Діти з низьким інтелектом і креативністю добре адаптуються, мають розвинутий соціальний інтелект, пасивні, мають адекватну самооцінку.

Відповідно можна зробити висновок, що співвідношення рівня процесів креативності й інтелекту впливає на особистісні якості та способи адаптації.

П.Торрансом [287] була висунута теорія "інтелектуального порога", заснована на експериментальних даних, отриманих з використанням розробленого ним тесту: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, тобто пов'язані між собою, а якщо вище 120 – креативність стає незалежною величиною, тобто немає людей з низьким інтелектом і високою креативністю, але високий інтелект не обов'язково пов'язаний з високою креативністю.

Дж.Монета [279] відзначає, що у людини компетентність і конвергентне мислення відіграють фундаментальну роль, тим самим відмічаючи роль конвергентного мислення в творчому процесі. Точка зору на роль компетентності, знань у креативності поля­гає в тому, що як надто низька, так і надто висока компетентність у проблемі заважає креативному процесу.

Окремі види мислення особливо важливі в процесі творчого інсайта. Для оцінки людей, що мають екстраординарні здібності у вирішенні складних аналі­тичних проблем, можуть бути запропоновані два механізми. Перший – янусианські розумові процеси, другий – здатність генерувати "одночасне бачення", необхідне для вирішення складних причинно-наслідкових проблем. Янусианське мислення включає здатність активно обмірковувати дві протилежні речі одночасно і через це відпрацьовувати дві несумісні точки зору на предмет паралельно [284]. Другий психометричний підхід оцінює здатність людей генерувати вид інсайту, зв’язаний із суперсучасними навичками вирішення проблеми.

Цікавими є погляди на роль уяви в креативності. Так, виявлено, що люди з рівнем інтелекту вище середнього частіше мають бідну конкретну уяву чи не мають її взагалі, ніж люди з середнім інтелектом. С.М.Косслін відмічає, що дуже багато яскравих людей не можуть брати участь у дослідженні візуальної уяви, тому що вона в них незначна. Ф.Гальтон відзначав, що більшість учених, яких він досліджував, говорили про незначну чи повну відсутність візуальної уяви, і в той же час скромні інтелектуально люди говорили про яскраву й детальну конкретну уяву. Х.Гарднер відзначав, що конкретна уява більш наявна у представників оглядових наук (ботаніка, зоологія, геологія), ніж соціальних і поведінкових [284].

Важливість пам'яті в процесі творчого інсайта відзначають П.Ленглі і Р.Джонс [273]. Доступність інформації дозволяє створювати неочевидні асо­ціації і приходити до оригінальних вирішень проблеми. К.Джорджтаун [268] відмічав зв'язок креативності з пору­шеннями уваги. Він досліджував 87 семикласників із порушеною увагою та інтелектом не менш 115 і помітив у них набагато вищу креативність за фігурною формою тесту Торранса, ніж у контрольної групи з рівним інтелектом, але без таких порушень. Ці дані говорять про залежність креативності від інших когнітивних процесів, а також від індивідуальної спе­цифіки їх розвитку в області творчої активності. На наш погляд, у дослідженнях недостатньо уваги приділено ролі уяви й здатності до символізації, а також вивченню ролі метафори в поданні нових знань.

Розуміння креативного продукту дуже широке – це технічні інновації, нові ідеї, нові стилі в мистецтві, нові парадигми в науці тощо. Нас цікавило питання, чи можна розглядати креативний продукт і креативний процес незалежно один від одного, та підходи до його розв’язання.

Ф.Баррон вводить визначення креативності як “внутрішнього процесу, який продовжується спонтанно в дії” [285; 99], і стверджує, що з цієї точки зору відсутність продукту не говорить про відсутність креативності. Він стверджує, що неможливо дати певне визначення креатив­ності, як і іншого процесу, що відбувається в центральній нерво­вій системі, без доказів у поведінці та суб'єктивних знань про нього

Більшість учених надають перевагу судженням про наявність креативного процесу за наявністю продукту. Тут постає питання про критерії. Одним із критеріїв креативності є нестандартність. Р. Лірі припускає визначення креативних проявів чи продуктів креативності подати як "комбінацію елементів, котрі не комбіну­вались раніше" [285; 100]. Однак нетривіальні відповіді та оригінальні запитання не завжди співпадають, як помітив ще П.Торранс. "Відбувається необґрунтоване змішування змісту понять: здатність до творчості ототожнюєть­ся з нестандартністю, нестандартність – з оригінальністю, а остання – з нетривіальними відповідями в даній групі досліджуваних. Нестандарт­ність – поняття більш широке, ніж оригінальність. До проявів креативності (якщо користуватись критерієм нестандартності) можна віднести будь-яку девіацію: від акцентуацій до проявів аутичного мислення" [288; 44]. Більш вживаним є критерій усвідомленості. С. Медник [278] відзначає, що буває випадкова гра слів і поезія, що дає креативний резуль­тат, тому він пропонує вважати, що чим більше результат відпові­дає вимогам, тим він є більш креативним. Цей крите­рій дозволяє розмежовувати продуктивні творчі й непродуктивні девіантні форми креативності. Головною операцією, котра "працює" в ході творчого процесу, є операція порівняння (чи селективний інсайт за Девідсон). За нею [264] продукти креативного процесу (ідеї, гіпотези, акти поведінки) можна розділяти на стереотипні, креативні та девіантні. Іноді пропонуються критерії: – продукт повинен справляти сильне враження й бути таким, що генералізується; – економічним; – викликати зміни в досвіді людей; – містити незвичайні сенсорні образи чи трансформації; – бути корисним соціумам чи представникам тієї сфери, в якій він був створений; він повинен бути сенситивним до прогалин в існуючих знаннях, перехо­дити дисциплінарні кордони, він повинен бути несподіваним і від­повідати поставленій задачі, бути складним і первинно не сформованим, являти собою синтез кордонних меж знань. П.Торранс [288] виділив такі критерії креативності як гумор, фантазія, колір, рух, які докладніше описують наукову творчість.

Існують і інші підходи до розгляду цієї проблеми, оскільки, як зауважує К.А.Торшина [226], область креативності є складною для досліджень і викликає безліч суперечок. Креативність, що розглядається в різних концепціях, постає у вигляді частин головоломки, скласти яку воєдино ще ніхто не зміг. Простіше, на думку В.М.Дружиніна [58], було б затвердити деякі положення і дати визначення основним поняттям, ніж розглядати погляди різних авторів на творчість.

Однозначними є положення про те, що творчість – це здатність виконувати роботу, яка одночасно є як новаторською (тобто оригінальною, несподіваною), так і корис­ною, що відповідає вимогам завдання. Творчість – це широкомасштабна тема, вивчення якої важливе для розуміння механізмів розвитку як особистості, так і суспільства. На особистісному рівні творчість необхідна як при рішенні проблем на роботі, так і в повсякденному житті. На суспільному рівні творчість – це вияв нових напрямків у мистецтві, наукових відкриттях і нових соціальних програмах.

Хоча творчість - це дуже важлива проблема психології, на шляху розвитку її було чимало перешкод. Зупинимось на шести типах таких перешкод та дамо стислий огляд цих підходів до розуміння творчості, а саме: містичного, комерційного, пізнавального, соціально-особистісного, психоаналітичного і психометричного, які розроблено у Західній психології. Сьомий підхід (виник пізніше за часом) – це так звана інвестиційна теорія креативності.

Містичність і загадковість творчості. Джерела вивчення творчості йдуть від містицизму й віри в духовний початок, із цих витоків виникла традиція вивчення творчості, яка не має нічого спільного і, можливо, знаходиться у протиріччі з науковими підходами. Представниками цього підходу були Чиселін Б. [269], Кіплінг Р. [271].

Прагматичний (комерційний) підхід до вивчення творчості. Прагматичний підхід до творчості призвів до формування враження, що вивчення творчості стимулюється винятково комерційними міркуваннями. Хоч він і може бути успішним, але зараз не має основи у вигляді психологічної теорії. Крім того, цей підхід ніколи не досліджувався в межах методології, визнаної науковою психологією. Найяскравішими представниками цього підходу були Едуард де Боно (1971), А. Осборн (1953), В. Гордон (1961) [214], пізніше Д. Адамс (1974-1986) і фон Ек (1983) [260].

Психоаналітичний підхіддо вивчення творчості можна вважати найбільш раннім з основних творчих підходів XX століття до вивчення креативності (З. Фрейд (1908-1959), П. Вернон (1970), Е. Кріс (1952), Л. Кубі (1958) [214]. Психоаналітичні роботи з дослідження креативності вказують на важливість як первинного (неусвідомленого проникнення у свідомість), так і вторинного (уважного аналізу інформації в свідомості) процесів. Поза сумнівом залишається той факт, що психоаналітичний підхід запропонував глибоке розуміння окремих аспектів твор­чості, але психоаналіз, починаючи з 50-х років, не займає центральне місце у науковій психології, більшість ідей, що запропоновані в його рамках, ніколи не були розвинуті.

Проблеми визначення і спостереження творчості. У своєму зверненні до Американської Психологічної Асоціації її президент Дж. Гілфорд [267] вказував, що рідкісність таких особистостей як Ейнштейн, Мікеланджело та ін. обмежила вивчення творчості як психологічної проблеми, оскільки високоталановиті люди зустрічаються рідко і їх важко вивчати в умовах психоло­гічної лабораторії. Він запропонував вивчати творчість, залучаючи до психологічної лабораторії звичайних досліджуваних, використовуючи психометричні тести. Він також запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні здатності до творчості. За його оцінкою лише 0,2 % всіх публікацій в 1950 році були присвячені психології креативності. Спираючись на теоретичні моделі креативності Дж. Гілфорда, П. Торренс [287] розробив Тести Торренса на Творче Мислення. Позитивним було те, що запропоновані тести дозволяли не лише експериментально досліджувати творчість, але й робити ці дослідження компактними, що не потребують спеціального обладнання, та об'єктивними. Подібне психологічне бачення креативності зробило можливим проведення дослідів за участю "простих" (не обов'язково видатних) людей. Проте, як будь-яке неоднозначне явище, психометризація дослід­жень творчості мала і негативні наслідки. По-перше, оскільки згідно з багатьма дослідженнями, психометричні тести креативності є банальним і неадекватним способом виміру творчих здібностей, було припущено, що більш ефективним способом виміру креативності є вивчення творчих продуктів чи результатів творчості (малюнків, коротеньких оповідань). По-друге, згідно з твердженням критиків психометричного підходу до креативності, вимірювальна модель творчості, що базується на оцінці параметрів швидкості, різнобічності, оригінальності й скрупульозності, відображає феномен творчості неадекватно.

Творчість, як екстраординарний результат заурядних процесів.Дослідники М. Воллах, Н. Коган, Р. Вейсберг [58] та інші підійшли до творчості як до екстраординарного результату, отриманого внаслідок функціонування звичайних когнітивних процесів чи структур, у результаті чого необхідність спеціального вивчення творчості ігнорувалась.

Міждисциплінарне бачення творчості. Даний підхід стверджує, що процес творчості є предметом вивчення не однієї, а багатьох дисциплін. У цьому випадку креативність розглядається предметом дослідження як когнітивної, так і соціально-особистісної психології. Незалежно один від одного когнітивний і соціально-особистісний підходи зробили свій внесок у вивчення творчості. Однак досліджень, котрі одночасно вивчають і когнітивні, і соціально-особистісні аспекти творчості, недостатньо для обгрунтованних висновків. Навпаки, цілком типовою є ситуація, коли когнітивні дослідження творчості ігнорують чи недооцінюють роль особистості творця та соціальну систему, в якій він існує, а соціально-особистісні підходи не приділяють достатньо уваги розумовим явищам і процесам, що лежать в основі творчості. Тому стан дослідження творчості можна описати словами з притчі про сліпих і слона: “Ми всі доторкнулись до однієї тварини, але в різних місцях. “Слон схожий на змію,” – сказав той, хто тримав у руках його хвіст. “Слон схожий на стіну,” – сказав той, хто торкнувся його боків” [290; 270]. Аналогічно ситуації, що описана у цій притчі, ми в результаті розчленованого, фрагментарного підходу до вивчення творчості здатні доторкнутись лише до частини цілого, отримуючи в результаті цих фрагментарних “дотиків” неповне уявлення про явище, яке прагнемо зрозуміти. Представники цих напрямків: П. Ленглі, М. Боден, Х. Симон, Г. Бредшо, Д. Зітков [247]; Т. Амабейль, Ф. Баррон, Г. Айзенк, Х. Гоух, Д. Мак Кіннон; Х. Вернер, М. Кшикжентмихалий, Д. Мадьярі-Бек [290].

Інтегративний підхіддо вивчення творчості. Інтегративні теорії творчості припускають відносно новий і багатообіцяючий підхід до її вивчення. Вони не пов'язані з містицизмом, засновані на психологічній теорії і легко сприймають експериментальні тести, застосовують концепції основ­ного напряму психологічної теорії і проведених досліджень; не намагаються розглянути творчість як особливий випадок звичайних уявлень чи процесів; що, можливо, найважливіше – вони міждисциплі­нарні та апелюють до ресурсів різних аспектів психології.

Одна з цих теорій - інвестиційна теорія креативності Р.Стернберга та Т. Любарта [282], [283]. Згідно з цією теорією, творчими людьми є особистості, готові й здатні “купувати ідеї за мінімальну ціну, а продавати найдорожче” [281; 5]. “Купувати за мінімальну ціну” – означає розвивати ідеї, котрі ще невідомі, поки що не користуються популярністю, однак мають потенційну можливість подорожчати. Коли такі ідеї вперше пропонують суспільству, вони часто зустрічають опір. Творча особистість все-таки “продає їх дорого“, сама рухається далі, до наступної нової ідеї. Згідно з інвестиційною теорією, для творчості необхідна наявність шести специфічних, але взаємопов’язаних джерел: інтелектуальні здібності, знання, стилі мислення, особистісні характеристики, мотивація та оточення (середовище).

Інтегративні теорії - не єдиний напрямок сучасного психологіч­ного дослідження, однак, на наш погляд, вони є найбільш перспективним напрямком для майбутніх досліджень, спря­мованих на досягнення мети розуміння явища творчості в цілому. Представники цього підходу Х. Гарднер, Є. Григоренко, Х. Грубер, Т. Любарт, Р. Стернберг, Т. Тардиф [286] та інші.

Приведений огляд показує, що проблема креативності ще дуже далека від розв’язання, але існує вже достатньо розроблений методичний і теоретичний базис для подальших досліджень. Область креативності надає дослідникам можливість для виявлення власної здатності до творчості.

У той же час, окрім наукового інтересу, креативність є для вчених ще й важливим фактором гуманістичного розвитку людства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: