Геологічна діяльність тимчасових водостоків

Площинний змив. До флювіальних процесів належать також процеси зумовлені діяльністю тимчасових водотоків, що утворюються під час випадання дощу, танення снігу. Одним з найпоширеніших процесів є площинний змив. При випаданні дощів на рівних пологих схилах, утворюються численні дрібні струмочки. Не дивлячись на незначну енергію, струмочки захоплюють дрібненькі частинки продуктів вивітрювання, що нагромадились на схилі, і переносять вниз. Перенесений ними матеріал називають делювієм, а сам процес площинного змиву – делювіальним процесом. Інтенсивність даного процесу залежить від інтенсивності опадів, складу гірських порід на схилі, особливостей вивітрювання гірських порід, крутизни схилу. Делювіальний процес розпочинається на схилах крутизною 4-5⁰, а отже має поширення як в гірських регіонах, так і на території рівнин. Незважаючи на повільність процесів площинного змиву (в рік зноситься в середньому 1,5-2мм поверхневого шару), вони відіграють значну роль в сільському господарстві, оскільки вони впливають на родючість ґрунтів. Йде зменшення гумусового шару, знижується вміст гумусу. Зменшення врожайності на таких грунтах може становити 20 – 60% в залежності від ступеня змитості. А площа змитих грунтів України складає близько 1/3 від площі її сільськогосподарських угідь.

Лінійна ерозія. Формування ярів та балок. На відміну від площинного змиву, при лінійній ерозії тимчасові водотоки виконують значно більший обсяг робіт по трансформації схилів. Утворюється генетично пов’язаний ланцюг генетичних форм. У найбільш загальній формі цей ряд можна уявити у такій послідовності: бо­розна, вибій, яр, балка. Дальшою, вищою формою розвитку ерозійного рельєфу є річ­кові долини.

Ерозійні борозни є найпростішими формами ерозійного рельєфу, які утворюються при переході від площинного змиву до лінійного стоку. Глибина становить 3-50 см, ширина здебільшого не перевищує глибину. Поперечний профіль має V - подіб­ну або ящикоподібну форму. Схили круті, часто вертикальні, проте після припинення стоку вони швидко виположуються, борозна розширюється. Глибина і морфологічна виразність цих початкових форм ерозії зростають вниз по схилу.

На розораних схилах, або на схилах із розрід­женим рослинним покривом, борозни з часом (піс­ля чергових злив) можуть перетворюватися на еро­зійні вибої, глибина яких сягає 1-2 м при ширині до 2-2,5 м. Схили теж мають значну крутизну, місцями вертикальні, поперечні профілі зберігають V - подібну форму. Вибої, для утворення яких потрібні значно більші за площею водозбори, розташовуються на схилах більш розрід­жено, ніж борозни.

Подібні найпростіші форми ерозійного рельєфу виникають у породах, що легко розмиваються во­дою (суглинки, леси тощо), і можуть утворюватися протягом однієї зливи або за 2-3 дні інтенсивного сніготанення.

У подальшому вони стають колекторами для більш потужних потоків талих і дощових вод. При достатньому водозборі частина вибоїв інтен­сивно заглиблюється і розширюється, породжуючи нову форму ерозійного рельєфу - яр. Яри мають глибини 10-15 м (іноді до 90 м), ширину - 50 м і більше, характеризуються крутими (часто верти­кальними) стінками, V - подібною формою попереч­ного перерізу. Яр утворює свій власний поздовжній профіль, який вже не співпадає з формою первин­ного схилу (в цьому полягає одна з принципових відмінностей ярів від вибоїв, які загалом зберіга­ють поздовжні профілі схилу, лише дещо зглад­жуючи їх).

Яри являють собою активні ерозійні форми, які безперервно розвиваються. Найбільш активною частиною яру є його вершина, за рахунок розмиву якої яри по­стійно збільшують свою довжину, а за сприятливих умов можуть вийти за межі схилу, на якому були започатковані, і врізатися у простори межи­річ, сягаючи довжини у сотні метрів і навіть у кілька кіло­метрів (головний стовбур Костянецького яру на Канівщині перевищує 18 км). Швидкість яркової ерозії може бути дуже високою, щорічно довжина окремих ярів зростає на 1- 3м, зафіксовані факти катастрофічного зростання величини яру – до 10-16 м на рік (Чорноземний Центр Росії, Північний Кавказ)

Серед основних факторів яроутворення відзначимо:

1. Особливості геологічної будови схилу, у першу – наявність малостійких до розмиву порід (лесоподібні, карбонатні грунти та ін.)

2. Особливості клімату, насамперед – нерівномірність і зливовий характер опадів.

3. Низьке положення місцевих базисів ерозії, тобто значні перевищення відносних висот на схилі та крутизна схилу.

4. Інтенсивна господарська діяльність, особливо розорювання схилів, знищення лісів тощо.

У межах України найкраще відповідає цим умовам територія лісостепової смуги, похилі передгірні рівнини, окремі ділянки степу. Саме тут першорядного значення набуває організація системи протиерозійних заходів, яка включає комплекс агротехнічних, лісомеліоративних, гідро­технічних та інших робіт, спрямованих на підвищення стійкості схилу до процесів розмиву та зменшення енергії еродуючого потоку.

Зростання яру по довжині та вироблення ним поздовжнього профілю, наближеного до про­філю рівноваги, зумовлює зменшення швидкості потоку, отже і його живої сили. При цьому схили яру поступово виположуються.на них з'являється рослинність, розширюється дно яру (за рахунок активізації бічної ерозії та схилових процесів). Яр перетворюється на балку. Перехід яру у балку відбувається поступово, починаючи з нижньої (пригирлової) частини яру. У процесі розвитку балки в її дно може Врізатися новий яр, причому на схилах балки залишаються решт­ки колишнього дна, утворюючи майданчики балкових терас.

Подальший розвиток балки, особливо за умови відкриття ерозійними процесами джерел підземних вод, завершується формуванням вищої форми ерозійного ряду - річкової долини.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: