Заглибні установки.

Заглибні відцентрові насоси типу ЭЦВ монтують для забору води з трубчастих колодязів або бурових свердловин з діаметром 100 мм і більше (рис. 2). Перед проведенням монтажних робіт бурову свердловину прокачують водоструминною установкою доти, поки у відкачуваній воді буде не більше 0,01% механічних домішок; визначають дебіт свердловини, статичний та динамічний рівні води в ній; перевіряють прямолінійність свердловини і відповідність її розмірів габаритним розмірам насоса. Особливо важливою є перевірка динамометричного рівня води у колодязі для агрегатів, потужність електродвигуна яких не перевищує 12 кВт, оскільки на станціях керування ними не передбачений відповідний захист і електродвигуни швидко виходять з ладу, якщо рівень води у колодязі опуститься нижче від рівня встановлення насоса. Динамічний рівень води у колодязі визначають контрольним її відкачуванням протягом доби.

Перед монтажем перевіряють технічний стан насоса. Вали електродвигуна і насоса мають обертатись плавно без збоїв. Поздовжній люфт насоса повинен бути в межах 0,5 - 0,9 мм. Для перевірки електродвигунів типу МАПЗ і МАПЗМ знімають приймальну сітку і за допомогою ключа за з'єднувальну муфту прокручують вали насоса і електродвигуна. Якщо вони не прокручуються вручну, то насос на 30 - 40 хв. кладуть у місткість з водою для змочування підшипників. Коли ж і ця операція не дає результатів, то насос та електродвигун роз'єднують і прокручують кожний окремо.

Рис. 2. Монтажна схема насосної станції із заглибним насосом, встановленим у буровій свердловині: 1 - насос; 2 - свердловина (обсадна труба); 3 - водопідйомний трубопровід; 4 - опорна плита; 5 - манометр; 6 - зворотний клапан; 7 - засувка; 8 - кабель; 9 - станція керування; 10 - підземне приміщення; 11 - нагнітальна труба

Після усунення причин збоїв у роботі валів насос знову з'єднують з електродвигуном і за допомогою зміни товщини прокладок між ними регулюють поздовжній люфт насоса. Потім припаюють кінці кабеля до мідних гільз вивідних кінців електродвигуна, а місця пайки ретельно ізолюють (у 3-4 шари) хлорвініловою стрічкою по довжині, що у 2 рази перевищує довжину місць пайки. Після цього визначають опір ізоляції обмотки електродвигуна, який має бути не менш як 0,5 МОм, а опір ізоляції місць пайки - не менш як 50 МОм.

Перед монтажем очищають внутрішню і зовнішню поверхні труб від бруду та іржі, а також перевіряють стан труб, їх різьбу і різьбу з’єднувальних муфт. Розраховують довжину труб, виходячи із статичного і динамічного рівнів води у свердловині.

До опускання насосного агрегату у трубчастий колодязь (свердловину) труби нумерують у тій послідовності, в якій їх будуть з'єднувати з насосом. Перевіряють електродвигун, для чого заповнюють його чистою водою. У насосах типу МАПЗ для цього знімають приймальну сітку, а в насосах типу ПЭДВ викручують заглушку, розміщену у верхньому щиті. Після заповнення порожнини електродвигуна закривають пробку і через 10 - 15 хв. перевіряють, чи немає витікання. Насоси, порожнина електродвигунів яких заповнюється водою не на поверхні, а із свердловини, пускають після перебування їх протягом двох годин у воді.

Потім готують тягові та вантажозахватні засоби і пристрої (монтажні хомути, пояси), вантажопідйомні машини чи механізми, необхідні інструменти.

Після цього перевіряють свердловину, опускаючи в неї на глибину динамічного рівня води циліндричний шаблон довжиною 1,5 – 2 м, масою 40 – 50 кг, діаметр якого на 10 - 15 мм менший за діаметр свердловини і спостерігають за тим, чи немає перепон його рухові.

Коли підготовчі роботи закінчено, можна опускати агрегат у свердловину.

Монтаж насосного агрегату виконують у такій послідовності. Першу трубу вкручують у головку насоса і під нижнім торцем з'єднувальної муфти закріплюють монтажний хомут, щоб під час опускання агрегат не впав у свердловину. Через кожні 1,5 – 2 м уздовж труби закріплюють монтажними поясами живильний кабель і натягують його так, щоб він трохи провисав, а в місцях кріплення ізолюють гумою або ізоляційною стрічкою.

Трубу разом з насосом обхоплюють тросом під монтажним хомутом, плавно піднімають вантажопідйомним механізмом у вертикальне положення і обережно опускають у свердловину доти, поки хомут не обіпреться в оголовок обсадної труби свердловини. При цьому стежать, щоб кабель не затискався хомутом і не пошкоджувався.

Потім під нижнім торцем з'єднувальної муфти другої труби надійно закріплюють другий монтажний хомут, обхоплюють його тросом, піднімають трубу над свердловиною і закручують її нижній кінець у муфту першої труби. Піднімають обидві труби з насосом на таку висоту, щоб можна було зняти нижній хомут, і знову плавно опускають, поки другий монтажний хомут торкнеться оголовка свердловини. У процесі занурення на другій трубі закріплюють живильний кабель. У такій же послідовності закріплюють інші труби.

Змонтований насосний агрегат слід розміщувати на відстані не менш як 2 м від її дна і на 1,5 - 2 м нижче від динамічного рівня води. Зазор між стінками свердловини і насосом має становити не менше 4 - 5 мм.

Останню трубу з'єднують з відвідним коліном, яке закріплюють якомога надійніше на оголовку або на опорній плиті 4, виводять і приєднують живильний кабель до автоматичної станції керування 9, а до відвідного коліна кріплять нагнітальну трубу 11, до якої приєднують водопровідну мережу. На відвідному коліні встановлюють для контролю за роботою насоса манометр 5, а на нагнітальній трубі - зворотний клапан 6, що захищає насос від гідравлічного удару, а також засувку 7, яка використовується для пуску в роботу, регулювання подачі води і відключення його перед зупинкою. При з’єднанні труб між собою і насосом використовують для ущільнення лляне волокно, просочене цинковим білилом або суриком.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: