ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ ( 0 - 18)

12 Следующая ⇒

Передумова

2. Методичні рекомендації щодо роботи з курсом

3. Робоча навчальна програма до курсу з потижневим плануванням діяльності студентів

Модуль А.

Модуль B.

6. Підсумкове оцінювання знань

7. Глосарій (термінологічний словник)

ПЕРЕДУМОВА

Шановні студенти! Вас вітаємо з початком засвоєння матеріалу дистанційного курсу: "Естетика". До вашої уваги будуть представлені матеріали з історії, теорії світової та української естетики. Дистанційний курс "Естетика" є спробою у стислій і доступній формі викласти сучасний рівень наукових уявлень про естетичне і художнє знання. У ньому розглядається зміст предмета естетики, його мета, завдання та функції, викладені свідчення з історії та теорії естетики. Значна увага приділена естетичній культурі особистості та шляхам її формування, обгрунтовано значущість її для загальної культури людини, зокрема майбутнього фахівця - культуролога.

Дистанційний курс "Естетика" розроблений на кафедрі культурології і кіно, -телемистецтва канд. філософських. наук зі спеціальності: "Естетика", доц. каф. культурології і кіно, -телемистецтва Ірдинєнко К.О.

Основною метою дистанційного курсу "Естетика" є ознайомлення студентів Інституту культури і мистецтв із предметом "Естетика", формування теоретичних уявлень по історії й теорії естетики, ознайомлення майбутніх культурологів з естетичними концепціями, понятійно-категоріальним апаратом (естетичними категоріями), розкриття студентам основ естетичних проблем сучасного суспільства, усвідомлення естетичних цінностей у спектрі суспільних відносин до естетики як складової частини духовної культури людства.

Завданнями дистанційного курсу естетики є:

· ознайомлення студентів із естетичними теоріями в історії розвитки естетики,

· засвоєння основних категорій естетики,

· аналіз і визначення місця естетики в системі гуманітарного знання,

· розкриття структури естетичної свідомості, вивчення основних естетичних понять,

· визначення ролі мистецтва і його специфіки в сучасному суспільстві,

· надання особливих навичок для орієнтування в складних життєвих ситуаціях, діючи за допомогою духовних норм і принципів.

Дистанційний курс складається з методичних рекомендацій щодо роботи з курсом, робочої навчальної програми з потижневим плануванням, навчальних модулів, що містять структурований навчальний текст, адаптований для самостійного вивчення, завдань для практичних занять, плани семінарських занять, теми творчих завдань, завдання для самостійного опрацювання, вимоги та методичні рекомендації щодо атестації.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО РОБОТИ З КУРСОМ

Дистанційний курс поділено на 2 модуля. В кожному модулі представлені методичні рекомендації для самостійної роботи, лекційний матеріал, тематика рефератів, ключові поняття, питання для самоконтролю, творчі запитання, тематика модульних контрольних робот.

Під час засвоєння курсу Вам потрібно бути уважними та поступову засвоювати необхідний матеріал для виконання питань модульної контрольної роботи, яка дає Вам підсумкову оцінку. Ваша загальна оцінка буде включати оцінку за модульну контрольну роботу, реферат на вибір, письмові відповіді на запитання викладача.

Розподіл годин, контроль успішності студентів здійснюються згідно вимогам кредитно-модульної системи навчання.

КРЕДИТІВ 2.5

Консультації 12

Практичні заняття 18

Проведення модульних робіт 4

Теоретичний зміст курсу розподілений згідно із змістовними модулями й передбачає вивчення таких тем:

Тема 1. Предмет естетики. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків.

Тема 2. Розвиток проблематики науки в історії естетики.

Тема 3. Структура естетичної свідомості.

Тема 4. Категорії естетики.

Тема 5. Мистецтво як естетичне явище.

Тема 6. Особливості сучасного українського мистецтва.

Глосарій (Естетичні пошуки XX століття).

КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ

(відповідність шкали оцінювання ECTS з національного системного оцінювання в Україні)Оцінка ECTS	За національною системою	Визначення	% оцінювання за модульно-рейтинговою системою
A		ВІДМІННО – відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок	84-100
B		ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками	80-83
C		ДОБРЕ – у загальному правильна робота з певною кількістю значних помилок	67-79
D		ЗАДОВІЛЬНО – непогано, але зі значною кількістю недоліків	60-66
E		ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії	50-59
FX		НЕЗАДОВІЛЬНО – потрібно попрацювати перед тим, як перескласти	46-49
F		НЕЗАДОВІЛЬНО – необхідна серйозна подальша робота, обов’язковий повторний курс	45 і нижче

Потижневий розклад діяльності студента

Тиждень/ Дата	Діяльність студента

Завдання на 1 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 1 теми. Пройти тестування. Контроль знань.
Завдання на 2 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 2 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 3 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 3 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 4 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 4 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 5 тиждень	Уважно пройти модульний контроль до 1 модулю (творчі завдання).
Завдання на 6 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 5 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 7 тиждень	Прочитати, законспектувати, скласти план 6 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 8 тиждень.	Прочитати, законспектувати, скласти план 7 теми. Пройти контроль знань.
Завдання на 9 тиждень.	Уважно пройти модульний контроль до 2 модулю (творчі завдання).
Завдання на 10 тиждень	Підрахувати бали дистанційного курсу (1 модуль, 2 модуль, відповіді на запитання до тем).

МОДУЛЬ A.

Тема 1. Предмет естетики. Естетика в структурі міжпредметних зв'язків.

Опорні поняття: естетика, мистецтво, краса, почуття, естетичне пізнання, естетична свідомість, естетика і філософія, естетика і мистецтвознавство, естетика і психологія, естетика і етика

- визначення предмета естетики

- взаємозв’язок естетики з іншими науками

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМИ

Розкриваючи першу тему, необхідно мати на увазі, що естетика - наука про естетичне освоєння людиною дійсності. Предмет естетики розвивається й ускладнюється в процесі суспіно-історичної практики, постійно трансформується. Поняття естетика традиційно пов'язують з грецькими термінами "естетикос" - почуттєвий, "естаноме", "естасі" - почуття. Естетика розвивається в межах загальнофілософського знання. Проблема взаємодії естетики і філософії активно аналізується впродовж XX ст. Хоча виокремлення естетики з меж філософії почалося ще з часів О.Баумгартена, проте остаточного розриву з філософією не відбулося ще й досі.

Специфіка естетичного як ціннісного ставлення до дійсності та художня діяльність людини. Процес формування власного ставлення до предмета, його якісні оцінка і бажання повторити сприйняте. Історичне становлення предмета естетики у процесі відокремлення природничих наук від філософії. Становлення проблематики, вироблення понятійного апарату в старогрецькій протоестетиці (Піфагор, Алкмеон, Емпедокл, Сократ, Платон, Арістотель). Естетика Візантії. Київська Русь і становлення протоестетичних уявлень східних слов'ян. Закріплення терміну "естетика" у XVIII ст. Критика судження І.Канта та обгрунтування естетики як специфічної сфери наукового знання. Поняття незацікавленості судження смаку. Естетичні проблеми як самостійна сфера теоретичного знання. Роль О.Баумгартена в утвердженні естетики як теорії чуттєвого пізнання. Розвиток нового розуміння предмету естетики в умовах XVIII XIX століть (Г-Е.Лессінг, Й.-В.Гете, Я.- Ш.Шіллер, І.Кант, Г.-В.Ф.Гегель). Проблема співвідношення понять "естетика" й "прекрасне". Місце мистецтва в естетиці. Специфіка естетики як філософської науки. Естетика й етика. "Калокагатія" як єдність краси й добра. Теоретичні моделі співвідношення естетики й етики в історії культури. Мистецтво й мораль. Естетичне й етичне як суперечність. Естетичний і мистецтвознавчий підхід до мистецтва, його історія і видова специфіка. Естетика і психологія. Людина як об'єкт естетико-психологічного аналізу. Естетична проблематика (почуття, художня творчість, створення й сприймання художнього твору і т.ін.).

2. УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ МПТЕРІАЛ ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ В ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ.

- Естетика (від. грец. aisthetikos - чуттєвий, здатний відчувати) – наука про загальні закони художнього освоєння та пізнання дійсності, закони розвитку мистецтва, його роль в житті суспільства. Вона охоплює всю сферу людських почуттів, вивчає стосунки між людиною і світом, впливає на формування естетичної свідомості.

Поняття естетика традиційно пов’язують із грецьким ейсетікос — почуттєвий. Проте воно невіддільне також від грецьких термінів: естаномай, естесі, естаноме - почуття, процес вироблення свого ставлення до предмета, його якісна оцінка і бажання повторити сприйняте. Хоча згадані терміни відповідають поняттю почуття, вони відбивають складний процес вироблення власного становлення до предмета, орієнтують людину на власні чуття - зору, слуху, дотику, вимагають довіри до них.

Пізніше ці терміни втратили зв'язок з поняттям "чуття". Предмет естетики почали осмислювати через більш широкі за обсягом поняття: "досконале", "пропорційне", "прекрасне", "естетичне", "гармонійне".

Естетика є філософською наукою, яка випливає з органічної єдності двох її своєрідних складових: 1) естетичного як вияву ціннісного становлення людини; 2) художньої діяльності людини. Обидві частини хоча і тісно взаємозалежні, проте відносно самостійні. У першій розглядаються питання природи, специфіки і творчого потенціалу естетичного, категорії естетики — прекрасне, трагічне, комічне тощо. Друга частина охоплює художню діяльність людини, структурну і функціональну її своєрідність, природу художнього таланта, видову, жанрову і стильову самобутність мистецтва тощо. Впродовж віків естетика виступала як наука про прекрасне, і як наука про закони розвитку мистецтва. Важливе місце в естетиці займає мистецтво як вид естетичного пізнання та естетичної діяльності. Предметом вивчення естетики є широка сфера естетичного відношення людини до дійсності і насамперед мистецтво як його вища форма.

Естетика як наука узагальнює прояви естетичного в природі, матеріальній діяльності, різноманітних галузях духовного життя, вона володіє розвинутим понятійним апаратом, і містить у собі відносно самостійні дисципліни: теорію художньої творчості; теорію дизайну й освоєння предметного середовища; теорію естетичного виховання.

Предмет естетики історично рухливий і мінливий, розвивається й ускладнюється в процесі суспільно-історичної практики, постійно трансформувався. На кожному новому етапі розвитку естетики виявляється неповнота сформованих уявлень про естетичне відношення людини до світу і самого себе. Постійно збагачуючись суспільно-історичною практикою, в історичній перспективі предмет естетики залишається відкритим. На сучасному етапі розвитку суспільства в зв’язку із широким проникненням художнього початку в різні області буття і свідомості людей, надзвичайним розширенням самої сфери естетичного освоєння дійсності поряд із традиційними проблемами прояву естетичного в природі і мистецтві. Важливим об’єктом інтересу естетичної науки стали і такі види, що одержали інтенсивний розвиток естетичної діяльності, що виходять за межі художньої творчості й охоплюють проблеми технічної естетики, дизайну, діяльності, спрямованої на формування й упорядкування предметно-просторового середовища (Естетична організація середовища), питання естетичного виховання, деякі інші сфери прояву естетичного, наприклад спорт (Естетика спорту). Подібне розширення предмета естетики тісно пов’язане із завершальним етапом її виділення в самостійну область знання, насамперед стосовно філософії і мистецтвознавства, у руслі яких вона традиційно розвивалася.

Як наука, естетика, безумовно, носить філософський характер, але має свою специфіку, свій особливий предмет із властивими їй закономірностями – закономірностями естетичного освоєння дійсності. Оскільки ж закони естетичного освоєння світу найбільш повно, концентровано і безпосередньо виявляються в мистецтві, то естетику можна правомірно розглядати насамперед як науку про його сутність і закони. Мистецтво, як генератор естетичних цінностей впливає на розвиток естетики в цілому. Зі своєї сторони естетика має значення загальної теоретичної основи (метатеорії) стосовно всім іншим мистецтвознавчим наукам (літературознавству, образотворчому мистецтву, театрознавству, музикознавству). Естетика досліджує зв’язки і відносини між окремими мистецтвознавчими дисциплінами, аналізує методи дослідження і межі їхнього застосування, вивчає способи введення нових мистецтвознавчих понять.

Проблема місця і специфіки естетики в структурі міжпредметних зв'язків має давню і складну історію.

Естетика і філософія Естетика розвивалася в межах загальнофілософського знання. Зв'язок естетики з філософією полягає в тому, що їхні теоретичні принципи і науковий метод залежали від світоглядних позицій, методології, філософської позиції конкретного філософа чи певного філософського напрямку. Методологія естетичних досліджень безпосередньо пов'язана із вирішенням основного питання філософії - відношення мислення до буття, обумовлена специфікою діалектичного чи метафізичного підходів. Саме своєрідність методологічних основ визначає своєрідність естетичних концепцій. Проблема взаємодії естетики і філософії активно аналізується впродовж XX ст. Хоча виокремлення естетики з меж філософії почалося ще з часів О. Баумгартена, проте остаточного розриву з філософією не відбулося ще досі. Дискусійним залишається і питання про доцільність повного відокремлення естетики від філософії.

Естетика і етика Особливу роль відіграє етика під час аналізу мистецтва як складової частини предмета естетики. Кожна конкретна естетична ідея виступає певною мірою узагальненням розвитку мистецтва як естетичної діяльності взагалі і у конкретну історичну епоху зокрема. Мораль, як предмет етики, є надзвичайно важливим елементом людської діяльності, саме діяльність людей в усій її різноманітності та специфічності не може не накладати відбиток і на специфіку моральної регуляції. Існують окремі види людської діяльності. Що висувають особливо високі моральні вимоги до осіб, котрі цією діяльністю займаються професійно. Професійна етика і норми професійних взаємин є традиційною складовою частиною етичної науки. У професійній етиці формуються конкретні моральні норми із супутніми їм практичними правилами. Значне морально-етичне навантаження несе в собі і проблема творчої, професійної освіти.

Естетика і мистецтвознавство Розглядаючи місце естетики в структурі міжпредметних зв'язків. Особливу увагу слід приділити співвідношенню естетики і мистецтвознавства, що найповніше здатне відбити те значення, яке мистецтво має в духовному житті суспільства. Сучасне мистецтво акцентує увагу на дослідженні мистецтва в контексті духовної культури. Складна структура мистецтвознавства характеризується комплексністю. Що об'єднує загальне і часткове мистецтвознавство. Естетика виступає як загальна теорія мистецтва, і саме в цьому аспекті перехрещуються інтереси естетики і мистецтвознавства. Останнє, у свою чергу, теоретично взаємодіє із немистецтвознавчими науковими дисциплінами. Методологічні підходи. Висновки і спостереження яких мають суттєве значення для комплексного вивчення мистецтва. У цьому сенсі особливе значення набувають. Наприклад, психологія художньої творчості, соціологія мистецтва, культурологія тощо. Проблема взаємодії естетики і мистецтвознавства досить складана і суперечлива. Вона відбиває неоднозначність оцінки місця і ролі мистецтва в предметі естетики. Властиве для певних історичних періодів розвитку естетичного знання розуміння предмета естетики як теорії мистецтва не тільки спрощувала предмет естетики, призводило до підміни однієї науки іншою, а й відповідало на головне запитання: чому, сформувавшись як самостійні науки, естетика і мистецтвознавство проіснували значний період людської історії, не заперечили одна одну? Обидві науки мають таку специфіку, яка обумовлює необхідність існування цих двох наук і підміна їх неправомірна.

Естетика і психологія Дослідження проблеми взаємовідношення естетики і психології не має таких давніх традицій, як скажімо, проблема співвідношення естетики і мистецтвознавства. Проте розвиток естетики і психології на сучасному етапі досить чітко виокремлює ті питання. Які загальнозначущими і водночас такими. Що мають свої специфічні аспекти. Так, психологи активно розробляють проблеми краси, ідеалу, пошуку гармонії. Тобто ті питання, що традиційно вважають пріоритетами науки. Естетика більш поглиблено досліджує проблему творчості, виявляючи в ній естетичні аспекти. Проблема творчості в цілому і художньої зокрема поступово стає сферою теоретичних інтересів двох наук. Упроводж останніх десятиріч наука робила спроби розглядати проблему творчості у двох аспектах: психологічному і філософському. Психологія творчості досліджує процес, психологічний механізм здійснення акту творчості. Філософія розглядає питання про сутність творчості на різних історичних етапах. Зв'язок естетики і психології творчо виявляється при дослідженні інших проблем, зокрема сприймання мистецького твору, психології творчості, прогнозування шляхів розвитку мистецтва.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ (0 - 18)

ЗАВДАННЯ 1.

Питання для самостійної роботи. Дайте відповіді на запитання в письмовій формі. За кожну правільну відповіді ви отримаєте 2 бали

1. Що означає поняття "естетика"?

2. Як розумів предмет естетики О. Баумгартен?

3. Творча спадщина яких мислителів дає змогу вивчати епоху становлення естетичних знань?

4. Поясніть вираз "суміжні науки"?

5. З якими суміжними наука співвідноситься естетика?

6. Чи можна ототожнювати естетику з теорією мистецтва?

7. Який вид мистецтва вас цікавить більше?

8. Поясніть поняття "творчість"?

9. Поясніть взаємозв'язок естетики з психологією?

ЛІТЕРАТУРА

1. Борев Ю. Б. Предмет и задачи эстетики // Эстетика. - М.,1985.

2. Кучерюк Д.Ю. Естетика як метатеорія мистецтва // Естетика. - К.,1997.

3. Левчук Л.Т. Естетика. - К.,1997.

4. Лосєв І.В. Професійна етика // Етика. - К., 1992.

5. Лук А.Н. психология творчеста. - М.,1978.

6. Творчество // Психология: Словарь - М., 1990.

Тема 2. Розвиток проблематики науки в історії естетики

Опорні поняття: калокагатія, гармонія, катарсис, досконале, мімесис, гедонізм. евдемонізм, аскетизм, алегорія

- давньогрецька естетика

- естетика середньовіччя

- О. Баумгартен і введення терміну "естетика"

- Становлення естетика як самостійної науки

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМИ

При розгляді основних історичних етапів розвитку естетики, перш за все треба повідомити, що перші спроби використовувати почуття як основи для осмислення естетичних явищ пов'язані з піфагорійцями - філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н.е. Склавшись у надрах загальнофілософської традиції естетика формувала власний предмет, відбиваючи і надбання, і прорахунки давньогрецької філософії. Становлення проблематики, вироблення понятійного апарату в старогрецькій протоестетиці (Піфагор, Алкмеон, Емпедокл, Сократ, Платон, Арістотель). Міфологічне уявлення про гармонію. Хаос і гармонія. Етимологія поняття "гармонія" і "міра". Античні теорії гармонії. Діалектична теорія гармонії Геракліта. Платон і Сократ про гармонію і віру в людину. Арістотелівська концепція "середини" як єдності гармонії та міри. Античні мислителі про природу краси. "Золотий перетин" – античний канон краси. Платон про ідею прекрасного. Естетична оцінка прекрасного та її умови. Прекрасне у творах східної патристики. Неоплатонівське тлумачення сутності прекрасного (Плотін). Ренесансне уявлення про красу як духовне піднесення. Ренесансне уявлення про прекрасне як єдність тілесного і духовного, природного і людського. Роль О.Баумгартена в утвердженні естетики як теорії чуттєвого пізнання. Розвиток нового розуміння предмету естетики в умовах XVIII XIX століть (Г.-Е.Лессінг, Й.- В.Гете, Я.- Ш.Шіллер, І.Кант, Г-В.Ф. Гегель). Проблема співвідношення понять "естетика" і "прекрасне". І. Кант про красу як доцільність предмету. Гегель про прекрасне у природі та художньо прекрасне. Хронологічна реконструкція теоретичних пошуків естетики XX ст. в контексті філософських концепцій XIX і XX ст.: позитивізм (О.Конт, І.Тен, Т.Манро, Е.Суріо), психоаналіз (З.Фрейд, К.-Г.Юнг), інтуїтивізм (А.Бергсон), феноменологія (Е.Гуссерль, Р. Інгарден, М. Дюфрен), структуралізм (К.Леві-Строс, М.Фуко, Ж.Лакан), екзистенціалізм (Ж-П Сартр, А.Камю), герменевтика (Г.Гадамер). Теоретичний досвід радянської естетики (1917-1990). Теорія естетичної свідомості (В.І. Іванов). Естетична думка в Україні в новітній час.

2. УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ МПТЕРІАЛ ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ В ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ.

Давньогрецька естетика Становлення перших естетичних уявлень варто співвіднести з тим значенням, якого давньогрецька філософія надавала людським почуттям взагалі. Аналіз їх, спроби класифікувати, знайти протилежні чуттєві сили є важливими складовими частинами філософських поглядів Піфагора, Сократа, Платона, Геракліта, Арістотеля. Ґрунтуючись на їхніх міркуваннях щодо природи почуттів, можна було вже досить переконливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Отже, склавшись у надрах загальфілософської традиції, естетика формувала» власний предмет, відбиваючи і надбання, і прорахунки давньогрецької філософії.

Піфагорійська школа Перші спроби використовувати почуття як основу для осмислення визначених естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями — філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор ототожнював поняття гармонія, досконалість, краса, а основою гармонії вважав деяку абстракцію - число. Космос був втіленням гармонії і краси. Серед видів мистецтва вищим носієм гармонії проголошувалася музика. При цьому підкреслювалася чуттєва природа цього мистецтва, зв’язок її зі слуховою здатністю людини. Піфагор зробив багато плідного для розробки проблем музичного виховання, специфіки сприйняття музичного надбання. Музика в його розумінні є носієм душевної та сердечної рівноваги, вона стимулює душевний і сердечний спокій.

Важливе місце у філософських поглядах Піфагора займало вчення про безсмертя душі і можливості її втілюватися в будь-яке тіло (метемпсихоз). Однак для «пожвавлення», «переселення» душі, вважав він, треба пройти через очищення (катарсис), вищою формою якого є оволодіння музично-числовою структурою космосу.

Сократ Роблячи наголос на ролі почуттів у становленні предмета естетики, не слід забувати, що вже з V ст. до н.е. на зміну чуттєво-споглядальному підходу до дійсності, пануванню космологізму (сприйняття космосу як втілення гармонії, доцільності, краси) приходить все більш помітне загострення інтересу до самої людини, що здатна пізнавати і освоювати навколишній світ. Отже, виникає потреба виробляти й осмислювати загальні поняття, систематизувати пізнане. Особливе місце тут належить Сократу (470— 399 р. до н.е.).

Теоретичні погляди Сократа спиралися на політико-етичну основу, на спроби визначити поняття добра і зла. Критикуючи афінську демократію, Сократ наполягав на переданні влади кращим, тобто високо моральним представникам суспільства. Мораль, у його розумінні, може виступати порукою справедливості, чесності, шляхетності людини.

Прекрасне – це те, що корисно, що має сенс. У своїй теорії Сократ особливе місце відводив прекрасному і гармонічному тілом і духом людині. Тому завданням мистецтва є відтворення єдності гармонічної форми життя з прекрасними властивостями духу людини.

Беручи за основу принцип доцільності, Сократ намагався розкрити співвідношення між етичним і естетичним, прекрасним і корисним. Філософ оперував поняттям калокагатія — об’єднання давньогрецьких слів прекрасний і добрий (досконалий). Варто підкреслити, що це одне з найголовніших понять античної естетики, що означало гармонію зовнішнього і внутрішнього, тобто умову краси індивіда. Термін калокагатія по-різному трактувався в конкретні періоди соціально-історичного розвитку античного суспільства. Піфагорійці розуміли калокагатію як зовнішнє поводження людини, що разом з тим визначає і його внутрішні якості. Геродот пов’язував калокагатію з релігійними ритуалами, мораллю жреців. Платон вважав, що принцип калокагатії має найбільш пряме відношення до професії воїнів, до поняття військової честі і моралі. І згодом греки все більше почали трансформувати калокагатію в сферу вихованості людини. Власне, відтоді і почалося по-справжньому філософське осмислення цього поняття. Тенденція мала пряме відношення і до появи концепції Арістотеля, що інтерпретував калокагатію як гармонію зовнішнього і внутрішнього. При цьому під внутрішнім він розумів мудрість, що, на його думку, приводить людину до глибокого усвідомлення єдності краси і добра, естетичного і морального, тобто до гармонії, що може стати нормою існування людини. Якщо ж людина не здатна досягти такої витонченості, то вона повинна принаймні, хоч через самовдосконалення, тяжіти до цього. Помітимо, що добре обкреслену сутність принципу калокагатії давньогрецьке мистецтво намагалося втілювати в житті своїми творчими надбаннями. Носіями саме гармонійного, високого морально-етичного існування і дії виступають герої Фідія, Поліклета, Софокла.

Платон Естетичні погляди Сократа одержали творче продовження у філософській концепції видатного представника античної філософії Платона (427—347 р. до н.е.). Естетична спадщина його пов’язана з дослідженням природи сприйняття прекрасного, джерел талановитості, проблем естетичного виховання. Особливу увагу філософ приділяв вивченню мистецтва. Це розуміється, зокрема, тим, що мистецтво відігравало особливу роль у житті Афін V — IV ст.. до н.е. Афінська демократія домоглася права на безкоштовне відвідування театру, усенародною повагою користалася творчість поетів і музикантів. Продовжуючи традицію Сократа, Платон пов’язував вплив мистецтва з процесом формування морального світу людини: воно виховує як позитивні, так і негативні якості. Філософ розширив естетичну проблематику. У його теоретичних діалогах присутні думки про відносність краси, про шляхи досягнення абсолютно прекрасного. І хоча абсолютно прекрасне існує у виді ідеї, зате сама можливість руху від простого до складного в становленні прекрасного відкривала шляхи до майбутніх теоретичних досягнень в області естетичного.

Ще однією дискусійною проблемою стала спроба Платона визначити суб'єкт в естетиці. Це і думково споглядаюча людина, і світ абсолютної ідеї, і світ душі, що здатні пізнавати сутність. Визнавши, що універсальну красу створив Бог, а прекрасні предмети — це лише недосконала копія універсальної краси, Платон констатує в діалозі Гіппій Більший.

Арістотель Вершиною античної естетики називають теоретичну спадщину Арістотеля (384—322 р. до н. э). І справді, його роботи «Поетика», «Риторика», «Політика», «Метафізика», «Етика» висвітлюють широке коло естетичних проблем.

У теорії Арістотеля знову чітко просліджується захоплення космосом — носієм гармонії, порядку, досконалості. Естетичне пізнання і мистецтво він розглядає як відображення світової гармонії. Арістотель вперше дав розгорнуту структуру естетичних категорій, запропонував власне розуміння прекрасного, трагічного, комічного. Серед значних теоретичних досягнень філософа — обґрунтування основного принципу творчої діяльності художника мімезісу (спадкування). Арістотель вважав, що мімезіс властивий людині з дитинства. Саме здатністю до спадкування людина відрізняється від тварин. Через спадкування людина здобуває перші знання, звички. Результати спадкування викликають захоплення, почуття задоволення, адже в них є присутнє дізнання.

Поняття мімезіс пізніше було трансформоване в розробку пізнавальної й емоційної функцій мистецтва, адже, на думку Арістотеля, спадкування не тільки стимулює пізнання, але і породжує почуття задоволення, активізує уявлення.

Естетика середньовіччя В історії естетики важливе значення мала естетика середньовіччя. Середньовіччя, зосередивши увагу на таких складових естетичних проблемах, як специфіка краси і прекрасного, види мистецтва, співвідношення чуттєвого й духовного в мистецтві, стало помітною віхою у становленні естетичної науки. Спираючись на теоретичний досвід накопичений на перших етапах становлення, естетика продовжувала активно розвиватися у межах загальнофілософського знання і наступних століттях, посіваючи вагоме місце в динаміці формування європейської і світової культури. Ідеалом середньовічної естетики стає християнський Бог, як джерело «абсолютної краси» і «власне прекрасного». Бог – найвищий митець, що створює красу за своїми законами. Бог – це найвища краса, прототип матеріальної і духовної культури. У поняття прекрасного входили такі поняття, як гармонія, число, пропорція, світло.

Аврелій Августин - один із перших теоретиків середньовіччя, намагався широко використовувати античну спадщину, знайомити своїх сучасників з філософськими поглядами цієї доби. Позиція Августина щодо вирішення естетичних проблем була досить суперечлива. Августин захоплювався мистецтвом, зокрема музикою і скульптурою, схилявся перед красою зовнішнього світу, довершеністю природи. Водночас. Як глибоко релігійна людина, він осуджував себе за гріховну любов до краси, до мистецтва. Важливе місце в естетиці Августина посідають проблеми видової специфіки мистецтва, передусім художні можливості видовищних мистецтв. Особливу увагу Августин приділяє театру й аналізує його роль в римській культурі. У праці "Про град божий" філософ намагається створити образ ідеального, морального міста, в якому немає театру - символу гріховності. Погляди Августина вплинули на подальшу традицію становлення церкви до мистецтва.

Фома Аквінський, як важливий представник епохи середньовіччя, спирався на теоретичні розробки А.Августина, розширив естетичну проблематику, звернув увагу на збагачення термінології та категоріально понятійного апарату. Філософ, монах і богослов, Ф.Аквінський вважав, що для визначення прекрасного потрібно три умови: досконалість, пропорція, ясність. Як і Августин, він передусім цікавився такими поняттями як "прекрасне", "краса". Для визначення цих понять і пояснення стану людини, філософ стверджує, що краса - це те, що задовольняє людину в процесі чуттєвого споглядання навколишнього світу. Певних речей, творів мистецтва. Поштовхом до виникнення задоволення є завершеність форм предмета, гармонія його частин. Основні твори Фоми Аквінського - "Сума теології" та "Сума проти язичництва". В умовах середньовіччя митці широко використовували такі специфічні поняття як алегорія і символ.

О. Баумгартен і введення терміну "естетика" Термін «естетика» уперше ввів у науковий обіг у середині ХVIII століття (у 1735 році) німецький філософ Олександр – Готліб Баумгартен (1714-1762), яким він позначив філософську науку про почуттєве пізнання, що осягає і творить прекрасне і те, що виражається в образах мистецтва. Спираючись на грецькі поняття ейсетікос, естаномай, естаноме, естесі, О.Баумгартен увів новий термін — естетика, окресливши цим самостійну специфічну сферу знання.

Поява потреби виділення в самостійну науку визначених уявлень, знань, ідей, пов’язаних з емоційним, чуттєвим, ціннісним відношенням людини до дійсності, до природи, суспільства, до мистецтва, було свідченням нагромадження таких нових знань, що вже не могли розвиватися в межах загальфілософської теорії і традиційних мистецтвознавчих уявлень. О.Баумгартен, як філософ, стверджував, що гносеологія має дві форми пізнання — естетику і логіку. Перша пов’язана з «нижчим», тобто чуттєвим пізнанням, а друга — з вищим, тобто інтелектуальним. Логіка вивчає судження розуму і веде до пізнання істини. Естетика ж пов’язана із судженням смаку і пізнає прекрасне. О.Баумгартен визначив предмет естетики через поняття досконале: "Естетика — це наука про досконале у світі явищ, про досконалість чуттєвого пізнання й удосконалення смаку".

Важливим етапом у розробці проблеми предмета естетики став період розвитку німецької класичної філософії. Безпосередній інтерес до широкого кола естетичних проблем знайшли Кант, Фіхте, Шеллінг, Гегель.

Іммануїл Кант (1724—1804 р.) переконаний, що тільки людина може бути ідеалом краси, тільки людство «може бути ідеалом досконалості». Отже, знову поняття досконалість висувається як важлива координата формування гармонії, ідеалу.

Йоган-Готліб Фіхте (1762—1814 р.) у розумінні естетики тяжів до ідеї зведення предмета цієї науки до теорії мистецтва. Розглядаючи специфіку мистецтва в порівнянні з наукою і мораллю, він вважав, що саме мистецтво сприяє становленню цілісної людини. Ця думка стимулювала інтерес Фіхте до проблеми художньої геніальності

Особливої ж уваги заслуговує філософько-естетична позиція Фрідріха-Вільгельма-Йозефа Шеллінга (1775-1854 р.), зокрема його наукові праці з філософії мистецтва, у яких аргументується думка про художню творчість і естетичне споглядання як вищий ступінь розвитку абсолюту.

Принципово нову спрямованість естетичні проблеми одержують у теоретичній спадщині Георга-Вільгельма-Фрідріха Гегеля (1770—1831 р.). В вступі до лекцій по естетиці Гегель вказав, що предметом цієї науки може бути «царство прекрасного», що інтерпретується ним як «сфера мистецтва, чи, ще точніше,— художня творчість». Гегель ввів у визначення предмета естетики поняття прекрасне, котре в його ж концепції обмежувалося мистецтвом. Зв’язок предмета естетики з «царством прекрасного» звужувала саму науку, замикала її лише на ті проблеми, які можна було ототожнити з поняттям прекрасного. Безпосередній зв’язок лише з проблемами мистецтва відтинав від предмета естетики усе, що знаходилося поза мистецтвом.

Отже, кінець XVIII - XIX ст. - це період, коли естетика виступає як самостійна наука. Вона активно засновує історичні надбання, використовує вироблені на перших етапах становлення науки терміни і поняття, уточнює і розвиває їх. Спираючись на принцип спадковості, естетика поступово посідає місце в структурі суміжних наук.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ (0 - 16 БАЛІВ).

ЗАВДАННЯ 2.

1. Поясніть значення понять "мімесіс", "калокагатія".

2. Як розумів мистецтво давньогрецький філософ Платон?

3. Які заслуги Сократа в історії естетики?

4. Які естетичні проблеми розробляв Арістотель?

5. Які нові теоретичні проблеми розробляє естетика середньовіччя?

6. Як пояснює красу Августин Блажений?

7. Яка роль О.Баумгартена в історії розвитку естетики як самостійної науки?

8. Які проблеми розроблялися теоретиками в естетиці XVIII - XIX ст.?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Арістотель. Поетика. - К., 1967.

2. Арістотель. Про мистецтво (Фрагменти) // Всесвіт. - 1978. - №12.

3. Буало Никола. Искусство поэтическое. - М.,1967.

4. Єфіменко В.В. Культура середньовіччя. Культура Відродження // Історія світової культури. - К.,1994.

5. Лосев А. Ф. Эстетика Возрождения. - М.,1978.

6. Столяров А.А. Аврелий Августин. Жизнь, учение и его судьбы // Аврелий Августин. Исповедь. - М.,1991.

7. Гегель Г.В. Ф. Эстетика: В 4 т. - М.,1968. - Т.2 и 3.

8. Кант И. Сочинения в 6 т. - М.,1964. - Т.5.

9. Фрагменты ранних греческих философов. - М.,1989.- с.5 -17.

10. Шкуратова Н.Б. Проблеми катарсису: історичний аспект // Етика, естетика і теорія культури: Зб. - К.,1992. - № 35.

Тема 3. Структура естетичної свідомості

Опорні поняття: естетичне чуття, естетичний смак, естетичний ідеал, естетична свідомість.

- еволюція естетичної свідомості від давнього світу до сучасності

- властивості естетичної свідомості

- співвідношення суспільної і естетичної свідомості

- проблема естетичного смаку й ідеалу

Методичні вказівки до теми

Вивчаючи це питання, студентам необхідно звернути увагу на те, що естетична свідомість є частиною суспільної свідомості, одна з його форм, елемент її структури. Естетична свідомість – це та форма, або частина суспільної свідомості, що розкриває багатство естетичного ставлення людини до світу, його активне прагнення до гармонії, досконалості, краси, ідеалу. Структура естетичної свідомості. Естетична діяльність і естетична свідомість. Соціальний зміст естетичного почуття. Естетичне почуття як свобода від практичних потреб. Естетичне почуття як продукт інтелектуальної діяльності. Психічні механізми естетичного почуття. Ступінь розвитку та культурно-етнічні особливості естетичного почуття. Роль естетичного почуття у формуванні естетичних потреб. Культурно-історична форма естетичного почуття як модель індивідуального світосприймання. Естетичне почуття і духовний розвиток людини. Роль мистецтва в розвитку естетичного почуття. Виникнення і становлення категорії "естетичний смак". Естетичний смак як теоретична проблема. Художній смак, його зв'язок з естетичним. Теоретичне обгрунтування судження смаку. Соціокультурна зумовленість смаку. Підгрунтя індивідуального естетичного смаку. Естетичний смак і розвиток особистості. Природа естетичного ідеалу. Регулятивна функція естетичного ідеалу. Чуттєво-емоційна форма естетичного ідеалу. Естетичний ідеал як зміст мистецтва. Естетичний ідеал як реальні тенденції суспільного розвитку. Естетичний ідеал і діяльність людини. Рух до ідеалу як породження нових суперечностей. Ідеал у його функціональному значенні. Естетичний ідеал і художнє прогнозування. Ідеал як критерій естетичної оцінки.

2. УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ МПТЕРІАЛ ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ В ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ.

- Еволюція естетичної свідомості Естетична свідомість - частина суспільної свідомості, одна з його форм, елемент її структури. Якщо підійти до цого питання в історичному плані естетичну свідомість то її зачатки вже відбивалися в ранньому синкретизмі, у міфології, а тим більше - у збережених до нас наскальних зображеннях первісної людини. В епоху античності естетична свідомість придбала своє самостійне значення, граючи помітну роль у становленні і розвитку особистості. Те, що вона протягом тисячоріч не була виділена теоретично, як правило, змішуючись із художньою творчістю, нітрохи не зменшує її самостійної ролі в історії. Наприклад, в Давньої Греції естетичне розуміння змішувалось з філософським. Адже неможливо зрозуміти сутність мистецтва, ігноруючи його естетичну природу, зв'язок із красою, ідеалом. Цей ціннісний аспект уводить дослідження мистецтва в сферу філософії. Як правило, на практику естетика виступає в якості визначеної філософії мистецтва.

Естетична свідомість - це та форма або частина суспільної свідомості, що розкриває багатство естетичного відношення людини до світу, виражають його активне прагнення до гармонії, досконалості, краси, ідеалу. Істотною особливістю естетичної свідомості є емоційність. Поза її не може скластися ціннісне відношення людини до світу. Отже, по одну сторону невидимої лінії коштує визначена реальність, породжена сприйняттям, а по другу - естетичний ідеал, що є результатом суб'єктивних уявлень людини про прекрасне. Такі елементи структури естетичної свідомості, як споглядання, сприйняття, переживання, емоції, почуття, насолода формують почуттєве відношення людини до світу. Взаємозв'язок цих елементів говорить про системність і структурність естетичної свідомості. В естетичної свідомості велику роль грає пам'ять про естетичне, його вище вираження. Зупинимося на естетичної пам'яті. Естетична пам'ять завжди предметна і конкретна, а художня пам'ять також і образна. Естетичний смак грає важливу роль в естетичному сприйнятті, відповідає естетичним смакам особистості. Ще однією специфічною властивості естетичної свідомості є її уява, яка відповідає уявленням людини про прекрасне, виступає як ступінь духовності особистості.

З усіх форм суспільної свідомості саме естетичне у своїх ціннісних орієнтаціях є найбільше вагомим. Естетичне вбирає досягнення різноманітних сфер свідомості, почуттєво сприйманий світ в аспекті прекрасного або потворного, трагічного або комічного.

На розвиток естетичної культури впливають естетичні погляди, уявлення, поняття, художня творчість, його види, матеріалізація естетичної свідомості через естетику побуту, спорту тощо. Естетична свідомість відрізняється лише відносною самостійністю. Розвиваючись за своїми специфічними законами, вона відчуває на собі вплив різноманітних форм суспільного життя.

Естетична свідомість виявляється в духовній потребі, що виражає відношення її до зовнішнього світу, змушую людину шукати засоби для її задоволення, що і породжує естетичне відношення, що утілюється вже в активності особистості. Варто виділити два найбільше загальних рівні естетичної свідомості: повсякденний і науковий. Перше з них - це відбиток дійсності на емоційно-почуттєвому рівні. Цей рівень оформлений в системі ідей, тоді як другий рівень характеризується узагальненістю і теоретичністю, тому і володіє великою пізнавальною силою, спроможної активно впливати на розуми і почуття людей.

Отже, естетична свідомість наукового рівня виявляється на практику (естетичне відношення до природи; естетика виробництва; фахове мистецтво; естетика побуту; естетика спорту тощо.) і в теорії, що реалізується через спеціальні дослідження; осмислення естетичної діяльності (культури).

Цілісний прояв естетичної свідомості можливо при сукупності теорії і практики естетичної діяльності.

Проблема естетичного смаку й ідеалу в естетиці З вернемося до проблеми естетичного смаку і естетичного ідеалу. Естетичний смак - це найбільше свідомий прояв естетичної спроможності особистості, вираження естетичного ідеалу - вищого прояву естетичних можливостей людини. В діяльності смаку втілюються наші уявлення про ідеал незалежно від того, чи йде промову про естетичну або споглядальну сторону життя.

Естетичний ідеал - це конкретно-чуттєве уявлення про прекрасне в його найвищому вияві. Естетичний ідеал дістає найбільш рельєфне вираження в мистецтві, яке відтворює і активно формує уявлення про досконале, характерне для певного часу. В мистецтві естетичний ідеал митця втілюється у позитивних образах. Крім того, митець може виразити естетичний ідеал самою структурою художнього твору, всією його образною будовою, в тому числі через негативні образи. Естетичний ідеал - надбання сучасного суспільства, одна з його духовних сторін. Основна форма існування ідеалу - конкретно-почуттєва уява, що виростає з “живого споглядання”. В процесі втілення ідеалів в матеріал митцям припадає часто покладатися на інтуїцію, естетичне почуття, внутрішній голос. О.Н.Толстой писав: “Митець вбирає в себе явище, крізь ока, вуха, шкіру вливається в нього навколишнє життя і лишає в ньому слід, як птиця, що пробігла по піску...” Процес узагальнення людиною побачених явищ, підсумовування їх відбувається несвідомо.

Естетичний смак на відміну від естетичного ідеалу ставиться до достатньо стійких утворень, він визначає цілеспрямовану і діяльність людини, що спрямовує до досягнення оптимальних результатів.

В психологічному контексті естетичний смак є особливою спроможністю людини. Він містить в собі властивості почуттєвої свідомості і систему оцінок і переваг, що відбивають ціннісні орієнтації людини. Естетичні емоції, переживання і почуття несуть в собі потенційні можливості утворення смаку. Естетичний смак припускає усвідомлене відношення до усіх взаємозв'язків людини зі світом. естетичний смак виконує функцію розкриття змісту естетичної свідомості: забезпечити кожній людині досягнення внутрішньої гармонії, зводити воєдино аспекти його істоти. При участі естетичного смаку людина емоційно-почуттєво занурюється в життя і пізнає його. Смак виконує посередницьку роль між повсякденною і теоретичною свідомістю, він зв'язує їх і піднімає на новий вищий рівень.

Естетичний смак слід розглядати як єдність об'єктивного і суб'єктивного. У судженнях смаку відбиваються якості не тільки предмету, який ми сприймаємо, а і суб'єкта, що сприймає ций предмет. У ньому віддзеркалюються своєрідні почуття, інтелект, культура суб'єкта, його освіта, соціальна і національна належність.

КОНТРОЛЬ ЗНАНЬ (0 - 14 БАЛІВ).

ЗАВДАННЯ 3.

1. Що таке естетична свідомість?

2. Які форми естетичної свідомості ви знаєте?

3. Поясніть поняття "естетичний смак"?

4. Поясніть поняття "ідеал"?

5. Які сфери людської діяльності оперують поняттям "ідеал"?

6. Чи можна виявити політичні, моральні, релігійні ідеали?

7. Проаналізуйте поняття "судження", "смак", "міра".

ЛІТЕРАТУРА

1. Канарский А.С. Диалектика эстетического процесса. -.К., 1979.

2. Кант И. Критика способности суждения // Соч.: в 6 т. - М.,1966. - Т.5.

3. Панченко В.І. Структура естетичної свідомості // естетика. - К.,1997.

4. Левчук Л.Т. Естетика. - К.,1997.

5. Эстетика: Учебное пособие / Под ред проф. В.А. Лозовского. - Сумы, 1999, с.86-93.

ПІДСУМКОВЕ ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ ДО МОДУЛЮ A

1. Порівняйте ваші знання з давньогрецької культури, отримані з історії, географії, культурології, з естетичною культурою часів її становлення.

Відомо, що видатна пам'ятка грецької архітектури Парфенон побудована відповідно до вимог "золотого перетину". Проаналізуйте, як теоретичне положення правила "золотого перетину" інтерпретовані у практиці будівництва цієї споруди. Наведіть інші приклади застосування правила "золотого перетину" в архітектурі та скульптурі Греції.

2. Підготуйте творчі портрети видатних представників грецької естетики часів її становлення.

ПІДСУМКОВЕ ОЦІНЮВАННЯ ДО МОДУЛЮ A

Відповіді на запитання

1 тема - - 0 -14 балів

2 тема - - -18 балів

3 тема - 16 балів

ПІДСУМКОВІ ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ (0 -15 балів)

13 - 15 балів - 5

10 - 13 балів - 4

6 - 10 балів - 3

0 5 балів - 2

МОДУЛЬ В

Тема 4. Категорії естетики

- значення естетичних категорій в естетиці

- розуміння терміну "естетична категорія"

- проблема прекрасного в історії естетики

- категорії трагічного і комічного

Опорні поняття: прекрасне, повторне, комічне, трагічне низинне, потворне, краса, категорія

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО ТЕМИ

Розглядаючи це питання необхідно усвідомити, що основні естетичні категорії "прекрасне", "повторне", " комічне", " трагічне"," низьке", "потворне" – це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. В історії естетики значна увага приділялась проблемі прекрасного й пов'язала проблему прекрасного з системою суміжних понять, які допомагають розкрити його зміст (користь, доцільність, благо, відповідність, гармонія). Античні мислителі про природу краси. "Золотий перетин" – античний канон краси. Платон про ідею прекрасного. Естетична оцінка прекрасного та її умови. Прекрасне у творах східної патристики. Неоплатонівське тлумачення сутності прекрасного (Плотін). Ренесансне уявлення про красу як духовне піднесення. Ренесансне уявлення про прекрасне як єдність тілесного й духовного, природного й людського. Естетична оцінка творів мистецтва творів мистецтва і теоретичне обгрунтування естетичного судження про прекрасне. Категорія "прекрасного" і естетичний смак. Естетика Нового часу про суб'єктивні основи оцінки прекрасного. І. Кант про красу як доцільність предмета. Прекрасне як відношення суб'єкта до об'єкта. Гегель про прекрасне в природі та художньо прекрасне. Прекрасне як продукт людського духу. Соціальна зумовленість уявлень про прекрасне. Прекрасне як довершеність.

Категорія "потворне" та історичні модифікації. Розведення вродливого та потворного в античній естетиці. Потворне як протилежне прекрасному в середні віки. Потворне як зле і гріховне. Потворність як естетичний контраст прекрасному в мистецтві Відродження. Прекрасне і потворне в естетиці Нового часу. Потворне як поетична антитеза прекрасному у мистецтві та естетиці Романтизму. Потворне і комічне. Потворне як структурний елемент в мистецтві XX століття.

Співвідношення категорій "піднесене", "героїчне", "низьке". Етимологія і основний зміст. Зв'язок категорії "піднесене" з античною риторикою. Моральний зміст категорії "піднесене". Піднесене як характеристика надприродної сили художника. Піднесене як безмірне в естетиці Нового часу. Історична зумовленість відтворення інтересу до категорії "піднесене" в естетиці Нового часу. Світ мистецтва і "піднесене": вияв художньої свободи. Піднесене як форма звільнення від класичної традиції. Активність як основний зміст "піднесеного". Піднесене і героїчне, їх співвідношення. Суспільний зміст героїчного. Героїзм як розумний порив. Історичні межі діяльності людей і героїв. Героїчна особистість і героїчна епоха. Герої та соціальні міфи. Героїзм і проблема добра і зла. Категорія "низьке" в історії естетики. Низьке як сфера несвободи. Іронія як естетичний принцип. Теорія іронії у німецькому романтизмі (Шлегель, Новаліс). Екзистенціанальна теорія К'єркігора. Культурісторична іронія у Т.Манна. Трансформація піднесеного і низького в різних художніх течіях і напрямках. Виникнення драматичного мистецтва. Трагедія, комедія. Драма як види драматичного мистецтва, їх особливості. Історичні форми трагічних конфліктів, способи їх розв'язування. Катарсис, його естетична ідея. Поняття історичної та особистої трагедії. Субстанційне значення трагічного героя. Особливості тлумачення трагічного в художній культурі XX ст. Екзистенціанальне розуміння трагічного. Абсурдність життя в екзистенціанальній трагедії (А.Камю, Ж-П Сартр). Комічне і сміх. Комічне як усвідомлена свобода. Типи комічних конфліктів. Естетичні модифікації комічного. Категорія комічного і природа сміхової культури.

2. УВАЖНО ПРОЧИТАЙТЕ МПТЕРІАЛ ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ В ПИСЬМОВІЙ ФОРМІ

Основні естетичні категорії "прекрасне", "повторне", "комічне", "трагічне", "низинне", "потворне" - це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. Термін "категорія" (від грець. Kategoria - висловлення, ознака) вживається для визначення найбільш узагальнених, фундаментальних понять, в яких відображається історія освоєння суспільством навколишнього світу за законами краси. Категорії застосовуються як специфічний апарат аналізу естетичного багатстві дійсності і мистецтва. Аналіз естетичних категорій має суттєве значення для художньої критики, об'єктивної аргументації оцінки того чи іншого твору, глибоке розуміння творчої діяльності митця.

Проблема прекрасного в історії естетики Історія естетики приділяла значну увагу проблемі прекрасного і пов'язала його з системою суміжних понять, які допомагають розкрити його зміст (користь, доцільність, добро, благо, відповідність, гармонія). Прекрасне як естетична категорія визначає предмет чи явище з точки зору досконалості як такі, що мають вищу естетичну цінність. Прекрасне існує незалежно від людини і її свідомості, проте здатність виявити красу або створити її притаманна лише людині. Оцінка прекрасного залежить від її смаку, ідеалу, спираючись на які людина орієнтується у навколишньому світі. Ця оцінка може бути істинною або помилковою тією мірою. Якою вона відповідає об'єктивній цінності прекрасного.

Давньогрецька естетика не тільки сформувала "прекрасне" як одну з основних естетичних категорій, а й використовувала систему таких суміжних понять як користь, доцільність, міра, благо, доброчинність, чуттєвість, через застосування яких намагалася повніше охарактеризувати цю категорію.

Спроби визначити категорію «прекрасне», співвіднести його з більш вузькими поняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», робилися з перших кроків становлення естетичного знання. Так, ще Платон у діалогах «Тімей», «Філеб», спираючись на піфагорійську традицію, визначав прекрасне як певну математичну пропорцію.

Нагадаємо, що твори Платона написані у формі діалогу — розмови, бесіди, можливо, полеміки чи суперечки двох або більше осіб. Найчастіше Платон веде діалог із Сократом або реконструює бесіду Сократа з його другом Федоном, філософом Гіппієм та іншими. Залучення до бесіди кількох учасників давало змогу Платону відтворити різні точки зору на якусь проблему, поставити питання, на які ще треба було знайти відповідь. Греки вважали, що у суперечці народжується істина, і саме через відтворення суперечки Сократа з співбесідниками Платон «підводив» читача до сприйняття саме його платонівської точки зору. Коли створювалися діалоги, Сократ вже покінчив життя самогубством, проте Платон дбав, щоб думки його вчителя Сократа, ім'я якого стало символом мудрості, були точно передані.

Практично всі дослідники античності зазначають, що Сократ зробив вагомий внесок не лише у філософію та естетику. Його образ органічно ввійшов в античне мистецтво. Арістофан відтворив суперечливу постать Сократа у своїй комедії «Хмари»; його образ постійно викликав інтерес у грецьких і римських скульпторів, які, зображуючи Сократа, підкреслювали контраст внутрішнього і зовнішнього світу філософа.

Сократ схилявся до думки, що прекрасне тотожне корисному і при визначенні прекрасного слід враховувати чинник доцільності. Філософ намагався переконати своїх опонентів у відносності людських уявлень про прекрасне. Один і той самий предмет може бути прекрасним і потворним. Усе залежить від того, наскільки він відповідає своєму призначенню. Якщо піфагорійці при визначенні прекрасного наголошували на значенні фізичних пропорцій, то Сократ вати поза чіткими пропорціями, а критерій прекрасного пов'язани з пізнанням людини.

Платон, аналізуючи погляди Сократа, його полеміку з Гіппієм, наводить висловлювання Геракліта про те, що найкрасивіша мавпа потворна, якщо її порівнювати з людиною, а наймудріша людина при порівнянні з богом здається мавпою. Отже, прекрасне — це не окремий предмет, а дещо спільне для ряду речей або явищ. Полемізуючи з Гіппієм, Сократ не погоджувався з думкою про те, що прекрасне — це доповнення до певного предмета. На думку Гіппія, доповненням, що робить предмет прекрасним, є золото. Сократ не міг з цим погодитися; він говорив, що видатний скульптор Фідій, створюючи образ богині Афіни, зробив їй очі зі слонової кістки. Чи Фідій не знав, що золото є завершенням побудови прекрасного? Чи, може, не золото несе значення завершуючої ознаки прекрасного?

Найбільше досягнення діалогів Платона передусім і полягає у відтворенні тих точок зору, які вже існували:

прекрасне — це конкретний фізичний предмет, конкретне явище;

прекрасне — це чуттєве задоволення;

прекрасне — це математично точні пропорції.

Сам Платон чітко не визначає прекрасне, проте воно для нього — це передусім дещо надзвичайно об'ємне за своїм змістом, це «сутність», це «ідея». У діалогах «Тімей», «Філеб» і «Пір» Платон намагається визначити якомога більше ознак прекрасного, водночас розробляє своєрідну «сходинку краси»: спираючись на людські почуття, краса «рухається» від краси окремих тіл до ідеї красивого тіла взагалі, від тілесної краси до краси духовної. Існують і більш високі ступені краси — краса законів і, нарешті, краса чистого знання. Отже, Платон намагався розкрити розвиток такого складного поняття, як «прекрасне», від нижчої тілесної краси до краси вищої — абсолютної.

Важливе місце в становленні уявлень про прекрасне посідає концепція Арістотеля. Він намагався визначити прекрасне як універсальну категорію, що охоплює усі сфери життя людини. Арістотель, дійсно, підійшов до розуміння прекрасного як буття, як існування і через таке широке визначення розглянув специфіку вияву прекрасного в природі, в мистецтві, красу математичних вимірів і красу людського тіла, красу думок, почуттів, вчинків тощ₀Найсуттєвішими ознаками прекрасного Арістотель вважав «порядок» і «розмір». Проте він не обмежувався кількісними ознаками, що, як ми вже зазначали, були властиві позиції Піфагора і Платона, а вводив і якісний чинник — відповідність прекрасного сприйманню людини.

Ще один важливий аспект роздумів грецького філософа пов'язаний з ототожненням прекрасного і блага, а благо володіє, за Арістотелем, самоцінністю. Так через ототожнення «самоцінного» блага з прекрасним знову наголошується на самоцінності прекрасного. Звернемося до визначень самого Арістотеля, який твердив, що самому по собі благу не властиво бути благом, а цьому останньому — буття благим. Отже, Арістотель переконаний, що благо міститься в благому, а прекрасне — в прекрасному. Це водночас означає, що «благо» і «прекрасне» є не лише загальними поняттями, але вони існують реально, адже і саме існування є певною цінністю. Філософ вважав, що те, чому не властиве буття благом, не є благо. Тому необхідно, щоб були тотожні благо і буття благом, прекрасне і буття прекрасним, а водночас усе те, що визначається не через інше, а як таке, що існує само по собі і первинне.

Проте Арістотель не обмежується ототожненням прекрасного з благом. Він співвідносить його з чуттєвими здібностями людини, із здатністю певних предметів і явищ викликати відчуття задоволення, насолоди. Як прекрасне завжди, на думку Арістотеля, оцінюється добро. Тому, аналізуючи мистецтво, він радив дбати про створення в трагедії, у ліриці доброчинних характерів, вважаючи їх «прекраснішими».

Слід ураховувати, що Арістотель надавав великого значення специфіці втілення прекрасного в мистецтві, адже мистецтво «збирає» в єдине ціле те, що в природі існує поодинці. Кожний митець, на думку філософа, володіє законами гармонії, співвідношення частин, симетрії. У своїй теоретичній праці «Політика» Арістотель звертає увагу саме на відмінність прекрасного в природі від прекрасного в мистецтві. Він протиставляє природно і художньо прекрасне. Високо оцінюючи творчість митця, Арістотель водночас застерігав його від захоплення штучно створеним прекрасним. Нагадаємо, що давньогрецький живописець Зевксис при створенні картин намагався поєднувати в одному обличчі найкращі деталі, запозичені з облич різних натурщиків. Застосовуючи такий метод, Зевксис мріяв відтворити зовнішність ідеальної людини. Арістотель не поділяв такої думки і намагався довести митцям необхідність бути правдивими при ідеалізації моделі. Проблема співвідношення реального та ідеального у становленні прекрасного, з'явившись в умовах античності, залишається в естетиці актуальною і в наш час.

Слід зазначити, що з часів античності проблема прекрасного завжди була об'єктом теоретичної уваги, і кожний новий історичний період вносив щось своє у розуміння краси й прекрасного, у визначення тих понять, узагальнення яких дає змогу говорити про категорію прекрасного. Так, середньовіччя залишило нам трактат Аврелія Августина «Сповідь», на сторінках якого мислитель досліджує проблеми прекрасного, протиставляючи поняттю «прекрасне» поняття «відповідне». Розвиваючи цю ідею, середньовічний філософ вважає, що прекрасне самоцінне, а відповідне містить момент користі, доцільності. «Прекрасне» і «відповідне» мають антиподні категорії: «прекрасне» — «потворне»; «відповідне» — «недоладне». Вводячи досить складну понятійно - категоріальну систему, Августин надає особливого значення поняттю «єдність». Через дію єдності усі антиподні явища виконують відведену їм роль. Прекрасне — єдине, на думку Августина, оскільки єдине — буття, а вищу єдність символізує бог. Бог виступає і як носій істинно прекрасного. Надзвичайно цікавим у теоретичній спадщині Августина є пошук ним ідеальних символів — носіїв єдності. Він захоплюється символом кола як ідеальної геометричної фігури, оспівує красу ідеальних чисел. Августин сповідує своєрідний культ числа, властивий піфагорійцям, і поєднує число з ритмом. З часів середньовіччя естетика приділяє значну увагу проблемі ритму, а в естетиці Августина, як вважають дослідники, ритм — поняття більш широке, пов'язане з пізнанням і переживанням естетичних пропорцій.

12 Следующая ⇒

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных