Термінологічний словник. Авітамінози — хвороби, які виникають у результаті відсутності в їжі певного вітаміну або порушення його засвоєння.

Авітамінози — хвороби, які виникають у результаті відсутності в їжі певного вітаміну або порушення його засвоєння.

Аглікогеноз — спадкове захворювання, пов'язане з відсутністю ферменту глікогенсинтетази. У печінці зовсім немає глікогену. Часто виникають, особливо зранку, різко виражені гіпоглікемія з корчами, кетонемія, блювання, порушення розумового розвитку.

Адаптація — пристосування до умов оточуючого середовища шляхом зміни рівня функціонування окремих систем і відповідного напруження регуляторних механізмів.

Адаптивні (індуцибельні) ферменти з'являються в організмі в результаті пристосування до надзвичайних умов. Вони виникають під дією певних речовин-індукторів.

Аденілатциклаза — фермент, який локалізується в плазматичній мембрані клітини, містить регуляторну субодиницю на зовнішній мембрані й каталітичну субодиницю на внутрішній поверхні цієї мембрани. Взаємодія регуляторної субодиниці з відповідним гормоном стимулює або пригнічує активність каталітичної субодиниці, яка перетворює АТФ у ц-АМФ.

Аденозин-3'-5'-монофосфат циклічний (цАМФ) — універсальний передавач дії окремих гормонів на внутрішньоклітинні процеси. Утворюється в клітині з АТФ під дією гормонів.

Аденозинтрифосфорна кислота (АТФ) — основна високоенергетична сполука, яка складається з аденіна, рибози і трьох залишків фосфорної кислоти. При гідролізі кожного макроергічного зв'язку звільняється 7—10 ккал енергії на 1 моль, яка використовується при скороченні м'язів і в інших процесах.

Адреналін — гормон мозкової частини надниркових залоз. Він належить до групи біогенних моноамінів.

Адренокортикотропний гормон (АКТГ) — гормон пептидної природи, який продукується базофільними клітинами передньої частки гіпофіза, стимулює функцію кіркової тканини надниркових залоз.

Азотисті основи — пуринові і піримідинові, входять до складу нуклеотидів і нуклеїнових кислот.

Азотовий баланс — співвідношення між кількістю азотвмісних речовин, які надходять в організм і виділяються із сечею, калом та потом. Буває позитивним, негативним і нульовим (або азотова рівновага). Азотова рівновага — стан, при якому кількість азоту, що надходить і виводиться, однакова.

Активатори — речовини, які підвищують активність ферментів або переводять ферменти з неактивного стану в активний.

Активна реакція середовища – реакція середовища, яка визначається концентрацією водневих іонів Н⁺ або гідроксильних іонів ОН^-. Швидкість і напрямок біохімічних процесів, що лежать в основі життєдіяльності організму, залежать від активної реакції середовища. Вона визначається водневим показником (рН).

Активний транспорт — перенесення речовин через мембрани проти градієнта концентрації, тобто від низької концентрації речовин до вищої. Він потребує затрати енергії у формі АТФ або електрохімічного потенціалу деяких іонів (наприклад, іонів водню, натрію).

Активний центр ферменту — частина молекули ферментативного білка, яка з'єднується із субстратом і від якої залежать каталітичні властивості молекули. Він формується з функціональних груп, які містяться в різних частинах поліпептидного ланцюга, при утворенні нативної структури ферментного білка.

Актин — скорочувальний білок м'язової тканини, знаходиться в тонких нитках міофібрил.

Алактатний кисневий борг — частина кисню, яка витрачається на відновлення витраченого при роботі креатинфосфату.

Алкалоз — форма порушення кислотно-лужної рівноваги, що характеризується зміною співвідношення між аніонами кислот і катіонами основ крові в бік збільшення катіонів. Розрізняють алкалоз газовий, або дихальний (респіраторний), зумовлений підвищеною елімінацією вуглекислоти, алкалоз обмінний (метаболічний), пов'язаний із порушенням обміну "нелетких" кислот і основ.

Алкалоз компенсований — порушення кислотно-лужної рівноваги, при якому рН не виходить за межі максимального значення фізіологічної норми (7,45).

Алостеричний центр ферменту — ділянка молекули ферменту, яка в результаті приєднання до неї низькомолекулярної сполуки зумовлює зміну просторової (третинної, а іноді й четвертинної) структури ферменту.

Альдостерон — гормон кори надниркових залоз з групи кортикостероїдів. Регулює мінеральний обмін в організмі. Основний мінералокортикоїд.

Амілази — ферменти, які розщеплюють полісахариди їжі (крохмаль) і глікоген в процесі травлення.

Амінокислоти — органічні кислоти, які містять аміногрупу (—NН₂). Основний структурний компонент білків.

Амінокислоти замінні — кислоти, які можуть синтезуватися в організмі людини.

Амінокислоти незамінні — кислоти, які не синтезуються в тканинах організму: валін, гістидин, лейцин, ізолейцин, лізин, метіонін, треонін, фенілаланін.

Амфотерність — здатність хімічної сполуки проявляти і кислотні, і основні властивості залежно від природи компонента, який реагує з нею. Амфотерністю зумовлена здатність білків крові виконувати буферні функції.

Анаболізм — сукупність біохімічних реакцій, спрямованих на утворення й оновлення структурних елементів і тканин за рахунок синтезу складних молекул із простих. Анаболічні процеси відбуваються за рахунок енергії катаболічних процесів.

Анаболіки — хімічні речовини, часто гормональної природи, які стимулюють синтез білка в тканинах організму і збільшують м'язову масу, прискорюючи відновлення організму.

Анаболічні стероїди — речовини стероїдної природи, які стимулюють процеси біосинтезу білка і зростання м'язової маси подібно до гормону тестостерону.

Анаеробне окиснення вуглеводів (гліколіз або глікогеноліз) — розщеплювання глюкози, глікогену в тканинах організму без участі О₂ до молочної кислоти і АТФ.

Анаеробний обмін — процес розпаду поживних речовин, який протікає в клітинах організму без участі кисню (О₂).

Ангіотензин — білок, що підвищує судинний тонус і артеріальний тиск. Він утворюється з бета-2-глобулінів під впливом ферменту нирок реніну у формі неактивного ангіотензину І.

Андрогени — чоловічі статеві гормони.

Анемія серпоподібноклітинна — спадкове захворювання, при якому в організмі синтезується аномальний гемоглобін (HbS).

Антивітаміни — речовини, близькі за своєю хімічною природою і структурою до відповідних вітамінів, але не мають їхніх властивостей. Вони конкурують з вітамінами в побудові відповідних ферментів. У результаті утворюється неактивний фермент, порушується обмін речовин.

Антидіуретичний гормон — гормон, який секретується супраоптичними та паравентрикулярними ядрами гіпоталамуса. Він депонується в задній частині гіпофіза, має виражену антидіуретичну дію.

Антиметаболіти — речовини, які за хімічною будовою близькі до природних сполук (метаболітів), можуть заміщувати їх у біохімічних реакціях. Але антиметаболіти не можуть забезпечити нормальний перебіг реакцій, що зумовлює зміну процесів обміну речовин.

Антиоксиданти — речовини, які гальмують реакції перекисного окиснення мембранних ліпідів. Використовуються в практиці спорту і клініці для запобігання накопиченню токсичних перекисів водню в тканинах.

Анурія — повна відсутність виділення сечі.

Апофермент — білкова частина складного ферменту. Він відповідає за специфічнсть дії ферменту.

Асиміляція (анаболізм) — засвоєння необхідних для організму речовин і синтез специфічних для організму сполук. Протікає з поглинанням енергії.

АТФаза — фермент, що гідролізує АТФ до АДФ і фосфату. Його дія супроводжується затратою енергії. Від його активності в міозині скелетних м'язів залежать швидкісні якості людини.

АТФ-синтетаза — ферментний комплекс, що синтезує АТФ до АДФ і фосфату під час окисного фосфорилювання на внутрішній мембрані мітохондрій.

Ацетил-КоА — активна форма оцтової кислоти (СН3—СО—КоА), інтегратор внутрішньоклітинного обміну вуглеводів, жирів і білків.

Ацетилхолін — складний ефір холіна і оцтової кислоти, який утворюється в нервових закінченнях під дією ферменту холінацетилази. Є хімічним передавачем парасимпатичної нервової системи.

Ацидоз — стан організму, при якому настає розлад кислотно-лужної рівноваги. Він характеризується підвищенням концентрації водневих іонів. Виникає при напруженій м'язовій роботі, призводить до розвитку стомлення.

Ацидурія — збільшене виділення кислих продуктів із сечею.

Аеробне окиснення вуглеводів — окиснення молекули глюкози в тканинах організму за участю кисню до кінцевих продуктів обміну з утворенням 38 молекул АТФ.

Аеробний обмін (клітинне дихання) — процес розпаду і окиснення поживних речовин за участю кисню, який протікає в мітохондріях з утворенням АТФ.

Бері-бері (авітаміноз В₁, аліментарний поліневрит) — захворювання, яке є результатом відсутності вітаміну В₁ в їжі або порушення його засвоєння в організмі.

Білірубін непрямий (вільний) — продукт розпаду гемоглобіну. Він утворюється в клітинах ретикулоендотеліальної системи. Це нерозчинна, токсична кислота. Прямої реакції з діазореактивом не дає. У нормі в крові міститься 1,7-17,1 мкмоль/л білірубіну непрямого.

Білірубінурія — поява білірубіну в сечі. Виділення прямого білірубіну є характерною ознакою паренхіматозної й обтураційної жовтяниць. Цей показник використовують для диференціації жовтяниць.

Білок — полімер, побудований з амінокислот, сполучених пептидними зв'язками. Він має високу молекулярну масу і складну структуру.

Білки глобулярні — білки, які мають округлу або еліпсоподібну форму, — глобулу.

Білки повноцінні — білки їжі, які містять всі незалежні амінокислоти.

Білки фібрилярні — білки, які мають ниткоподібну форму (м'язовий білок міозин, білок сухожиль колаген і ін.).

Білковий мінімум — найменша кількість білків їжі, яка заповнює витрачені білки організму.

Біоенергетика (біологічна енергетика) — галузь науки, що досліджує механізми перетворення енергії в процесах життєдіяльності організмів. Вона вивчає джерела енергії, взаємоперетворення різних видів енергії в організмі, регуляцію енергетичних процесів, механізми синтезу АТФ.

Бета-блокатори (β-блокатори) — речовини, які блокують передачу нервових імпульсів через синапс. Володіють здатністю підвищувати працездатність.

Бета-окиснення (β-окиснення) — розпад жирних кислот на двовуглеродні залишки оцтової кислоти — ацетил-КоА, які далі окиснюються в циклі лимонної кислоти.

Біологічна хімія — розділ біології, який вивчає хімічний склад, властивості молекул живих організмів і перетворення речовин в процесі життєдіяльності.

Біологічне окиснення — процес ферментативного перенесення водню (електронів і протонів) від речовини (акцептора), яка окиснюється, на іншу речовину (донор), який супроводжується звільненням енергії.

Біосинтез білка — процес утворення нових молекул білка, протікає на рибосомах за участю нуклеїнових кислот в два основні етапи: транскрипція — синтез в ядрі інформаційної РНК на ДНК як матриці; трансляція — переклад інформації, закодованої в молекулі іРНК, в послідовність амінокислотних залишків в молекулі білка (синтез білка на рибосомах).

Буфер — система, здатна протидіяти зміні рН. Він складається з поєднаної кислотно-основної пари, в якій відношення акцептора до донора протонів дорівнює приблизно 1.

Буферна ємність — величина, яка характеризує здатність буферної системи зв'язувати Н⁺ або ОН^- і утримувати постійність рН середовища. При тренуванні збільшується.

Буферна система — суміш слабких кислот або основ з їх солями і білків, здатна зв'язувати надлишок іонів Н⁺ і гидроксила ОН^-, підтримувати постійність рН середовища.

Вазопресин — гормон нейросекреторних клітин супраоптичних та паравентрикулярних ядер гіпоталамуса, має антидіуретичну дію, підвищує артеріальний тиск за рахунок звуження судин. Регулює виділення з організму води, іонів Na, К. Має антидіуретичну дію.

Вірилізм — прояв гіперфункції кори надниркових залоз. Він виникає в молодих жінок, рідко — у хлопчиків та юнаків. У дівчат розвиваються ознаки, характерні для чоловічої статі. У хлопців вірилізм проявляється передчасним статевим дозріванням.

Вітаміни — регулятори обміну речовин, не синтезуються в організмі людини, поступають в організм з їжею.

Внутрішньоклітинне травлення – розщеплення (деполімеризація) речовин ферментами, які є в органоїдах клітини (переважно лізосомальними гідролазами — своєрідним травним апаратом клітини).

Вода гідратаційна — вода, пов'язана з іонами або молекулами речовин.

Вода імобілізована — вода, яка міститься між молекулами внутрішньоклітинних білків і у складі клітинних мембран.

Вода вільна — вода, яка входить до складу біологічних рідин.

Вода ендогенна — вода, яка утворюється в організмі при окисненні органічних речовин.

Водневий показник (рН) — показник активної реакції середовища, дорівнює негативному десятковому логарифму концентрації іонів водню в даному розчині: рН = lg[Н⁺].

Водний баланс — різниця між кількістю води, що надходить в організм і кількістю води, що виводиться з організму за добу. Розрізняють нульовий, позитивний і негативний баланси.

Волокна, які швидко скорочуються — тип м'язового волокна, для якого характерні анаеробні процеси енергоутворення і велика швидкість скорочення.

Відновне амінування амінокислот — утворення в клітинах організму амінокислот з кетокислот.

Всмоктування — проникнення в кров або лімфу з кишечника різних речовин (через епітелій ворсинок). Механізми всмоктування окремих харчових компонентів різні.

Гаммааміномасляна кислота (ГАМК) — утворюється в тканинах головного мозку при декарбоксилюванні глутамінової кислоти, є фактором гальмування діяльності ЦНС; у ЦНС бере участь в енергетичних процесах, підвищує окиснення глюкози; у клініці використовується як лікарський препарат.

Гаптоглобін — білок альфа-2-глобулінової фракції, глікопротеїн. Утворює з гемоглобіном крові комплексну сполуку, що має пероксидазну активність.

Гем — небілкова частина гемоглобіну, міоглобіну і інших білків, що надає їм червоний колір; є комплексом протопорфірину з двовалентним залізом.

Гематурія — поява в сечі формених елементів крові й оксигемоглобіну.

Гемоглобін (Нb) — складний білок еритроцитів крові, який складається з небілкової частини, — гема і білкової частини — глобіну; виконує транспортну функцію (доставку О₂ з легенів в тканини і СО₂ — від тканин до легень), а також буферну дію. Киснева ємність крові залежить від вмісту гемоглобіну.

Гемоглобінопатії — група захворювань, зумовлених порушеннями в будові глобіну, появою аномальних типів гемоглобіну (S, С, F, D, Н тощо). Захворювання мають спадковий характер.

Гемоглобінурія — поява в сечі гемоглобіну і метгемоглобіну. Причиною є гемоліз еритроцитів із подальшою гемоглобінемією.

Гемоліз — розрив мембран еритроцитів крові і вихід з них гемоглобіну в плазму.

Гемофілія — спадкове захворювання, зумовлене відсутністю певного фактора згортання крові. Частіше виникає гемофілія А. Хворіють нащадки чоловічого роду.

Гетерохронність відновлення — різночасність відновлення речовин, витрачених в процесі м'язового скорочення.

Гідратація — процес приєднання молекул води до молекул, іонів розчиненої речовини або колоїдних часток, що відбувається в біологічних системах.

Гідрогенізація жиру — реакція взаємодії рідкого жиру з воднем, при якій утворюється твердий жир.

Гідроксильний радикал (-ОН) утворюється при відновленні пероксиду водню супероксиданіоном: Н₂О₂ + О₂^- → ОН ^∙ + ОН^- + О₂. Він характеризується високою активністю і коротким періодом існування.

Гідроліз — процес розщеплення речовин із приєднанням води в місці розриву міжмолекулярних зв'язків. Перебігає за схемою: АВ + Н-ОН → АН + В-ОН і каталізується гідролазами

Гіпервітамінози — стан, викликаний надлишком спожитого або введеного того чи іншого вітаміну.

Гіперволемія — затримка води в кров'яному руслі. До цього призводить здебільшого підвищення вмісту білків і натрію в плазмі.

Гіпергідратація — підвищений вміст води в тканинах. Вона виникає внаслідок зменшення кількості альбумінів і натрію в крові при захворюваннях печінки, нирок, білковому голодуванні.

Гіперглікемія — підвищення рівня цукру в крові (вище 8 ммоль•л^-1). Норма — 3,3-5,5 ммоль/л.

Гіпоглікемія — понижений вміст глюкози в крові (нижче 3 ммоль•л^-1).

Гіперкапнія — підвищений вміст вуглекислого газу в артеріальній крові й тканинах організму.

Гіповітамінози — синдроми, які виникають при недостатньому надходженні в організм вітамінів. Вони можуть бути екзогенними та ендогенними.

Гіпоксія — киснева недостатність, кисневе голодування. Цей стан виникає при недостатньому надходженні в тканини організму кисню або порушенні його використання в процесі біологічного окиснення.

Гіпоталамічні нейрогормони (релізинг-фактори, релізинг-гормони) — група гормонів пептидної природи, які виділяються гіпоталамусом у портальні судини аденогіпофіза і стимулюють або пригнічують виділення троп-них гормонів гіпофіза.

Гіпотонічний розчин — один з двох розчинів, осмотичний тиск у якого нижчий, оскільки концентрація його менша.

Гіпоферментемія — зниження активності постійно наявних у крові ферментів. Вона пов'язана із спадковістю, токсичними й аліментарними ферментопатіями.

Гістамін — біологічно активна речовина, яка утворюється з гістидину шляхом декарбоксилювання. Міститься майже у всіх органах і тканинах. Він сприяє секреції пепсину і соляної кислоти, розширює судини, знижує артеріальний тиск та є медіатором алергічних реакцій.

Гормони — речовини органічної природи, що утворюються в залозистих клітинах, виділяються в кров або лімфу і регулюють обмін речовин та розвиток організму.

Глікемічна крива — графічне зображення результатів дослідження толерантності до глюкози після цукрового навантаження. її використовують для діагностики цукрового діабету, мікседеми, гіперінсулінізму тощо.

Глікоген, або тваринний крохмаль (С₆Н₁₀О₅)п — основний полісахарид організму, який відкладається в печінці і скелетних м'язах, є основним енергетичним резервом вуглеводів.

Гліконеогенез — біосинтез глікогену. Він здійснюється у всіх клітинах організму, особливо енергійно перебігає в печінці і скелетних м'язах. Синтез глікогену починається з глюкози.

Глікогеноліз — розпад глікогену з подальшим вивільненням енергії, який відбувається шляхом гідролізу і фосфоролізу (анаеробне окиснення вуглеводів).

Гліколіз — складний ферментативний процес перетворення глюкози, який перебігає у тканинах тварин і людини без споживання кисню, до молочної кислоти й АТФ.

Гліцерин — трьохатомний спирт, один з продуктів гідролізу жиру.

Глюкоза (С₆Н₁₂О₆) — основний моносахарид організму; структурний компонент складних вуглеводів, який використовується як енергетичний субстрат.

Глюкозурія — поява глюкози в сечі.

Глюконеогенез — синтез глюкози з невуглеводних джерел. Головним місцем новоутворення є печінка, меншою мірою — нирки, слизова кишок.

Глюкокортикоїдні гормони – гормони кори надниркових залоз, які діють на вуглеводний та білковий обмін при менш вираженому впливі на водно-сольовий обмін.

Гонадотропні гормони — біологічно активні речовини, які виділяються передньою частиною гіпофіза, стимулюють функції статевих залоз.

Гомеостаз — постійність складу внутрішнього середовища організму, відносна стабільність біохімічних показників метаболізму.

Гормони — біологічно активні органічні сполуки, які синтезуються в залозах внутрішньої секреції і регулюють обмін речовин і функції організму.

Гормони (тканинні) — біологічно активні речовини, які виробляються в деяких тканинах і мають регуляторну дію.

Дегідрогенази — ферменти, які каталізують реакції біологічного окиснення поживних речовин, тобто відщеплювання і передачу протону водню (Н^-) від речовини, яка окиснюється, на речовину, яка відновлюється.

Дегідрогенізація — реакція відщеплювання водню від молекул органічних сполук.

Дезамінування — процес відщеплення аміногрупи (NH₂-гpyпa) від органічних сполук (амінокислот, амінів, амінопуринів, амінопіримідинів, їх нуклеотидів і нуклеозидів), що супроводжується заміщенням NH₂-групи якоюсь іншою.

Дезоксирибонуклеїнова кислота (ДНК) — тип нуклеїнової кислоти, яка зберігає і передає спадкову інформацію організму, в першу чергу про структуру білків.

Декарбоксилювання — реакція відщеплювання карбоксильної групи органічних кислот, яка призводить до утворення нових речовин в тканинах організму і СО₂.

Денатурація — порушення вищих рівнів організації білкових молекул із збереженням первинної структури.

Депонування вуглеводів — відкладення в печінці і скелетних м'язах глюкози у вигляді глікогену, який є основним енергетичним запасом вуглеводів в організмі.

Дисахариди (С₁₂Н₂₂О₁₁) — вуглеводи, які складаються з двох молекул моносахаридів. Основні представники — сахароза, лактоза, мальтоза.

Дисиміляція (катаболізм) — сукупність біохімічних реакцій, які забезпечують розпад речовин, отримання з них енергії і виділення продуктів розпаду в зовнішнє середовище.

Дисоціація — розпад молекул на іони або іонізація атомних груп в органічних речовинах.

Дихальний ланцюг — сукупність проміжних переносників (ферменти і неферментні компоненти) електронів і протонів у процесі тканинного дихання до О₂.

Дифузія — мимовільне переміщення молекул розчиненої речовини з області підвищеної концентрації в область зниженої його концентрації. Впливає на швидкість хімічних реакцій і функції систем організму. Особливим видом дифузії є осмос.

Дихальний ланцюг — строго впорядкована система окисно-відновних ферментів і передавачів на внутрішніх мембранах мітохондрій, на якій закінчується процес біологічного окиснення речовин за участю кисню. Енергія, яка виділяється при окисненні речовин, акумулюється в молекулах АТФ або розсіюється у вигляді тепла.

Дихальний коефіцієнт — відношення виділеного за певний проміжок часу об'єму вуглекислого газу до поглинутого кисню (СО₂/О₂). При окисненні вуглеводів дихальний коефіцієнт дорівнює 1,0; жирів — 0,7; білків — 0,8.

Ендоплазматичний ретикулум – внутрішня клітинна сітка, яка являє собою сукупність канальців і цистерн, що пронизують цитоплазму клітини. При виділенні ендоплазматичної сітки фрагменти її утворюють часточки, які нагадують міхурці — мікросоми. Канальці побудовані з мембран, до зовнішнього боку яких кріпляться рибосоми.

Емульгатори — речовини, які знижують поверхневе натягнення жирових частинок, що призводить до дроблення їх на дрібніші і утворенню жирової суспензії. До них відносяться солі жирних кислот, мила, сода, луги і інш.; у організмі — жовчні кислоти.

Енергія активації — додаткова кількість енергії, якою повинні володіти молекули для того, щоб їх зіткнення призвело до взаємодії і утворення нової речовини.

Ергогенні засоби — дозволені і заборонені засоби стимуляції працездатності і відновних процесів, формування адаптаційних систем організму і, що саме головне, підвищення спортивних результатів.

Естрогени — жіночі статеві гормони, стероїди. Синтезуються в яєчниках, плаценті, в невеликій кількості — в сім'яниках і корі надниркових залоз. Регулюють обмін вуглеводів, білків і пуринових сполук. Активують ферменти аеробного окиснення в циклі Кребса, стимулюють окиснення жирних кислот.

Ефектори — речовини, що керують активністю ферментів. Ізостеричні ефектори діють на активні центри, алостеричні — на алостеричні центри ферментів, активуючи або пригнічуючи їх дію шляхом зміни конфігурації.

Ізоферменти — це ферменти, утворені з двох або більше одиниць, поєднаних у різних пропорціях. Вони мають декілька подібних, але не однакових, молекулярних форм. Наприклад, лактатдегідрогеназа складається з двох субодиниць (Н і М), які, з'єднуючись у різних пропорціях, зумовлюють п'ять множинних форм ферменту (ЛДГ₁, ЛДГ₂, ЛДГ₃, ЛДГ₄, ЛДГ₅).

Імуноглобуліни — гетерогенні фракції білків сироватки крові з властивостями антитіл. Найбільш вивчені імуноглобуліни М, A, D, Е.

Інгібітори — речовини різноманітної хімічної природи, які гальмують або повністю пригнічують хімічні, фізико-хімічні та біологічні процеси.

Інгібітори дихання — речовини, які блокують транспорт електронів по дихальному ланцюгу.

Інгібітори фосфорилювання – речовини, що діють на АТФ-синтетазу, перешкоджаючи використанню протонного потенціалу для синтезу АТФ, наприклад, антибіотик олігоміцин.

Жовчні кислоти — органічні сполуки, які утворюються в печінці з холестерину, виділяються в кишечник з жовчю; необхідні для перетравлення ліпідів їжі. Беруть участь в процесах емульгування жирів, активації підшлункової ліпази і всмоктуванні жирних кислот в тонкому кишечнику.

Жир структурний — входить до складу протоплазми і структурних утворень клітин. Не використовується для енергетичних потреб.

Жирні кислоти — структурний компонент жирів; відрізняються один від одного довжиною вуглецевого ланцюга, ступенем насиченості, структурною конформацією і ін. У організмі людини відіграють енергетичну роль.

Жирова інфільтрація печінки — накопичення надлишку жиру в клітинах печінки, що різко послаблює її функціональну діяльність.

Жири нейтральні (тригліцериди) — ліпіди, які не розчиняються в воді, утворені високомолекулярними жирними кислотами і трьохатомним спиртом гліцерином. Депонуються в жировій тканині організму і представляють резервний жир, який використовується як енергетичний субстрат.

Інсулін — гормон, який синтезується β-клітинами підшлункової залози і регулює вуглеводний обмін шляхом посилення проникнення глюкози в тканини, що призводить до зниження концентрації її в крові, а також обмін жирів і білків. При недостатньому синтезі інсуліну розвивається захворювання «цукровий діабет».

Інтерферон — специфічний білок, який синтезується в лейкоцитах крові і виконує захисну функцію. Використовують для профілактики і лікування гострих респіраторних захворювань.

Іонний зв'язок — хімічний зв'язок, утворений шляхом електростатичного тяжіння протилежно заряджених іонів: К⁺ + Сl^- = КСl.

Кальцитонін — пептидний гормон, який утворюється в щитовидній залозі.

Карбоксиангідраза — фермент, який каталізує синтез і розщеплювання вугільної кислоти в крові, бере участь у видаленні вуглекислого газу з легенів.

Карбоксильна група — функціональна група органічних карбонових кислот.

Каскадні механізми регуляції – активація ферментативних процесів за допомогою низки посередників (підсилювачів). Такі механізми властиві процесу згортання крові, мобілізації і синтезу глікогену, мобілізації резервних ліпідів тощо. Незважаючи на багатоступеневість процесів, результату можна досягти досить швидко.

Катаболізм — сукупність реакцій, які супроводжують розпад складних органічних сполук їжі й речовин клітини.

Каталаза — фермент, що каталізує реакцію розщеплювання пероксида водню (Н₂О₂) в тканинах організму, який утворюється при окисненні органічних речовин; Н₂О₂ — шкідлива речовина, дія каталази направлена на знешкодження його в тканинах: 2Н₂О₂ = О₂ + 2Н₂О.

Каталізатори — речовини, які змінюють швидкість хімічної реакції, але самі при цьому залишаються без змін. Біологічні каталізатори називаються ферментами.

Катепсини — група тканинних внутрішньоклітинних ферментів — (ендопептидаз), які розщеплюють у білках і пептидах пептидні зв'язки. Вони містяться переважно в ліпосомах, але їх виявляють і в гіалоплазмі, мітохондріях, ендоплазматичному ретикулумі. Лізосомальні катепсини найактивніші в кислому середовищі.

Катехоламіни — групи медіаторів і гормонів, які належать до біогенних амінів, що утворюються з фенілаланіну і тирозину. Головними представниками є адреналін і норадреналін.

Кетоз — вид ацидозу, викликаний збільшенням у крові кетонових тіл (ацетону, ацетооцтової і бета-оксимасляної кислот). Спостерігається при тривалому голодуванні, фізичній роботі і захворюванні цукровим діабетом.

Кетонові тіла (ацетонові тіла) — продукти інтенсивного розпаду і окиснення ліпідоз і жирних кислот: гідроксимасляна кислота, ацетооцтова кислота, ацетон. Утворюються в печінці з ацетил-КоА, поступають в кров, частково витягуються тканинами, де окиснюються і дають енергію. Частина виводиться з сечею (особливо багато при великих фізичних навантаженнях і захворюванні цукровим діабетом).

Кетонурія — виділення кетонових тіл з сечею.

Кислотно-основна рівновага (КОР) — відносна постійність водневого показника (рН) внутрішнього середовища організму, забезпечується буферними і фізіологічними системами. При м'язовій діяльності можливі зміни КОР (див. ацидоз).

Кініни — тканинні гормони пептидної природи. Діють гіпотензивно, оскільки система кінінів має властивість розслаблювати гладку мускулатуру що викликає зниження артеріального тиску.

Клітинна оболонка, або глікокалікс, - периферична зона на поверхні більшості еукаріотичних клітин. Глікокалікс складається з бокових олігосахаридних ланцюгів мембранних гліколіпідів і протеогліканів.

Колаген — білки сполучної тканини, які утворюють дуже міцні колагенові волокна.

Комплементарність — взаємне доповнення азотистих пуринових і пирімідинових основ різних ланцюгів ДНК, тобто напроти Г і А одного ланцюга знаходяться Ц і Т іншого ланцюга.

Компартменталізація — просторове роз'єднання за допомогою біомембран ферментів від своїх субстратів у клітині або метаболічних процесів, які взаємно несумісні. Прикладом останніх можуть бути шляхи синтезу жирних кислот (у цитоплазмі) і шляхи її розпаду (в мітохондріях).

Концентрація розчинів — характеризує кількість розчиненої речовини в певній кількості розчину або розчинника.

Кофактори — сполуки небілкової природи, при наявності яких проявляється активність ферментів. Кофакторами можуть бути іони металів, вітаміни, фосфорні ефіри вітамінів, нуклеотиди, порфіринові комплекси тощо.

Кофермент, або коензим ацетилювання (КоА) — кофермент багатьох ферментів, які каталізують реакції приєднання ацетилових груп до інших молекул.

Кретинізм — захворювання, викликане вродженою гіпофункцією щитовидної залози. Спостерігають карликовий ріст — нанізм. Порушуються процеси травлення. Розвивається розумова відсталість.

Креатинфосфат — макроергічна сполука, використовується для швидкого відновлення (ресинтезу) АТФ в м'язах і інших тканинах організму; підтримує її відносну постійність в клітинах (служить енергетичним буфером).

Лактат (молочна кислота) — кінцевий продукт анаеробного окиснення вуглеводів — гліколізу.

Лактатдегідрогеназа — фермент, який каталізує окисно-відновне перетворення лактату в піруват і назад.

Лактемія — збільшення концентрації молочної кислоти в крові (в нормі — 1-2 ммоль/л).

Ліберини — гормони пептидної природи, що секретуються гіпоталамусом. Вони стимулюють виділення тропних гормонів гіпофіза, які регулюють функцію ендокринних залоз.

Ліпази (шлункова, підшлункова, тканинна) — ферменти, які каталізують гідроліз нейтрального жиру на гліцерин і жирні кислоти в травній системі і тканинах організму.

Ліпооксигенази — специфічні ферменти, що каталізують утворення перекисів лінолевої, ліноленової й арахідонової поліненасичених жирних кислот.

Ліпотропні речовини — речовини, які впливають на процеси обміну в печінці, запобігають жировій інфільтрації печінки (метіонін, холін, вітамін В15, ненасичені жирні кислоти, серин, лецитин).

Макроергічні сполуки — фосфо- і сірковмісні сполуки, в процесі гідролізу яких виділяється велика кількість енергії (від 7000 до 15000 кал на 1 грам-молекулу).

Максимальна потужність — найбільша швидкість звільнення енергії, використовуваної для ресинтезу АТФ, в тому або іншому процесі (найбільша кількість АТФ, яка ресинтезується в одиницю часу).

Медіатори — речовини, які утворюються в клітинах під впливом нервових імпульсів або гормонів і передають їх дію на інші клітини або внутрішньоклітинні процеси. Основні з них — норадреналін, ацетилхолін, циклічний АМФ.

Мембранне (пристінкове) травлення — ферментативне розщеплення речовин в стінці кишок на мембранах мікроворсинок ентероцитів.

Мембранні білки — структурні компоненти мембран, що відповідають за їх специфічні функції.

Метаболізм, або проміжний обмін речовин, - перетворення речовин в організмі з часу їх надходження в клітини до утворення кінцевих продуктів обміну.

Метаболічний блок — порушення перетворення речовин на певному етапі послідовних реакцій, викликане недостатністю дії відповідного ферменту.

Мінералокортикоїдні гормони – стероїдні гормони, що регулюють мінеральний обмін. Вони утворюються в кірковій частині надниркових залоз. Найбільш активними є альдостерон і дезоксикортикостерон.

Міоглобін — залізовмісний білок м'язів, за хімічною будовою і функціями близький до гемоглобіну крові. Зв'язує кисень і транспортує його в м'язах до місць використання.

Міозин — міофібрилярний скорочувальний білок м'язів. Кількість його в м'язах впливає на швидкісно-силові якості людини.

Моносахариди (С_nН_2nО_n) — підклас вуглеводів, не вступаючих в реакцію гідролізу (глюкоза, фруктоза, рибоза, дезоксирибоза, галактоза); можуть містити від 2 до 7 вуглецевих атомів. Виконують енергетичну і інші функції в організмі.

НАД (нікотинамідаденіндинуклеотид) — кофермент ферментів біологічного окиснення, переносник атомів водню. У його склад входить вітамін РР (нікотинамід), який використовується як донор водню в процесах біосинтезу речовин.

Неграничні сполуки — органічні речовини, в молекулах яких є хоча б один подвійний або потрійний зв'язок.

Нейромедіатори — хімічні речовини, які виробляються в нервовій системі й беруть участь у передачі імпульсів у нервових' центрах, а також від нервів до різних органів, збуджуючи чи гальмуючи їхню діяльність. До них належать ацетилхолін, адреналін, норадреналін, серотонін, γ-аміномасляна кислота.

Нейропептиди — невеликі спеціальні пептиди, що виконують медіаторні функції в синапсах нейронів мозку і деяких клітин кишок.

Нікотинова кислота (вітамін РР або В₅) — входить до складу кофакторів дегідрогеназ НАД і НАДФ, які беруть участь в регуляції процесів біологічного окиснення і біосинтезу речовин.

Нуклеїнові кислоти — присутні в клітинах всіх живих організмів і виконують найважливіші функції по зберіганню і передачі генетичній інформації (див. ДНК і РНК).

Нуклеотиди — сполука нуклеозида із залишком фосфорної кислоти; входить до складу нуклеїнових кислот і деяких коферментів.

Обмін речовин — (див. метаболізм).

Окиснення вільне — процес споживання кисню, який не супроводжується утворенням АТФ. При зниженні температури зовнішнього середовища відбувається переключення окиснення, поєднаного з фосфорилюванням, на вільне окиснення, в результаті чого в організмі утворюється більше тепла.

Окиснювальне фосфорилювання — утворення АТФ з АДФ на дихальному ланцюзі.

Оксидоредуктази — клас ферментів, які каталізують окисно-відновні реакції.

Окситоцин — гормон задньої частини гіпофіза. Нанопептид, який стимулює виділення молока молочною залозою під час лактації і скорочення м'язів матки.

Онкотичний тиск — частина осмотичного тиску крові, зумовлена білком. У нормі він становить у середньому 0,03-0,04 атм. В основному залежить від вмісту альбумінів.

Орнітиновий цикл — складний циклічний процес, під час якого утворюється сечовина. Це головний шлях знешкодження аміаку в організмі, який проходить в основному в печінці.

Оротова кислота — вітамін В13, похідне пирімідинових основ; стимулює процеси анаболізму в організмі. У вигляді солі (оротату калію) використовується при хворобах печінки і серця, анеміях.

Осмос — одностороння дифузія розчинника через напівпроникну мембрану у бік розчину з більшою концентрацією розчинених речовин. Направлена на вирівнювання концентрацій в розчинах, тобто встановлення осмотичної рівноваги. Грає важливу роль в житті клітин.

Осмотичний тиск — та сила або тиск, який потрібно застосувати, щоб припинити переміщення води в бік більш концентрованого розчину через напівпроникну мембрану від менш концентрованого.

Пальмітинова кислота (С₁₅Н₃₁СООН) — найбільш поширена в природі насичена жирна кислота. Міститься майже у всіх природних жирах.

Пангамова кислота (вітамін В₁₅) — ліпотропний фактор; сприяє утворенню креатинфосфату, активує окиснювальні процеси, має детоксикуючу дію при отруєнні наркотиками і іншими речовинами. У спорті використовується для підвищення швидкісних здібностей.

Пантотенова кислота (вітамін В₃) — входить до складу кофермента А, тому регулює метаболічні процеси в організмі.

Паратгормон — гормон паращитовидних залоз, поліпептид, який регулює обмін кальцію і фосфору в організмі.

Пентозний цикл — складний циклічний ферментативний процес окиснення глюкози. Він локалізується в розчинній частині цитоплазми клітин. Основне значення цього шляху полягає в утворенні НАДФН+Н⁺, а також у постачанні процесів синтезу нуклеїнових кислот пентозами.

Пентози (С₅Н₁₀О₅) — моносахариди, містять п'ять атомів вуглецю; основні — рибоза, дезоксирибоза.

Пепсин — протеолітичний фермент шлункового соку, який розщеплює харчові білки до поліпептидів; активний в кислому середовищі при рН 2—3.

Пептиди — продукти неповного розщеплювання природних білків в процесі травлення; утворюються в клітинах організму, біологічно активні речовини.

Плазмін — протеолітичний фермент, що гідролізує у фібрині пептидні зв'язки, утворені залишками аргініну і триптофану.

Піридоксин (вітамін В₆) — бере участь в синтезі амінокислот, обміні білків, процесах тканинного дихання. У спорті використовується для посилення білкового синтезу, особливо в силових видах спорту.

Піровиноградна кислота (піруват) — проміжний продукт внутрішньоклітинного окиснення вуглеводів в аеробних і анаеробних умовах.

Полісахариди ( С₅Н ₁₀ О ₅)_п — високомолекулярні складні вуглеводи; утворюються з великої кількості моносахаридів; у організмі грають енергетичну роль; депонуються в печінці і скелетних м'язах у вигляді глікогену, в продуктах харчування — у вигляді крохмалю.

Поріг анаеробного обміну (ПАНО) — потужність вправ, при якій різко посилюються анаеробні механізми енергозабезпечення м'язів; при цьому вміст лактату в крові досягає 4 моль·л ^-1.

Провітаміни — біологічні попередники, з яких у тваринних і рослинних організмах утворюються вітаміни.

Прогестерон — стероїдний гормон, який синтезується жовтим тілом яєчника, кори надниркових залоз, сім'яними пухирцями, плацентою.

Пролактин — гормон білкової природи, який продукується передньою часткою гіпофіза. Він стимулює ріст і розвиток молочних залоз, активує лактацію.

Простагландини — біологічно активні речовини, похідні поліненасичених жирних кислот із 20 вуглецевими атомами в молекулі. Вони впливають на тонус мускулатури, знижують секрецію шлункового соку, є медіаторами алергічних реакцій тощо.

Протеїди — складні білки, молекули яких складаються з білкової і небілкової (простетичної) частини.

Протеїни — прості білки, які складаються тільки з амінокислот.

Протеоліз — гідролітичне розщеплення пептидних зв'язків білка, яке здійснюється специфічними протеазами.

Протромбін — попередник тромбіну в плазмі крові. Він синтезується в печінці під впливом вітаміну К.

Протромбіновий час — показник забезпечення вітаміном К. Нормальні величини: дорослі — 11-15 с, новонароджені — 13-18 с, недоношені — 14-20 с.

Пуринові основи — див. азотисті основи.

Реабсорбція — процес зворотного всмоктування речовин. Здебільшого це Na⁺-залежний вторинний активний транспорт. Наприклад, зворотне всмоктування амінокислот, глюкози в ниркових канальцях.

Релізинг-фактори — речовини, переважно пептиди, що утворюються в нервових клітинах гіпоталамуса, звідки по системі портальних капілярів досягають гіпофіза і регулюють секрецію гіпофізарних гормонів.

Ренатурація — відновлення нативної структури і біологічної активності білків після денатурації. Цей процес відбувається самостійно, поступово при значеннях рН і температури, які забезпечують стабільність даного білка.

Ренін — фермент класу гідролаз, який бере участь в утворенні речовин, що регулюють тиск крові. Він відщеплює від білка плазми поліпептид ангіотензин 1.

Роз'єднувальні агенти, або роз'єднувачі окислювального фосфорилювання — речовини різної природи, які здатні роз'єднувати процеси окиснювального фосфорилювання і дихання. Вони стимулюють дихання, пригнічуючи пов'язане з ним фосфорилювання і синтез АТФ.

Роз'єднування окиснення і фосфорилювання — стан в мітохондріях, коли процес окиснення і виділення вільної енергії протікає, а синтез АТФ не відбувається. Можливий при дії деяких речовин, порушенні структури внутрішніх мембран мітохондрій (наприклад, при інтенсивній фізичній розминці) і інших факторах.

Рекогниція — етап біосинтезу білків, який полягає в «пізнаванні» транспортними РНК «своїх» амінокислот і їх приєднанні до них за допомогою спеціальних ферментів.

Ресинтез АТФ — швидке відновлення (утворення, синтез) АТФ з АДФ, Н₃РО₄ і енергії, яку можуть давати високоенергетичні речовини або реакції біологічного окиснення.

Ретинол (вітамін А) — жиророзчинний вітамін, похідне каротиноїдів. Бере участь в регуляції процесів росту, зору; впливає на засвоєння і обмін білків і інших речовин.

Рецептори — спеціальні чутливі утворення, які сприймають і перетворюють роздратування із зовнішнього або внутрішнього середовища організму і передають інформацію про подразник, який діє, в нервову систему або в метаболічні процеси.

Рибонуклеїнова кислота (РНК) — вид нуклеїнових кислот, до складу яких входить вуглевод рибоза; синтезується на основі певного гена ДНК, переносить інформацію про структуру білка до рибосом і є матрицею при синтезі білка. Розрізняють іРНК, рРНК, тРНК.

Рибосоми — внутрішньоклітинні органелли, на яких за участю РНК відбувається біосинтез білка.

Рибофлавін (вітамін В2) — регулює процеси окиснення органічних речовин в клітинах організму, входить до складу ФАД і ФМН-ферментов біологічного окиснення.

Рилізинг-фактор — низькомолекулярні пептиди, які виробляються в гіпоталамусі. Викликають синтез гормонів в передній частці гіпофіза при дії зовнішніх факторів (холод, гіпоксія і ін.).

Сарколема — двошарова ліпопротеїдна плазматична мембрана м'язової клітини або волокна.

Саркомер — ділянка міофібрили між двома Z-мембранами; скорочувальний елемент міофібрили. Від їх кількості і довжини залежать швидкісно-силові властивості м'язів людини. Під впливом тренування відстань Z – Z не змінюється.

Саркоплазматичний ретикулум (СР) — система внутрішньоклітинних мембран в м'язах. Бере участь в передачі нервового імпульсу до міофібрил, а також в обміні речовин; є депо іонів Са²⁺, яке запускає процес скорочення м'язів.

Сахароза (С₁₂Н₂₂О₁₁) — дисахарид, який складається із залишків глюкози і фруктози. У великій кількості міститься в рослинах, особливо в буряці, очереті.

Секретин — гормон пептидної природи, який синтезується в клітинах слизової оболонки дванадцятипалої кишки, збільшує об'єм секреції і виділення бікарбонатів підшлунковою залозою, посилює секрецію електролітів, гальмує секрецію соляної кислоти та інсуліну.

Сечова кислота — продукт розпаду нуклеїнових кислот і азотистих основ. Виділяється з організму з сечею.

Сечовина — важливий кінцевий продукт азотистого (білкового) обміну, кількісне визначення якого в сечі й крові має значення для діагностики патології нирок і печінки. За добу із сечею в нормі виводиться 20-35 г.

Соматостатин — гіпоталамічний нейрогормон, здатний пригнічувати секрецію соматотропного гормону і низки інших гормонів гіпофіза та периферичних ендокринних залоз.

Соматотропін — гормон передньої частки гіпофіза. Основна дія — анаболічний вплив на білковий обмін, стимулювання росту скелета і збільшення розмірів тіла.

Статини — речовини пептидної природи, які виробляються в гіпоталамусі й пригнічують вивільнення гіпофізарних гормонів..

Стаціонарний стан характеризує відкриту термодинамічну систему. Стан називають стаціонарним, якщо параметри системи з часом не змінюються.

Стероїди — клас ліпідів — похідних стеранового циклу. У клітинах представлені стеринами.

Стерини — циклічні спирти, представник — холестерин, який є попередником синтезу жовчних кислот, стероїдних гормонів, вітамінів групи D.

Стрептокіназа — протеолітичний фермент, який виділяється з деяких видів стрептококів. Він активує перетворення плазміногена в плазмін, що відіграє роль у розщепленні тромбів.

Субстратне фосфорилювання — утворення АТФ шляхом ферментативного перенесення фосфату з субстрата, який окиснюється, на АДФ.

Суперкомпенсація (надвідновлення) — відновлення енергетичних джерел вище за доробочий рівень в певний період відпочинку після фізичної роботи.

Тестостерон — чоловічий статевий гормон, стероїд групи андростерону, який утворюється в яєчках, яєчниках, корі надниркових залоз, має найбільш виражену андрогенну активність, підсилює біосинтез білка в м'язах (дія анаболізму)

Тіамін (вітамін В₁) — входить до складу коферментів декарбоксилаз і інш.; регулює обмін вуглеводів, окисно-відновні процеси.

Тіроксин — гормон щитоподібної залози. Містить атоми йоду, регулює основний обмін.

Тироксин (3',5'-тетрайодтиронін) — основний гормон щитовидної залози, необхідний для нормального росту, розвитку та диференціації тканин, стимулює роботу серця, білковий, жировий і вуглеводневий обміни, проведення нервових імпульсів.

Тканинне дихання – різновид біологічного окиснення, що перебігає в клітинах з участю О₂ і супроводжується виділенням СО₂ і Н₂О та виробленням енергії у вигляді АТФ; відбувається також у мітохондріях з участю ферментів дихального ланцюга.

Токофероли — група вітамінів Е, жиророзчинні, сильний антиоксидант. Регулюють біосинтез білка в м'язах і дітородну функцію, підсилюють тканинне дихання, проявляють дію анаболізму.

Транскрипція — етап синтезу білка. Полягає в перенесенні генетичної інформації з молекули ДНК в молекули іРНК при її синтезі в ядрі клітин.

Трансляція — етап синтезу білка на рибосомах за участю нуклеїнових кислот.

Трансферин — білок, що належить до бета-глобулінової фракції і забезпечує транспортування заліза в тканини. Він бере участь у регуляції вмісту вільного заліза в плазмі, запобігаючи надмірному накопиченню його в тканинах і втраті з сечею.

Триплет (кодон) — певне розташування трьох нуклеотидів в молекулах ДНК і іРНК, яке кодує одну амінокислоту в поліпептидному ланцюзі білка.

Тромбін (син. фібриногеназа) — протеолітичний фермент згортальної системи крові, який каталізує гідролітичне розщеплення фібриногена до фібриномономерів.

Тропонін — Са²⁺-зв'язуючий регуляторний білок міофібрил. Пов'язаний з актином, блокує центри контакту актину з міозином.

Убіхінон (кофермент Q) — небілковий компонент дихального ланцюга, який бере участь в передачі електронів і протонів на цитохроми. За будовою близький до вітаміну Д.

Фемінізація — прояв гіперфункції кори надниркових залоз у чоловіків. При цьому спостерігають збільшення молочних залоз, посилення росту волос­ся на голові, атрофію статевих органів, імпотенцію, а також атеросклероз.

Фенілкетонурія — уроджене спадкове захворювання, зумовлене дефіцитом ферменту фенілаланінгідроксилази печінки. Крім фенілпірувату, із сечею виділяються фенілаланін, феніллактат і фенілацетат.

Ферменти-ензими — біологічно активні білки, які синтезуються в організмі і виконують роль каталізаторів біохімічних реакцій.

Фібрин — нерозчинний у воді білок, який утворюється з фібриногена при дії на нього тромбіну в процесі згортання крові. Він є основою тромбу.

Фібриноген — білок, розчинний у плазмі крові, який перетворюється у фібрин під дією тромбіну в процесі згортання крові.

Флавінаденіндинуклеотид (ФАД) — небілкова частина флавінзалежних дегідрогеназ, яка міцно пов'язана з білковою частиною ферменту. Бере участь в окисно-відновних реакціях, містить вітамін В₂.

Фолієва кислота — вітаміноподібна речовина. Бере участь в синтезі пуринів і пирімідинів, а також в процесах кровотворення; є протианемійним фактором.

Фосфоліпіди (фосфатиди) — підклас ліпідів, молекули яких складаються з гліцерину, жирних кислот, фосфорної кислоти, азотвмісних речовин. Є важливим компонентом клітинних мембран, фосфорилювання — приєднання залишку фосфорної кислоти до органічних або неорганічних речовин.

Фосфорилювання — ферментативний процес утворення фосфорорганічних сполук, переважно складних ефірів, у процесах життєдіяльності організму. Він має важливе значення в утворенні макроергічних сполук. Може відбуватися на рівні субстрату і в дихальному ланцюзі.

Фосфороліз — розщеплювання глікогену або крохмалю під дією ферменту фосфорилази з утворенням глюкозо-1-фосфата.

Хемомеханічне спряження — обернене перетворення хімічної енергії на механічну, обумовлене переходом макромолекул з однієї конформації в іншу.

Хімотрипсин — фермент, який каталізує гідроліз білків і поліпептидів в дванадцятипалій кишці при рН 7,5—9,0.

Хіломікрони — транспортна форма жиру, яка представляє комплекс жиру з білком.

Целюлоза — див. клітковина.

Цикл лимонної кислоти (цикл Кребса) — система хімічних реакцій, в ході яких молекула ацетил-КоА окиснюється до Н₂О і СО₂. Звільняється 12 молекул АТФ.

Цитохромоксидаза (цитохром а₃) — останній компонент в ланцюзі цитохромів, який здійснює перенесення електронів безпосередньо до кисню.

Цитохроми — система ферментів дихального ланцюга, яка здійснює перенесення електронів від відновленого убіхінона (КоQH₂) до кисню. Містять атоми заліза, які, змінюючи свою валентність, можуть приєднувати і віддавати електрони.

Список рекомендованої літератури

Основна

1. Біохімія: Підручник / Под ред. М.Є. Кучеренко, Р.П. Виноградова Ю.Д. та інші. – К.: Либідь, 1995. – 464 с.

2. Боечко Ф.Ф. Біологічна хімія: навч. посібник. – К.: Висш. шк., 1995. – 536 с.

3. Волков Н.И., Несен Э.Н., Осипенко А.А., Корсун С.Н. Биохимия мышечной деятельности. – Киев: Олимпийская литература, 2000. – 503 с.

4. Глинка Н.Л. Общая химия. – Л.: Химия. – 1983. – 702 с.

5. Гонський Я.І., Максимчук Т.П., Калинський М.І. Біохімія людини: Підручник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2002. – 744 с.

6. Кучеренко М.Є., Виноградова Р.П., Бабенюк Ю.Д. Біохімія: збірник задач і вправ. – К.: Либідь, 1995.

7. Кучеренко М.Є., Войніцкій В.М., Бабенюк Ю.Д. Біохімія: практикум. – К.: Либідь, 1995. – 125 с.

8. Николаев А.Я. Биологическая химия: Учебник. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: ООО «Медицинское информационное агенство», 2007. – 568 с.

9. Основи біохімії: Посібник для вузів/ Давидов В.В., Божков А.І. – Харків: Федорко, 2008. – 296 с.

10. Осипенко. Г.А. Основи біохімії м’язової діяльності: Навчальний посібник. – К.: Олімпійська література, 2007. – 198с.

11. Питание спортсменов / Под ред. Кристин А. Розенблюм. – К.: Олимпийская литература, 2006. – 536 с.

12. Платонов В.Н. Система подготовки спорстменов в олимпийском спорте. Общая теория и ее практическое приложение. – К.: Олимпийская литература, 2004. – 808 с.

Додаткова

1. Вілмор Дж.Х., Костілл Д.Л. Фізіологія спорту: Пер. с англ. – К.: Олімпійська література, 2003. – 656 с.

2. Волков Н.И. Биоэнергетические процессы при мышечной деятельности // Физиология человека: Учебник для вузов физ. культуры и фак. физ. воспитания пед. вузов. М., 2001. – С. 259-308.

3. Всемирный антидопинговый Кодекс, версия 3.0, 20 февраля 2003 г.

4.Допинг и эргогенные средства в спорте/ Под общ. ред. В.Н. Платонова. – К.: Олимпийская литература, 2003. – С. 109-245.

5.Кулиненков О.С., Кулиненков Д.Э. Справочник фармакологии спорта. – М.: ТВТ «Дивизион», 2004. – 308 с.

6.Маликов Н.В. Адаптация: проблемы, гипотезы, эксперименты. – Запорожье, 2001. – 371 с.

7.Международный стандарт для терапевтического использования запрещенных субстанций. Версия 3.0. Вступил в силу 1 января 2005 г.

8.Мохан Р., Глессо М., Гринхафф П.Л. Биохимия мышечной деятельности и физической тренировки: Пер. с англ. В.Л. Смульского. – К.: Олимпийская литература, 2001. – 230 с.

9. Полиевский С.А. Основы индивидуального и колективного питания спортсменов. – Новинка, 2005. – 384 с.

10.Романенко В.А. Диагностика двигательных способностей. Учебное пособие. – Донецк: Изд-во ДонГУ, 2005. – 290 с.

11.Таймазов В.А., Марьянович А.Т. Биоэнергетика спорта. – СПб.: Шатон, 2002.

Навчально-методичне видання

(українською мовою)

Шкопинський Євгеній Олексійович

Ковальова Олександра Володимирівна

БІОХІМІЯ

Навчально-методичний посібник до лабораторних занять

для студентів факультету фізичного виховання

напрямів підготовки «Фізічне виховання», «Спорт», «Здоров'я людини»

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

Рецензент К.Л. Власенко

Відповідальний за випуск Є.О. Шкопинський

Коректор О.Ю. Софронова

Підп.до друку.2012. Формат 60х90/16. Папір офсетний.

Друк різографічний. Гарнітура Таймс. Умовн. друк. арк. 9,2.

Замовлення №. Тираж прим

Запорізький національний університет

69600, м. Запоріжжя, МСП-41

вул. Жуковського, 66

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи

до Державного реєстру видавців, виготівників

і розповсюджувачів видавничої продукції

ДК №2952 від 30.08.2007

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: