РОЗДІЛ 3 ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ТА ЗНАЧЕННЯ РЕФЕРЕНДУМУ

У першу чергу потрібно зазначити, що референдум є одним з інструментом реалізації права народного суверенітету й легітимізації владних рішень. Легітимізація рішень здійснюється як шляхом прийняття рішень або законів під час референдуму, так і шляхом підтвердження рішень органів державної влади з питань, що ставиться до виняткової компетенції референдуму за допомогою додання вищої юридичної чинності в обох випадках законам і рішенням. Певний рівень легітимізації притримується при проведенні консультативних референдумів, оскільки, за законом, їхні результати розглядаються й ураховуються державними органами при прийнятті рішень.

Референдум також являється одною з форм реалізації права національного суверенітету, оскільки за умови виконання певної процедури, яка відноситься до всеукраїнського референдуму й виконання вимог закону про місцеві референдуми, громадяни України, представники відповідних націй і народності нашої країни можуть ініціювати проведення референдуму з питань, пов'язаним з конституційним або законодавчим регулюванням їхніх національних прав і свобод.[14]

По-третє, референдум є способом формування суспільної думки.

По-четверте, у демократичному суспільстві референдум може бути використаний народом як противага рішенням державних органів й органів місцевого самоврядування, які не задовольняють інтереси громадян.

Закони, інші рішення, прийняті референдумом, обнародуються у встановленому законодавством України порядку опублікування правових актів Верховної Ради України й місцевих Рад народних депутатів і вводяться в дію з моменту їхнього опублікування, якщо в самому законі, рішенні не визначений інший строк. Декларуючи будівництво правової держави, необхідно не тільки говорити про цьому, але й додержуватися певних принципів. Рішення референдумів як волю народу варто поважати й виконувати. Це не просте право, а й обов'язок всіх громадян країни, аксіома функціонування будь-якого демократичного суспільства. Відповідаючи на запитання: "Чи потрібно виконувати рішення проведених референдумів?" - вважаю, так, потрібно. У противному випадку нема рації їх проводити взагалі.

Згідно розділу Х Закону України «Про всеукраїнський референдум» Результати народного волевиявлення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою є остаточними та не потребують затвердження або схвалення будь-якими органами державної влади і є обов'язковими для виконання громадянами України, органами державної влади України, яких воно стосується та до повноважень яких віднесено. У разі проведення конституційного, законодавчого референдуму Центральна виборча комісія протягом п'яти днів після оголошення результатів всеукраїнського референдуму оприлюднює в газетах "Голос України" та "Урядовий кур'єр" акт, схвалений (затверджений) всеукраїнським референдумом, або акт в редакції із врахуванням рішень, схвалених (затверджених) на всеукраїнському референдумі, у разі проведення ратифікаційного референдуму оприлюднює текст відповідного міжнародного договору України. При цьому у прикінцевих положеннях акта вказується, що він схвалений (затверджений) всеукраїнським референдумом, та зазначається дата проведення референдуму.

Україна – це держава з перехідною економікою, а тому використання референдуму обмежене економічними ресурсами. Останній референдум став марною тратою коштів з державного бюджету; не було внесено жодних змін до законодавства за наслідками прийнятих рішень. Постає логічне запитання: чи доцільно проведення таких референдумів? Відповідь однозначна: недоцільно. Проте відмовитися від референдуму – це означає відмовитися від демократії. Отже, слід дійти єдиного можливого висновку – слід реформувати інститут референдуму.[11]

Сьогодні Україна потребує не разового підходу до вирішення проблеми референдуму, не розрахунку на суб’єктивний фактор, а виваженого та цивілізованого підходу до визначення та закріплення у законодавстві поняття «всеукраїнський референдум». Лише розраховуючи на об’єктивний фактор (а саме – на узгоджене законодавство), можна побудувати демократичну державу.

Великий вклад в розвиток інституту референдуму вніс Закон України ««Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 р. Закон розроблено з метою врегулювання правовідносин, пов’язаних із ініціюванням, призначенням (проголошенням), підготовкою та проведенням всеукраїнського референдуму відповідно до Конституції України, усунення невідповідності Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» Конституції України, створення реальної можливості втілення рішень, прийнятих на всеукраїнському референдумі. Зокрема в Законі розрізняється конституційний, ратифікаційний, законодавчий і загальний всеукраїнські референдуми. Закон покликаний унормувати можливість проведення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою щодо прийняття нової редакції Конституції України (здійснення установчої влади Українського народу), а також законодавчого референдуму, у тому числі з метою скасовування окремих законів України. Закон України «Про всеукраїнський референдум» удосконалює механізм забезпечення реалізації громадянами України такої форми безпосередньої демократії як референдум, створює реальну можливість втілювати рішення, прийняті на всеукраїнському референдумі у сучасне політичне і економічне життя, сприяє подальшому розвитку громадянського суспільства в Україні.[4]

Зрозуміло, місце і роль інституту референдуму політичній системі будь-якого суспільства не слід перебільшувати, а тим більше абсолютизувати. Суперечливість відносини панівних кіл до референдумів, особливо після другої світової війни, пояснюється тим, що існує можливість використання їх, крім волі та бажання пануючого шару або класу, в інтересах інших шарів і класів. Можливість ця, як правило, досить незначна, в силу домінуючого положення правлячих кіл у всіх в сферах життя суспільства і в засобах масовоїі інформації.
Суперечливість відношення до референдуму з боку інших верств суспільства пояснюється в основному тим, що, незважаючи на свою зовнішню демократичність, вони не завжди відзначалась успіхами прогресивних сил. У багатьох випадках референдуми закінчувалися прийняттям далеко не найпрогресивніших законів або рішень, виступали як демократичний щит для прийняття офіційних антидемократичних акцій.

Про можливість використання референдумів в інтересах правлячих кіл, а не всього суспільства з усією очевидністю свідчить практика проведення їх на території колишніх союзних республік. Нерідко референдуми використовувалися і використовуються в сепаратистських та інших непорядних цілях. На підтвердження такої тези варто згадати референдуми часів Ш. де Голля у Франції. Так, Президент Франції Ш. де Голль у 1962 р. — за три роки до закінчення терміну своїх повноважень — ініціював референдум, предметом якого стали зміни до Конституції саме в частині переобрання Президента: главу держави пропонувалося обирати не розширеною колегією виборщиків, а шляхом всенародного голосування. Заради проведення такого референдуму Ш. де Голль навіть був вимушений розпустити національну асамблею. Однак референдум дозволив його ініціатору отримати можливість бути переобраним повторно.[13]

У числі проблем проведення референдуму можна вказати зокрема, на такі, як розуміння складності і суперечливості правотворчого та інших процесів на національному рівні, що вимагають від їх учасників спеціальних знань і підготовки; висока вартість референдумів; недостатня компетентність і поінформованість громадян в політичних та інших справах для того, щоб бути активними учасниками протікають на національному рівні процесів. Аналіз причин та факторів, що обумовлюють неоднозначне ставлення суспільства до референдуму, визначає його роль і місце в системі демократії, реальні можливості впливу інституту референдуму на конкретну політичну і соціальну середу. Крім того, він дозволяє уникнути в рівній мірі згубних для політичної теорії та практики крайнощів в оцінці значущості ролі референдумів, дає можливість зі значною часткою достовірності визначити фактори, що сприяють підвищенню ефективності референдумів в політичній системі суспільства або, навпаки, перешкоджають їх посиленню. Це має величезне не тільки теоретичне, а й практичне значення. Звідси можна відзначити, що роль референдуму може бути як позитивною, так і негативною. Це залежить насамперед від рівня правової культури суспільства, який у свою чергу залежить від економічної ситуації в країні і від якості реалізації народного суверенітету. Не можна говорити про однозначну позитивної ролі референдумів, коли низький рівень правової культури населення, коли недосконале законодавство та нестабільні економічні умови суспільства.

Висновки

1. Питання проведення референдуму, регламентуються статтями 5, 85, 106, 138, 143, 156 Конституції України та Законом України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012., у якому референдум визначається як одна з форм безпосередньої демократії в Україні, способом здійснення влади безпосередньо Українським народом, що полягає у прийнятті (затвердженні) громадянами України рішень з питань загальнодержавного значення шляхом таємного голосування (ст. 1).

Інститут референдуму закріплений законодавством не всіх держав, відсутній і єдиний підхід щодо визначення кола питань, які можуть бути винесені на референдум. Проте у будь-якому випадку на референдуми виносяться найбільш важливі питання, зокрема – затвердження конституцій, визначення зовнішньополітичного курсу держави, обмеження державного суверенітету, врегулювання засад взаємовідносин між автономними утвореннями тощо.

2. Відповідно до законодавства про референдуми існують такі їх види: всеукраїнський та місцеві референдуми; консультативні та імперативні референдуми; обов'язкові та факультативні референдуми; конституційний, законодавчий, з питань зміни території України, міжнародно-правовий та з питань довіри (недовіри) Верховній Раді України та Президенту України та інших питань, шо не суперечать ст. 74 Конституції України, всеукраїнські референдуми; дозаконодавчий та післязаконодавчий всеукраїнські референдуми; також ініціативні й імперативні та прості і складні за конструкцією питань референдуми. В основу цієї класифікації були покладені критерії території проведення, юридичної сили рішень, способу проведення, предмета, часу проведення, суб'єктів ініціювання та формули референдумів в Україні.

3. Зазвичай на референдум виносяться питання пріоритетного політичного чи конституційного значення, пов’язані із формою правління, конституцією, суверенітетом та міжнародними відносинами. При цьому, якщо рішення референдуму є факультативним, то предметне поле референдуму значно розширюється за рахунок об’єднання досить широкого кола питань, рішення щодо яких можуть прийматися народним голосуванням. Як правило, на референдуми виносяться такі питання: прийняття конституції, внесення змін до конституції;,прийняття законів або інших правових актів;,дострокове припинення або збільшення строків повноважень державних органів; питання, що стосуються міжнародних відносин, у тому числі – передачі,суверенних повноважень міжнародним організаціям;питання, що мають ключове значення для держави і суспільства

4. Процедура проведення всеукраїнського референдуму складається з послідовних і взаємозумовлених дій – підготовчої, основної та завершальної,що визначають порядок його підготовки, організації, проведення та реалізації його рішень. Рішення всеукраїнського референдуму мають вищу юридичну силу і є загальнообов'язковими для виконання. Невиконання або неналежне виконання рішень всеукраїнського референдуму тягне за собою юридичну відповідальність,передбачену чинним законодавством.

5. Можна відзначити, що роль референдуму може бути як позитивною, так і негативною. Це залежить насамперед від рівня правової культури суспільства, який у свою чергу залежить від економічної ситуації в країні і від якості реалізації народного суверенітету. Не можна говорити про однозначну позитивної ролі референдумів, коли низький рівень правової культури населення, коли недосконале законодавство та нестабільні економічні умови суспільства

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: