Основні дефініції дослідження

У процесі становлення особистості з найдавніших часів особливе значення мало естетичне виховання, яке спрямоване на формування здатності сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати участь у створенні прекрасного в житті та художній творчості, формування свідомості людей у дусі поваги й приязні, товариськості та дружби.

Здатність відчувати, сприймати, розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне – це ті специфічні прояви духовного життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство. З огляду на це виникає необхідність приділяти більше уваги організації у навчально-виховному процесі естетичного виховання підростаючих поколінь, починаючи вже з початкової школи.

Ось як характеризував необхідність залучення дитини до естетичного виховання В. Сухомлинський: «Краса – могутній засіб виховання чутливості душі, яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним» [84, с.63].

Методологічною засадою естетичного виховання є естетика. Естетика – це філософська наука про прекрасне в житті і мистецтві, про особливості пізнання і перетворення світу «за законами краси», про загальні закономірності мистецтва, художньої творчості й естетичного виховання [81].

В результаті аналізу наукової літератури з питань естетичного виховання виявлено, що існують різні підходи щодо визначення поняття «естетичне виховання». Численні тлумачення цього поняття зумовлені багатогранністю даного процесу.

Так, В. Шацька розглядає естетичне виховання як «сукупність послідовних, взаємозв`язаних впливів на учнів під керівництвом викладача як засобами мистецтва так і самого життя, спрямованих на всебічний естетичний розвиток учнів, який сприяє формуванню естетичних почуттів, художніх смаків і поглядів відповідно до завдань виховання» [89, с.26].

П. Блонський зазначив, що естетичне виховання передбачає або формування творчості, або розвиток художнього смаку та сприйняття [4].

С. Шацький розглядав естетичне виховання у нерозривному зв’язку з іншими складовими виховання, зокрема моральним, наголошуючи, що мистецтво – велика сила, і небайдуже в якому напрямі воно використовується [90]

На думку Г. Ріда, естетичне виховання – це «виховання почуттів, на яких ґрунтується свідомість, а отже інтелект, і все те, що відрізняє людину від інших істот. І лише тоді, коли ці почуття перебувають у гармонії з навколишнім світом, формується особистість у всій її повноті» [75].

Ф. Шмит дійшов висновку, що естетичне виховання – це цілеспрямоване формування у людини естетичного ставлення до дійсності. Він вважає, що виховання красою та через красу формує не тільки естетико-ціннісну орієнтацію особистості, а й розвиває здатність до творчості, до створення естетичних цінностей у сфері трудової діяльності, побуті, вчинках, поведінці і, звичайно, у мистецтві [92].

У своєму дослідженні ми приєднуємося до визначення естетичного виховання, яке пропонує С. Максимюк: «Естетичне виховання — це систематичний цілеспрямований вплив на особистість, орієнтований на формування її естетичних ідеалів, смаків і потреб, на вироблення здатності сприймати, переживати й оцінювати прекрасне у природі, житті, мистецтві і праці, на пробудження і розвиток її творчих здібностей і непримиренності до всього потворного і нікчемного в житті й діяльності» [55, с.246].

Спільними ознаками, які визначають науковці у трактуванні поняття «естетичне виховання», є цілеспрямованість процесу формування творчої особистості, котра здатна сприймати і оцінювати прекрасне у житті, природі, мистецтві, жити і творити відповідно до сформованої естетичної свідомості. Відмінностями у трактуванні поняття «естетичне виховання» є різні погляди на шляхи і засоби його здійснення.

Отже, поняття «естетичне виховання» у педагогічній літературі розглядається як невід`ємна складова ідейного, трудового, морального, фізичного виховання, як систематичне, науково вмотивоване звертання до людських емоцій, які розвивають у молодших школярів такі здібності, що сприяють не тільки естетичному сприйняттю прекрасного у житті та мистецтві, а й роблять кожного з них творцем естетичних цінностей.

Мета естетичного виховання полягає у формуванні готовності людини до естетичної діяльності як важливого компонента естетичної культури. Виділено різні види такої діяльності:

· організація естетичного середовища, в якому живе, працює, вчиться, відпочиває людина;

· конкретна творча діяльність у галузі мистецтва, літератури тощо;

· пропаганда мистецтва, естетичних ідеалів;

· естетична виразність у навчальній, виробничій, побутовій діяльності;

· виявлення естетичної культури у взаєминах із людьми [41].

Специфіку естетичного виховання складають тільки йому властиві характерні риси [42]:

· естетичне виховання є системним. Маючи об’єктивно існуючий зв’язок із іншими видами та засобами виховання, воно завжди цілеспрямоване.

Наявність мети естетичного виховання поєднана з усвідомленням та діяльністю людини і суспільства в цілому, що системно упорядковані. Проте, результат естетичного виховання може бути визначений по-різному: формування естетичного смаку, якість естетичної діяльності, естетичного відношення, естетичної культури, естетичного ідеалу тощо. Усі ці визначення мають сенс та складають мету естетичного виховання, тому що формують здатність людини до естетичного відношення до світу.

Однак, мета естетичного виховання не обмежується формуванням естетичного відношення. Кінцевий його результат пов’язаний із формуванням особистості, яка є творчою, самоцінною та соціально цінною, яка володіє естетичною культурою;

· здатність естетично сприймати світ не залишається на пасивно спостерігаючому ставленні до дійсності, а передбачає розвиток активно-творчої діяльності особистості в естетичному перетворенні світу. Механізм естетичного виховання може бути визначений як передача досвіду та навичок, що надбало суспільство, причому, результативність цього процесу зумовлена усією сукупністю соціальних якостей особистості та суспільства;

· форми естетичного виховання мінливі; вони вперше застосовуються у ранньому дитинстві, ускладнюються залежно від розвитку, насамперед, структури знань та суспільних відносин, але ефективні лише тоді, коли не перериваються ні в особистому, ні у суспільному житті, тобто процес естетичного виховання або самовиховання повинен тривати постійно;

· естетичне виховання пов’язане з іншими аспектами розвитку суспільства. Економічні кризи, соціальна невлаштованість людей, голод, хвороби, відсутність гарантованих основних людських прав перешкоджають невпинності естетичного виховання;

· естетичне виховання передбачає не тільки засвоєння правил, естетичних норм, естетичних знань, але й естетичну діяльність людини, її участь у процесі естетичного перетворення дійсності.

Передумовою ефективного естетичного виховання є єдність естетичного і морального виховання, а також виховання громадянського і політичного, гармонія істини, добра та краси [45].

А. Кузьмінський відзначає, що нові завдання в галузі виховання у загальноосвітній школі України докорінним чином змінили і установки в естетичному вихованні [48]. Від завдань бачити, відчувати, розуміти прекрасне вони перетворились на більш складні і пов'язані зі здатністю творити його у навколишній дійсності, праці, мистецтві, у повсякденному житті.

Для реалізації мети естетичного виховання науковці пропонують розв’язати наступні завдання [48]:

· формування почуття прекрасного;

· виховання любові до природи та навколишньої краси;

· виховання стійких оцінних критеріїв до творів мистецтва;

· оволодіння знаннями та вміннями створення прекрасного в житті.

В останні роки здійснення естетичного виховання є предметом багатьох наукових досліджень, із огляду на що можна сформувати наступні принципи, на які необхідно спиратися в ході виконання роботи зі школярами [69]:

· первинність національної культури;

· рівноправність компонентів у визначенні змісту, форм та методів естетичного виховання в національній школі;

· врахування особливостей національного художнього мислення та відповідність морально-етичним ідеалам народу;

· принцип регіональності;

· принцип традиційності;

· принцип календарної організації естетично-виховної роботи;

· принцип активної творчої діяльності;

· принцип єдності естетичного та педагогічного впливу;

· принципи відповідності віковим особливостям, безперервності і наступності.

Суть принципів естетичного виховання розкрито у таблиці 1.1.

Таблиця 1.1 – Принципи естетичного виховання

Зміст естетичного виховання має багато складових: естетичне сприймання, естетичне ставлення, естетична свідомість, естетичні почуття, естетичний ідеал, естетичні смаки, естетичні переживання, естетична культура. Схарактеризуємо їх докладніше.

На думку А. Бурова, початковим моментом у процесі естетичного ставлення до дійсності, який проявляється в спостережливості, вмінні помітити найбільш суттєве, що відображує зовнішню та внутрішню красу предмета, явища, процесу є естетичне сприйняття [6].

Одночасно з розвитком естетичного сприймання, прищепленням естетичних смаків у процесі естетичного виховання в учнів формують естетичне ставлення до навколишньої дійсності, адже людина повинна не лише милуватися красою природи, пам'ятками культури, а й берегти і захищати їх.

Естетична свідомість – «форма суспільної свідомості, що реалізується як художньо-емоційне освоєння дійсності через естетичні почуття, переживання, оцінки, смаки, ідеали тощо і концентровано виражається в мистецькій творчості та естетичних поглядах» [81].

Естетичні почуття – особливі почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи прекрасне в дійсності й у творах мистецтва. Естетичні почуття виражаються у відчутті людиною насолоди від сприйняття творів мистецтва, краси природи, у прагненні до активної творчості діяльності у галузі мистецтва.

Естетичний ідеал – уявлення людини про прекрасне, до чого вона прагне, на що рівняється. Естетичний ідеал підкреслює критерії, за якими варто оцінювати предмети та явища. З одного боку, естетичний ідеал є своєрідним еталоном, а з другого — він не позбавлений впливу індивідуальних суджень. Тому поняття естетичного ідеалу є, певною мірою, чинником індивідуальним [48].

На основі естетичних знань, сприйняття, почуття, ідеалів, суджень формуються естетичні смаки. Естетичний смак – здатність людини правильно оцінювати прекрасне, відокремлювати справді прекрасне від неестетичного [48]. Естетичний смак — це стійке, емоційно-оцінне ставлення людини до прекрасного, що має вибірковий, суб'єктивний характер. Тому не може бути якихось стандартних смаків. Це чуттєва категорія, що пов'язана, передусім, із індивідуальним баченням й індивідуальним сприйняттям.

Саме ці елементи зумовлюють естетику поведінки особистості – ознаки прекрасного у вчинках і діях людини (ставленні до праці й до суспільства, в манерах і зовнішньому вигляді, у формах спілкування з людьми).

А. Кузьминський зазначає, що у процесі естетичного виховання важливо розвивати естетичні судження, що передають ставлення особистості до певного об'єкта, явища. Тільки згодом, із досвідом формується певний естетичний ідеал як своєрідний зразок, із позицій якого особистість оцінює предмети, явища навколишньої дійсності [48].

Естетичні переживання — це «почуття людини, що пов'язані з конкретними предметами, явищами, які сприймає особистість; зв'язок почуттів із предметом, який його викликає і на який воно спрямоване, витупає особливо яскраво в естетичних переживаннях» [53, с.203].

Сформовані естетичні смаки, естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи його, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона відповідно оцінює його. Рівень естетичного мислення залежить від розумового виховання, вміння здійснювати мисленнєві операції [52].

Регулятором естетичного виховання є естетична культура, яка передбачає сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, розвиток здібностей до естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потребу вносити прекрасне в навколишній світ, зберігати прекрасне.

Всі перераховані компоненти змісту естетичного виховання складають естетичну свідомість, яка виражається в естетичній поведінці учнів.

Структуру естетичної свідомості відображено на рискнку 1.1.

Рисунок 1.1 – Структура естетичної свідомості (за А. Кузьмінським)

Організація естетичного виховання з перших днів навчання молодших школярів обумовлює необхідність аналізу ступеня ефективності певних форм, методів та засобів її здійснення в ході уроків.

Схарактеризуємо докладніше форми, методи та засоби здійснення естетичного виховання учнів початкової школи у ході уроків.

На думку М Фіцули: «Форма виховання – зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учнів, що здійснюється у встановленому порядку та в певному режимі» [87, с. 328].

У процесі естетичного виховання традиційно використовують різні форми: уроки, семінари, гуртки, екскурсії, конференції, бесіди, диспути, колективні творчі справи, конкурси та ін. [48].

Стисло схарактеризуємо форми естетичного виховання.

Естетичне виховання здійснюється в ході уроків та у позаурочній роботі.

М. Фіцула зазначає: «Основною організаційною формою навчання в сучасній школі є урок – форма організації навчання, за якої заняття проводить учитель з групою учнів постійного складу одного віку й рівня підготовки впродовж певного часу й відповідно до розкладу» [87, с. 329].

Важливими для здійснення естетичного виховання є гуртки, що за своєю суттю становлять специфічну спільність дітей та учнівської молоді, яка ґрунтується, насамперед, на добровільності, спільності інтересів, спрямованості на певний вид навчальної та практичної діяльності; середовище, де забезпечуються умови інтелектуального, духовного і фізичного розвитку дітей, реалізація їхнього творчого потенціалу в галузі позашкільної освіти і виховання та створюються комфортні умови соціальної адаптації до умов реального життя [48].

Близьким за змістом до гуртків є колективні творчі справи, які спрямовані на всебічний розвиток особистості учня, виховання естетичних умінь та навичок у колективі.

Виокремлюють таку форму естетичного виховання як екскурсії, які передбачають колективне відвідування музею, пам'ятного місця, виставки, підприємства тощо; поїздку або прогулянку з освітньою, науковою, спортивною або розважальною метою [69]. Такі заходи позитивно впливають на формування в учнів естетичної свідомості, бо під час екскурсій у них формуються та розвиваються естетичні уявлення і погляди. Подібні завдання реалізуються і під час проведення семінарів та бесід із учнями на теми естетичного сприйняття світу.

Результативність естетичного виховання забезпечують й через організацію інших форм діяльності: проведення творчих вечорниць, конкурсів читання тематичних віршів, казок, творів тощо. Пропонують й ігрові форми: вікторини, аукціони, ігри («Танцюють всі», «Кращий голос класу», «Правила поведінки») [11].

Для учнів молодшого шкільного віку важливим є формування естетичного ставлення до дійсності у зв’язку з тим, що воно сприяє розкриттю естетичної цінності об’єктів, предметів, явищ природного і соціального середовища. Природа, побут, праця, стосунки між людьми мають бути зрозумілими учням не лише як вияви їх повсякденного життя, але й як естетичні цінності, здатні задовольняти потреби у спілкуванні зі світом прекрасного, витонченого, гармонійного та виразного [9].

У процесі формування естетичного ставлення учнів молодшого шкільного віку до дійсності найрізноманітніші її об’єкти і явища мають стати предметом особливої уваги, пізнання і творчості. Відтак, важливо підкреслити, що естетичний досвід учнів повинен бути спрямований на освоєння прекрасного, відкривати перед ними можливості повноцінного сприймання предметів і явищ дійсності, які, по-перше, є важливими для учнів, а по-друге, є посильними для сприймання й осмислення у молодшому шкільному віці. З цього постає завдання – сформувати такий естетичний досвід учнів, який би дозволяв у молодшому шкільному віці повноцінно освоювати об’єкти естетичного ставлення [10].

Естетична діяльність починається з емоційного збудження, естетичного переживання, яке переводиться в працю. Важливо так організувати роботу учня, щоб вона сама чи її результати збудили у нього позитивні почуття [91].

Форми естетичного виховання тісно пов’язані з навчальними предметами, поглиблюють і поширюють естетичну підготовку учнів [69].

До засобів естетичного виховання віднесено: навколишнє природне середовище, література, музика, образотворче мистецтво, архітектура, театральне і кіномистецтво (М. Ворона).

Стисло схарактеризуємо засоби естетичного виховання.

Твори образотворчого мистецтва. Під час споглядання картини чи скульптури, в дитини розвивається не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображає, бачить за картиною події, образи, характери.

Музика, яка, відображаючи дійсність за допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву сферу людини, на її поведінку.

Художня література. Головним виразником естетики в літературі є слово. Слід залучати, як засіб естетичного розвитку особистості, український фольклор, зокрема, українські народні казки. У статті «В оборону казки» поборниця українського шкільництва Е. Артемова писала: «Казка й дитина щось таке споріднене. Вони так одне з другим зрослися, що як би педагоги не намагалися вигонити казку з дитячої хати, вона таки пануватиме, бо вона природно відповідає вимогам дитячого розуму...» [2, с.202].

Театр, кіно, телебачення, естрада, цирк. Цінність їх у тому, що крім змістової частини, вони об’єднують у собі елементи багатьох видів мистецтва (літератури, музики, образотворчого мистецтва, танцю).

Поведінка і діяльність школярів. Гідні вчинки учнів, успіх в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній діяльності повинні стати предметом обговорення з естетичних позицій [7].

Природа, її краса в розмаїтті та гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і невинній природі.

Факти, події суспільного життя. Героїчні вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна частота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

Рисунок 1.2 – Засоби та форми естетичного виховання

Здійснення естетичного виховання неможливе без правильного добору методів виховання. Методи виховання – способи взаємопов'язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки [2].

Застосовують наступні методи естетичного виховання, які можна використовувати на будь-якому уроці в початковій школі [93]:

1. Методи формування знань: розповідь, роз'яснення, пояснення, лекція, етична бесіда, навіювання, інструктаж, диспут, доповідь, приклад.

2. Методи організації діяльності і формування досвіду поведінки (вправи): вправи, привчання, педагогічні вимоги, суспільна думка, доручення, виховуючі ситуації.

3. Методи стимулювання: змагання, заохочення, гра.

Н. Волкова наводить ще четверту групу методів – методи самовиховання: самопізнання, самооцінювання, саморегуляція [10].

Методи естетичного виховання наведено в таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 – Методи здійснення естетичного виховання

В. Рогожкін [77] окремо виділяє групу методів виховання почуттів на уроках навчання грамоти. Серед них автор називає методи:

1) спеціального опору на емоційність змісту, знаходження в ньому духовно близького, істотно важливого, рідного для школяра з метою збудження і розвитку в нього моральних почуттів;

2) вплив на почуття школяра шляхом виразності викладу, мовлення, міміки, жестів педагога;

3) залучення школярів до активної навчальної і позакласної діяльності, що забезпечує переживання, радість пізнання, творчості, творіння;

4) вплив на почуття школярів емоційністю обстановки;

5) вплив на почуття школярів емоційністю стосунків між ними, вчителями, батьками, оточуючими людьми.

При виборі методів у ході естетичного виховання слід враховувати наступні чинники [53]:

1) Педагогічно обґрунтоване зіставлення методів виховання, які використовуються з метою, завданнями, змістом, принципами виховання, особливим принципом урахування індивідуальних і вікових особливостей школярів.

2) Застосування в єдності методів формування свідомості, формування досвіду, суспільної поведінки, стимулювання діяльності та корекції поведінки, самовиховання.

3) Урахування своєрідності педагогічних ситуацій.

4) Аналіз впливу на особистість методів, які вже застосовувались.

5) Особа вихователя, його педагогічна рефлексія, яка передбачає усвідомлення мотивів своїх дій, уміння вирізняти особисті труднощі школяра; здатність поставити себе на місце іншого, побачити те, що відбувається, очима дітей, адекватно оцінити результати роботи.

6) Забезпечення переходу методів виховання в методи самовиховання.

Реформування вищої педагогічної освіти України вимагає нові підходи до підготовки фахівців для початкової ланки освіти. Питання підготовки майбутніх вчителів початкових класів до професійної діяльності завжди мали значну актуальність.

Про якість професійно-педагогічної підготовки судять за рівнем готовності майбутніх вчителів.

Проведемо аналіз психолого-педагогічних досліджень визначення поняття «готовність». У дослідженнях Н. Левітова готовність трактується, як цілісне проявлення особистості, що займає проміжне місце між психічними процесами та її властивостями. На його думку такі психічні стани утворюють найважливішу сферу внутрішнього світу людини. Вони характеризують психічну діяльність у цілому на даний період часу.

В. Сластьонін, що дав одне з найбільш повних визначень сутності готовності, розуміє готовність як особливий психічний стан особистості, що проявляється в наявності в суб’єкта образа, структури певної дії й постійної спрямованості на його виконання [79, с. 14].

Під готовністю Л. Григоренко розуміє систему інтегрованих змінних властивостей, якостей, знань, навиків (досвіду) особистості [25]. Найбільш значними її чинниками є мотивація, підготовка, самомобілізація знань, установка на діяльність, властивості особистості, задоволеність працею.

А. Линенко розглядає готовність майбутніх учителів до професійної діяльності як цілісне утворення, що визначається рядом складових: педагогічна самосвідомість, ставлення, інтерес до діяльності, потреба в ній, мотиви діяльності, педагогічні здібності, знання про предмет і способи діяльності, навички і вміння, професійно значущі якості [51].

Аналізуючи дослідження з проблеми готовності, Н. Глузман акцентує увагуна тому, що розгляд готовності до професійної педагогічної діяльності здійснюється у двох основних аспектах: функціональному та особистісному. За першим готовність розуміють як сукупність певних знань, необхідних для ефективного здійснення певної діяльності та сформованих на цій основі вмінь і навичок, засіб їх успішного включення в цю діяльність. У межах другого (особистісного) аспекту готовність трактують як складну інтегровану якість особистості, структура якої містить ряд компонентів (мотиваційний, змістовий, операційний тощо) [13, с. 93].

Готовність випускника педагогічного вузу до діяльності з розвитку творчих здібностей учнів в процесі навчання О.Ігнатюк розглядає як складне соціально-психологічне явище, як інтегральний прояв ряду властивостей особистості із спрямованістю на творчу діяльність. Результативність цієї діяльності визначається не тільки освіченістю педагога, але і ступенем сформованості його мотиваційної, інтелектуальної, емоційної, вольової сфери, психофізіологічними особливостями, що забезпечують йому високу професійну працездатність, творчий підхід до справи [40].

У загальному вигляді готовність має таку структуру, яка зображена на рисунку1.3:

· мотиваційну складову;

· теоретичну складову;

· практичну складову.

Рисунок 1.3 – Структура готовності до педагогічної діяльності

Аналіз теоретичних посилань, дозволяє дійти висновку, що готовність вчителя до професійної діяльності з розвитку творчих здібностей молодших школярів – це складне особистісне утворення, що характеризується цілями, мотивами діяльності з творчого розвитку учнів, володінням необхідними знаннями, уміннями, навичками розвитку творчих здібностей молодших школярів.

Немає єдиної точки зору в психолого-педагогічній літературі щодо компонентного складу готовності вчителя. Так Л. Кнодель вважають, що готовність студента є складним утворенням і включає у себе в стійкій єдності наступні компоненти:

· мотиваційний (позитивне ставлення до професії, інтерес до неї та інші професійні мотиви);

· орієнтаційний (знання і уявлення про особливості та умови професійної діяльності, про її вимоги до особистості);

· операційний (володіння способами та прийомами професійної діяльності, необхідними знаннями, уміннями, навичками);

· вольовий (самоконтроль, уміння управляти собою під час виконання трудових обов’язків);

· оцінний (самооцінка своєї професійної готовності та відповідність її до оптимальних професійних зразків); мобілізаційно-настроювальний (оцінка труднощів, майбутніх дій) [43, с. 115].

Проаналізувавши підходи авторів до структури готовності, були визначені наступні компоненти зазначеної готовності: мотиваційно-ціннісний, когнітивний, операційний, що обумовлені усвідомленням учителя значимості проблеми, систематичності роботи щодо розширення та поглиблення знань.

Отже, в результаті аналізу наукової літератури можна зробити висновок про те, що проблема здійснення естетичного виховання набула в Україні величезного суспільного значення, науковцями визначено форми, методи та засоби організації естетичного виховання школярів. До форм віднесено: семінари, екскурсії, гуртки, уроки, бесіди, диспути, колективні творчі справи. До засобів належать: художні та літературні твори, музика, мистецтво, кіно, театр, народний фольклор. Серед методів виділяють методи формування естетичних знань, методи організації естетичної діяльності і формування досвіду поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

Докладніше схарактеризуємо стан формування готовності майбутніх вчителів початкової школи до естетичного виховання.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: