Особливості застосування комплексного підходу до подолання ринолалії у дітей

Вроджене незрощення губи та піднебіння належить до тяжких анатомо-фізіологічних дефектів, який супроводжується патологічними змінами у багатьох не до кінця сформованих системах організму та викликає порушення нервово-психічного, емоційного стану дитини.

Слід зазначити, що сьогодні загальний рівень ефективності подолання ринолалії залишається низьким.

Аналіз теоретико-методологічних підходів та існуючих методик подолання ринолалії (О. Алмазова, Т. Волосовець, Т. Воронцова, І. Єрмакова, Н. Захарова, А. Іпполітова, З. Рєпіна, Н. Сереброва, С. Таптапова, Г. Чиркіна та ін.) дозволяє стверджувати, що у цій проблемі залишаються не до кінця реалізованими резерви комплексного корекційного впливу на мовленнєвий розвиток такої дитини і доводить необхідність розглядати дитину із ВНГП як об’єкт із широким колом різноманітних проблем: медичних, мовленнєвих, когнітивних, соматопсихологічних, соціальних.

Відтак, для досягнення позитивних результатів у подоланні ринолалії необхідний комплексний систематичний вплив на дитину в процесі корекційної роботи. Діти знаходяться під постійним наглядом хірурга, ортодонта, невропатолога, фізіотерапевта, психолога і логопеда. Логопед організовує взаємодію усіх спеціалістів, які використовують свої методи і засоби.

Таким чином, у логопедичній роботі важливо вміти діагностувати неврологічну специфіку та своєчасно надавати комплексну медико-психологічну корекцію для усунення проблеми. Вищезазначені моменти забезпечують фундамент для ефективної логопедичної роботи. Логопед має в своїй роботі поєднувати логопедичні засоби відновлення порушених сторін мовлення, а також психологічні методи впливу на особистість, яка не завжди має позитивний настрій та спрямування на одужання.

Логопедична робота з дитиною-ринолаліком залежить від форми ринолалії. Основними напрямами корекційно-педагогічної роботи є:

– нормалізація ротового видиху, тобто відпрацювання подовженого повітряного струменю при вимові усіх звуків мови, крім носових;

– відпрацювання правильної артикуляції всіх звуків мови;

– усунення назального відтінку голосу;

– виховання навичок диференціації звуків з метою попередження дефектів звукового аналізу;

– нормалізація просодичної сторони мовлення;

– автоматизація набутих навичок у вільному мовленнєвому спілкуванні.

При плануванні роботи логопед, керуючись психолого-педагогічною класифікацією мовленнєвих порушень, визначає стан розвитку структурних компонентів мовлення у процесі логопедичного обстеження. Виходячи зі стану сформованості фонетичної, лексико-граматичної і просодичної сторін мовлення, визначають основні завдання і обирають напрями логокорекційного впливу на дитину з ринолалією.

Високу результативність показала методика подолання ринолалії, розроблена А. Іпполітовою [19], яка довела необхідність і доцільність систематичних логопедичних занять уже в доопераційному періоді.

Своєрідність цієї методики полягає в тому, що на тлі дихальних і артикуляційних вправ, розвитку кінестетичних відчуттів увага дитини зосереджується спочатку на артикуляційному укладі (артикулемі) звука, і тільки за умови її засвоєння пізніше підключається голос. У процесі формування артикулем особлива увага звертається на плавний, невимушений характер рухів з метою запобігання виникненню синкінезій у лицьовій та мімічній мускулатурі. У системі вправ з розвитку артикуляційного праксису основним є використання фізіологічної взаємодії м'язових груп мовленнєвого апарату, тобто їх взаємообумовленість та взаємозалежність. Послідовність роботи над звуками визначається рівнем готовності артикуляційної бази. Зміст логопедичних занять передбачає перевиховання фізіологічного дихання на мовленнєве; відпрацювання диференційованого вдиху - видиху; виховання довгого, плавного ротового видиху для реалізації голосних артикулем (без включення голосу) та фрикативних глухих приголосних; диференціацію короткого і довгого ротового та носового видиху для формування сонорних звуків і африкат; формування м'яких звуків, диференціацію й автоматизацію сформованих звуків. У методиці А. Іпполітової чітко визначено етапи (підготовчий, основний) і особливості логопедичної роботи в до- і післяопераційному періоді, вказано послідовність роботи над звуками, дозування матеріалу в різні періоди роботи [24, с.194].

Так, завдання підготовчого етапу доопераційної логопедичної роботи – формування правильного мовленнєвого дихання, диференціація ротового та носового видиху; розвиток орального праксису: формування подовженого ротового видиху при відтворенні артикулем голосних та приголосних звуків. Завдання основного етапу доопераційної логопедичної роботи – включення логосу при подовженому ротовому видиху; формування короткого видиху при вимові губних приголосних; формування ротового видиху при опрацюванні вимови груп сонорних звуків та африкат; формування м’яких приголосних.

Відтак, логопеди визнають методику А. Іпполітової ефективною в разі відсутності у дитини системних порушень мовлення.

Великою популярністю у логопедів користується поетапна методика виправлення мовлення у дітей та підлітків з уродженими розщелинами піднебіння І. Єрмакової: створення бази для розвитку мовлення (підготовка піднебінної завіси до зімкнення; попередження дистрофії м’язів глотки, створення передумов для правильної звуковимови; розвиток правильного дихання; постановка голосних звуків; розвиток фонематичного слуху; виправлення вад звуковимови); розвиток рухливості піднебінної завіси (співи, ковтання, масаж, жувальна гімнастика, вимова голосних звуків); введення нових звуків у мовлення; автоматизація утворених навичок.

При цьому І. Єрмакова наголошувала на обов'язковому врахуванні в логопедичній роботі принципу індивідуального підходу до свого вихованця. Автор методики звертає увагу на потребу у проведенні першого (доопераційного) етапу роботи з метою запобігання формуванню компенсаторних патологічних звичок і артикуляційної бази для розвитку мовлення. У цей період передбачено доопераційну підготовку м'якого піднебіння до піднебінно-глоткового змикання після операції, по можливості запобігання дистрофії м'язів глотки, створення функціональних передумов для процесу нормального звукоутворення: переміщення язика в ротовій порожнині вперед, опускання його кореня і зміцнення кінчика, активізація губ і щік, запобігання ключичному типу дихання тощо. Цікавим є акцент на використанні фонації для виховання рухомості м'якого піднебіння як найбільш фізіологічного процесу. Особливості артикуляції голосних а і є, на думку автора методики, дають змогу застосовувати їх для розвитку рухливості сегментів м'якого піднебіння. Вправи з цими голосними слід починати з першого заняття, привертаючи увагу дитини до м'якої голосоподачі та правильного положення язика в роті. На думку І. Єрмакової, патологічне положення язика в порожнині рота порушує мовлення більше, ніж недостатність піднебінно-глоткового змикання. Тому активізації рухомості язика і вихованню правильного його положення в роті потрібно приділяти особливу увагу. Артикуляційну гімнастику і масаж органів артикуляції слід проводити щодня - 3-4 рази по 5 хв. Оскільки кінестетичні відчуття у осіб із ВНГП знижені, рекомендовано одночасно працювати не більше ніж над трьома видами вправ, враховуючи індивідуальні особливості кожної дитини. При цьому слід уникати різких, швидких артикуляційних рухів, оскільки вони потребують значного напруження і не дають бажаного ефекту, тому що дитині важко запам'ятати зміну кінестетичних відчуттів і точно відтворити рухи. Корекцію дихання краще проводити в кабінеті ЛФК. Щоб дитина могла перейти безпосередньо до дихальних вправ, вона має оволодіти спрямованим струменем повітря. Тільки після оволодіння достатньо подовженим діафрагмально-реберним видихом логопед може приступати до постановки голосних звуків і вокальних вправ, починаючи з протяжної вимови голосних а-а-а, е-е-е на м'якому видиху в грудному регістрі. Пізніше підключаються звуки о, і, у, и. Після того як дитина навчиться протяжно вимовляти «ізольовані» голосні, слід переходити до злитної вимови сполучень з двох, потім з трьох звуків. Розвиток фонематичного слуху входить до кола завдань, які логопед вирішує в підготовчому періоді (вміння виділяти звук з ряду ізольованих, виявляти наявність звука в слові, визначати місце звука в слові і правильність його вимови, розрізняти на слух ротові і носові звуки тощо). Слід активно використовувати ігрові моменти з елементами звуконаслідування, ігри з включенням сюжетних елементів тощо. Оскільки вправи на розвиток фонематичного слуху є досить виснажливими, ними рекомендовано займатися впродовж 7-10 хв. під час одного заняття.

І. Єрмакова вважає можливою роботу над звуковимовою до операції, зміст якої залежить від віку дитини і стану вади. Основне, на думку автора, - досягнути поліпшення комунікативної функції мовлення, задовольняючись на цьому етапі лише приблизною артикуляцією, звуками-аналогами.

До постановки приголосних фонем має завершитися етап постановки діафрагмально-реберного дихання. Етапу постановки «чистих» приголосних можуть передувати операція і період відновлення сформованих мовленнєвих навичок [24, с.195-197].

С. Таптапова [38], спираючись на власний досвід роботи з дорослими ринолаліками, розробила методику подолання гугнявості з використанням режиму мовчання (вимови голосних про себе), вокальних вправ, спеціальних прийомів для зняття гримас і зайвого напруження м'язів шиї, плечового поясу.

О. Алмазовою [1] запропоновано методичну систему відновлення голосу у дітей у разі органічних захворювань гортані. Цікавими є авторська характеристика різних форм ринофонії і комплексний метод подолання її, що полягає у поєднанні ортофонічних вправ з психотерапією, лікувальною фізкультурою і низкою лікувально-профілактичних заходів.

Значний внесок у вирішення проблеми подолання ринолалії зробила Г. Чиркіна [43], яка розробила методичні рекомендації з комплексної психолого-педагогічної корекції цього мовленнєвого порушення. За Г. Чиркіною, логопедична робота з подолання ринолалії повинна мати комплексний характер і бути спрямованою не тільки на корекцію фонетичних розладів, а й на розвиток лексики, граматики і граматичного мислення на тлі корекційного психологічного впливу.

Система корекційної роботи з розвитку фонетично правильного мовлення у дітей дошкільного віку з ВНГП обов'язково має забезпечити: розвиток рухомості м'якого піднебіння, усунення назального тембру голосу, виховання правильної артикуляції всіх звуків, розвиток фонематичного сприймання. Зміст логопедичної роботи може варіювати залежно від того, чи прооперована дитина, чи працював з нею логопед до операції, наскільки тривалою була підготовча робота, чи готова вона психологічно до логопедичних занять тощо. Після операції логопед повинен допомогти дитині оволодіти мовленням в анатомічно нових умовах. Для всіх пацієнтів логопедичні заняття після уранопластики є обов'язковими і проводяться з урахуванням доопераційної роботи та ефективності операції. Методи роботи модифікують залежно від особливостей мовлення пацієнта з урахуванням його психічного статусу. Проте незмінними залишаються основні принципи, мета, завдання і вимоги до результатів логопедичної корекції.

Л. Вансовська [5] запропонувала критерії, що дають можливість чіткіше розмежувати порушення мовлення в разі ринолалії й оцінити ефективність корекційного впливу за двома позиціями: усунення назалізації і подолання вад артикуляції. Мовлення дитини з ринолалією після логопедичної корекції може бути оцінене як:

- нормальне або наближене до норми – сформованою є звуковимова і усунено назалізацію;

- значно поліпшене мовлення – сформованою є звуковимова за помірної назалізації;

- поліпшене мовлення – сформованою є артикуляція не всіх звуків на тлі помірної назалізації;

- без поліпшення – несформованою є артикуляція звуків у разі гіперназалізації.

Слід зазначити, що діти з ринолалією емоційно реактивні, їхня поведінка може характеризуватися негативізмом, підвищеною збудливістю, агресією, або навпаки, підвищеною сором'язливістю, нерішучістю, боязливістю, млявістю, що свідчить про несформованість емоційно-вольової регуляції дітей. Тому діти із ринолалією мають потребу в комплексному, диференційованому і цілісному впливові на всі сторони розвитку особистості, що неможливо здійснити без участі інших спеціалістів і налагодження взаємодії з ними.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: