Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Креативна та девіантна особистості: порівняльний аналіз




Креативна особистість (за Д. Саймонтоном) Девіант-аддиктивна особистість (за В. Д. Менделевичем)
  Незалежність поглядів і неконформність суджень Неконформність, неадаптивність поведінки і суджень внаслідок прихованого комплексу неповноцінності
  Прагнення вийти за рамки, «порушити межі», оригінальність і нестандартність Жага гострих відчуттів, незвичайних переживань, схильність до ризику, епатажність
  Відкритість до всього нового і незвичайного Потреба нових позамежних переживань, незвичайних способів досягнення задоволення
  Стійкість до невизначених ситуацій Достатньо висока толерантність до кризових ситуацій у сполученні з поганою адаптацією до повсякденних ситуацій
  Конструктивна активність у предметній діяльності Високий рівень пошукової активності в сфері девіантних інтересів
  Сила «Я», пов’язана з можливістю автономного функціонування і стійкістю до тиску соціального оточення Незалежність у недевіантних сферах діяльності, що сполучається з прагненням звинувачувати оточуючих і залежністю в сфері аддикції
  Чутливість до краси в широкому розумінні слова
  Зовнішня соціабельність, що поєднується зі страхом перед стійкими контактами
  Прагнення уникати відповідальності
  Прагнення говорити неправду
  Тривожність

 

Список подібних рис креативних і девіантних особистостей пропонують Ф. Баррон і Д. Харрінгтон [225]. Він включає самостійність суджень, здатність знаходити привабливість у труднощах, естетичну орієнтацію і здатність ризикувати. Ф. Фарлі виділяє особливий тип особистості – Т-особистість (thrill taking risk), котра визначається як «шукач збудження» [88]. Люди з таким типом особистості можуть або досягати високого рівня креативності, або демонструвати деструктивну, навіть кримінальну поведінку.

Дослідження осіб із наркотичною залежністю показують, що наркомани – більш творчі особистості, ніж здорові. Вони мають достатню силу авторського «Я», щоб долати життєві труднощі, однак для них характерне самовідчуження і вплив соціальних ролей на самосприйняття, відмова від авторського «Я» на користь переживань зовнішніх вражень і подій. Досвід невротичної поведінки нерідко приводить до розкриття творчих здібностей [77; 123].

Додаткову інформацію щодо проблеми представляють дослідження зв’язку творчих здібностей із психічними аномаліями. Ця гіпотеза має глибокі історичні корені і проходить в багатьох філософських трактатах, афоризмах письменників. Творчість і психічне порушення поєднуються за зовнішньою подібністю і через свою відмінність від звичайних проявів психічної діяльності; водночас проголошується єдність процесу творчого пізнання з муками, хворобливим станом.

Найбільшу популярність ця ідея отримала завдяки роботі Ч. Ломброзо «Геніальність і божевілля» (1864). Автор доводив, що геніальна творчість – наслідок прихованої епілепсії, яка замість судомних нападів проявляється нападами творчого натхнення; описував специфічні особливості геніальних людей (витончена, хвороблива чутливість, що є водночас джерелом страждання й слави; безмірне марнославство; похмурий погляд на світ і людину, що викликає меланхолію та депресію) [109]. Ця думка в загальній формі придбала низку прихильників. У Російській імперії на зламі XIX–XX ст. продовжувачами справи Ч. Ломброзо можна назвати психіатрів М. М. Баженова, В. Ф. Чижа, О. М. Євлахова, І. Д. Єрмакова, Д. М. Овсянико-Кули-ковського, які опублікували ряд досліджень художньої творчості та особистості творця [8; 74; 75; 80; 144; 210]. Заслуговує на увагу полеміка В. Гірша із Ч. Ломброзо, який стверджував, що геній – частіше здорова людина, все залежить від особистої оцінки, та намагався викрити діячів від психіатрії в їхній упередженості [53].

Відповідно до поглядів З. Фрейда, талант – вроджене уміння сублімувати свої глибинні сексуальні комплекси; така сублімація спричиняє часом невротичні чи психотичні ускладнення. Талановитий митець вміє так обробити свої фантазії, що вони втрачають особисте та стають досяжні для насолоди іншими. Творчість у З. Фрейда є продовженням дитячих ігор, у яких художник чи поет створюють свій світ, до якого вони ставляться дуже серйозно й захоплено, водночас, однак, різко відокремлюючи його від дійсності. Причому творить тільки незадоволена людина, тому що образ у душі виникає в присутності сильних почуттів, викликаних дією невирішених внутрішніх конфліктів [202; 203]. К. Г. Юнг визнає, що художній твір виникає в умовах, подібних з умовами до виникнення неврозу. Однак, творчість не хвороба і не вимагає лікарсько-медичної орієнтації [220].

Е. Блейлер називав геніальність відхиленням від норми, яке зустрічається набагато рідше інших небажаних відхилень [216]. Тенденція до відхилення звичайно торкається всього організму, тому при аберації вбік геніальності порівняно часто виявляються й інші аномалії, здебільшого негативного характеру (чутливість, нервозність тощо). Е. Кречмер вважав, що психічні захворювання, особливо межові стани, виявляються серед геніальних людей частіше. В обдарованих людей завжди присутні «психопатологічні елементи», які не тільки не здійснюють несприятливого впливу, а й є обов’язковою складовою частиною генія [93].

Г. В. Сегалін запропонував термін «европатологія» – будь-яка патологія, яка пов’язана з творчістю і творчою особистістю. Поняття европатології поєднувало всю естетико-творчу медицину та підкреслювало специфічний характер цієї патології саме як творчої патології [182]. Геніальну особистість автор розглядає як симбіоз двох перехресних спадкових компонентів: потенційної обдарованості і психопатичного компонента, причому останній звільняє з підсвідомої сфери компонент обдарованості і допомагає йому проявити себе. «Клинический архив гениальности и одарённости», який видавав Г. В. Сегалін у 1925–1930 рр., поклав початок концентрації і систематизації матеріалу з патології клініко-психіатричної і літературно-біогра-фічної творчості у вітчизняній психології [49].

В. О. Гіляровський (1954) розглядав марення як творчий процес, вказуючи на їхню єдність за змістом, суб’єктивним переживанням і механізмами розвитку. Загострена, через хворобу, здатність сприйняття і однобічність мислення, схильність до хворобливих перебільшень можуть дозволити краще бачити окремі сторони явищ, які справді існують, але при звичайних умовах потопають в масі інших [52].

В. Ланге-Ейхбаум та В. Курт (1967) запропонували термін «біонегативність», який охоплює всі біологічно несприятливі і шкідливі для життя процеси. Природа творчості трактується як поєднання обдарованості з біонегативністю, причому висока духовна здатність сама по собі є біонегативною рисою, бо заважає людині успішно адаптуватися до існуючих умов життя [242]. Патологічний початок може представляти великі культурні цінності, але іноді може істотно шкодити здоровому життю. Схожою є думка С. Ш. Недуви [138], що деякі психопатологічні розлади можуть «своєрідно забарвлювати» творчі можливості автора і не порушувати їх.

В. П. Ефроїмсон [219] говорить про тріаду таланту: зародження потенційного генія – проблема генетична, розвиток і становлення – біосоціальна, втілення в життя потенційного таланту – соціальна. Аналізуючи взаємовідношення цих факторів, В. П. Ефроїмсон підкреслює наявність специфічних біологічних характеристик, які виступають ендогенним стимулятором уроджених нахилів: підвищений рівень сечової кислоти в крові, спадкова форма диспропорційного гігантизму, підвищений рівень чоловічих гормонів та циклічна стимуляція підвищеної розумової активності при слабкій формі маніакально-депресивного психозу. Дж. Л. Карлсон прийшов до висновку, що ризик психічного захворювання короткозорості, шизофренії й алкоголізму в геніїв значно вищий, ніж у загальній масі. Він вважає, що «дефектний» ген спричиняє хворобу, але водночас може мати благотворну дію [238].

О. В. Шувалов припускає, що геній є відхиленням не тільки від середньостатистичної норми, а й від законів природи: «Це своєрідне пристосування через хворобу, тобто такий процес адаптації, в якому руйнівні явища переважають над пристосувальними» [216, с. 24]. Психіатр виявив домінування певних психічних розладів при специфічних талантах (алкоголізму і наркоманії, шизофренії й маревних розладів, афективних розладів, невротичних й соматоформних розладів, епілепсії).

Н. В. Гончаренко, навпаки, переконує, що дані про те, чи більше божевільних серед геніїв,– тільки свідчення незвичайності, яскравості характеру, інтенсивності життя, надзвичайної вразливості і загостреної сприйнятливості. Обиватель, концентруючи увагу на дивацтвах у поведінці великих людей, почав ототожнювати їх із навіженими фантазерами, ясновидцями та фанатиками. Потім знайшлися вчені, котрі намагалися довести, що це відповідає дійсності [54].

Незважаючи на аргументовану критику і справедливі звинувачення в упередженості, ненауковості та недостатній аргументованості, численні патографії продовжують видаватися та отримувати популярність у читачів.

Таким чином, у психології немає єдиного підходу до тлумачення творчості як фактору соціально-психологічної адаптованості. З точки зору діяльнісного підходу, адаптація розглядається в змістовому контексті спілкування і міжособистісної взаємодії, визначаючи адаптованість як спокій, а неадаптованість – як творчість; остання дає змогу людині самоактуалізуватися, реалізувати власні цілі та універсальні потреби, збагачувати її духовний потенціал. Творча особистість несе в собі багатий внутрішній світ, який дозволяє врівноважувати організм та середовище в критичні періоди. Водночас високий рівень креативності може спричиняти девіації у повсякденному житті.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных