Розгляд зовнішніх і внутрішніх умов, об’єктивних і суб’єктивних факторів творчого потенціалу передбачає співвіднесення його з конкретною діяльністю.

Аналіз аспектів діяльності дає можливість виявити основні фактори, які визначають особливості формування, розвитку й прояви творчого потенціалу особистості. З одного боку, реальні умови твор­чості в конкретній діяльності можуть не відповідати суспільним вимогам і очікуванням, отже, будуть характеризуватись тим чи іншим ступенем складності об'єктивно виникаючих проблем реалізації творчого потенціалу, з другого, специфіка професійно-творчої діяльнос­ті, різні ролі в успішному її здійсненні спеціальних здібностей, знань, досвіду будуть пред'являти особливі вимоги до умов і часу підготовки особистості в досягненні творчо зрілого рівня.

На основі розглянутого можна зробити висновок: творчий потенціал особистості визначається як об'єктивними умовами (можливостями), які сприяють формуванню, розвитку й реалізації творчих здібностей, так і її внутрішньо особистісними можливостями, ступенем залученості до творчої діяльності, які проявляються в різному ставленні до творчості (як до життєвої мети, засобу досягнення інших цілей, а в найбільш розвинутому вигляді – меті життя). Взаємодія цих можливостей, співвідношення їх з якісними характеристиками в соціально-часовому аспекті може відтворювати різні стани творчого потенціалу особис­тості в плані відносної (порівняльної) оцінки його динамічної природи; інтенсивний розвиток, збільшення, деякі зупинки і навіть зниження досягнутого рівня [143; 86].

Аналіз творчого потенціалу особистості не був би повним без врахування ще одного дуже важливого й маловивченого аспекту цієї проблеми: показником соціальної ефективності реалізації творчого потенціалу особистості слід вважати як її творчі досягнення в конкретному виді діяльності, так і досягнутий рівень життєтворчої культури в здійсненні власного життя [172].

До сфери творчого потенціалу особистості, його системи входять такі складові: задатки, нахили, що виявляються в підвищеній чутливості, певній вибірковості, а також у динамічності психічних процесів; інтереси, їх спрямованість, частота й систематичність виявів, домінування пізнавальних інтересів; допитливість, потяг до створення нового, нахили до пошуку та розв'язан­ня проблем; швидкість у засвоєнні нової інформації, утворення асоціативних "масивів"; нахили до постійних порівнянь, зіставлень, вироблення еталонів для наступного вибору; вияви загального інтелекту – розуміння, швидке оцінювання та вибір шляху розв'язання, адекватність дій; емоційний "супровід" розумових процесів, емоційне ставлення, вплив почуттів на оцінювання, вибір, надання переваг; наполегливість, цілеспрямованість, переконаність, працелюбність, систематичність у роботі, прийняття сміливих рішень; творчі тенденції в роботі, вміння комбінувати, реконструювати, нахили до зміни варіантів, економне використання часу, матеріальних засобів тощо; інтуїтивність, здатність до найшвидших оцінок, розв'язань, прогнозів; порівняно швидке оволодіння робочими прийомами, технікою праці, ремісничою майстерністю; здатність виробляти особистісні стратегії й тактики під час розв'язання загальних і спеціальних нових проблем і задач, а також пошуків шляхів виходу із складних, нестандартних, екстремальних ситуацій [143].

Процес реалізації, у ході якого потенційні можливості індивіда опредметнюються як у формі предметних результатів діяльності, так і внутрішньоособистісних якостях і станах, є діалектично протилежним творчому потенціалу особистості. За своєю сутністю самореалізація збігається з вільною свідо­мою діяльністю та виступає як внутрішній, суб'єктивний її зміст. Вона охоплює весь шлях внутрішньої, індивідуальної мети – від по­переднього задуму її і аж до матеріального опредметнення. Самореалізація не приносить особистості почуття само­заспокоєності, бо не є одномоментною дією, а викликає потребу в здійсненні все нових можливостей, чи відбувається шляхом подо­лання себе заради себе самого [172]. Якщо процес самореалізації вихо­пити з живої тканини життя, він постане у спотвореному вигляді, у формі ізольо­ваного акту діяльності, що переслідує одиночну мету і дає кон­кретний результат. Насправді процес самореалізації цілісної людини полягає в опредметненні всього комплексу індивідуальних можливостей і веде до перетворення особистості на суб'єкт життя. Отже, самореалізація особистості, як і цілепокладання, ви­ступає важливим механізмом становлення й розвитку творчого по­тенціалу. Існуючи в єдності перервного й безперервного, кінцево­го й нескінченого, самореалізація є перманентним станом високорозвиненої особистості. "Не мотиви, що лежать поза особистістю (гроші, кар'єра, престиж, чужа воля тощо), а її прагнення, наполеглива внутрішня потреба спонукає до самореалізації. Самореалізація в цьому розумінні виступає як безкорислива діяльність особистості, бо єдиний її зиск – прагнення до виконання своєї життєвої мети, до влас­ного вільного розвитку. Реалізація цієї внутрішньої мети в процесі самоздійснення особистості і є досягнення нею внутрі­шньої свободи" [79; 137]. Розвиваючи цю думку, Л.М.Коган визна­чає самореалізацію як "свідомий цілеспрямований процес розкриття й опредметнення сутнісних сил особистості в її різноманітній соціальній діяльності" [79; 147].

Найголовнішими умовами, в яких проходить розвиток творчої діяльності особистості як у плані формування творчого потенціалу, так і в плані самореалізації, є самопізнання й самооцінка особистості. Вони виступають обов'язковою передумовою не тільки процесів самовиховання й самоздійснення, але й кожного окремого акту цілепокладання. Справді, доки людина не визначиться в тому, що їй потрібно, якою вона хоче бути в ставленні до інших і до себе самої, які якості їй слід виховувати, а яких рішуче позбавлятися, доти недоречно говорити про свободу самоздійснення й цілісну самореалізацію такої особистості. Цілепокладання та подальше здійснення намічених життєвих цілей стають вільними за умов формування не лише “правильного” образу "Я" (тобто адекватне уявлення про самого себе, свій внут­рішній світ, здібності й потреби), а й коли на його основі особис­тість розбудовує модель бажаного майбутнього й свідомо намагається віддати всі сили для втілення її в життя [172]. Окремо слід зупинитися на аспекті самопізнання. Воно входить до самовизначення, як неодмінна складова, і включає самоспостереження й самооцінку. Самоспостереження, в свою чергу, має дві сторони. Людина ніби збоку спостерігає за своєю практичної діяльністю й отримані результати співвідносить зі своїми цілями та настановами, а також із засвоєними нею суспільними та груповими інтересами. З іншого боку, особистість постійно апелює до власного "Я". За допомогою самоспостереження людина пізнає власну психіку зсередини, з'ясовує її індивідуальні особливості, спрямованість на вирішення завдань, які ставить перед собою вона сама і які ставить перед нею суспільство. "Я”-концепція існує в свідомості людини як певний зразок, який постійно використовується нею для порівняння "Я" з усім, що не є "Я" [172].

Quot;Я”- концепція - досить стабільна структура, котра усвідомлюється лише частково. Під час дослідження рівнів структури "Я" психологами виділено безліч нюансів, проте існування двох рівнів "Я"-реального (який я є) та "Я"-ідеального (яким я хотів би стати) загальновизнане. Ідеальне "Я" не менш важливе, ніж реальне, оскільки здійснює величезний вплив на поведінку та самопочуття суб'єкта. Та саме тому, що їх роз­ходження є "зоною розвитку особистості", матеріалом для формування уявлень про самовдосконалення людини, воно так необхідне. Ряд стійких самооцінок, які є важливим компонентом самопізнання, особистість виробляє внаслідок спостережень за собою та аналізу свого стану, зіставлення реальної поведінки з вимогами "Я” – концепції. Самооцінка особистості дозволяє їй з'ясувати свій духовний та фізичний стан, свої стосунки із зовнішнім світом та іншими людьми. На цій основі здійснюється саморегуляція взаємовідносин та необхідна корекція поведінки. Та слід усвідомлювати, що самооцінка необхідна, проте її самої недостатньо для самостійної поведінки, а треба доповнювати соці­альними оцінками [212].

Актуалізація людиною своїх можливостей та здібностей веде до розвитку, за висловом К.Роджерса, "повноцінно функціонуючої людини" [191; 165]. Тенденція до самоактуалізації притаманна будь-якому живому організму. Самоактуалізація – це прагнення живої істоти до зросту, розвитку, самостійності, самовираження, активізації всіх можливостей свого організму. К.Роджерс вважає, що прагнення до повної самореалізації є природженим у кожного з нас. Так само, як рослини розвиваються, щоб вирости здоровими, як насіння містить у собі прагнення стати деревом, так і людина схиляється до того, щоб набути цілісності та найбільш повно реалізувати себе [280].

Прагнення до здорового розвитку не є домінуючою силою, котра зсуває убік будь-які перепони на своєму шляху. К.Роджерс бачить її як таку, що переважає й мотивує силу в людині, яка діє вільно, силу, котра не послаблена ні подіями минулого, ні теперішнього. Для вченого тенденція до самоактуалізації є не просто якимось одним спонуканням серед багатьох інших, а центром, на якому сфокусовані всі інші прагнення [280].

А.Маслоу [275] наголошував, що творчість є найбільш універсальною характеристикою людей, котрих він вивчав чи спостерігав. Описуючи її як невід’ємну властивість природи людини, вчений розглядав творчість як рису, що потенційно присутня у всіх людях від народження. Однак він також визначив, що більшість людей втрачають цю якість у результаті “окультурення”. На думку А.Маслоу, зважаючи на те, що здатність до творчості закладена в кожному з нас, вона не вимагає спеціальних талантів чи здібностей. Творчість – універсальна функція людини, котра веде до всіх форм самовираження. Вчений у загальних рисах визначав поняття самоактуалізації як “повне застосування талантів, здібностей, потенцій тощо” [277; 123]. Самоактуалізація – не стан, що захолов. Це діючий процес, при якому здібності індивіда застосовуються повністю, творчо. Звичайно, люди, які самоактуалізуються, дивляться на життя більш вільно. Вони не дуже емоційні й більш об’єктивні, вони не дозволяють надіям, страхам, а також спробам захистити своє “Я” зруйнувати ті уявлення, котрі вони винесли зі своїх спостережень. А.Маслоу виявив, що всі вони без винятку повністю віддають себе своїй роботі чи справі. У зростанні особистості важливі дві вимоги: присвячення себе чомусь більш високому, ніж власне “Я”, і успішне виконання сформульованої задачі. Креативність, безпосередність, сміливість, наполеглива праця, здатність уособитись, потреба в усамітненні, автономія, незалежність від культурних штампів і оточення, яка зберігає свіжість сприйняття, містичний досвід, почуття спільності з іншими, більш глибокі та взаємопроникаючі стосунки, демократичність, здатність розпізнавати мету й засоби, добре й погане, філософський, незлобний доброзичливий гумор – це основні характерні риси людей, які самоактуалізуються.

Самоактуалізовані особистості постійно захоплені якоюсь справою, і захоплені настільки, що відмінності між роботою та задоволенням для них зникають. Вони присвячують своє життя тому, що А.Маслоу називає вищі цінності (такі, як істина, краса, добро, досконалість, цілісність) або метапотреби. Він описує вісім способів, за якими індивіди самоактуалізуються, чи вісім типів поведінки, що призводять до самоактуалізації: концентрація, вибір зросту, самопізнання, чесність, судження, саморозвиток, вершинні переживання, відсутність захисту для власного “Я” [276]. Це не дуже чітке, не суворо логічне міркування, але воно представляє кульмінацію поглядів ученого.

Таким чином, поняття "творчий потенціал" є ключовим в усвідомленні особистості як певної цілісності, що виражає взаємозв’язок, взаємовплив, взаємообумовленість цієї цілісності. Володіючи системоутворюючою властивістю, творчий потен­ціал виконує інтегруючу функцію в структурі якісних характеристик і в системі становлення особистості (ця теоретична умова сприяла виявленню нових можливостей функціонування й розвитку досліджуваної системи).

Творчий потенціал особистості як сукупність можливостей цілеспря­мованої творчої діяльності виявляється через сутність сил, які розкривають себе завдяки творчим здібностям. Сутнісні сили, розкрива­ючи людину в якості суб'єкта творчості, виражають його універсальну перетворювальну сутність, динаміка й спрямованість котрої знаходить відображення в творчому потенціалі.

Ступінь розвинутості творчого потенціалу значною мірою визначається залученням особистості до конкретної діяльності, а інтенсивність його розвитку залежить від рівня пошукового "випереджувального" характеру діяльності й творчого наповнення її змісту. Особистість з розвинутим творчим потенціалом характеризується високим рівнем внутрішньої потреби в самореалізації і саморозвитку навіть за відсутністю зовнішніх причин. Неповним спонукальним мотивом її самоздійснення, внутрішньою причиною є активне ставлення до навколишньої дійсності та самого себе.

Фундаментальною основою процесу творчості є методологічний принцип діалектичного розвитку, а джерелом – протиріччя, долаючи яке й здійсню­ється творчий розвиток. Зміст творчого процесу виражається в єдності та взаємнообумовленості його продуктивної і репродуктивної сторін, що дозволяє розуміти творчість як процес і результат, розглядати взаємодію суб'єкта й об’єкта як джерело творчого акту, аналізувати особливості творчості особистості та обґрунтувати необхідність зміни статусу учня як суб'єкта діяльності в навчальному процесі.

В основі формування творчо розвинутої особистості учня цілісність розглядається як багатство конкретного, а стрижнева суть – розвиток творчого потенціалу учня на основі цілеспрямованого долання протиріч у всіх видах і формах навчально-пізнавального процесу.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: