ДУХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ПРИТЧІ. Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу

Ця притча свідчить, що Господь Бог не дивиться на особу чи її стан, але дивиться на її серце й душу. Тут розуміємо правдивість слів Святого Письма, в якому сказано: "...Бог гордим противиться, а покірним дає ласку" (1 Пт. 5, 5).

Тож зрозуміло, що Бог не прийняв молитви чванькуватого й гордого фарисея, зате вислухав молитву покірного митаря. Гордість належить до головних гріхів і є найбільшою перепоною до навер­нення і покути, а покора — це початок справжнього навернення і основа правдивої покути й посту.

Отже, свята Церква бажає, щоб і ми, наближаючись до Вели­кого посту, готувалися до нього великою покорою та свідомістю нашої грішности, бо тільки тоді буде в нас добра воля до скрухи серця, посту й покути. Без покори нема навернення, нема жалю за гріхи й нема повороту до Бога.

У тому дусі складені й наші літургійні відправи й молитви на неділю Митаря й Фарисея. Богослужбові тропарі, стихири й утрен­ній канон багато разів підкреслюють і вихваляють чесноту покори, а ганять фарисейську гордість. "Душе моя, — співаємо на стихирах вечірні, — зрозумівши різницю між фарисеєм і митарем, зненавидь гордовитий голос першого, а наслідуй сокрушенну молитву другого і взивай: Боже, очисти мене грішного і помилуй мене".

"Тікаймо від фарисеєвої хвальби, — сказано в кондаці, — і навчімося митаревої величі слів смиренних, і кличмо у покаянні: "Спасителю світу, очисти рабів Твоїх".

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: