Моральні виміри особистості і суспільства

Термін «етика» походить від давньогрецького слова «ethos» («етос»), що означало звичне місце проживання, людське жит­ло, пташине гніздо тощо. Пізніше воно стало означати стійку природу якогось явища, звичай, характер. Така зміна смислу повчальна: вона виявляє зв'язок між колом спілкування люди­ни та її характером. Арістотель називав «етичними» особливий клас людських якостей, властивості характеру, темпераменту. В IV ст. н.е. в латинській мові з'являється термін «moralitas» (мо­раль), що є прямим аналогом грецького терміну «етика».

Мораль, починаючи з грецької античності, тлумачилась як міра панування людини над самою собою, показник того, на­скільки людина відповідальна за себе, за те, що вона робить. Якщо в людині виділяти тіло, дуiу і розум (дух), то мораль е якісною характеристикою душі. Мораль нерідко тлумачиться як зваженість, вона ближче до аскетичності, здатності людини обмежити себе, накласти в разі необхідності заборону на свої природні бажання. В усі часи, у всіх народів мораль асоціюва­лась зі стриманістю відносно афектів.

Тлумачення моральної досконалості (доброчинності) особи­стості як таких взаємовідносин розумного і нерозумного першопочатків в індивіді, коли перше панує над другим, показує, що мораль е суто людською якістю. Як міра розумностілюди­ни, мораль є також мірою її людяності.

Розумна поведінка є морально досконалою тоді, коли вона спрямована на досконалу мету, - мету, котра вважається безу­мовною (абсолютною), визнається вищим благом. Націленість розуму на вище благо виявляється в добрій волі, яка має самоцінне значення, бо ніколи не може обернутися проти самої себе. Всі інші блага, чи то тілесні (здоров'я, сила), зовнішні (багатство, пошана), душевні (рішучість, самовладання), розумові (па­м'ять, кмітливість), якими б важливими вони не були для лю­дини, самі по собі без доброї волі можуть бути використані для порочних цілей, Тільки добра воля є абсолютно цінною. Отже, моральний вимір людини пов'язаний з її розумністю, її ро­зумність пов'язана з орієнтацією на вище благо, яка в свою чер­гу пов'язана з доброю волею. Розум виступає основою моралі в якості моральний розум.

В практиці масової поведінки, в процесі взаємного спілку­вання людей формуються вимоги моральності, що відобража­ють життєво-практичний та історичний досвід людства. Мо­раль - це форма громадянської свідомості і вид громадянських відносин, спрямованих на утвердження самоцінності особис­тості, рівноправності всіх людей в їх прагненні до щасливого та гідного життя. В моралі оцінюються не тільки практичні дії людей, але й їх мотиви, бажання і намагання. Мораль належить до основної сфери нормативного регулювання дій людини, та­ких, як право, звичаї, традиції тощо.

Мораль як вольове ставлення є сфера вчинків, практично-діяльнісних позицій людини. А вчинки об'єктивують внутрішні мотиви та задуми індивіда, ставлять його в певні відносини з іншими людьми. Ключове питання для розуміння моралі поля­гає у наступному: як моральна досконалість людини пов'язана з характером її стосунків з іншими людьми?

Мораль характеризує людину з точки зору її здатностей жити в людському співтоваристві. Мораль - це така націленість людей одного на одного, що існує за умов конкретних багатоп­ланових відносин між ними і робить можливими самі ці відно­сини. Мораль окреслює внутрішні смислові межі людської діяль­ності, що задаються самою людиною. Вона дозволяє і зобов'язує людину розглядати своє власне життя і оточуючу дійсність так, якби вони залежали від її вибору. Слід підкреслити, що мораль не тотожня вищому смислу, останній меті існування людини і суспільства, її призначення інше - поєднати особистісний смисл з вищим сенсом, націлити людину на вищу мету. Завдя­ки вірі в існування вищої цілі, через мораль життя людини і суспільства набуває цілісності, внутрішньої осмисленості. Вірніше: цілісність, внутрішня осмисленість життя і є мораль. Як ціннісний базис, основа людського співжиття мораль має дві особливості: по-перше, вона неможлива без свободи волі, бо розумна людська воля знаходить мораль в собі, але не може нізвідки вивести, ні з природи, ні з суспільства; по-друге, вона має загальну форму, розповсюджується на всіх людей. Ці дві ха­рактеристики нерозривно пов'язані між собою. Єдність свободи волі і загальності (об'єктивності, загальнозначущості, необхід­ності) є характерною особливістю моралі. Мораль існує у формі закона, не припускає виключень, але це - такий закон, що вста­новлюється самою особистістю, її свободною волею. Мораль втілює єдність індивідуального, особистого і загального, об'єктив­ного. Вона являє собою автономію волі, її законодавство.

Для того, щоб випробувати якусь норму на загальність і тим самим з'ясувати, чи може вона дійсно вважатись моральною, людина повинна відповісти собі на питання, чи санкціонувала б вона цю норму, якби вона практикувалась іншими людьми відносно неї самої. Такий механізм виявлення загальності доз­волив сформулювати золоте правило моралі, що вимагає від людини в її стосунках з іншими керуватися такими нормами, які можна було б повернути на саму себе («Не чини відносно інших того, як ти не бажав би, щоб чинили відносно тебе»).

Підсумовуючи все сказане, мораль можна стисло визна­чити як: 1) панування розуму над афектами; 2) прагнення до вищого блага; 3) добру волю, безкорисливість мотивів; 4) здатність проживати у людській спільноті; 5) людяність або суспільну (людську) форму відносин між людьми; 6) автономію волі; 7) взаємність відносин, що презентується золотим прави­лом моралі.

З такого розуміння моралі витікає ряд особливостей як дієвого фактора життєдіяльності людини і суспільства.

По-перше, вона виступає як практична діяльна свідомість. В моралі ідеальне та реальне співпадають, утворюють єдине ціле. Як ідеальне мораль виступає реальним початком свідомого жит­тя людини, адже неможливо жити без розуміння мети життя.

По-друге, мораль охоплює всю різноманітність людського буття, вона повсюдна, адже не замкнена на якійсь особливій сфері (наприклад, трудових відносинах, сексуальній поведінці, екстремальних ситуаціях тощо); мораль існує всюди, де діє людина як вільна розумна істота.

По-третє, мораль - це не стан, це вектор свідомого життя В такому розумінні мораль ніколи не може здійснитися у повній мірі, головне - це неперервність зусиль з її здійснення. Тому мо­раль існує в формі обов'язку, оскільки ні в якій іншій формі вона не може набути реальності як мета, на яку націлена мораль.

У четверте, мораль - це не конкретна вимога або їх су­купність. Оскільки життя конкретної людини розглядається в перспективі нескінченного удосконалення, то моральні вимоги можуть тільки фіксувати недосконалість людини, її віддаленість від мети. Моральні вимоги, що претендують на абсолютність, можуть бути для конкретної людини, у конкретних умовах навіть негативними, виступаючи у вигляді заборон.

Людська особистість - більше за те, що вона робить. Вона самоцінна, це морально відповідальна істота, яка має самоцінне значення і гідна поваги. Прямою протилежністю моралі є на­сильство. Діяти морально - це значить діяти за згодою тих, кого ці дії стосуються; здійснювати насильство - значить здійсню­вати дії, що неприпустимі для тих, проти кого вони спрямовані. Ненасильство - це принципове утримання від того, щоб стави­ти свою волю вище волі іншого. Заборона насильства - перша і основна моральна вимога.

Етика як наука про мораль досліджує систему моральних цінностей, виявляючи фундаментальні, граничні засади справед­ливих, розумних та осмислених дій в сумісному житті людей.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: