Трансформації в сучасному театральному мистецтві

Сучасна епоха ознаменувалась значними змінами цивілізаційного характеру, поєднуючи в собі динамізм та глобальність масштабів. Ці зміни не тільки вплинули на всі соціальні процеси сучасного суспільства, а й сприяли сутнісним трансформаціям у сфері театрального мистецтва. В даній публікації ми лише спробуємо окреслити складні й суперечливі тенденції якими позначений український театральний процес початку ХХІ століття.

У погоні за глядачем сьогоднішній театр розвивається в напрямку пошуку підкреслено видовищної форми. Це досягається яскравою сценографією, епатажною грою акторів, театр стає більш експериментальним.

Відбулися зміни у взаємодії драматургії і театру. Деякі сучасні автори орієнтовані на певну категорію споживачів. На це вплинула нова економічна ситуація, докорінно змінивши характер системи художнього споживання. Драматургія сьогодні існує як відповідь на нове соціальне замовлення та, в певній мірі, змушена обслуговувати попит масової культури. З'явились театральні проекти, які заздалегідь розраховані на масову свідомість. Являючись комерційно вигідним та одночасно, в більшості своїй, інтелектуально насиченим продуктом, такі проекти дозволяють репертуарним театрам підвищити збори та, разом з тим, не втратити аудиторію.

Раніше працювала система «митець - твір мистецтва», а в сучасному театрі акцент переноситься на відношення «твір мистецтва - глядач», що свідчить про принциповість зміни самосвідомості митця. Він перестає бути «творцем», так як смисл твору народжується безпосередньо в акті його сприйняття. Відтак з'являються нові стосунки «актор - глядач, відбувається експериментування з глядачем, включення його у гру» [1, 30], тобто стираються межі між акторами та глядачами, створюється відчуття реальної участі в подіях вистави. Отже між сьогоднішнім мистецтвом і смислом зникає будь-яка визначеність: вони стають суто ігровими. Можна констатувати, що зміни ціннісних орієнтацій суспільства супроводжуються розпадом стійких зв'язків театру та публіки, що склалися в попередню епоху.

Стосунки театру з текстом також набули специфічного й подеколи парадоксального характеру. «Раніше театр виступав у ролі ілюстратора п'єси, а нині погляд на літературне першоджерело лише привід для власного висловлювання» [2, 892], митець, як правило, відмовляється від заданих автором параметрів. Але чи можна окреслити припустимі межі втручання постановника до витвору драматурга (літератора)? Ідеться вже не стільки про скорочення, або навіть перемонтування тексту, а про міру відсторонення від нього. «Театральний твір стає своєрідною, вкрай суб'єктивованою та індивідуалізованою «матрицею» цього внутрішнього світу, плодом духовного самопочування митця у відтворенні його світосприйняття, відчуттях, свідомості... Режисер користується літературним першоджерелом як об'єктом прикладання власних міркувань, засобом власного висловлювання, а й зрештою самореалізації» [2, 906].

Вільна інтерпретація авторських текстів, є своєрідною природною реакцією на багаторічне панування тоталітарних засад у всіх сферах життя. Ці новації, а також «кардинальне розширення виробничих рамок театру, спричинене майже повним скасуванням цензури» [2, 867], свобода від ідеологічного контролю, набуття самостійності в творчості, сприяли появі нової генерації режисерів (Жолдака, Богомазова, Відянського та багатьох інших). Творчість нового покоління практиків сцени призвела, в свою чергу, до кардинальних змін у сфері театрального мистецтва, утворилися нові театри, й нова публіка.

Також серед основних рис сучасного театру можна виділити нові стосунки слова і дії, саме тотальну зневіру до Слова, як до носія певної інформації, котра відповідає дійсності. Пріоритет віддається позасловесним сценічним постановкам. Все частіше відбувається заміна мовлення іншими засобами театральної виразності. З одного боку це свідчить про обмеженість використання Слова у театральному мистецтві. А з іншого - існує протилежна тенденція - трансформація функціонування слова в мистецтві і загальнолюдській культурі призвела до появи вистав в жанрі «вербатим» («нова драма»), в якій слову відводиться домінуюча роль. Текст стає одиницею документальності замість дії. Монолог, що не редагується, а лише монтується автором, є основною складовою «нової драми». Саме текст, а не подія стає головним чинником дії, формуючи нові умови театральної гри, які більше відповідають сучасним тенденціям культури (домінування проявів реальності над літературоцентричністю в текстах вистав). Мовленнєва форма втілення набуває нового, осучасненого, адекватного змісту. Отже, не втрачаючи актуальності, мовлення набуває нового культурного значення - стає носієм не інформації, як переважно раніше, а дії.

Сучасне театральне мистецтво демонструє стремління до синтезу. «Продовжуються експерименти із поєднанням у рамках однієї вистави різних за жанром та стилем текстів, підкреслене зіткнення різних, різко відмінних жанрово-стильових «блоків» [2, 920]. В одній виставі можуть співіснувати прийоми театрального видовища та мультиплікації, принципи майданного театру та лазерного шоу. А факт злиття комп'ютерних технологій заслуговує окремої уваги, оскільки використання віртуальної реальності також привносить у театральне мистецтво певні новації. Сьогодні віртуальна реальність пропонує можливість додати до арсеналу засобів нові художні засоби. Існує три варіанти використання віртуальної реальності в театрі: проекція сцен на екран, який стає «другою сценою», віртуальність декорацій та участь в театральній виставі поряд з реальними акторами віртуальних героїв. Театр - це інструмент для виробництва простору-часу, протилежного реальному, емпіричному, та - одночасно - сполученого, суміжного з ним. Так і віртуальна реальність за допомогою тримірних графіки та звуку створюють простір, майже реальний для користувача. Театр і віртуальну реальність поєднує така особливість як ефект занурення та інтерактивність. Сьогодні вимоги в інтерактивності у глядачів зросли. На нашу думку, така вимогливість формується саме завдяки високому рівню комп'ютеризації суспільства.

Використання комп'ютерних технологій в театральних виставах вимагають специфічних текстів. Нашарування смислів вирішується поліваріантністю засобів. Але в той же час, звертаючись до віртуальної реальності театр відображує стан сучасного суспільства, в якому більшість реальних речей замінено знаками. Безумовно, вплив віртуальної реальності на театральне мистецтво не обмежується лише технічним втручанням. Мова йде про зміну самої сутності мистецтва в епоху новітніх медіа. Коли мистецтво, самобутньою рисою якого є гра актора, реальної людини, тут і зараз, дозволяє собі замінити деякі компоненти сценічного ансамблю екранною проекцією, відцифрованим зображенням, що свідчить, напевно, про проникнення духу знеособлювання, уніфікованості в театральне мистецтво. Воно стає привабливим для масового глядача, але втрачає при цьому свою ауру, перетворюючись з театру в медіа-театр, в віртуальний театр. На нашу думку, його можливості покаже час.

Підводячи підсумок, наголошуємо, що сучасна соціокультурна ситуація України та світу, так чи інакше, екстраполюється на театральне мистецтво, тому неможливо розглядати сучасні театральні процеси відокремлено від реалій сьогодення. Сучасна культура спрямована на глобалізацію, вона формує інший тип світобачення і світорозуміння. Як наслідок, можна констатувати, що на противагу тенденціям нормативності та уваги до правил виразності в попередню епоху, ХХІ століття характеризується надмірністю художніх пошуків, поглибленою метафоричністю та символікою в мистецтві. Спостерігається заперечення традицій попереднього мистецтва, вплив картини ХХІ століття на становлення нового типу художнього бачення, зміна критеріїв художності. Актуальними залишаються питання призначення, можливості та роль художньої творчості в духовному бутті людини.

Дослідження сучасних процесів в мистецтві є чи не найскладнішою і водночас чи не найцікавішою проблемою, але складнощі в систематизації всіх процесів, які відбуваються в сучасному театральному мистецтві, не знімають необхідності виявлення чинників цього процесу. Ці та інші трансформації, які з'явилися і в сучасному українському театральному мистецтві безумовно потребують подальшого наукового осмислення.

2. Художній образ у кінематографі

Худо́жній о́браз — особлива форма естетичного освоєння світу, за якої зберігається його предметно-чуттєвий характер, його цілісність, життєвість, конкретність, на відміну від наукового пізнання, що подається в формі абстрактних понять.

Художній образ наділений своєю логікою, він розвивається за своїми внутрішніми законами. Життєвий матеріал, що лежить в основі твору, веде за собою, і художник іноді приходить зовсім не до того результату, якого прагнув. За великим рахунком, художній образ будується парадоксально, часто непередбачувано, незбагненно. Що спільного у долі талановитої дівчини і житті чайки? А саме цей художній образ використовує А. Чехов у своїй безсмертній драмі. В образі через зіткнення далеких одне від одного явищ розкриваються незвідані сторони і відношення реальності.

Формою мислення у мистецтві виступає художній образ. Це основа будь-якого виду мистецтва, а спосіб творення художнього образу - головний критерій приналежності до різних видів мистецтва. Образи виникають у свідомості людей під впливом реальної дійсності, сприйнятої за допомогою органів чуття. Вони є копіями, відбитками дійсності. Образи зберігаються в пам'яті і можуть бути відтворені уявою. На основі образів пам'яті художник створює нову реальність - художній образ, який в свою чергу викликає у свідомості людей (слухачів, глядачів) низку уявних образів. В художньому творі образ виступає на перший план і через нього пізнається значення, думка, ідея.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: