Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Управлінська творчість керівника як процес розв’язання управлінських задач 2 страница




М.Мід вважає, що подібна криза повинна народити новий тип культури – префігуративну, “де дорослі вчаться також у своїх дітей”. Це – культура, в якій домінуючим є не минуле, а майбутнє, і в ній встановлюються принципово нові системи взаємовідносин між поколіннями. Якщо повернутися до нашого суспільства, використовуючи термінологію М.Мід, слід говорити про майже повну руйнацію постфігуративності і глибоку кризу конфігуративності. Дійсно, абсолютна більшість старших втрачають виховний авторитет (моральну еталонність) через свою некомпетентність і неспроможність реалізувати себе в новій системі взаємовідносин. Звернення ж офіційної педагогіки, як до еталону, до далекого минулого нашої країни виявляється дуже сумнівним і малоефективним, перш за все через те, що ідеали, які там знаходимо, ніколи не були близькими і важливими самим вихователям. Отже вони не можуть їх трансформувати молоді. (Здається, треба чекати, коли молоді самі себе виховують і прийде префігуративне суспільство). Звідси, неминуче виникає необхідність осмислення, зміни виховної парадигми, виокремлення продуктивних шляхів формування творчої особистості як цінності суспільства. (До речі, дана проблема вже тривалий час досить плідно розробляється у вітчизняній психологічній науці).

Останнім часом гострота і актуальність дослідження творчої активності особистості зумовлює переглянути традиційні підходи до розуміння психологічної природи творчої діяльності й одного з її важливих механізмів – творчої активності. Аналіз традиційних теорій цієї ділянки педагогічної психології дозволяє виявити досить багато перспектив в альтернативних наслідках досліджень психологічного феномену творчої активності особистості старшокласників.

При всьому різноманітті поглядів на зміст поняття “творчість”, останні можна в найбільш загальному вигляді розглядати як загально-психологічні концептуальні (абстрактно-логічні), філософсько-економічні (індуктивно-логічні) і особистісні (логіко-операційні). До перших відноситься, приміром, погляд на творчість Я.А.Пономарьова як на механізм розвитку, форму прояву розвитку, як взаємодію, що веде до розвитку. За основу тут приймається поняття розвитку у тому розумінні, яким воно склалося в матеріалістичній діалектиці (розвиток як універсальна властивість матерії). Другі, найбільш чисельні, визначення акцентують увагу на критеріях новизни, оригінальності, незвичності і т.п. у тому їх змісті, який ставить акт творчості у розряд явищ, що далеко виходять за межі широко доступного, а тому унікальних, доступних “обраним”. Типовим прикладом даного напрямку звучить дефініція: “Усякий творчий акт унікальний, і при цьому не лише новизною свого результату, але й оригінальністю шляхів, засобів і способів його отримання” /202, 204/. Унікальний результат, шлях до нього, унікальна і сама особистість, яка його породила. Але, як відзначив у свій час М.Ліфшиць "там, де все виключне, нема нічого унікального" /96, 3/.

Третя, психологічна точка зору, належить В.О.Моляко: "Творчість є діяльністю, яка сприяє створенню, відкриттю чого-небудь раніше для даного суб'єкта невідомого" /116, 21/. Підкреслимо: суб'єктивно нового. Ця психологічна дефініція і складає вихідну точку нашого дослідження, оскільки така трактова творчості відображає не відомчу приналежність автора, а реальний, повсякденно фіксований в практиці життєдіяльності людини акт переживання (у різних його формах) нею нового: від блискучої іграшки, що вперше потрапила в поле зору немовляти,, до тьмяної, останньої надії на обрії життя старця. Творчість звільнюється в цьому визначенні від містифікації і повертається своєму споконвічному і істинному володарю, творцю свого і нашого світу – особистості. Звідси стає можливою запропонована автором класифікація видів творчості – наукова, літературна, технічна, музична, військова, ігрова, винахідницька, – так і будь-яка інша, яка визначається даним розумінням творчості [116].

Дозволимо собі не обмежитися класифікацією В.А.Моляко, в якій відокремлення видів творчості швидше пов'язане з різними видами діяльності – гра, уміння, праця, праця винахідника, вченого, художника (в термінології С.Л.Рубінштейна) /160, 49-93/. Ще В.С.Мясіщев наголошував, що різноманітність і багатство особистості визначається структурою її відношень, серед яких: відношення людини до інших людей, відношення до себе і відношення до предметів зовнішнього світу /162, 35-36/. А відтак, сфера творчості охоплює також міжособистісну взаємодію, творення власної особистості, свого життєвого шляху. Те, що особистість відзначається індивідуальною своєрідністю, має своє, неповторне індивідуальне обличчя, а становлення особистості є діалектичним процесом "саморуху", детермінованим суспільними умовами та спонукуваним внутрішніми протиріччями, що виникають у його процесі, свого часу відзначав Г.С.Костюк /86, 59-65/. Показовим є зростання уваги сучасних вітчизняних психологів (В.Г.Панок, Т.М.Титаренко, Л.Уманець, Н.В.Чепелєва та ін.) до проблем життєвого шляху особистості – моделюванню нею власного "Я" та світу, в якому живе, механізмів та етапів розгортання життєвого шляху, самореалізації та самоздійснення. "Кожна людина є творцем власної біографії, головним режисером тієї унікальної вистави, якою є її життя ", – вказує Т.М.Титаренко, і далі: "Життєвий шлях є не лише траєкторією особистості. Він окреслює й творчий внесок кожної людини в історію суспільства" /124, 136/. Можна стверджувати, що творчість є формою здійснення особистістю власного життя.

Продуктивним у даному контексті видаються погляди зарубіжних дослідників (Дж.Келлі, А.Маслоу, К.Роджерса, Г.Олпорта, Е.Фромма та ін.). Зокрема, Дж.Келлі вважає, що людина діє як дослідник у повсякденному житті. Не слід розуміти його точку зору спрощено, як таку, що кожна людина буквально є вченим. Людина не просто пасивно реагує на своє оточення, а активно формує своє ставлення до нього (тлумачить дійсність, інтерпретує поведінку іншого, будує гіпотези, за допомогою яких прагне передбачити і контролювати події життя, включаючи в цю діяльність психічні процеси аналогічні науковому пошуку вченого), її життя є постійною боротьбою за осмислення реального світу, досвіду; саме ця якість дозволяє людині творити власну долю, тим паче, що вона "завжди прагне до майбутнього через вікно теперішнього" /192, 438/. На визнанні пріорітета творчої сторони в людині (чи не найвизначнішій в концепції гуманістичної психології) будуються погляди А.Маслоу. Творчість, за А.Маслоу, є невід'ємною властивістю природи людини, яка потенційно є в усіх людей від народження. А тому не вимагає спеціальних талантів чи здібностей: "Щоб бути творчим, нам не треба писати книги, складати музику чи створювати живописні полотна. Порівняно небагато людей робить це. Творчість – універсальна функція людини, яка веде до всіх форм самовираження" [192, 486]. Для А.Маслоу, творчість є вираженням здоров'я особистості, що проектується на весь світ і є окрасою усякої діяльності, в якій приймає участь людина /36, 79/.

Таким чином, ми спостерігаємо дійсно широке охоплення проблеми творчості в різних напрямах сучасної психології.

Особливим є питання про біологічні (природні) механізми творчого процесу. Питання не побічне і другорядне, а серйозне і таке, що має своїх давніх і сучасних прибічників. Спробуємо визначити суть його, що має для психології важливе значення. Полягає воно в тому, що незважаючи на визнання сучасними психологами фундаментальних положень культурно-історичної теорії походження вищих психічних функцій і наявність великого досвіду експериментальних розробок, які підтверджують їх істинність, доводиться констатувати уявлення (в явних і неявних формах) про фатальну і пряму залежність вищих психічних процесів і здібностей людини від її успадкованих біологічних здібностей у вигляді педагогічних упереджень. Педагоги нерідко поступаються довічній "мудрості природи", яка задає природні межі розвитку здібностей людини у формі, однак, вже загадкових "задатків", а звідси і цілком раціоні міркування з приводу навчання і виховання школярів. І це не дивлячись на доведену експериментально і обгрунтовану самою практикою навчання теорію О.М.Леонтьєва про прижиттєве формування психологічних функцій і здібностей, не зважаючи на головний висновок автора, який полягає в тому, що "у людини біологічно успадковані властивості не визначають її психічних здібностей. Здібності людини не містяться віртуально в її мозку. Віртуально мозок містить в собі не ті чи інші специфічні людські здібності, а лише здібності до формування цих здібностей" /94, 208/. В аналізі позиції щодо біологічних механізмів творчого процесу зішлемося на думку Е.В.Ільєнкова, яку ми безумовно розділяємо: "Не треба звалювати відповідальність за соціально обумовлені відмінності на ні в чому не повинну природу. Ні в психічних відмінностях, ні в психічній тотожності людей вона ні краплі не винувата. У психічних явищ зовсім інша "субстанція", аніж у мозку – людська праця, колективна діяльність людей, яка перетворює природу, в тому числі і природу органічного тіла самої людини. Природа, створивши мозок кроманйонця, зробила усе, що могла, і зробила добре: створила чудовий орган, здатний до всього саме тому, що наперед, анатомічно він не здатний ні до чого крім одного – унікальної здібності засвоювати будь-які способи роботи. А вже яке саме використання із цього чудесного дарунку природи зробимо, це залежить від нас, і тільки від нас самих, від висоти розвитку нашої культури /74, 153/.

Важливою характеристикою творчої активності як особистісної категорії є динамізм, творча спрямованість, "внутрішня рухливість". Вона виражається у продуктивній спрямованості, відкритості і високій мотивації до творчої діяльності. Творча активність мотивується внутрішньо-особистісним та ситуативно-соціальним станами на основі усвідомлення особистісного чи соціальної суперечності.

Психологи виділяють декілька рівнів розвитку активності у залежності від соціальної й індивідуальної спрямованості. Так, К.К.Платонов розрізняє вісім рівнів активності, починаючи з фізичної просторово-часової реакції, до суспільного буття [131].

Виділяються різноманітні рівні активності людини у поведінці та діяльності відповідно рівню організації суб'єкта: індивід-особистість-індивідуальність (Б.Г.Ананьєв); організм-індивід-особистість (М.Г.Ярошев-ський); індивід-суб'єкт-особистість (Ш.А.Надирашвілі) [8,20].

Поряд з визначеними формами виявлення творчої активності, нами виділяється особистісна, як комплексна функція, яка стимулює виявлення творчого потенціалу і активізує механізм реалізації творчих здібностей.

У психології виділяються три підходи в дослідженні категоріальної системи творчої активності:

1. творча активність як особистісна категорія якості, яка пов'язана з розвитком і самоактуалізацією особи;

2. творча активність як продуктивний процес;

3. творча активність яка дає результат діяльності, пов'язаної зі створенням нового.

Творча особистість активно спрямована на діяльнісний процес, який актуалізується в творчому результаті, що сприяє самоактуалізації особистості, яка динамічно розвивається на новому діалектичному витку формування суб'єкта. В цьому виявляється діалектична закономірність творчої концепції розвитку особистості. Виходячи з трьохмірності системного трактування творчої активності у педагогічній психології з'являється можливість структурувати систему поглядів та їх цілісне вивчення [137].

Творча активність як особистісна категорія умовно диференціюється на свідому сферу, яка базується на дивергентному мисленні і підсвідому сферу, що залучає уяву, фантазію, асоціативні зв'язки, інтуїцію, емпатію, ідентифікацію і антиципацію. Їх взаємозв'язок підкреслює взаємообумовленість цих продуктивних процесів у структурі творчої особистості [114]. Реалізуючись у діяльності, вона обов'язково здійснює вплив на творчий процес, який актуалізується в творчому результаті. Подібно їєрархії потреб, виділених А.Маслоу, творчий результат виражається не тільки в матеріальних і духовних цінностях, але й в особистісному перетворенні, в ході створення не тільки суб'єктивного, але й об'єктивно нового продукту. Творчий результат можна реально побачити, на відміну від процесу, який здебільшого прихований від спостерігача і дослідника. Таким чином, творча активність особистості, що стимулює творчий процес, актуалізується в продуктивному результаті. Він є не тільки створенням об'єктивно чи суб'єктивно нового продукту, нової речі (матеріальної цінності), а одночасно і створенням творчої особистості [106].

Психологічні концепції активної свідомості (другої половини XIX – початку XX ст. в ідеях В.Джемса, К.Штумпфа, Н.Аха та ін.) були засновані на традиційному філософсько-психологічному розгляді понять "свідомість" і "активність особистості". Творча активність пов'язана зі здібністю до саморуху, самозміни і саморозвитку. Ідея творчої активності імпліцитно включається у контекст провідних психологічних концепцій творчості. Вона підкреслює вибірковий характер психічних процесів. Цікавим є трактування активності як ступеня активного пристосування особистості до навколишнього середовища. "Під словом "активність" чи "енергія", – пише А.Ф.Лазурський, – слід розуміти аж ніяк не вольові зусилля у вузькому смислі цього слова (як це роблять часто психологи волюнтаристичного толку), а дещо значно більш широке, що лежить в основі всіх взагалі наших душевних процесів і виявлень [90, 13].

Творча активність визначається мірою залучення особистості до перетворювально-творчої діяльності на основі творчого потенціалу. Досліджуючи творчий потенціал особистості, М.М.Поддьяков [144] виділяє в структурі життєвого досвіду дитини психічні утворення двох типів: досить стійкі, стабільні психічні структури (консервативний компонент) і надзвичайно рухливі, незавершені, які знаходяться в процесі розвитку (компонент, що розвивається). М.М.Поддьяков вважає, що останні психічні утворення грають надзвичайно важливу роль у психічному розвитку дитини. "Вони мають високу внутрішню активність, несуть в собі могутній енергетичний заряд, легко входять у взаємодію з іншими психічними утвореннями, породжуючи нові несподівані образи, уявлення, знання. Входячи в протиріччя з консервативним компонентом, вони чинять на нього революційний вплив, стимулюючи його перебудову, його розвиток. Цей процес супроводжується підвищенням інтелектуальної і емоційної активності. Володіючи підвищеною пластичністю і здатністю уподібнюватися, нестійкі дифузні структури чинять вирішальний вплив на всю структуру досвіду дитини – при їх перевазі вона набуває евристичного характеру" [144, 29].

Творча активність є умовою виявлення і розвитку творчого потенціалу особи, та механізмом реалізації її творчих здібностей. Вона виявляється в трьох категоріальних формах: в особистості як творчому потенціалі у вигляді інтеріоризації, потім у соціумі як творчому процесі діяльності у вигляді екстеріоризації з метою створення і розповсюдження творчого досвіду, і в кінці, знову в особистісній інтеріоризації як творчому особистісному новоутворенні, набуваючи на основі накопиченого творчого та інтелектуального досвіду нової форми особистісного саморозвитку.

Творчий потенціал особистості актуалізується в творчому процесі і в результаті. "Проте сама сутність творчого процесу, в основі якого лежить внутрішня, а не зовнішня мотивація – мотивація самоактуалізації, перебуває в суб'єктивній активності, активності, яка не залежить від ситуації", – стверджує В.Н.Дружинін [144, 10].

Підсвідомий процес творчої активності базується на загальному потенціалі особистості. З’ясування сутності поняття "творчий потенціал особистості " неможливе поза вивчення потенційних і актуальних характеристик цілісної особистості, що розкриті в працях Б.А.Ананьєва, В.Т.Асєєва, Н.В.Кузьміної, А.М.Матюшкіна, Я.О.Пономарьова, С.Л.Рубінштейна, Д.Н.Узнадзе та ін. Діалектичний процес переходу потенційного в актуальне реалізується через розвиток творчого потенціалу особистості в процесі продуктивної діяльності при формуванні самосвідомості творчої індивідуальності. Основна ідея полягає в тому, що людина характеризується не тільки у реальному функціонуванні, а й в потенційному проектуванні. Динаміка і розвиток креативності виступають як діалектичний перехід потенційного в актуальне рефлексування на основі ретроспекції та моделювання перспектив. Потенційне моделювання забезпечує прогноз, а потім і реальне функціонування за можливості передбачення і варіативності втілення. Творчий потенціал реалізується і розвивається у процесі продуктивної діяльності. Це пов'язано з механізмом внутрішньої активності суб'єкта і продуктивністю творчих свідомих і підсвідомих процесів. Н.В.Кузьміна відзначає, що "енергопотенціал людини – одна із найважливіших характеристик її творчого потенціалу. Від рівня творчого потенціалу залежить якість креативної самореалізації і творчої індивідуальності. В цьому тандемі виявляється якісно нова гармонійна єдність (конгруентність) підсвідомого і продуктивно-свідомого процесів у структурі особистості.

Творчий потенціал як категорія динамічної структури особистості включає комплекс творчих здібностей, які виявляються і розвиваються в продуктивній діяльності, а також комплекс психічних новоутворень особистості, які формуються протягом її вікового розвитку. А.Н.Лук розглядає творчий потенціал як синтез логічного, продуктивного мислення і уяви: "...легкість генерування ідей, чи складання гіпотези з усякого питання, і гнучкість інтелекту..."/101, 50/. Він розуміє його як динамічну інтегровану структуру, яка включає комплекс новоутворень, що грунтуються на дивергентному мисленні, уяві, асоціативних зв'язках, багатстві інтуітивних процесів, емоцій та емпатії, які удосконалюються в процесі творчої діяльності. Творчий потенціал має тенденцію до самовираження і досягнення відповідності своїх можливостей, а мотивація творчої особистості часто виявляється в тенденції до ризику, зумовленої бажанням досягти і перевірити межі своїх можливостей.

З гносеологічної точки зору уже у своїх первинних формах креативність є особливим станом організму, який виражається в необхідності пошуку усе нових і нових засобів і способів задоволення потреб його розвитку. Важливою характеристикою творчого потенціалу і його складових є творча активність, яка виявляється в активній спрямованості на продуктивний об’єкт.

Потенційне функціонування творчої активності забезпечує прогнозування, а потім і реальне функціонування її при можливості передбачення і варіативності втілення. В процесі продуктивної діяльності творчий потенціал реалізується і накопичується в творчій активності особистості. Реалізація творчого потенціалу в інноваційній діяльності незмінно пов’язана з механізмом інтелектуальної активності суб’єкта, продуктивністю підсвідомих процесів. Від творчого потенціалу як підсвідомого процесу залежить рівень творчої самореалізації і саморозвитку. Це якісно нова гармонійна єдність підсвідомого та інтелектуально-свідомого в структурі творчої активності.

Необхідно підкреслити, що зміст творчої та інтелектуальної активності залежить від індивідуального творчого потенціалу, рівня внутрішньо творчого процесу і розумового (ментального) досвіду. М.А.Холодна звертає увагу на те, що, співвідносячи інтелектуальну обдарованість з особливостями організації індивідуального ментального (розумового) досвіду, ми можемо сказати, що будь яка дитина, “заповнена” особистим ментальним досвідом, який визначає характер її інтелектуальної активності в тих чи інших конкретних ситуаціях. Склад і будова цього досвіду у кожної дитини різні, тому можна говорити про розрізнення потенціалу індивідуальної обдарованості. На жаль, на сьогоднішній день психологічна наука не має засобів, які дозволяли б достатньо та надійно визначати змістовні і часові межі еволюції індивідуального досвіду [144, 18].

С.Л.Рубін штейн характеризував активність як прояв “внутрішнього” у взаємодії з “зовнішнім”. ”У цьому виражається методологічний принцип, згідно якому, зовнішні причини (зовнішні впливи) завжди діють тільки опосередковано, через внутрішні умови”, – стверджував С.Л.Рубінштейн [160, 38]. Вони виявляються в загальній закономірності розвитку творчої особистості. Творча активність у формі екстеріоризації та інтеріоризації базується на принципі взаємозв’язку усвідомленого як свідомого процесу творчої активності і неусвідомленого, як підсвідомого процесу творчої активності, в структурі творчої особистості.

За одиницю творчої активності умовно приймаємо творчий акт особистості [136]. Творчий акт як одиниця творчої активності виникає в підсвідомому процесі на основі емоційно-інтуїтивної структури особистості. Тому шлях творчого пізнання і розвитку творчої активності неможливий без вивчення підсвідомих і безсвідомих процесів. Підсвідомість визначається як психічне відображення, в якому образ дійсності та відношення до неї суб’єкта не виступає як предмет спеціальної рефлексії, а складає єдине ціле. Безсвідоме відрізняється від усвідомленого тим, що відображувана ним реальність зливається з переживаннями суб’єкта, його відношенням до дійсності [180].

Один з яскравих виразників німецького екзистенціоналізму – К.Ясперс, осмислюючи природу безсвідомого і свідомості, пише, що наша свідомість спирається на без свідоме, вона весь час виростає з без свідомого і повертається до нього / 119 /.

Соціальне середовище впливає на свідомість, яке життєво пов’язане з підсвідомою сферою. Інформаційно-особистісно значимий досвід, який вироблений у свідомості, кристалізується в неусвідомленому. Творча активність визріває всередині психологічного континууму: “безсвідоме – свідоме”. Це єдина сфера психіки, вільна від “цензури звичок” і відкрита для творчості. В момент інсайту виявляється і усвідомлюється внутрішній смисл об’єкту мислення. Він “розшифровується” певним “вирівнюванням” інформаційного потоку між вербальними і невербальними системами. Дослідники вважають, що психічно цей стан переживається як спокійна напружена увага, подібно стану між сном і бадьорістю. Отже, можна зробити висновок, що:

1) чисто логічних відкриттів не існує;

2) відкриття здійснюється на безсвідомому рівні як спалах ідей після попередньої свідомої роботи.

Розуміння сутності неусвідомлених процесів у вітчизняній психології традиційно пов’язане з дослідженнями М.О.Бернштейна, А.С.Прангішвілі, П.В.Симонова, Д.М.Узнадзе та ін. [167, 169].

Зокрема, досліджуючи неусвідомлені процеси діяльності мозку, П.В.Симонов виділяє три групи принципово відмінних один від одного явищ [168, 6-7]. Перша група явищ – безсвідомі, такі як біологічні потреби індивіда в їжі, воді, продовженні роду, в уникненні загрози і пробуджувані ними вроджені поведінкові акти. До них відносяться безумовні рефлекси, в тому числі найскладніші інстинкти, генетично задані риси темпераменту, особливості тілесної конституції, що впливають на психіку і поведінку. В системі З.Фрейда ця група явищ близька до поняття “воно”, яке “прагне задовольнити інстинктивні потреби при збережені принципу задоволення” [188]. К.Юнг уточнив розуміння безсвідомого, увівши уявлення про особистісне і колективне безсвідоме, розкривши на значному транскультурному матеріалі роль символів у психодинаміці. Він з дивовижною проникливістю оцінив роль уявлення в структурі підсвідомого. “Якщо порівняти (Юнга) з Фрейдом, то Юнга ми знайдемо більш глибоке і багатше розуміння перетворюючої і зцілюючої потенціальності – здібності людини до уявлення /202, 260/. У К.Юнга особистість виходить за межі своєї персональності в силу зв’язку з колективним безсвідомим і з єдиною для всіх символікою, предтечею трансперсональної психології. При цьому невпізнане наповнюється певним смислом і змістом. Отже, згідно психоаналітичним концепціям, витоки творчості – у колективній підсвідомості людства, а геніальні особистості, проникаючи в глибинні рівні колективної підсвідомості, як з «артезіанського колодязя» черпають перли винаходів і творінь людського розуму, огортаючи його в результативну форму. Колективна підсвідомість окремого індивіда входить коріннями в творчу структуру всесвіту, тобто в нескінченність. Викликаючи ж на бій нескінченність, людина встромлює шпагу в саму глибину своєї власної душі [110, 24].

Друга група – сфера підсвідомості, до якої відноситься все, що було усвідомлено, чи може бути усвідомлено в певних умовах. Сюди відносяться:

1) автоматизовані моторні акти і навики (ходіння, письмо...);

2) засвоєні суб’єктом соціальні норми і догми, що стали його переконанням;

3) мораль, правила поведінки, в основі яких закладена совість як “веління обов’язку”.

Існують два основних джерела надходження інформації в підсвідомість: минулий досвід і механізм імітаційного наслідування. Поряд з раніше усвідомленим досвідом, що наповнює підсвідомість конкретним за своїм походженням змістом, існує і прямий канал впливу на підсвідомість у якості наслідувальної поведінки. Так дитина за рахунок імітації неусвідомлено фіксує еталони поведінки, які знаходить у своєму найближчому оточенні. Вони з часом стають внутрішніми регуляторами її вчинків. Процес набуття “особистісного знання” розглянутий М.Полані на прикладі засвоєння умінь і дій. “Спостерігаючи за вчителем і прагнути перевершити його, учень підсвідомо засвоює норми мистецтва, включаючи і ті, які невідомі самому вчителеві /133,87/.

Третя група неусвідомлених процесів за П.С.Симоновим – над- свідомість. У діяльності мозку, – як відзначає П.В.Симонов, – творчий початок відображений у механізмах надсвідомості. Над свідомість – це неусвідомлене рекомбінування раніше накопиченого досвіду, яке збуджується і спрямовується домінуючою потребою в пошуку засобів її задоволення. Надсвідомість не зводиться до випадкового комбінування слідів, що зберігаються в пам’яті. Її діяльність тричі канонізована:

1) раніше накопиченим досвідом, включаючи присвоєний досвід минулих поколінь;

2) завданням, яке перед над свідомістю ставить свідомість, наштовхуючись на проблемну ситуацію;

3) домінуючою потребою[168].

Таким чином, розуміння психологічної природи творчості потребує врахування специфіки впливу без свідомого. Однак, відзначимо, що творча активність особистості, виявляючись у перетворюючій діяльності, передбачає певні зміни, перш за все, у свідомості діючого суб’єкта, виступаючи як невід’ємна умова перетворювальної, пізнавальної діяльності суб’єкта, вона змінюється у відповідності до зміни рівня і характеру її змісту. Вона є визначальною рисою творчості особистості.

Досліджуючи ціннісно-смисловий аспект творчої активності учнів Р.О.Семенова [144] помітила, що не тільки позитивні, але й негативні симптоми, мають вплив на виявлення творчих здібностей особистості. Цей вплив виражається у підвищеній збудженості, емоційно-вольовій нестійкості, зниженні працездатності й агресивності до оточуючих. Тобто у цих учнів є небезпечна схильність до різних спадів у їхній творчій активності, особливо у напружених ситуаціях (при досягненні кінцевого результату діяльності в умовах дефіциту часу або інформації, конфліктів з однокласниками, дорослими і т.п.). Тому встановлення причин таких спадів має важливе значення для надання своєчасної допомоги учням з метою подолання тих чи інших труднощів, з якими вони інколи зіштовхуються у період навчання» [ 144, 51].

Отже, творча активність – це особистісна категорія, яка є умовою виявлення і розвитку творча потенціалу особи, та механізмом реалізації її творчих здібностей. Творчий акт як одиниця творчої активності, виникає в підсвідомому процесі на основі емоційно-інтуїтивної сфери та свідомому процесі на основі інтелектуально-когнітивної сфери.

Творча активність характерна для особистості, залученої в активно-пошукову діяльність, яка можлива у тому випадку, якщо мотив не знаходить свого втілення в уже наявному, раніше створеному матеріалі. Людська діяльність у процесі свого розвитку створює все більш складний світ предметів і явищ, в який входить окремий індивід. “Розпредмечування” людської діяльності вимагає від індивіда все більш розвинених засобів і способів творчої активності у своїй індивідуальній діяльності. Такий, в основному, механізм розвитку творчої активності. Діалектика розвитку полягає у тому, що особистість не винаходить форми і способи активності, а засвоює їх як багатство людської практики. Разом з тим, творча активність у кожному конкретному випадку для кожного окремого індивіда виступає як суб’єктивне утворення, що несе суб’єктивну насолоду від особистої пошукової діяльності.

Спроби побудувати загальну теорію творчого процесу, привели до того, що вчені стали шукати загальні риси, властиві усяким різновидам творчих процесів. Все частіше стверджують, що процес, який лежить в основі всіх видів творчості, один і той самий. Принципові позиції в аналізі творчого процесу розглядали А.Н.Лук, В.О.Момеко, Я.О.Пономарьов, П.М.Якобсон та ін. [101; 115; 134; 203].

Я.О.Пономарьов, розуміючи творчість як джерело і механізм розвитку особистості, підкреслив поетапність протікання даного процесу[134]. Важливо враховувати перехід від свідомо організованих, логічно обґрунтованих пошуків, до інтуїтивного вирішення проблеми, спосіб пошуку, якого спочатку не усвідомлювався. Усвідомлення інтуїтивно знайденого рішення формулюється в логічно довершену нову якість. Я.О.Пономарьов виділяє чотири фази творчого процесу:

1) довільний логічний пошук;

2) інтуїтивне вирішення як осяєння, інсайт (усвідомлюється тільки результат вирішення проблем, а спосіб не усвідомлюється);

3) вербалізація інтуїтивного вирішення;






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных