Легкі бетони щільної структури. Класифікація легких бетонів.

Класифікація легких бетонів.

Легкими бетонами називають всі види бетонів, які мають середню густину у повітряно-сухому стані від 200 до 2000 кг/м³.

Головні вимоги до легких бетонів - низькі густина і теплопровідність, що обумовлює галузь застосування їх для огороджувальнихконструкцій, особливо тих, що працюють на згин. При цьому досягається істотне зниження маси будин­ків і споруд, значно підвищуються технічно-економічні показники будівництва.

Як і інші види бетонів легкі бетони класифікують за:

• призначенням - це конструкційні, включаючи конструкційно-теплоізоляційні, теплоізоляційні і спеціальні (декоративно-теплоізоляційні, жаростійкі тощо);

• видом в'яжучого - на основі клінкерних, вапняних, гіпсових, полімерних та інших в'яжучих;

• структурою - щільні, поризовані і ніздрюваті легкі бетони (пінобетони і газобетон);

• видом крупного заповнювача - керамзитобетон, аглопоритобетон, шлакопемзобетон, перлітобетон тощо.

Легкі бетони щільної структури

Легкі бетони щільної структури готують з використанням різних пористих матеріалів як заповнювачів методом ретельного ущільнення (звичайно вібраційного) при формуванні виробів. Геометричні параметри структури таких бетонів мало відрізняються від параметрів структури звичайних бетонів, вміст розчинної частини у них дещо вищий. Основними факторами фізико-механічних властивостей легких бетонів є активність цементу, В/Ц, густина і міцність заповнювача, його концентрація в бетоні. Зчеплення цементного каменю і заповнювача, як правило, високе (звичайно руйнування відбувається через заповнювач або цементний камінь).

Визначаючи склад бетонної суміші, треба забезпечити тільки задану легкоукладальність суміші і міцність бетону, а й потрібну його густину. Для цього варіюють вміст у бетоні крупного і дрібного заповнювачів.

Міцність легких бетонів, як і важких, також залежить від В/Ц. Однак пористі заповнювачі, як правило, мають невисоку міцність, тому введення їх у бетон знижує його міцність тим більше, чим менші густина і міцність заповнювача і чим більший його вміст у бетоні.

Кожний крупний заповнювач пористої структури має певну міцність і це дає можливість одержувати бетони на його основі також відповідної певної міцності, після досягнення якої подальше підвищення значення Ц/В і, таким чином, міцності це­ментного розчину не дасть помітного підвищення міцності легкого бетону.

Таким чином, на міцність легкого бетону впливають відношен­ня Ц/В і активність цементу, міцність заповнювача і його об'ємна концентрація у структурі бетону.

10.4. Ніздрюваті бетони

Ніздрюваті бетони мають високопористу структуру (об'єм пор - до 85 %, середня густина р_б =300...1200кг/м³). Залежно від цих показників ніздрюваті бетони поділяють на теплоізоляційні і конструктивні.

Вихідними матеріалами для ніздрюватих бетонів є в'яжуче і кремнеземистий компонент у вигляді суміші звичайного і ме­леного піску. За способом пароутворення розрізняють ніздрюваті бетони в основному двох видів:

- які виготовляють інтенсивним змішуванням розчинової суміші з попередньо приготовленою технічною піною: пінобе­тони (на основі цементних в'яжучих), піносилікатобетони (на основі вапняно-кремнеземистого в'яжучого), піношлакобетони (на основі вапняно-шлакового в'яжучого) тощо;

- які виготовляють спучуванням укладеної у форми розчи­нової суміші, в яку введена спеціальна газо утворювальна добавка: газобетони, газосилікатобетони, газошлакобетони тощо.

Для приготування ніздрюватих бетонів використовують це­мент, шлаколужне в'яжуче, вапно, гіпс тощо. Тип в'яжучого ви­бирають, виходячи з умов тверднення і структуроутворення нізд­рюватих бетонів. Тверднення в природних (нормальних) умо­вах можливе тільки при використанні низько- і середньоалюмінатних цементів і шлаколужних в'яжучих. Най­ефективніші автоклавні ніздрюваті бетони на змішаних і безцементних в'яжучих; тверднуть такі бетони в автоклавах при тиску 0,8... 1,2 МПа.

Як кремнеземистий компонент звичайно використовують кварцові піски з високим вмістом кремнезему (більш як 90%); частину піску мелють. Замість меленого піску можна викорис­товувати золу, яка вміщує не менш як 40% кремнезему і не більш як 5...8% незгорілого вугілля. При виробництві піно­бетону для приготування технічної піни використовують клеєканіфольний, смолосапоніновий, алюмосульфонафтеновий та інші піноутворювачі. Як газоутворювальні добавки при виробництві газобетону використовують звичайну алюмінієву пудру, її витрата на 1 м³ бетону залежить від щільності бетону і становить 0,25...0,60 кг. Основними параметрами складу ніздрюватого бетону є відношення кремнеземистого компонента до в'яжучого.

При виробництві алюмінієвої пудри для захисту її від омилення вводять парафін, який покриває тонкою плівкою кожну частинку алюмінію і надає їй гідрофобності. Така плівка перешкоджає утворенню суспензії під час змішування пудри з і дою. Тому пудру перед використанням прожарюють. При цьому дещо уповільнюється процес газоутворення. Витрата поверхнево-активної добавки становить майже 5% сухої речовини до маси пудри.

Для виготовлення піноутворювачів використовують поверхнево-активні речовини кількох видів, які сприяють підвищенню стійкості пін: клеєканіфольний, смолосапоніновий, алюмосульфонафтеновий, піноутворювач ГК з гідролізованої крові тварин марки ПО-6 і сульфату заліза, СДО - смола деревинна омилена.

Міцність ніздрюватого бе­тону безпосередньо залежить від його середньої густини, а також від харак­теру пористості, який, у свою чергу, залежить не тільки від складу суміші, а й від умов теплової обробки. Для поліп­шення якості ніздрюватої

В останні роки удосконалюють технологію ніздрюватих бетонів, використовуючи модифікуючі хімічні добавки. Для скорочення строків витримування виробів до автоклавної обробки 1,5 - 2 рази вводять добавки моноетаноламіну, тринатрійфосфату, які інтенсифікують процес структуроутворення в початкові строки.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: