Загальна характеристика етапів психокорекційної роботи

У психокорекційної роботі психолога можна умовно виділити кілька взаємопов'язаних етапів. Коротко охарактеризуємо їх.

Перший етап - діагностичний, містить такі види діяльності практичного психолога: І

1) вивчення запиту;

2) первинне формулювання психологічної проблеми;

3) висунення гіпотез стосовно причини психологічної проблеми;

4) комплексна психологічна діагностика особистості;

5) визначення чинників, які пов'язані з указаною проблемою

або зумовлюють її появу;

6) формулювання психологічного діагнозу з обов'язковим ви­значенням прогнозу подальшого розвитку особистості за умо­ви своєчасної корекції та за відсутності такої}

7) розробка загальної програми психологічної корекції з ура­хуванням усіх перелічених чинників та вимог.

Другий етап — установчий, передбачає такі важливі момен­ти психокорекційної діяльності психолога:

1) формування адекватного ставлення клієнта до своєї пробле­ми, до психолога та до методів корекційного впливу. Це до­поможе клієнту уникнути як недооцінки, так і переоцінки своєї проблеми й ролі психолога в її розв'язанні.

У першому випадку клієнт не має стимулу для усунення своїх проблем.У другому — слабшає його віра в себе і свої можливості;

2) можливе переформулювання запиту, мети психологічної ко­рекції;

3) створення активної настанови особистості на психокорекційну роботу;

4) формування мотивів самопізнання та самовдосконалення, усвідомлення себе суб'єктом саморозвитку, який відповідає за свою поведінку, емоції та рішення.

Третій етап — корекційний (виконання корекційно-розвивальної програми).

Кілька зауважень щодо динаміки самого психокорекційного процесу. Психолог повинен враховувати, що динаміка психоко­рекційного процесу може бути окреслена не прямою лінією («по­ступова стабілізація, «поліпшення», «зміна» і т.д.), а скоріше ламаною. Це означає, що в кожному психокорекційному про­цесі є свої падіння і злети, уповільнення і прискорення руху, рівні ділянки (нагромадження) і сплески (якісний стрибок) і навіть регресія, погіршення стану (внутрішній опір, реакція про­тесту). Це відбувається тому, що головними в психокорекції є процеси емоційні, процеси переживань, а емоції - це, як відо­мо, динамічні психологічні утворення.

А.С.Співаковська метафорично описує психокорекційний процес як особливі «мелькання», «згустки переживань», що по­єднують усіх учасників психокорекції в єдиному емоційному полі [149].

Психолог за допомогою психокорекційних методів і такти­ки своєї поведінки (з урахуванням закономірностей групового процесу або тієї діяльності, у рамках якої проводиться психокорекційна робота), може лише створити умови для виникнення яскравих емоційно забарвлених переживань (емоційно-насиченого досвіду). І тільки самі ці індивідуально-неповторні переживання конкретної особистості створюють можливість нового бачення нею старих проблем, нового погляду на життєву ситуацію, на самого себе, на близьких людей і свої взаємини з ними, на свою діяльність.

Особистісне знання не можливо передати від однієї людини іншій, від психолога — клієнту, його можна тільки «виробити»> взяти з власного досвіду. Не може бути й еталона особистісного знання - у кожного воно своє, інше, а не більш чи менш прави­льне, краще чи гірше [с. 309].

Отже, усвідомлення й розв'язання своєї психологічної про­блеми - де результат гострих емоційних переживань, що дося­гаються в психокорекційному процесі.

Четвертий етап - оцінка ефективності психокорекції. Роз­глядаючи цей етап, зупинимося на ньому докладніше, оскільки описані вище особливості і принципи організації психокорекційного процесу створюють деякі труднощі у використанні ме­тодів оцінки його ефективності.

На думку А.С.Співаковської, одним із факторів, який утру­днює оцінку ефективності психокорекційного процесу є відсут­ність чітких норм психічного, а тим більше особистісного роз­витку, а також керування принципом «особистісного досягнен­ня» в психокорекційному процесі.

Важливо зважати й на ту обставину, що зняття симптомів дезадаптації, усунення зовнішніх проявів особистісних проблем може мати тимчасовий характер, якщо при цьому не усунуто причини, які обумовили їх появу.

Тому бажана відкладена перевірка результатів корекції (6— 7 місяців), яка б показала стійкість особистісних змін. Фактором, що посилює успішність корекціиної роботи» є пролонгованість корекційного впливу. Навіть у період після завершення корекції (період відкладеного контролю ефективності) психологу бажано підтримувати контакти з клієнтом, цікавитися його психоемо­ційним станом, особистісним самопочуттям, можливістю появи нових проблем у спілкуванні, поведінці чи розвитку.

Крім того, показник ефективності корекції може змінюва­тися залежно від того, хто її оцінює (клієнт, психолог, оточення клієнта). Так, для клієнта основним критерієм успішності участі і психокорекційному процесі може бути емоційне задоволення від занять і спілкування з психологом та зміна особистісного самопочуття в бік позитивного сприйняття себе та інших. Для психолога, який відповідає за організацію і здійснення корекційної програми, головним критерієм оцінки має бути досягнення поставлених у програмі цілей. Для осіб, оточення клієн­та, ефективність психокорекції визначатиметься ступенем задоволення їхнього запиту, мотивів, що спонукали звернутися за психологічною допомогою, а також особливістю усвідомлення ними проблеми клієнта і власних завдань, безпосередньо пов'я­заних з її розв'язанням [113].

Отже, можна виділити такі чинники, що визначають ефек­тивність психокорекції:

1. Очікування та настанови клієнта.

2. Зміст і кількість проблем клієнта.

3. Особистісна мотивованість і активність особистості, її відпо­відальність за зміни. Перехід корекції в самокорекцію.

4. Очікування психолога, який здійснює психологічну корек­цію.

5. Професійний та особистісний досвід психолога.

6. Глибина опрацювання проблеми, усвідомлення або усунен­ня причин, які зумовили її виникнення.

7. Пролонгованість психокорекційного впливу. Емоційний кон­такт і підтримка психологом клієнта.

Розглядаючи питання про методи оцінки ефективності пси­хокорекції, психологи дійшли висновку, що процес оцінювання має бути двобічним: з використанням методу суб'єктивного зві­ту (фіксація особистісних змін, які суб'єктивно відчуває клі­єнт) і об'єктивно-експериментальних методів (об'єктивна реєст­рація параметрів, що характеризують зміни в різних модально­стях психологічної реальності людини).

Найбільш виправданою слід вважати оцінку ефективності психологічної корекції за результатами діагностики причинних факторів, що лежать в основі тих чи інших явищ, які підляга­ють корекції. Причому для обліку ефективності психокорекції повторну діагностику необхідно проводити за допомогою тих же психодіагностичних методів, якими досліджувалися причинні фактори до і після проведення корекції.

Суб'єктивний звіт із позиції наукового підходу вважається менш точним діагностичним критерієм. Однак саме він найбі­льше відповідає меті психокорекційного процесу. Адже учасни­ки психокорекції звернулися за допомогою до психолога у зв'я­зку з певними, проблемними для них переживаннями, форма­ми взаємин, конфліктами тощо. І якщо після завершення психокорекції її учасники говорять, що в їхньому житті відбу­лися позитивні зрушення, що змінилося ставлення до себе, до оточуючих чи життєвої ситуації - це означає, що психокоре­кція була ефективною.

На цій підставі суб'єктивний звіт можна вважати специфіч­ним критерієм ефективності психокорекції, та обов'язково ви­користовувати його як найбільш природний і простий шлях оці­нки ефективності.

Отже, при оцінці ефективності психологічної корекції доці­льно враховувати як об'єктивні (результати контрольного до­слідження), так і суб'єктивні показники.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: