Методичні вказівки по вивченню теми. Готуватися до семінару пропонуємо за таким планом:

Готуватися до семінару пропонуємо за таким планом:

1. Мистецтво як форма естетичної діяльності. Знакова сутність мистецтва.

2. Специфіка художнього образу.

3. Функції мистецтва.

4. Відображення діяльності працівників правоохоронних органів у літературі і кіномистецтві.

Методологічною основою при опрацюванні першого питання повинна стати ідея марксистської філософії про культуру як процес опредметнення та розпредметнення соціальних змістів, тобто передання на наслідування соціальної інформації в знакових системах. З цієї позиції, головна суспільна функція мистецтва розуміється у зберіганні та наслідуванні соціальної інформації через її відтворювання в безпосередньо-чуттєвій формі. Саме мистецтво зберігає соціальний досвід людської життєдіяльності в його концентрованому та об'єктивованому вигляді і транслює його іншим поколінням. Трансляція мистецтвом культурної інформації відбувається за посередництво знаків та символів.

Зрозуміти знаковий характер мистецтва допоможе історичний метод, спираючись на який можна дослідити становлення знакової свідомості людини. Так, з розвитком суспільства на стадії розподілу праці та відчуження людини від безпосередньо-практичної діяльності виникає необхідність виділити та утримувати в соціальній пам’яті досвід успішної суспільної життєдіяльності, соціально значущих форм поведінки, суспільно корисних емоційних реакцій на явища природи та соціального життя - найбільш повторюваного, типового та загального в суспільному бутті. На більш високому рівні суспільства складається мімесис такого характеру, коли засвоєння соціального досвіду здійснюється не через безпосередню діяльність, а через свідоме регулювання поведінки на основі образу практичної дії, тобто, почуття виникають уже не тільки через безпосередні об’єкти відчуттів, але й через їхні замісники – знаки. Отже, знаковість свідомості – якісно новий щабель у її розвитку. З цього етапу виникає здатність людини реагувати на соціальний подразник, створений культурою – знакові системи мов спілкування (мову, мистецтво та ін.). Здійснюється практична можливість свідомо та цілеспрямовано викликати переживання словами, знаками, емоційно забарвленими образами, тобто, можливість соціальної регуляції емоційної діяльності індивідів через знаковий характер образу.

Проблема мистецтва як знакової системи для сучасної естетики залишається в певній мірі суперечливою. З одного боку вважається, що знак є матеріально встановленою позначкою, з допомогою якої фіксується об’єктивно існуючий предмет, явище чи ідея. З цієї позиції мистецтво як знакова система повинне було б фотографічно відбивати предмети реального світу, але це не так – мистецтво правдиве, але не обов’язково правдоподібне. В творі мистецтва художній знак не повинен сприйматися як копія реальності. Важливо запам’ятати, що особливість мистецтва як знакової системи полягає не стільки в репрезентації предметів чи явищ дійсності, скільки у відтворенні почуттів. Естетичне в такому розумінні постає як сфера знакового регулювання почуттєвим світом людини.

Клітинкою твору мистецтва є художній образ. Художній образ становить собою конкретно-чуттєве, наочне втілення соціальної інформації, він знаково репрезентує естетичний чуттєвий образ матеріальними засобами мистецтва. Художній образ – втілення чуттєвого образу за допомогою матеріалу (звук, колір, слово), організованого в певних формах, певним способом (естетичні принципи) з метою передачі й відтворення соціально значущого змісту в певних емоційних станах (почуттях). Відповідно до засобів втілення художніх образів та знакових систем виокремлюються види мистецтва. До видів мистецтва належать музика, живопис, хореографія, архітектура, література, скульптура, та ін.

Художній образ постає як індивідуальна, оригінальна інтерпретація естетичного образу в стильовій самобутності митця. Необхідно звернутися до проблеми художнього стилю. Стиль – це спосіб конструювання художньої образності митцем, який передбачає використання ним певної системи художньо-виразних засобів. Власний стиль митця обумовлює новизну художнього образу, свіжість його сприйняття реципієнтом. Але не варто перебільшувати самобутність та оригінальність художнього образу – іншою, внутрішньо властивою йому ознакою є зосередження в ньому типового й узагальненого, усталеного та повторюваного, інакше унеможливлювався б сам процес художньої комунікації, знецінилася б роль мистецтва в суспільному житті.

Необхідно зробити акцент на проблемі трансформації художньої образності в мистецтві XX сторіччя, яка відбулася в результаті такого підходу художньої творчості до людини, в якому всю увагу сконцентровано на дослідженні суб'єктивних параметрів особистості. Такий підхід, який закріпився в модернізмі під впливом, перш за все, ідей фрейдизму, піднімає на рівень загальнолюдської норми прояву психопатії, неврастенії, інших психіатричних відхилень, що врешті-решт руйнує традиції художньої образності в мистецтві, тим самим, ускладнює „впізнання” в мистецтві загального та віддаляє його від суспільства. В процесі підготовки до питання доцільним бути навести приклади з нефігуративного мистецтва та зауважити на труднощах його розуміння (прикладом може слугувати сюрреалізм Далі, абстракціонізм та кубізм Малевича, та ін.). В художньому образі фігуративного мистецтва через його індивідуальне буття постає саме узагальнена дійсність в її конкретно-чуттєвій образності. Отже, у мистецтві загальне „присутнє” в конкретному, що обумовлює можливість розуміння мистецтва та в чому й полягає комунікативна функція мистецтва.

Таким чином, треба зробити головний висновок: в історичній практиці мистецтво складається як засіб, що через образ відповідними знаковими системами (видами мистецтва) фіксує в собі певну соціальну інформацію.

Для розуміння соціальної сутності мистецтва необхідно зробити його функціональний аналіз. Функції мистецтва – різновиди проявів дієвості мистецтва та її впливів на людину в різних сферах буття (схема 1). До функцій мистецтва слід віднести такі:

Пізнавальна – надання мистецтвом певного знання про світ. Слід зауважити, що йдеться не про гносеологічне пізнання як добір фактів, а передусім про пізнання загальнолюдських особливостей поведінки, вчинків, стосунків, характерів через чуттєве проникнення до створеного в творі образу людини; пізнання суспільства й усвідомлення будь-яких (філософських, моральних, релігійних, та ін.) ідей.

Гедоністична – надання мистецтвом емоційної наснаги й задоволення при сприйнятті людиною художнього твору.

Виховна – здатність мистецтва до формування моральних почуттів. Виховна функція мистецтва пов’язана з механізмом регулювання чуттєвого світу людини: відтворення заборони на егоїстичні прояви через блокування індивідуалістичних почуттів, та відображення соціально виправданих вчинків, як морально прекрасних, що супроводжуються почуттям краси.

Евристична – відкриття мистецтвом нових стимулів в розвитку людини чи суспільства.

Прогностична - передбачення мистецтвом перспектив соціального (технологічного, суспільного, та ін.) або індивідуального розвитку. Доцільно навести приклади з художньої творчості, які ілюструють передбачу вальну суть мистецтва.

Комунікативна – призначення твору мистецтва як засобу спілкування з Іншим (людиною, епохою, людством, та ін.).

Ігрова – здатність мистецтва пробуджувати гру почуттів, інтелекту, уяви і здогадки. Обов’язковою умовою гри у мистецтві є його неутилітарний характер, а також умовність художнього твору.

Релаксаційна – здатність мистецтва до зняття напруженості. Слід звернути увагу на той факт, що в сучасній культурі відношення до мистецтва як до засобу зняття напруженості значно збільшені. Ця тенденція нівелює значення виховної функції та пов’язана з філософсько-світоглядною течією фрейдизму, що стала панівною в культурі двадцятого сторіччя. Зверніться до літератури з філософії, щоб згадати теоретичні основи цієї тенденції.

Компенсаторна – здатність мистецтва до заміщення або доповнення життєвого досвіду.

При вивченні останнього питання вихідним принципом повинно стати розуміння конкретно-історичного характеру мистецтва, змісту суспільних завдань та ступеню їх реалізації в художній творчості. Необхідно звернути увагу на такі складні питання, що виникають при аналізі правової діяльності в художній творчості, як то: мистецтво та правовий нігілізм, мистецтво як виправдання занепаду законослухняності в суспільстві, мистецтво, як викриття пороків правового нігілізму, мистецтво, як відображення ідеалу правоохоронця, мистецтво, як критика моральної деградації в ОВС, тощо.

Прикладом зображення правоохоронної діяльності в мистецтві є серіали «Глухар», «Одного разу в міліції», «Вулиці розбитих лихтарів», «Літейний», «Довга, довга справа» (1976 р., в головних ролях: Леонов, Янковський). та ін. При аналізі того чи іншого художнього твору треба здійснити порівняння створюваних мистецтвом кіно образів правоохоронника різних історико-часових відрізків сучасності: їх моральні принципи, відношення до виконання службового та професійного обов’язку, та ін.

7.3. Питання для контролю засвоєння матеріалу:

1. Як з’явилось мистецтво?

2. В чому полягає специфіка мистецтва як естетичної діяльності людини?

3. Що таке знак?

4. Які чинники зумовлюють виникнення мистецтва?

5. В чому особливість мистецтва як знакової системи?

6. Як співвідносяться поняття “митець” та “ремісник”?

7. Як ви розумієте поняття “художній образ”, “художній твір”?

8. Що таке стиль у мистецтві?

9. Які види мистецтва ви знаєте?

10. Які функції здійснює мистецтво? Охарактеризуйте головні з них.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: