Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Творчі здібності та здатність до творчості




 

Здібності є складною синтетичною ознакою особистості, яка визначає її придатність до діяльності. Провідним у сучасній психології є визначення здібностей Б. М. Теплова (1941), згідно з яким під здібностями розуміють індивідуально-психологічні особливості, що відрізняють одну людину від іншої; здібностями називають не будь-які взагалі індивідуальні особливості, а лише причетні до успішності виконання якої-небудь діяльності; поняття «здібність» не зводиться до тих знань, навичок або вмінь, які вже вироблені в даної людини [189]. Б. М. Теплов також вказує на те, що крім успіху діяльності, здібності пояснюють швидкість і легкість набуття знань та навичок, оволодіння діяльністю. В основі розвитку здібностей лежать певні вроджені особливості, нахили. Схожу позицію займають C.Л. Рубінштейн, О. Г. Ковальов та В. М. Мясищев, Г. С. Костюк, К. К. Платонов, В. А. Крутецький [180; 84; 89; 151; 98]. Загалом, у вітчизняній класичній психології зміст поняття «здібності» нерозривно пов’язаний із поняттям діяльності і трактується тільки через нього. Найбільш чітко це звучить у К. К. Платонова (1972), котрий вважає здібностями будь-які особистісні особливості, що розглядаються у співвідношенні з певною діяльністю [151, с. 5].

Питання про психічну сутність здібностей детально розглянуто в роботах В. Д. Шадрикова (2004). Він визначає здiбностi як властивості функціональних систем, що реалізують окремі психiчнi функції [213; 214]. А. Л. Готсдинер (1991) співвідносить поняття здібностей зі стійкою функціональною психофізіологічною системою, що формується при тривало повторюваній взаємодії зовнішніх впливів із внутрішніми родовими властивостями людини [59]. Н. І. Чупрікова (2007) пропонує ототожнити зміст поняття здібностей із поняттям репрезентативно-когнітивних структур як внутрішньої основи поточних процесів переробки інформації й організації діяльності [211].

У психологічній літературі немає єдиного тлумачення поняття «творчість». Як філософською категорією, нею охоплюються всі форми створення та появи нового на фоні існуючого. За визначенням С. Л. Рубінштейна, творчість – це діяльність людини, що створює нові матеріальні та духовні цінності, що мають суспільну значущість [180]. Представники Харківської школи психології пов’язують творчість із принципом економії думки і трактують її як таку діяльність людини, за якої здобувається максимум знань при мінімальній витраті пізнавальних зусиль [122].

В. О. Моляко вніс суттєве доповнення до розуміння творчості, визначивши її психологічний аспект як «відкриття чогось нового, раніше для даного конкретного суб’єкта невідомого» [127; 128]. В. В. Клименко визначає творчість людини як її психічну активність, усвідомлення системи Я (свідомість) та не-Я (несвідоме у предметі), розв’язання суперечностей між ними, завдяки чому вона робить щось несподіване, незвичайне [81; 82].

Отже, творчість можна розглядати двояко: як компонент якої-небудь діяльності та як самостійну діяльність. Проте поняття творчих здібностей описати за допомогою тільки діяльнісного підходу неможливо. На принципову відмінність творчості і цілеспрямованої діяльності звертали увагу багато дослідників. Я. О. Пономарьов вважає основною ознакою діяльності потенційну відповідність мети діяльності її результату. Для творчого акта характерно протилежне – неузгодженість мети (задуму, програми тощо) і результату. Творча активність може виникати в процесі здійснення діяльності і пов’язана з породженням «побічного продукту», який і є в підсумку творчим результатом [154].

Дорослий індивід має адаптивну спрямованість психічних процесів та поведінкових актів, природне прагнення до «внутрішньої мети», у відповідності з якою здійснюються всі форми його активності. В. А. Петровський для характеристики творчості ввів принцип надситуативної активності (1992). Він говорить про здатність суб’єкта підніматися над рівнем вимог ситуації, ставити цілі, надлишкові з точки зору вихідної задачі – за допомогою цього він переборює зовнішні і внутрішні обмеження діяльності. Творча активність розуміється як надлишкова стосовно стимулу діяльність, що характеризується самостійністю вибору об’єкта мислення, виходом за межі завдання, перетворенням завдання і стимулу [149].

Г. С. Батіщев (1984), В. Вільчек (1989) підкреслюють розходження між працею як основною формою доцільної діяльності і творчістю, називаючи їх протилежними формами людської активності [13; 44]. Крім того, творчість не обмежується розробкою оригінального продукту; до творчості належить і уміння поглянути на світ з іншої точки зору, тобто особливий тип сприйняття (Р. М. Грановська, 2006) [60]. А. Маслоу називає творчість універсальною функцією людини, яка веде до всіх форм самовираження [118].

За В. О. Моляко, О. І. Кульчицькою, основою творчого потенціалу є стратегіальна організація свідомості, яка дозволяє впорядковувати зміст потоку свідомості, знаходити в хаосі конкретні системи, проектувати та будувати їх [101; 130].

Сьогодні існують різні тенденції тлумачення творчості: деякі вчені роблять акценти на інноваційній природі створюваного продукту, інші – на активності суб’єкта, розглядаючи творчість як форму самореалізації особистості. Велика увага приділяється вивченню творчості як процесу, що включає окремі стадії. Актуальним є дослідження середовища, що здійснює вплив на розвиток та реалізацію творчого потенціалу індивіда.

Творча активність виникає в умовах вирішення творчих завдань і будь-яка людина на деякий час може відчути себе творцем. Проте диференціально-психологічний аналіз поведінки людей у різноманітних життєвих ситуаціях показує: існує певний тип особистості, що використовує оригінальні способи вирішення більшості життєвих завдань,– це тип творчої особистості. Основною особливістю творчої особистості є «творчосткість» [176] або креативність (лат. creation – створення) – інтеґративна якість психіки, загальна здатність до творчості, яка забезпечує продуктивні перетворення в різних сферах діяльності особистості, дозволяючи задовольнити потребу в пошуковій активності (за В. М. Дружиніним, 1995) [71].

В останні роки цей термін одержав широке поширення, майже витиснувши словосполучення «творчі здібності». Насправді, креативність правильніше визначити не як деяку творчу здібність або сукупність таких, а як здатність до творчості – ці поняття хоча близькі, але не ідентичні [16; 114; 192].

У матеріалах досліджень психології творчості важко знайти чітке визначення креативності, зате описується багато параметрів, що її характеризують. Креативність розглядають як здатність створювати нові ідеї та прямо пов’язують із творчими досягненнями. Слово «креативність» пов’язане із спорідненим терміном «оригінальність» [97]. Одні психологи вважають, що продукти творчості повинні мати певну соціальну цінність, інші концентрують увагу на процесі створення таких продуктів. Кожне з цих визначень має на увазі існування рівнів досягнення, корисності або оригінальності, припускаючи, що одні люди, групи, процеси або об’єкти можуть бути більш творчими, ніж інші.

Серед перших дослідників креативності був Л. Терстоун (1937), котрий звернув увагу на значення в творчій активності неінтелектуальних факторів – здатності швидко засвоювати та різними способами використовувати нову інформацію [260]. Він підкреслив роль індуктивного мислення та особливостей сприйняття, відмітивши, що творчі рішення частіше приходять у момент релаксації, розсіювання уваги, а не в момент зосередженості над розв’язанням проблеми.

Основою вивчення поняття «креативність» є теоретичні передумови, створені Дж. Гілфордом, якому належить найбільший внесок у розробку та популяризацію цієї ідеї (1956, 1967). Дж. Гілфорд розглядав креативність як самостійну психологічну характеристику, підкреслюючи принципове розходження між двома типами розумових операцій: конвергенцією і дивергенцією. Операція дивергенції є основою креативності як типу мислення, «що йде в різних напрямах». Основні параметри дивергентного мислення: швидкість мислення – легкість продукування символічних одиниць; гнучкість мислення – розмаїтість можливих відповідей; оригінальність – легкість пристосовування до семантичного матеріалу, в якому потрібно змінювати зміст таким чином, щоб вийшли нові, незвичайні думки [51; 233; 234].

Концепцію Дж. Гілфорда розвивав Е. П. Торренс (1964), який під креативністю розумів здатність до загостреного сприйняття недоліків, пробілів у знаннях: «Креативність – означає копати глибше, дивитися краще, виправляти помилки, розмовляти з кішкою, поринати в глибину, проходити крізь стіни, запалювати сонце, будувати замок на піску, вітати майбутнє» [262]. У творчий акт, на його думку, включені: 1) чутливість до проблем, дефіциту знань, їхньої дисгармонії; 2) фіксація даних проблем, пошук їхнього розв’язання, висування гіпотез; 3) перевірка, модифікація і повторний огляд гіпотез; 4) знаходження і повідомлення результатів рішення задачі. Креативність розглядалася Е. П. Торренсом як природний процес, що породжується сильною потребою людини в знятті напруження, що виникає в ситуації дискомфорту, викликаного невизначеністю чи незавершеністю діяльності [261].

Ф. Баррон і Д. Харрінгтон зробили узагальнення того, що відомо про креативність (1970–1980 рр.): 1) Креативність – це здатність адаптивно реагувати на необхідність у нових підходах і нових продуктах. Вона дозволяє також усвідомлювати нове в бутті, хоча сам процес може носити як свідомий, так і несвідомий характер. 2) Створення нового творчого продукту багато в чому залежить від особистості творця й сили його внутрішньої мотивації. 3) Специфічними властивостями креативного процесу, продукту й особистості є їхня оригінальність, спроможність, валідність, адекватність завданню та придатність на даний момент. 4) Креативні продукти можуть бути різні за природою [193; 225].

Отже, з позицій західної психології термін «креативність» може використовуватися для опису процесу створення чогось нового в результаті усвідомлення пробілів у людському знанні, чіткого визначення цих дефіцитів, пошуку рішень для їхнього заповнення, формулювання гіпотетичних рішень із їхньою подальшою перевіркою й донесення до людей кінцевого продукту.

Сучасна психологія все більше віддаляється від погляду на креативність як аспекту інтелекту (Ф. Баррон, Е. П. Торренс, Дж. Гілфорд, С. Медник, А. Роттенберг, М. О. Холодна та ін.), віддаючи перевагу особистісному підходу, в межах якого досліджуються характерологічні, емоційні, мотиваційні, комунікативні якості особистості обдарованих людей, у результаті чого створюється їх узагальнений особистісний портрет (К. Тейлор, К. Кокс, Е. Роу та ін.).

Також розповсюджений синтетичний підхід, в якому творчість виступає сукупністю інтелектуальних та особистісних факторів (А. Танненбаум, Р. Штернберг, С. Каплан, К. Хеллер, Н. С. Лейтес, Р. О. Семенова та ін.). Так, Л. Б. Єрмолаєва-Томіна пише, що в основі креативності як особистісного утворення лежить оптимальне поєднання інтелекту та творчості [76]. У дослідженнях Д. Б. Богоявленської основним показником креативності є інтелектуальна активність, яка є синтезом розумових здібностей і мотиваційної структури особистості, що проявляються в продовженні розумової діяльності за межами необхідного рішення завдання. Головну роль у детермінації творчої поведінки відіграють мотивації, цінності, особистісні риси [19].

Найбільш чітко особистісний підхід реалізований у роботах О. Л. Яковлевої, котра розглядає креативність як особистісну характеристику – але не як певний набір особистісних рис, а як реалізацію людиною власної індивідуальності [223]. Характеристики креативності непредметні, тобто не передбачають наявність продукту (матеріального чи ідеального), а процесуальні, бо креативність розглядається як процес прояву власної індивідуальності. Авторка виокремлює процесуальні характеристики креативності: а) креативність розкривається в процесі суб’єкт–суб’єктної взаємодії; б) креативність завжди в тій чи іншій формі адресується іншій людині.

Л. Б. Єрмолаєва-Томіна (2003) виділила основні відмінності між поняттями творчість і креативність [76]:

1. Творчість – це процес, який може включатися в усі види діяльності і, разом з тим, може бути відсутнім навіть у діяльності, що потребує такого включення. Творчість людини може проявлятися тільки в одному виді діяльності, що збігається із спеціальними здібностями до неї; оволодіння творчими навичками в конкретній діяльності не переносить їх автоматично на інші види діяльності. Креативність – це якість, що базується на розвитку вищих психічних функцій, коли творчість, як автоматизована навичка, включається в усі види діяльності, поведінки, спілкування, контакту із середовищем.

2. Творчість є здібністю на базі природних нахилів; творчі потенції закладені у мозку кожної людини, проте їхньому спонтанному прояву протидіє задача адаптації, яка потребує стандартних навичок та аксіоматичних знань. Креативність як особистісна якість, навпаки, формується за рахунок впливу соціального середовища, його ціннісних орієнтацій, вимог до людини, організації інформаційного потоку та цільової спрямованості усіх видів діяльності, починаючи з навчальної.

3. Творчий процес базується на неусвідомлюваних та підсвідомих психічних процесах і протікає в трьох основних фазах – підготовчій, пошуковій та виконавчій. Кожна з фаз спрямована до різних психічних процесів та має свій «продукт», а здатність до кожної фази може бути виражена у людини по-різному. Креативність проявляється в успішному вирішенні всіх трьох фаз: умінні бачити та ставити проблеми, знаходити їхнє вирішення та творчо втілювати їх у конкретний продукт.

Отже, креативність – це особистісна якість, що базується на потенційних можливостях кожної людини, актуалізації неусвідомлюваної потреби бути неповторною індивідуальністю, вільною, проте поєднаною із загальним через продукти своєї творчості, що гармонійно поєднує індивідуальні та соціально-значущі інтереси.

Можна виділити чотири галузі досліджень креативних особистостей [69]: дослідження їхніх рис і мотивів; дослідження «Я» у зв’язку з креативністю; креативність у контексті самоактуалізації; зв’язок із психопатологічними феноменами.

Актуальним є питання про кількісні характеристики творчих здібностей. Часто використовують поняття «таланту», що означає високий та соціально визнаний ступінь розвитку здібностей (часто під цим розуміється вродженість здібностей) та «генія» - вищого ступеня обдарованості людини, котра набагато випереджує свій час у прояві певних здібностей. В. Клименко та І. Акімов вкладають у поняття таланту здатність людини свідомо перероблювати світ (оригінальність у вирішенні банальних завдань) та вносять його в категорію норми. Відмінності між талантом та генієм є не кількісними, а якісними та полягають в різному відчутті світу. Геній – це людська здатність відчувати проблеми та вирішувати їх просто [2; 82]. Проте чіткі однозначні критерії визначення ступеня розвитку творчих здібностей не окреслені.

Найбільш розробленою є кількісна ознака здібностей, що визначається терміном «обдарованість» – системна якість психіки, що розвивається протягом життя та визначає можливість досягнення людиною більш високих результатів в одному чи декількох видах діяльності у порівнянні з іншими людьми [167]. Виділяють різні види обдарованості, що відповідають окремим загальним чи спеціальним здібностям та видам практичної, пізнавальної, художньо-естетичної чи комунікативної діяльностей. Але творча обдарованість не розглядається як самостійний вид обдарованості: вона не є окремою модальністю, а характерна для будь-якого виду праці. Отже, творча обдарованість – це характеристика не просто вищого рівня виконання будь-якої діяльності, але її перетворення і розвитку (В. О. Моляко, Н. С. Лейтес, О. М. Матюшкін) [127–130; 107; 120].

О. М. Матюшкін висунув концепцію обдарованості як загальної психологічної передумови творчого розвитку [120]. Він виділив структурні компоненти обдарованості: домінуюча роль внутрішньої мотивації; дослідницька творча активність, що виражається в постановці й рішенні проблем; можливість досягнення оригінальних рішень; можливість прогнозування рішення; здатність до створення ідеальних еталонів, що забезпечують високі естетичні, моральні, інтелектуальні оцінки.

Концепція трьох кілець Дж. Рензуллі описує обдарованість як взаємодію трьох груп психологічних якостей: високих інтелектуальних здібностей, захопленості задачею та високого рівня креативності [247; 248]. Перетин усіх трьох компонентів за достатньо високого рівня їх розвитку утворює якісну своєрідність яскраво виражених здібностей обдарованої людини.

В. М. Дружинін вважає, що здібності пов’язані із загальними сторонами функціонування психіки, які проявляються в загальних формах зовнішньої активності [70]. У роботі психіки як системи переробки інформації він виділяє набуття, використання та перетворення знань. Здібністю до набуття знань виступає здатність до навчання; здібністю до використання знань – інтелект; здібністю до перетворення знань – креативність, з нею пов’язані уява, фантазія, народження гіпотез. Кожній відповідає специфічна мотивація і форма активності: креативності – мотивація самоактуалізації, творча активність, інтелекту – мотивація досягнень, адаптивна поведінка, здатності до навчання – пізнавальна мотивація.

Таким чином, незважаючи на численність досліджень, наразі не існує чіткого визначення оглянутих термінів. Це можна пояснити, з одного боку, великою побутовою поширеністю цих слів, що призводить до ілюзії їх розуміння всіма; з іншого – всі визначення, дані поняттям «творчість», «творчі здібності», «креативність», «обдарованість», занадто абстрактні або глобальні і не дають можливості їх адекватної операціоналізації в емпіричних дослідженнях.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных