиток професійної ідентичності у вищому навчальному закладі формується у процесі здобуття знань, інтеріоризації набутих знань, практико- орієнтованій діяльності, використанні активних методів роботи для освоєння професії, а також у введенні в навчальний процес циклу занять, які безпосередньо розвивають професійну ідентичність. У результаті аналізу існуючих досліджень з питань професійної ідентичності, ми дійшли висновку, що професійна ідентичність – це психологічна категорія, яка відноситься до ус- відомлення своєї приналежності до певної професії, певної професійної спільноти. Вона не зводиться власне до професіоналізму, а є результатом професійного самовизначення, персоналізації та самоорганізації. Слід зазначити, що ідентичність має структурну будову. Основними параметрами виміру її компонентів є ціннісний та оціночний, що знаходяться у взаємодії та взаємозв’язку. На процес формування професійної ідентичності впливають три основні чинники: 1) суб’єктивні, чи особистісні, внутрішні чинники, пов’язані з ціннісно-смисловою сферою, самосвідомістю, самоактуалізацією, рефлек- сивністю, компетентністю, вміннями, задоволенням, творчістю; 2) об’єктивні, чи зовнішні, чинники, пов’язані з вимогами професійної діяльності, яка здійснюється в особистісно-орієнтованій парадигмі, яка виступає регулюючою основою професійно-особистісного самовизначення; 3) об’єктивно-суб’єктивні чинники, які пов’язані з організацією освітньої та професійної сфер.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: