Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Держава -- єдине джерело права ».

Вчення про державу і право Р. Ієрінга і Л. Гумпловича

Вчення Р. Ієрінга про право і державу

Однією з найбільш помітних фігур європейської юриспруденції другої половини XIX століття був німецький правознавець Рудольф фон Ієрінга (1818-1892). Широку популярність принесли йому такі праці, як «Дух римського права на різних ступенях його розвитку», «Мета в право»та«Боротьба за право».

Однозначну характеристику творчості Ієрінга дати важко, тому що воно неоднорідне. Розрізняють, зокрема, два періоди його творчої діяльності на терені політико-юридичної теорії. Перший - приблизно до середини 50-х рр.. XIX ст. У цей час він дотримувався установок «юриспруденції понять», гадаю головним своєю справою виведення (дедукцію) конкретних правоположеній із загальних понять, що бачила в поняттях основне джерело знання. Прихильники даного напрямку в науці права вважали (кажучи словами Ієрінга), що «поняття продуктивні, вони комбінуються і виробляють на світ нові поняття». З таким напрямом у правознавстві Ієрінга пориває. Другий період еволюції його поглядів починається з середини 50-х рр.. минулого століття. Ієрінга приступає до розробці «юриспруденції інтересів». Тепер він надихається тією думкою, що культ логічного для юриста-теоретика недоречний, оскільки правознавство НЕ математика, і в ньому пріоритет повинен належати не логікою. Чи не власне логіка повинна бути об'єктом правознавства, але життєві цінності, реальні інтереси людей. Ієрінга все більше звертає увагу не на логічні і навіть не на психологічні аспекти права, а на його соціолого-прагматичні, утилітаристського моменти.

Перше місце в застосовуваної ним методології пізнання права і держави він тепер відводить опису, класифікації та аналізу фактів. У порівнянні з вивченням емпіричного матеріалу оперування філософськими конструкціями починає грати у нього допоміжну роль. Емпіричний матеріал розглядається Ієрінга як в історичному, так і в структурно-функціональному вимірах. Уподібнюючи право організму, Ієрінга надає йому «все якості продукту природи: єдність у множині, індивідуальність, зростання з себе і т. д.». Зростання або розвиток права з самого себе як раз і вимагає історичного підходу до нього. Необхідність саме такого підходу обгрунтовується і показується в «Дусі римського права». Крім того, він зазначає: «Кожен організм може піддатися подвійному дослідження: анатомічному і фізіологічному; перше має своїм предметом його складові частини та їх ставлення один до одного, тобто його структуру, другий -- його функції. Ми маємо намір піддати право обом цим дослідженням».

Реалізуючи такий намір, Ієрінга робить особливий наголос на розкритті функцій права, оскільки він вважає, що в будь-яких організмах функції є носіями їх цілей. Організм права у цьому відношенні не виключення. У свою чергу, цілі Ієрінга приписує значення правообразующего фактора, правосозідающей сили. Про це іерінговскій працю «Мета в праві».

Тут, у другому головному творі Ієрінга набагато докладніше, ніж у «Дусі римського права», розглядаються витоки та загальне поняття права. Відправною пункт міркувань такий:

«Мета є творець всього права». Телеологічного (здійснювана через призму категорії «Мета») трактування права, природно, приводить Ієрінга до постановки питання про суб'єкта цілепокладання, або - що одне й те саме - про творця права. Не з вакууму і не на порожньому місці з'являється воно.

Право, за Ієрінга, виходить «з рук» суспільства, яке він інтерпретує як сферу «Спільної дії людей, об'єднаних спільними цілями; в цій сфері каждьт, діючи для інших, діє також для себе, а діючи для себе, тим самим діє і для інших». Однак деміургом права у Ієрінга виступає не всяке, але лише державно-організоване суспільство. Вінчає таке суспільство апарат держави, що втілює соціальну, публічну владу. От цим-то апаратом держави в кінцевому результаті і породжується право. Без яких би то не було Околична Ієрінга заявляє:

Держава -- єдине джерело права».

Саме право характеризується Ієрінга з різних сторін. Перш за все - з боку змісту. Їм є інтереси суб'єктів соціальної взаємодії, але такі інтереси, які спільні всім його учасникам; іншими словами - інтереси суспільства в цілому. Вони і становлять зміст права. За однієї неодмінної умови - їх захист, гарантування державою. Право є захищений державою інтерес. Зустрічається у Ієрінга і дещо інша формулювання того, що утворює зміст права: «Право є сукупність життєвих умов суспільства в широкому сенсі, що забезпечуються зовнішнім примусом, тобто державною владою». Наведені іерінговскіе формулювання є критику вольової теорії права, що задавали тон в німецькому правознавстві першої половини XIX ст.

Узяте з боку своєї форми, право характеризується Ієрінга як суми норм, загальнообов'язкових правил поведінки. Тут він не є оригінальним і не претендує на те, щоб бути таким: «ходячі визначення права говорить: право є сукупність що діють в державі примусових норм, і таке визначення, як на мене, цілком правильно». Примусовість, повідомляє державам загальнообов'язковим правилом поведінки (цій формі права), служить для Ієрінга головним, вирішальним ознакою того, що по суті є право і що до нього не відноситься. Виходить, що природа права не властива зсередини йому самому, а привноситься в нього державою: «критерій права полягає в примусі». Ієрінга не втомлюється повторювати тезу про органічності державного примусу праву і благодійності цього примусу. Право виявляється зобов'язаним державі не тільки своїм походженням, але ще і способом існування.

Ієрінга НЕ проводить скільки-небудь серйозного теоретичного розмежування права і закону. Часто-густо він вважає їх явищами равнопорядковимі, ідентичними. Але в насправді вони далеко не такі. Більшість його суджень (особливо висловлених в «Дусі римського права», «Мета в праві») фактично мають своїм адресатом закон, а зовсім не право. Це обставина треба ретельно враховувати і при більш конкретному знайомстві з поглядами Ієрінга на співвідношення держави і права.

Почасти вони нам вже знайомі. Доповнимо їх ще лише деякими. «Держава, - стверджує Ієрінга, - є організація соціального примусу». Ця організація не тільки породжує право, забезпечує його існування, але і управляє ним. Ієрінга характеризує даному світлі право як розумно зрозумілу політику, що проводиться державною владою. Воно служить їй (політиці), як компас служить капітану корабля. Опікування праві - найважливіше завдання держави. Право не протистоїть останньому, а є цілком залежним від нього придатком. Це властивість права бути придатком держави Ієрінга підкреслює дуже виразно:

«Право без влади є порожній звук, позбавлений будь-якої реальності, тому що тільки влада, яка проводить в життя норми права, робить право тим, що воно є»,

Суто «Державницьке» розуміння права Ієрінга не зовсім звично (при такому настрій думки) поєднується у нього з визнанням необхідності створювати простір для економічної діяльності індивідів, забезпечувати їх юридична рівність, поважати закріплені за ними політичні права. Ієрінга ратує за незалежність і незмінюваність суддів, за їх відповідальність тільки перед законом і т. д. Він - за тверду дисципліну і законність в суспільстві, за суворий і стабільний порядок у ньому, оскільки вважає, що тільки за ці передумови можливо цивілізоване суспільно-політичний устрій, нормальне правове спілкування, справедливість. Мізантропічних, за оцінкою Ієрінга, афоризм «Так восторжествує справедливість, хоч і загине світ!» Він замінює життєствердним закликом «Так торжествує справедливість, щоб процвітав світ!».

Спочатку право має односторонньо-примусову силу, спрямовану на підданих з метою захід надмірних домагань приватних інтересів. Поступово воно набуває двосторонньо-обов'язкову силу, стає зобов'язує, і для самої державної влади. Ієрінга вважає, що турбота про самозбереження змушує владу підкорятися праву. Панують у зрештою усвідомлюють: нічим так не зміцнюється в підвладних почуття правопорядку, законослухняність, без яких немає міцної державності, як приклад дотримання норм права представниками влади, державою.

Однак Ієрінга не очікує (тим більше не вимагає) від держави педантичного проходження закону. Йому ясно, що законом державна влада сама себе зв'язує руки, сама обмежує свободу власних дій. «Виникає питання про те, до Якою мірою це необхідно і чи потрібно це раз назавжди у всіх випадках прояви цієї влади». Відповідь на це питання в Ієрінга готовий, і він не на користь права, не на користь закону. Там, де обставини змушують державну влада робити вибір між суспільством і правом, «вона не тільки уповноважена, але й зобов'язана пожертвувати правом і врятувати суспільство». Ієрінга не роз'яснює, в якій момент необхідно робити такий вибір і як вберегтися тут від сваволі, від навмисного позбавлення від «баласту» права. Не дивно тому його скептичне ставлення до ідеї правової держави. Такій державі він взагалі відмовляє в життєздатності. Воно, на думку Ієрінга, «не могло б проіснувати і одного місяця».

Ієрінга переносить на грунт правознавства концепцію боротьби як універсального принципу буття органічного світу. Вона отримала у другій половині XIX ст. широке ходіння в європейських наукових колах. Досить згадати дарвінівську теорію боротьби за існування, ідею класової боротьби в історіографії та соціології. Полемізуючи з історичною школою права (Савіньї, Пухта), учівшей розуміти освіту і розвиток права як непомітний, безболісний і мирний процес, подібний становленню й еволюції мови, Ієрінга («Боротьба за право») намагається довести щось протилежне:

<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
 | 


Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных