Особистісні риси та інтелектуальний розвиток креативів

Інтерес до особистісної організації креативів підкріплюється надією відшукати специфічні риси обдарованості й можливістю виявляти різноманітні бажані або, навпаки, небажані, прояви рис особистості, впливати на них задля створення оптимальних умов для творчої реалізації. Ця задача є надзвичайно складною, бо унікальність кожної творчої особистості ускладнює встановлення певних закономірностей.

На думку В. М. Дружиніна, креативна особистість відрізняється низкою особливостей: когнітивних (висока чутливість до субсенсорних подразників; чутливість до незвичайного, унікального, одиничного; здатність сприймати явища в певній системі, комплексно; пам’ять на рідкісні події; розвинуті уява та фантазія; розвинуте дивергентне мислення як стратегія узагальнення багатьох рішень однієї задачі та ін.); емоційних (висока емоційна збудливість, подолання стану тривожності, наявність стенічних емоцій та ін.); мотиваційних (потреба у розумінні, дослідженні, самовираженні, потреба в автономії та незалежності); комунікативних (ініціативність, схильність до лідерства, спонтанність) [70].

А. Олах називає такі особистісні риси, властиві творчим людям [146]: незалежність, неконформність оцінок і суджень; відкритість розуму, сприйнятливість до нового й незвичайного; висока толерантність до невизначених і нерозв’язних ситуацій, конструктивна активність у цих ситуаціях; розвинене естетичне почуття, прагнення до краси.

Дослідження К. Тейлора та Р. Б. Кеттелла [258] показало, що креативи, порівняно з некреативами, є більш відстороненими або стриманими, більш інтелектуальні та здатні до абстрактного мислення, схильні до лідерства, більш серйозні, більш практичні або вільніше розуміють правила; вони соціально сміливі, чутливі, мають багату уяву, ліберальні, відкриті досвіду та самодостатні.

Головною особистісною якістю креативів більшість науковців вважають присутність чітко вираженої мотивації та особистої захопленості, незалежність, орієнтація на особисті цінності, а не на зовнішні оцінки. Первинне джерело творчості – мотивація особистісного зростання, потреба в самоактуалізації, повній та вільній реалізації своїх здібностей та життєвих можливостей (А. Маслоу, К. Роджерс, Р. О. Пономарьова-Семенова) [118; 176; 155]. Особистісною детермінантою творчості називають специфічну пізнавальну мотивацію: потребу в новизні, пошуку, в розумовій діяльності (С. Д. Максименко, В. В. Рибалка, О. О. Музика, О. М. Матюш-кін, Н. С. Лейтес, Д. Б. Богоявленська, В. С. Роттенберг, К. К. Григорян, О. І. Ники-форова, Л. П. Овсянецька, Л. Л. Гурова, Г. А. Білецька та ін.) [112; 174; 135; 120; 107; 19; 179; 62; 141; 64; 9].

Дані про емоційну врівноваженістьтворчих особистостей суперечливі. Хоча гуманістичні психологи стверджують, що творчі люди характеризуються емоційною та соціальною зрілістю, адаптивністю, врівноваженістю, оптимізмом і т. п., більшість емпіричних результатів суперечить цьому. Різні дослідники виділяють окремі, часто суперечливі, характеристики емоційної сфери: підвищену чутливість, імпульсивність, тривожність, неповторне поєднання акцентуйованих рис особистості, емоційну забарвленість окремих процесів, вплив почуттів на суб’єктивне оцінювання, емоційне занурення в діяльність, емоційну сенситивність та лабільність, високий рівень емоційної збудливості, емпатійність (Л. Я. Малімон, А. Х. Пашина, Л. Б. Єрмо-лаєва-Томіна, В. П. Морозов, В. М. Козленко, А. Г. Васильєва, Є. П. Гусєва, Р. Б. Кеттелл, Ф. Баррон та ін.) [116; 148; 76; 131; 132; 88; 63; 12].

Сама творча активність, пов’язана із зміною станів свідомості, психічним перенапруженням і виснаженням, викликає порушення психічної регуляції та поведінки. Згідно з тим, що головна роль у феномені креативності належить неусвідомлюваним процесам, креативи мають бути схильні до психофізіологічного виснаження під час творчої активності. Це відбувається тому, що творча мотивація працює за принципом позитивного зворотного зв’язку, а раціональний контроль емоційного стану при творчому процесі послаблений. Тож, єдиний обмежувач творчості – виснаження психофізіологічних ресурсів, що обов’язково призводить до загострених емоційних станів (за В. П. Пушкіним) [166].

Ф. Баррон [12] стверджує: для того, щоб бути творчим, треба бути трохи невротиком – емоційні порушення, які перекручують «нормальне» бачення світу, створюють передумови для нового підходу до дійсності.

Дослідження Л. Я. Малімон [116] показало, що творчі особи відрізняються підвищеною емоційною збудливістю, готовністю емоційно реагувати на значущі для них подразники. Часто проявляються запальність, дратівливість, підвищена чутливість і вразливість творчої особистості, домінування в неї афективного сприйняття оточуючого світу. Виразна лабільність емоцій зумовлює імпульсивність і чутливість до емоціогенних впливів, може ускладнювати стосунки з оточуючими.

У дослідженні Д. Манфілда виявлені позитивні кореляції між негармонійними емоційними відносинами в родині, психотичністю батьків та високою креативністю дітей [70]. Великий спектр допустимих поведінкових проявів (у т. ч. емоційних), менша однозначність вимог не сприяють ранньому утворенню жорстких соціальних стереотипів і стимулюють розвиток креативності. Отже, творча особистість виглядає як психологічно нестабільна. Дані досліджень М. В. Богомолової, Т. М. Тихомирової, навпаки, вказують на значущість для розвитку креативності дітей отримання позитивних емоцій у процесі соціальної взаємодії [18].

Особистісні характеристики статевої поведінки творчо обдарованих осіб виявляють високий рівень індивідуальної андрогінії, тобто креативні чоловіки мають риси, що стереотипно вважаються жіночими – інтроспективність, чутливість, яскраво виражену естетичність і т. ін.; а креативні жінки проявляють традиційно чоловічі якості – незалежність, самоствердження, честолюбство. Концепція андрогінії підкреслює, що коли батьки (чоловіки) проявляють більше «жіночих», експресивних якостей, а матері – більше «чоловічого», інструментального, то їхні діти протилежної статі більше розвинені в творчому плані [145].

Одною з головних рис креативної особистості є її соціальна автономність. К. Тейлор у результаті багаторічних досліджень творчо обдарованих дітей дійшов висновку, що вони занадто незалежні в думках та судженнях, у них немає потягу до умовностей та авторитетів, надзвичайно розвинене почуття гумору та вміння знайти смішне в незвичних ситуаціях, вони менше стурбовані порядком та організацією роботи, у них більш темпераментна натура [258]. Я. Гетцель при дослідженні студентів художньої школи описав їх як відчужених, інтроспективних, мрійливих та радикальних у поведінці [232]. Незалежність від групи в сукупності з власним баченням світу, оригінальним «безконтрольним» мисленням та поведінкою викликає негативну реакцію соціального мікросередовища, яке постає за дотримання традицій.

Перелік особливостей творчої особистості включає риси, які створюють труднощі в спілкуванні, викликають невдоволення оточуючих людей. Йдеться про такі риси, як сумнів у звичайних істинах, бунтарство, неприйняття традицій. Захоплення роботою й відчуженість призводять до того, що взаємини між людьми здаються чимось другорядним. Властивим для творчої особистості є й підвищене прагнення до самоствердження – іноді воно може приймати й неприємні форми. Характерні конфліктні риси творчої особистості – непоступливість, внутрішня неузгодженість, егоїстичність та схильність до сумнівів [60; 70; 181].

О. Л. Музика вказує, що для обдарованої особистості характерні диспропорції між соціально-операційним та дієво-операційним розвитком, які впливають на розвиток обдарованості через різні варіації соціальної конфронтації та соціальної підтримки, а також зумовлений віковим розвитком ступінь особистісної стійкості [134].

У ході соціалізації встановлюються специфічні відносини між творчою особистістю та оточуючою дійсністю. Часто креативи відчувають дискримінацію в школі внаслідок уніфікації шкільних програм, жорсткої регламентації поведінки, ставлення вчителів. Останні, як правило, оцінюють креативів як «вискочок», демонстративних, упертих і т. ін. Опір креативів репродуктивній роботі, їх чутливість до монотонності розцінюється як лінощі, впертість, дурість. Часто талановиті діти є об’єктом переслідувань однолітків. Дж. Фултон називає обдарованих осіб «останньою меншістю, стосовно якої можна безкарно допустити дискримінацію» [231, c. 34]. Тому наприкінці шкільного навчання обдаровані діти впадають в депресію, маскуючи свої здібності. Обдаровані діти, чиї реальні досягнення нижчі за їхні можливості, переживають серйозні проблеми в особистісній та емоційній сферах, а також в сфері міжособистісних взаємин [145; 218; 221].

Шкільна дезадаптація обдарованих дітей зумовлюється також недостатністю психологічної підготовки вчителів до роботи з ними: невмінням виявляти обдарованість, відтворювальним характером навчання, професійною деформацією, ригідністю мислення. На учнів, щодо яких висуваються вимоги виявляти «обдарованість», чиниться істотний тиск. Очікування педагогів і класних колективів ніколи не бувають реалізованими, що зумовлює дезадаптацію обдарованих дітей [111].

Подальша доля креативів залежить від умов середовища та загальних закономірностей розвитку особистості. Д. Саймонтон стверджував, що середовище для розвитку креативності повинне підкріплювати креативну поведінку дитини, надавати зразки творчої поведінки для наслідування [255]. Максимально сприятливе для розвитку креативності соціально і політично нестабільне суспільство.

О. І. Кульчицька називає риси розвитку креативних особистостей у дитинстві [102]: зміна місця проживання та соціального оточення (сприяє формуванню гнучкості, незалежності мислення); найчастіше це діти-первістки (сприяє формуванню духу лідерства); широкі пізнавальні інтереси батьків; надзвичайний виховний вплив батьків протилежної статі; втеча від реальності у фантазії, ранній прояв допитливості; розкріпачена домашня атмосфера; негативне ставлення до формальної освіти. У дорослому віці соціально-каталітичними умовами розвитку творчої особистості є мікросоціальні чинники: контактна група, колектив друзів або однодумців; колектив учнів, згрупований біля ментора-наставника (О. В. Губенко, 2008) [63].

Інтелект виступає головною соціально детермінованою й особистісно обумовленою характеристикою, що впливає на ефективність регулятивних процесів. Він регулює прояви особистісних рис і особливості соціальної взаємодії, та є чинником, що сприяє адаптації (Л. Ф. Бурлачук, М. О. Холодна, Д. В. Ушаков, Ж. Піаже, Р. Штернберг та ін.) [24; 207; 198; 199; 257]. Водночас, у психології існує протиставлення креативності та інтелекту. Т. Рібо ще у 1901 р. називав творчу уяву та інтелект «силами, які суперничають» та представляють собою нестійкість та стійкість розуму [175].

Складний взаємозв’язок креативності та інтелекту пояснює теорія інтелектуального порога Е. П. Торренса: якщо IQ нижчий 115–120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, при IQ вище 120 творча здібність стає самостійною величиною (рис. 1.2). Тобто немає креативів із низьким інтелектом, але є інтелектуали з низькою креативністю [261].

Рис. 1.2. Схема розвитку креативності та інтелекту (за Е. П. Торренсом)

Досліджуючи здібності школярів, Н. Г. Маркова та Н. Н. Бац [117] дійшли висновку, що креативність дитини обов’язково передбачає наявність рівня інтелекту вище середнього, а з підвищенням показника інтелекту творчий компонент стає більш виразним, сягаючи максимуму при високому рівні. Проте подальше збільшення показників інтелекту призводить до зниження креативності – дитина різко збільшує арсенал стандартних алгоритмів, віддаючи їм перевагу, на відміну від інтуїції та аналогово-асоціативних дій. Висококреативні особи гірше вирішують задачі на репродуктивне мислення (до них належать практично всі тести інтелекту), ніж решта досліджуваних. Оскільки креативність протилежна інтелекту як здатності до універсальної адаптації саме за цим критерієм, то на практиці виникає ефект нездатності креативів вирішувати прості інтелектуальні задачі.

Ці дані дозволяють переглянути залежності, виділені Е. П. Торренсом, оскільки свідчать про взаємозв’язок тільки на високому та вищому за середній рівнях інтелекту. При дуже високому та нижчому за середній показниках IQ цей зв’язок не спостерігається. У таких випадках не існує необхідності в інтуїтивних та аналогових процесах, які складають креативність, оскільки відсутній мотиваційний запит. Але якщо в першому випадку це пов’язано з нерозвинутою розумовою діяльністю, то в другому – це наслідок віртуозного володіння вже відомими інтелектуальними прийомами, які не передбачають включення інтуїції.

Дослідження Е. Л. Григоренко приводять до висновку про взаємодоповнюваність інтелекту і креативності при розв’язанні пізнавальних задач. Кількість гіпотез, породжуваних при вирішенні комплексної розумової задачі, корелює з креативністю, а правильність рішення позитивно корелює з рівнем загального інтелекту [61].

Отже, креативність і загальний інтелект є здібностями, що визначають процес вирішення розумової задачі, але відіграють різні ролі на різних його етапах. Інтелект визначає межі креативності. Верхній рівень визначається з чіткою кореляцією, бо розвиненість інтелекту дозволяє припустити більшу кількість гіпотез у різних галузях; відповідно, низький інтелект, який призводить до відсутності ерудиції, співвідноситься і з низькими креативними здібностями.

У дослідженнях М. Волаха та Н. Когана кореляція між креативністю та рівнем інтелекту була близькою до нуля [70]. Вони виявили чотири групи дітей із різними рівнями інтелекту та креативності, які відрізнялися способами адаптації до зовнішнього середовища та розв’язання життєвих проблем. Як видно з табл. 1.2, найкраще адаптованими є особистості, котрі мають збалансований рівень креативності та інтелекту.

Таблиця 1.2

Особистісні особливості школярів із різними рівнями інтелекту і творчих здібностей (за М. Волахом та Н. Коганом)

Отже, креативність та інтелект взаємопов’язані не тільки на рівні цілісного пізнавального процесу, а й на рівні особистісних особливостей – при цьому особи з гармонійним поєднанням цих рис демонструють більшу соціальну пристосованість та психологічне благополуччя, ніж ті, в яких творчі та розумові здібності знаходяться на різних рівнях розвитку.

І. Я. Перна, проаналізувавши цикли творчої активності кількох сотень учених, дійшов висновку, що психофізіологічний пік творчої активності припадає на 39 років – після цієї дати наступає повільний або швидкий спад. М. Зощенко в аналогічному дослідженні виділяє категорію «довгожителів», в якій переважають великі філософи, вчені-теоретики та творці експериментальних наукових шкіл, а також письменники-інтелектуали з філософським складом розуму. Виходить, що особи, в яких творча активність збігається з високим рівнем інтелекту, рефлексії та саморегуляції, живуть довго та продуктивно тому, що їхнє життя підпорядковане ними ж створеному строгому розпорядкові [70]. Можливо, парадокс ранньої смерті багатьох творців пояснюється відсутністю психологічних передумов для саморегуляції. Із роками творчі та життєві сили вичерпуються і для їх реабілітації та збереження потрібні зовнішні (регламент) та внутрішні (саморегуляція) зусилля.

Отже, особливості взаємодії свідомості та несвідомого, креативності та інтелекту визначають особливості життєвого шляху творчих особистостей. Домінування креативності над рефлективним інтелектом може призвести до творчого спаду, психологічної дезадаптації та скорочення тривалості життя.

Таким чином, високий прояв творчих здібностей зазвичай сполучається з певними особистісними особливостями, найпоширенішими з яких є мотивація пошукової активності та самореалізації, емоційна чутливість та соціальна автономність. Креативність та інтелект взаємопов’язані на рівні особистісних особливостей – при цьому особи з гармонійним поєднанням цих рис демонструють більшу соціальну пристосованість та психологічне благополуччя. Треба відзначити відсутність узгоджених даних про соціально-психологічні особливості творчої особистості.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: