Монтаж водорозбірних пристроїв

До водорозбірних пристроїв, що використовуються на тваринницьких підприємствах, належать, у першу чергу, напувалки та водорозбірні крани. Крім того, для технічних потреб встановлюють протипожежні і поливні крани, а для побутових потреб - умивальники, раковини, зливні душові пристрої тощо.

Перед монтажем напувалки чи інші водорозбірні пристрої складають і перевіряють роботу їх клапанних механізмів.

Після цього роблять розмітку водорозподільного трубопроводу відповідно до проектної схеми розміщення водорозбірних пристроїв.

Водорозбірні пристрої встановлюють на певній висоті від підлоги приміщень: автонапувалки у корівниках – 400 – 550 мм, у свинарниках - 220-230; водорозбірні крани (до горизонтальної осі крана) – 1050 - 1100; протипожежні і поливні крани – 1300 - 1350; раковини і мийки - 825-850; умивальники – 785 - 800 мм.

До трубопроводу водозапірні пристрої приєднують за допомогою стояків необхідної довжини. їх виготовляють в спеціалізованих заготівельних майстернях (СЗМ) із труб. На обох кінцях стояків нарізають різьбу.

У разі монтажу водорозбірних пристроїв з великою подачею води при з'єднанні стояків з водопроводом використовують фасонні елементи (трійники, перехідники, коліна). Стояки з розбірними пристроями невеликої подачі води (напувалками) з'єднують з трубопроводом за допомогою сіделок (рис. 11).

Рис. 11. Сіделка: 1 - сідло; 2 - хомут; 3 - гумова прокладка; 4 - отвір у водорозподільному трубопроводі; 5 - стояк

Напувалки.

Напувалку ПА-1 (ПА-1 А, АП-1А) для великої рогатої худоби перед монтажем складають і перевіряють роботу клапанного механізму.

Після цього розмічають магістральний трубопровід через кожні 2,3 - 2,4 м для свердління отворів. Верхній кінець стояка 6 з'єднують з сідлом 5, а нижній - з корпусом 2 автонапувалки (рис. 12).

Рис. 12. Напувалка ПА-1: 1 - гумова прокладка; 2 - корпус; 3 - стояк; 4 - решітка; 5 - клапан; 6 - клапанна коробка; 7 - педаль; 8 - напувальна наш

Підведення води до напувалок від водопроводу може бути як верхнім, так і нижнім. Різьбовий кінець стояка з'єднується з напувалкою. На приєднаний до трубопроводу стояк нагвинчують кутник 1 (рис. 13, б). При цьому слідкують, щоб не було перекосу. Кутник з'єднують з чашею 8 та кронштейном 5 і закріплюють напувалку двома болтами М10 до годівниці чи вертикальної опори.

Після закінчення монтажу напувалок перевіряють герметичність різьбових з'єднань, клапанних механізмів і швидкість заповнення напувальної чаші водою. Чаша повинна наповнюватись водою за 15 – 20 с при повному відкриванні клапана від зусилля 20 – 25 Н. Якщо зазначені умови не додержуються, виявляють несправності і усувають їх.

Проти отвору в сідла у трубопроводі просвердлюють отвір діаметром 10 мм. Під сідло встановлюють прокладку і притискують їх хомутом до трубопроводу. Стояки до водопроводу можна також приварювати. Корпус напувалки кріплять до годівниці або до спеціальних стояків двома болтами.

Монтажні роботи напувалок АП-1А та ПА-1А виконують в основному аналогічно до попереднього варіанта. Деякі особливості монтажу стосуються напувалки АП-1 А.

Рис. 13. Монтажні схеми напувалок індивідуальних:

а - ПА-1 А: 1 - прокладка; 2 - кришка; 3 - сідло; 4 - упор; 5 - вісь; 6 - важіль; 7 - чаша; 8 - стояк або борт годівниці; 9 - гайка; 10 - шайба; 11 - амортизатор; 12 - стакан; 13 - клапан; 14 - кутник; 15 - болт;

б - АП- 1А: 1 - кутник; 2 - клапан; 3 - сідло; 4 - кришка; 5 - кронштейн; 6 - вісь; 7 - важіль; 8 - чаша; 9 - амортизатор

Автонапувалки АГК-4Б з підігріванням води використовують при безприв'язному утриманні худоби.

У місці підведення до автонапувалки ділянку водопровідної магістралі утеплюють за допомогою керамічної труби діаметром не меншу 200 мм, яку заповнюють шлаковатою, а на самому водопроводі встановлюють вентиль. Воду підводять трубою діаметром 0,75 дюйма, на яку хомутами закріплюють з'єднувальний рукав 11 (рис. 14).

Рис. 14. Групова напувалка АГК-4Б:

1 - шафа керування;

2 – напувальна чаша;

3 - електронагрівник;

4 - пружинна кришка;

5 - поплавкова чаша;

6 - кришка;

7- клапанний механізм;

8 - корпус;

9 - теплоізоляція;

10 – кришка;

11 - рукав;

12 - хомут; 13 - патрубок;

Напувалку встановлюють на фундаменті і закріплюють болтами. Висота фундаменту повинна бути 100 - 200мм від рівня підлоги. Крізь вікно підводять рукав 11 до стояка клапанно-поплавкового механізму 7 і закріплюють його хомутом 12. Утепляють низ фундаменту і бокові стінки автонапувалки шаром шлаковати, товщина якого повинна бути не менше 40 мм. Під'єднують автонапувалку до електромережі кабелем, Прокладеним у металевій трубі.

Регулюють рівень води в чаші (на 2 - 3 см нижче від верхньої кромки чаші). Необхідний рівень досягається переміщенням поплавця шляхом згинання важеля вгору або вниз. Поплавець встановлюють у таке положення, щоб при споживанні води із чаші клапан відкривався, а з водопроводу надходила в чашу вода. При досягненні необхідного рівня клапан має повністю перекрити надходження води в чашу.

Напувалку ПАС-2 (рис. 15) для свиней приєднують до водопроводу з тиском не вище 40 кПа за допомогою стояка, кутника, з'єднувальної муфти і згону. Кріплять її до підлоги чотирма болтами.

Рис. 15. Напувалка ПАС-2А: 1 - камера поплавкова; 2 - кришка камери;

3 - поплавок; 4 - кришка чаші; 5 - чаша

У змонтованій автонапувалці перевіряють щільність з'єднань. При виявленні підтікання води виявляють і усувають несправності.

Соскові напувалки ПБС-1А, ПБП-ІА та АС-Ф-25 підключають до водопровідної мережі з робочим тиском не вище 40 кПа. Носок корпуса розміщують над соском. Вісь соска встановлюють похило вниз до горизонтальної осі під кутом 25 - 20°. Відстань від рівня підлоги до осі соска має становити для напувалок ПБП-1А - 200 мм, для ПБС-1А - 420-450 мм (рис. 16).

Рис. 16. Схема монтажу соскової напувалки ПБС-1А:

1 - водопровід;

2 - вхідний вентиль;

3 - стояк;

4 - перегородка;

5 - напувалка;

6 - муфта;

7 - контргайка;

8 - кінцевий вентиль

Різьба на корпусі напувалки ПБП-1А становить - 0,75 дюйма. Приєднуються напувалки до стояків за допомогою муфт з контргайками.

Для запобігання попадання в напувалку бруду, трубу для підведення води слід розміщати нижче рівня напувалок.

Водонапірні башти.

У механізованих системах водопостачання тваринницьких підприємств для створення необхідного тиску в мережі, зберігання запасів та регулювання подачі води застосовують водонапірні споруди.

Вони виготовляються в заводських умовах, що значно знижує вартість. До місця установки башту доставляють у вигляді окремих блоків: водонапірного бака, металевих опор, що складаються з окремих панелей, трубопроводів і залізобетонних фундаментних башмаків.

При цьому найзручнішими і найпоширенішими є металеві збірно-блочні безшатрові башти конструкції інженера А.А.Рожновського (рис. 17).

Рис. 17. Водонапірна металева башта:

1 - напірно-розвідна труба;

2 - зливна труба;

3 - анкерні болти;

4 - фундамент;

5 - земляний вал (обсипка);

6 - колона;

7 - зовнішня драбина;

8 - заслінка;

9 - люк;

10 - вентиляційна труба;

11 - кришка бака;

12 - льодоутримувачі; 13 - бак;

14 - внутрішні драбини;

15 - оглядовий колодязь

Башту складають у горизонтальному положенні з окремих блоків та елементів у такій послідовності: виготовляють клітки з деревини біля фундаменту; піднімають і кладуть на них циліндричну опору так, щоб опорні башмаки були повернені до фундаменту; з'єднують днище бака з циліндричною опорою установочними болтами (зазори в стиках по колу між опорою і баком повинні бути не більше як 5 мм); очищають на 20 мм кінці бака та колони (опори) від бруду та іржі і приварюють на їх стику у трьох - чотирьох місцях по колу, після перевірки ретельно зварюють обидві частини башти; видаляють установочні болти і заварюють отвори; перевіряють якість зварювання, для чого наносять на зовнішній шар шва крейдяний або вапняний розчин, а внутрішній шов сильно змочують гасом, за відсутності слідів просочення гасу у крейдяну обмазку якість зварювальних робіт вважають достатньою.

Навпроти скоб, розміщених у середині бака, приварюють драбину і встановлюють зливну та контрольну труби. До бака болтами приєднують кришку так, щоб положення люка кришки збігалося із зовнішньою драбиною і внутрішніми скобами. Потім монтують вентиляційну трубу. Днище і нижню частину опори (зовні) на висоту не менше як 2 м покривають гарячою бітумною мастикою, укладають шар мішковини і знову наносять такий самий шар бітумної мастики.

Після закінчення складання башту встановлюють на заздалегідь зроблений з бутобетону фундамент. Параметри фундаменту залежать від типорозміру башти і наводяться в заводській інструкції до обладнання. Фундамент виготовляють збутового каміння марки 200 і бетону марки 75 або 100. Можна також використовувати замінники: обпалену цеглу марки 100 і цемент не нижче марки 200.

У фундаменті повинні бути передбачені колодязі для анкерних болтів. Для цього в середину опалубки встановлюють дерев'яні пробки і заповнюють весь простір між опалубкою і пробками бетоном.

Пробки встановлюють у фундаменті так, щоб вісь напірно-розвідної труби башти проходила через центр між двома пробками, що розміщені під кутом 180°. Для встановлення водонапірної башти в робоче положення можна застосовувати різні підйомні засоби (будівельні крани, монтажні вертольоти, лебідки, автокрани).

В умовах сільськогосподарського виробництва найпростіше використати для цього автокрани. Схема піднімання і встановлення на фундамент водонапірної металевої безшатрової башти за допомогою автокрана та лебідки показана на рис. 18.

Рис 18. Схема встановлення на фундамент металевої безшатрової водонапірної башти автокраном: 1 - польові якорі; 2 - лебідка; 3 - гальмівний трос; 4 - козли; 5 - башта; 6 - трос; 7 - анкерний трос стріли крана; 8 - автокран; 9 - упор для сприймання горизонтальної сили; 10 - розчалка якоря з троса діаметром; 11 - земляний якір; 12 - бокові розчалки

Перед підніманням башти спочатку виконують підготовчі роботи. При цьому нижній кінець опори укладають на край фундаменту і в місці з'єднання резервуара з опорою тросом обв'язують по колу. Щоб не деформувалися стінки башти під трос підкладають товсті дошки, попередньо скріплені дротом. На відстані 9 мм від башти 5 встановлюють автокран 8 з вильотом стріли, що дорівнює 3,8 м, а на відстані 23 м для анкерування стріли крана роблять земляний якір 11.

Потім розміщують лебідку 2 на відстані 16 м від башти, закріплюють три пальових якорі 1 для кріплення лебідки, гальмівного троса 3 і бокових розчалок 12. Нижню частину башти з'єднують з двома якорями тросами з кутом між ними 90°. Відстань від центра фундаменту до пальових якорів, що з'єднані з боковими розчалками, має становити 17 м. До башти кріплять гальмівний трос 3 і лебідку; здійснюють анкерування стріли крана тросом 7 і натягують бокові розчалки; перевіряють чи знаходяться на одній лінії осі башти, автокрана, стрілового поліспаста, гальмівної лебідки, її пальового якоря та земляного якоря, стріли автокрана.

Після проведення вказаних підготовчих робіт приступають до піднімання башти, яке здійснюють у такій послідовності: спочатку автокраном її плавно піднімають на козли висотою 4,7 м, потім ще піднімають башту на висоту 10 – 15 см над козлами і роблять витримку протягом 10 - 15 хв для перевірки міцності тягових та вантажопідйомних пристроїв, надійності кріплень і справності вантажопідйомних механізмів автокрана. У разі справності вантажопідйомних механізмів та пристроїв продовжують плавно піднімати башту. При цьому поступово послаблюють трос 3 лебідки стежачи, щоб вісь башти не відхилялась від площини підйому.

Особливої обережності слід додержуватися при проходженні центра ваги башти над віссю обертання. У цей момент виключають стріловий поліспаст і далі піднімають, плавно відпускаючи гальмівний трос лебідки до повного доторкання всіх шести опорних башмаків з площиною фундаменту.

Під час піднімання башти не можна регулювати розтягнення бокових розчалок. Якщо вісь башти відхиляється від площини підйому, то роботу зупиняють, повільно опускають башту на козли, усувають несправності, що виникли і знову починають піднімати.

Після закінчення піднімання перевіряють положення башти у вертикальній і горизонтальній площинах, щоб співпали отвори у башмаках з центрами колодязів. Потім встановлюють і заливають цементним розчином анкерні болти і закріплюють башту за допомогою розчалок у трьох напрямках під кутом 120°.

Через 7 - 8 діб, коли затвердіє цементний розчин, затягують гайки анкерних болтів, монтують напірно-розвідну та зливну труби. До зовнішніх кінців двох патрубків, які вварені на висоті 150 і 300 мм від дна колони, приєднують засувки. До внутрішнього кінця верхнього патрубка приєднують напірно-розвідну трубу, а до внутрішнього кінця нижнього - зливну трубу (див. рис. 17). Нижню засувку з'єднують з відвідною трубою для видалення осаду з резервуара, а верхню - з зовнішньою водопровідною мережею. Біля колони башти, у зоні розміщення засувок, обладнують оглядовий колодязь, а навколо башти на висоту не менш 2 м роблять земляну обсипку, щоб запобігти промерзанню труб, які виходять з башти.

По завершенні монтажних робіт знімають розтяжки і фарбують башту.

При виконанні робіт, пов'язаних з монтуванням водонапірної башти, слід додержуватись певних вимог з техніки безпеки та охорони праці. Зокрема, до роботи з піднімання башти допускаються особи, які пройшли інструктаж і мають посвідчення на право проведення монтажних робіт на висотних спорудах. У радіусі 20 м від центру зони підйому башти знаходитися людям забороняється. Піднімати башту дозволяється при швидкості вітру не більше 5 м/с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: