Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА – ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ




ВСТУП

 

Суспільно-економічні перетворення, що здійснюється в Україні, змушують до критичного перегляду концептуальних підходів економічної теорії як науки про використання рідкісних або обмежених виробничих ресурсів, і на цій підставі виникає необхідність якісно нового аналізу напрямків суспільного відтворення, зв’язків і залежності між різними компонентами соціально-економічної системи України. Натомість виявлення закономірностей соціально-економічних процесів відкриває шляхи до створення ефективної системи регулювання господарської діяльності в рамках соціально-орієнтованої ринкової економіки.

Формування ринкових умов господарювання, зміни інституційного середовища економічної діяльності призвели до виникнення проблеми оптимізації співвідношення ринкового і державного регулювання економічних процесів. У цьому контексті змінюються підходи до формування національних цілей розвитку. Замість забезпечення додаткового економічного ефекту за рахунок оптимізації організації виробництва на перше місце виходять завдання створення сприятливих умов для соціального забезпечення населення та поліпшення екологічного стану довкілля. Конкретизація цих завдань приймає форму наступних цілей управління на національному рівні.

1 Дотримання збалансованості економічного, соціального і екологічного розвитку.

2 Досягнення відповідності рівня життя населення соціальним стандартам економічно розвинутих країн.

3 Удосконалення структури і форм організації виробництва з урахуванням подальшого розвитку міжнародного поділу праці.

4 Розвиток господарського комплексу країни як само відтворювальної соціально-економічної та екологічної системи, розвиток економічних методів регулювання економіки.

5 Забезпечення сталого соціально-економічного та політичного розвитку країни.

Для стабільного розвитку суспільства та ефективного функціонування держави необхідно забезпечити баланс загальнодержавних інтересів з інтересами населення країни ґрунтуючись на засадах унітарності держави та цілісності її території. Для цього необхідно досягти оптимального співвідношення децентралізації і централізації влади, забезпечити збалансованість соціально-економічного розвитку країни з урахуванням історичних, економічних, екологічних, демографічних особливостей і культурних традицій.

Вивченням вищенаведеної проблематики займається національна економіка. Становлення національної економіки як науки здійснюється в умовах розвитку наукових досліджень, які відображають складний процес трансформації економіки в Україні. Вивчення цієї дисципліни дозволяє сформувати майбутнім фахівцям економістам комплексне уявлення про перебіг економічних процесів, стан та динаміку економічної системи на національному рівні.


ТЕМА 1

НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА – ЗАГАЛЬНЕ І ОСОБЛИВЕ

 

1. Предмет і метод курсу.

2. Національна економіка як єдина економічна система (загальне).

3. Особливості і принципи розвитку національної економіки (особливе).

 

1. Предмет і метод курсу

Предметом національної економіки є сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціо-культурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей, ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явища соціально-економічної реальності національна економіка – це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв’язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів та економічних відносин, інститути, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Національна економіка як дисципліна належить до конкретних економічних наук. Методологічною базою національної економіки в рамках економічної теорії є макроекономіка. Провідною ознакою національної економіки є національна ідентифікація, тобто, національна економіка може утворитися в рамках суспільного існування нації, що сформувала власну державність.

Методологія національної економіки використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи.

Методологічні принципи національної економіки:

1) принцип системності, тобто вивчення національної економіки як системи, а її складових – як елементів і підсистем цієї системи;

2) принцип науковості, тобто вивчення національної економіки має бути об’єктивним;

3) принцип діалектичної єдності – це означає всебічне вивчення і загальних, і специфічних, і одиничних особливостей та тенденцій розвитку національної економіки;

4) принцип історичності – розгляд господарського комплексу через призму історико-економічного розвитку (в ретроспективі та перспективі);

5) принцип динамізму та безперервності – розгляд національної економіки як динамічного, рухливого явища в соціально-економічній реальності;

6) принцип цілепокладання означає, що вивчення національної економіки має використовуватися для досягнення певних цілей;

7) принцип збалансованості означає оптимальне поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Загалом національна економіка є базовою системою наукових знань для планування економічної політики і економічної стратегії держави.

 

2. Національна економіка як єдина економічна система (загальне)

Основними рисами національної економіки як єдиної економічної системи, що характеризують загальне для всіх національних економік є:

1) єдина мета (всі економічні суб’єкти в будь-якій національній економіці мають різні цілі своєї діяльності, але завдяки системоутворюючим механізмам вся сукупність економічних агентів у цілому має єдину мету – зростання добробуту громадян і суспільства загалом);

2) структура національної економіки – по-перше, якісний розподіл та кількісна пропорційність процесів виробництва, по-друге, співвідношення між галузями, які виражають господарські пропорції і стан суспільного поділу праці;

3) ієрархічність структури національної економіки – це означає багатоярусність національної економіки. Найнижчим є мікрорівень (функціонування домогосподарств, фірм). Далі йде мезорівень (функціонування галузей), найвищим є макрорівень (функціонування господарського комплексу країни в цілому);

4) організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи;

5) наявність механізмів самозбереження і саморозвитку, тобто певний комплекс форм, методів і важелів управління та регулювання економічного розвитку, а саме:

- ринкове саморегулювання;

- державне регулювання економіки;

- корпоративне регулювання;

6) керованість системи національної економіки, яка забезпечується:

- добровільним підпорядкуванням елементів системи об’єктивним законом ринку;

- примусовим підпорядкуванням елементів системи впливу з боку держави;

7) зворотні зв’язки між елементами системи, що забезпечуються існуючими в рамках системи каналами обігу товарів, послуг, капіталів, інформації тощо;

8) динамічність, що означає перебування національної економіки як системи у постійному саморусі і саморозвитку;

9) відкритість, означає сприйняття впливів зовнішнього середовища глобалізованої економіки й одночасно зворотній вплив з боку національної економіки на світову;

10) цілісність, означає єдність національних факторів виробництва, самого виробництва і потреб суспільства, задля яких це виробництво здійснюється.

Враховуючи ці риси, зазначимо, що межами національної економіки не є національні кордони.

 

3. Особливості і принципи розвитку національної економіки (особливе)

Визначальною особливістю української національної економіки є трансформаційний характер її розвитку. Для розуміння сутності системних трансформацій національної економіки необхідно розглянути процес її формування і розвитку у ретроспективі.

Економічний потенціал України формувався як частина народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Історичний процес формування господарської системи України є надзвичайно складним і не однолінійним. У новий час (з 18 ст.), після ліквідації державності і автономії України, її господарська система розвивалася як колоніальні придатки Російської та Австро-Угорської імперій. Після глобальних катаклізмів 20 ст. (перша та друга світова війна) українські землі були воз’єднані у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки в сучасних кордонах (1956р.). Таким чином, повоєнний розвиток народного господарства України (УРСР) можна вважати першим етапом формування національної економіки України. Визначальною рисою цього етапу були два процеси:

1) інтеграція господарства західних українських земель до складу господарського комплексу УРСР;

2) адаптація господарського механізму західноукраїнських територій до адміністративно-командної системи управління економікою.

Після проголошення незалежності у 1991р. починається другий етап формування національної економіки, але це вже був якісно новий етап, оскільки з проголошенням незалежності економічна система України набула формального статусу національної економіки. Стратегічною метою українського народу стало наповнення цього формального статусу реальним змістом. Складність вирішення цієї проблеми полягала в тому, що необхідно було одночасно вирішувати кілька стратегічних завдань:

- формування на базі частини народно-господарського комплексу Радянського Союзу цілісної і самодостатньої національної економічної системи;

- економічні реформи в напрямку переходу від планової системи господарювання до ринкових принципів економічної діяльності з подальшою перспективою розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- створення фактично з нуля всіх підсистем національної економічної системи, а саме: управління, фіскальної системи, бюджетної системи, податкової системи, банківської системи, грошової, валютної системи і т.д.

Позитивними факторами для вирішення цих завдань були:

1) наявність потужного промислового потенціалу, в тому числі в сфері машинобудування, питома вага якого у загальному обсязі промислового виробництва перевищувала 50%;

2) наявність науково-технічного потенціалу, сучасних технологій і високотехнологічних галузей;

3) наявність системи вищої освіти і підготовки кадрів різних кваліфікацій;

4) розвинутий агропромисловий комплекс;

5) природно-ресурсні багатства України, в тому числі й ті, що створюють унікальні конкурентні переваги;

6) надзвичайно вигідне економіко-географічне положення України.

Але одночасно існували серйозні проблеми, які значно гальмували або навіть у деяких аспектах унеможливлювали процес формування національної економіки:

1) структура промисловості була неадекватна не тільки потребам українського суспільства, але й вимогам сучасного рівня економічного розвитку, а саме: гіпертрофовані галузі важкої індустрії (енергетика, металургія, хімічна промисловість), що були основою української економіки, вимагали для свого функціонування значних ресурсних витрат і справляли значний негативний вплив на навколишнє середовище. В той же час продукцію цих галузей доводилося реалізовувати на конкурентних міжнародних ринках, що не дозволяло в рамках ціноутворення на їх продукцію вирішити проблему достатнього відшкодування і ресурсних витрат, і негативного впливу на довкілля;

2) на момент проголошення незалежності більшість промислових виробництв в Україні не мали закінченого виробничого циклу на її території;

3) гордість і основа економіки України радянського періоду - машинобудівний комплекс, більш ніж на 2/3 працював на військових замовленнях, тобто машинобудування України було інтегроване до складу військово-промислового комплексу СРСР;

4) більшість економічних суб’єктів України управлялися безпосередньо з Москви;

5) в радянський період Україна фактично не здійснювала самостійно зовнішньоекономічну діяльність;

6) розрив економічних зв’язків через об’єктивні та суб’єктивні причини з суб’єктами колишніх радянських республік мав вкрай несприятливий вплив на перебіг економічних процесів;

7) ряд політичних проблем жорстко впливав і впливатиме на розвиток національної економіки України.

В цих умовах здійснювалося реформування економіки України, що поєднувало ринкові реформи і системоутворюючі заходи. Основними напрямками економічних реформ в Україні в 90-х роках були:

а) реформування відносин власності (роздержавлення і приватизація);

б) лібералізація цін і формування ринкових механізмів ціноутворення;

в) формування грошової і фінансово-кредитної системи (введення національної валюти, створення національниої банківської системи і національної фінансової системи);

г) становлення ринку капіталів (корпоратизація в ході приватизації, створення фондового ринку та інституційного забезпечення обігу цінних паперів);

д) реформи у сфері земельних відносин і розвитку АПК;

ж) розбудова зовнішньоекономічної складової національної економіки;

Зазначені реформи необхідно було реалізовувати у відповідності до науково-обгрунтованої стратегії, але такої стратегії на початку 1992 року не було. Через це та інші причини розвиток економіки України відбувався в умовах погіршення та ускладнення економічної ситуації, різкого спаду виробництва і зниження рівня життя населення. Рівень інфляції досягав 10000%, рівень безробіття - 25-30%. Відбувалися негативні процеси бартеризації, тінізації і криміналізації економіки. Механізми приватизаційної реформи були спрямовані не на справедливий розподіл власності і пошук ефективного власника, а на перерозподіл державного майна на користь небагатьох осіб, які через владні важелі мали вплив на цей процес. Лібералізація цін призвела до зниження життєвого рівня широких мас населення. В Україні з’явився такий феномен, як бідність і злиденність працюючих.

Системний спад в українській економіці відбувався на протязі всього періоду 90-х років. В результаті ціною, яку Україна сплатила за економічні реформи були, втрата половини ВВП, зниження більш ніж у два рази рівня життя населення, деградація соціальної інфраструктури, демографічна криза і т.д.

З 2000 року розпочався новий, третій етап розвитку національної економіки. Характерними рисами цього етапу стали економічне пожвавлення і функціонування господарського комплексу України переважно на ринкових засадах. Ринковий характер української економіки було визнано світовою спільнотою, у 2000-му році Україна отримала статус країни з перехідною економікою, у 2006-му – країни з ринковою економікою, у 2008-му році Україна стає членом СОТ. На протязі третього етапу розвитку національна економіка зростала різними темпами за винятком циклічного спаду 2008-2009 років.


ТЕМА 2






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных