Характеристика мовлення дітей із ринолалією

Патологічні особливості будови та діяльності мовленнєвого апарату зумовлюють численні відхилення у мовленнєвому розвитку дитини.

Діти з порушеннями мовлення – це діти, які мають відхилення в розвитку мовлення при нормальному слухові і збереженому інтелекті. Порушення мовлення різноманітні, вони можуть проявляться в порушенні вимови, граматичного складу, бідності словникового запасу, а також у порушенні темпу й плавності мовлення.

Усі види мовленнєвих порушень на основі психолого-лінгвістичних критеріїв поділяють на дві групи: порушення усного мовлення і порушення писемного мовлення. Порушення усного мовлення, в свою, чергу, поділяються на два типи: 1) порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення вимовної сторони мовлення і 2) структурно-семантичне (внутрішнє) системне, або поліморфне, порушення мовлення.

Фонаційні (від грец. – звук, голос; фонація – голосоутворення) мовленнєві розлади диференціюються залежно від ураження тієї чи іншої ланки: а) голосоутворення; б) темпоритмічної організації висловлювання; в) інтонаційно-мелодичної; г) звуковимоної. Ці розлади можуть бути як самостійними, так і в різних сполученнях.

За ступенем важкості мовленнєві порушення можна розділити на ті, що не є перешкодою до навчання в масовій школі, і важкі порушення, що вимагають спеціального навчання. Водночас порушення мовлення можуть бути вродженими або набутими в результати дії несприятливих факторів чи перенесеного захворювання [25, с. 274-280].

При ринолалії механізм артикуляції, фонації та голосоутворення має вагомі відхилення від норми та обумовлений порушенням участі носового та ротоглоткового резонаторів. За нормальної фонації у людини під час вимови всіх звуків мовлення, крім носових, відбувається розмежування носоглоткової та носової порожнини від глоткової й ротової. Ці порожнини розділяються змиканням піднебіння з глоткою (піднебінно-глоткове змикання), яке здійснюється скороченням м’язів м’якого піднебіння та бокової і задньої стінок глотки. Одночасно з рухами м’якого піднебіння при фонації відбувається потовщення задньої стінки глотки, яке сприяє контакту задньої поверхні м’якого піднебіння із задньою стінкою глотки. Під час мовлення м’яке піднебіння безперервно опускається та піднімається на різну висоту залежно від виду звуків. Сила піднебінно-глоткового змикання залежить від звуків, які вимовляємо. Голосні з назальним відтінком з’являються у тому випадку, якщо між заднім краєм м’якого піднебіння і задньою стінкою глотки залишається простір близько 6 мм. Найбільш слабе піднебінно-глоткове змикання спостерігається при приголосному [в], найбільш сильне – при приголосному [с] (у 6–7 разів сильніше, ніж при голосному [а]). Під час вимови носових звуків [м], [н] повітряний струмінь вільно проникає в простір носового резонатора. Залежно від характеру порушення фонації піднебінно-глоткового змикання виділяють різні форми ринолалії [14, с. 6].

Щілина губи та піднебіння відіграють різну роль у формуванні мовленнєвого недорозвинення. Звуки набувають назального відтінку. Типовим є накладання на назалізовані звуки додаткових шумів, таких як придихання, храп та інших. Виникає специфічне порушення тембру голосу і звуковимови. Вивчення мовної діяльності дітей (О. Гришина [14]), які страждають на ринолалію, показує, що неповноцінні анатомо-фізіологічні умови мовотворення, обмеженість моторного компоненту мовлення причиняють не тільки аномальний розвиток її звукової сторони, але в ряді випадків ведуть до більш глибокого системного порушення всіх її компонентів.

Діти з ринолалією мають знижену саморегуляцію мислительної діяльності, їм тяжко переключатись з одного способу дії на інший, складно актуалізувати набуті знання та навички, особливо мовленнєвого виду (Л. Андрусишина, І. Баскакова, Л. Бартенєва, Є. Соботович). Як наслідок, у більшості дітей переважає недостатньо стійка увага, що призводить до труднощів утворення цілеспрямованої мислительної діяльності операційного характеру, недорозвитку лексико-семантичної системи мовлення та узагальнюючого мислення, страждає оперативність і довготривалість вербальної пам´яті.

Науковці О. Алмазова [1], А. Іпполітова [19], І. Єрмакова [16], вивчаючи загальнопсихічний розвиток таких дітей доводять, що в них є недостатньо активною пізнавальна та мовленнєва діяльність, вони швидко втомлюються, спостерігається соматична ослабленість, відмічаються фонетико-фонематичні порушення мовлення, затримка у розвитку лексико-граматичних структур. Ринолаліки мають проблеми у закономірностях будови мови, у них несформована мовленнєва практика, що призводить до порушень лексичної та синтаксичної сторін мовлення. Активний словник пасивний, також існує обмеженість кількості слів, які позначають абстрактні та узагальнені поняття.

З віком дитини показники її мовленнєвого розвитку погіршуються, структура дефекту ускладнюється за рахунок порушення різних форм писемного мовлення. На письмі спостерігається стійкий аграматизм, що розглядається як незасвоєння ними правил правопису.

Відтак, рання корекція відхилень мовленнєвого розвитку в дітей з ринолалією має важливе соціальне і психолого-педагогічне значення для нормалізації мови, запобігання труднощів у навчанні та вибору професії.

Постановку корекційних завдань визначають результати обстеження мовлення дитини.

У наступному параграфі нашого дослідження ми розглянемо особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: