Східні слов'яни (літописні племена) у VIII-X ст.

Відомості про східнослов'янські племена містяться на перших сторінках "Повісті минулих літ", складеної Нестором-літописцем у XII ст.: "...Ті ж слов'яни, прийшовши, сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інщі — деревлянами, бо осіли в лісах; а другі сіли межи Прип'яттю і Двіною і називалися дреговичами; а інші сіли по Двіні і називалися полочанами — од річки, яка впадає у Двіну і має назву Полота; од цієї річки вони прозвалися полочанами. Слов'яни ж, що сіли довкола озера Ільменя, прозвалися своїм іменем — словенами: і зробили вони город, і назвали його Новгородом. А другі ж сіли на Десні, і по Сейму, і по Сулі і назвалися сіверянами. І так розійшовся слов'янський народ, а від його імені й дістали свою назву слов'янські племена".

Далі автор літопису згадує також кривичів з містом Смоленськом у верхів'ях Волги, Двіни і Дніпра, бужан (волинян, дулібів) на Бузі, радимичів на Сожі, вятичі в на Оці, хорватів, уличів і тіверців по Дністру.

Традиційно, з літописними племенами пов'язують культури східних слов'ян останньої чверті І тис. н. е., що сформувалися на основі слов'янських старожитностей попереднього часу (V—VII ст.). Ці племена або племінні князівства можна вважати етнополітичними і територіальними утвореннями періоду "вождівства", з яких бере свої витоки Київська Русь. На території України вони представлені пам'ятками райковецької, волинцевської та роменської культур, причому роль кожної з них в етнокультурних та державотворчих процесах кінця І тис. н. е. була різною.

За часів Київської Русі сформувалося феодальне суспільство в східних слов'ян. У цілому становлення феодальних відносин у Давньоруській державі відбувалося в загальноєвропейському руслі: від державних форм до сеньйоральних (вотчинних). Цей процес був складним, тривалим і розгортався поетапно. Спочатку в IX ст. формується система експлуатації всього вільного населення військовою знаттю (князем та дружиною). Основним елементом цієї системи була данина, "полюддя". У Хет. стався переворот у поземельних відносинах: князі захоплюють і концентрують у своїх руках общинні землі, внаслідок чого виникає доменіальне (вотчинне) землеволодіння великого князя. Наступним кроком у процесі феодалізації стала поява в XI ст. земельної власності верхівки служилої знаті - бояр та православної церкви. У Х-ХІІ ст. у давньоруському суспільстві активно дарував своїм боярам та дружинникам міста і села. Дарувалася не територія, а право стягувати податки. Так поступово склалася помісна форма феодального землеволодіння, яка не передбачала передачі землі в спадок та її відчуження без згоди князя. З ослабленням князівської влади, посиленням відцентрових тенденцій удержаві дедалі більшого поширення набирає вотчина - спадкове володіння, що могло вільно відчужуватися (продаватися, передаватися в спадок, даруватися). Хоча процес утвердження феодальних відносин у Київській Русі в цілому збігався із загальноєвропейськими тенденціями, він мав і свої особливості. По-перше, у Давньоруській державі феодалізм зароджувався на основі первіснообщинного ладу, східнослов'янське суспільство перескочило через рабовласницький етап розвитку. По-друге, на Русі темпи феодалізації були уповільненими порівняно з Європою, де ще з античних часів прижилися традиції приватної власності; по-третє, виникнення та становлення великого землеволодіння не призвело до масового обезземелення селян, оскільки в межах державної території існувала значна кількість незаселеної, господарськи неосвоєної землі.

65.

КУЛЬТУРА ДРЕВНИХ СЛОВ'ЯН.

Стародавні слов'яни були люди ведичної культури, томудавньослов'янське релігію правильніше було б іменувати не язичництвом, аведизму. Слово "веди" - співзвучно современоому російській "відати",
"знати". Це мирна релігія висококультурних народу, спорідненаінших релігій ведичного кореня - Стародавній Індії та Ірану, Стародавньої
Греції.

Велесова книга.

Основними пам'ятками культури слов'янської давнини є священніпісні, перекази, міфи, хоча більшість вчених вважають, що текстидавньослов'янських священних пісень, міфів загинули християнізації Русі. Увітчизняній історичній науці навіть те небагато що, що залишилося -
Велесову книгу, переважно написану новгородськими жерців непізніше IX ст., вважають підробкою. 1
До цих пір ведуться суперечки про сутність згадуються у літописахслов'янських богів. І тим не менше висловлена думка, що найдавнішийпласт слов'янських міфів зберігся краще грецьких, індійських абобіблійних. Причина тому - особливий шлях розвитку слов'янської культури.
Міфічні оповіді інших народів спотворювалися при записі і обробцівже в найдавніше час. Слов'янський фольклор - це жива уснатрадиція, меншою мірою зазнали змін під впливомписемної культури.
Скарби слов'янського фольклору - народні пісні, казки, билини,духовні вірші - починають інтенсивно збирати й записувати тільки впершій половині XIX ст.
Велесова книга-пам'ятник складний і ємний. Вона дозволяє давню суперечкупро походження слов'ян. Вона описує долі різних племен,що брали участь у слов'янському етногенезі

У давніх слов'ян космогонічних міфах, так само як і в міфахінших стародавніх народів, завжди переплетені перекази про походженнябогів (Теогонія) і людей (антропогонія), світ яких вторинний повідношенню до рождающий силам космосу, але тісно з ним взаємодіє.
Син Сварога - Перун, друга особа слов'янської Трійці (Триглавом), богвійни і грози, оживляв явлене, стежив за світопорядком, обертаючисонячне золоте колесо. Після християнізації Русі культ Перуна бувзамінений Іллею пророком, а у фольклорній традиції - Іллею Муромцем і
Єгором Хоробрим. Третя іпостась - Велес (пізніше Свентовіт) --спочатку був богом світла у західних слов'ян.
Велесова книга говорить про велику таємницю триєдності Сварога - Перуна
- Свентовіта, сила якого пронизувала всі рівні життя, множила світибогів і людей владою любові. Святе знання давніх слов'ян мало,таким чином, деякими рисами монотеізма1, але при цьому мало багатоспільного і з первісними формами релігії (тотемізмом2, фетішізмом3,анімізмом4 і магій).
Ведичне світогляд слов'ян виявляє в собі риси древньогодіалектичного натурфілософські навчання. Світ описувався системоюосновні змістовні двійкових протиставлень, що визначалипросторові, тимчасові, соціальні та інші характеристики.
Чорнобог і Білобог - два слов'янські божества-антагоніста,уособлювали в своїй боротьбі сили світла Яви і тьми Наві. Яв, "білийсвітло "- Це поточне, те, що створено загальним справедливим законом
Правил, і що в сою чергу творить людське життя силою любові.
Все, що до неї, після неї і відхід від неї, - це нав, сила темна,пасивна, нетворча, яка зберігає і що ховають досягнуте, символ
"того світу". Дарує життя, родючість, довголіття божество Рід,втіленнями смерті були Марена, нав. Символи життя і смерті - живавода і мертва вода.
Протівоставленіе білий - чорний втілено в пантеоні - Білобог і
Чорнобог, загадками, прикмети. Білий співвідноситься з позитивнимпочатком, чорний - з негативним.
Важлива риса способу життя та думки древніх слов'ян - уявлення пронерозривній єдності-спорідненість живуть з предками праотцями і богами якумови гармонії світів: земного і небесного. Крихкість такогорівноваги відчувалася людьми і уособлював або в битві Правди і
Кривди.
Для світогляду древніх слов'ян був характерний антропотекозмізм,тобто нерозчленованість сфер людського, вважали, щорозуміння світу як ніким не створеного, світу - як вічно живого вогню,мірно потухає і розмірено загоряють.
Безперервна боротьба і почергова перемога світлих і темних сил природинайбільш зримо відображені в уявленнях слов'ян про виріпір року. Його вихідною точкою було настання Нового року --народження нового сонця в кінці грудня. Це святкування отримало услов'ян греко-римська назва - коляда (від лат. Calendae - перший деньнового місяця). Повну перемогу нового громовніка над взимку - "смертю"в день весняного рівнодення справляли обрядом похорону Марени.5 Бувтакож звичай ходити з травнем (символ весни), маленькою ялинкою,поцяцькованій стрічками, папером, яйцями. Божество сонця, проводжаємона зиму, називали Купала, Ярило і Кострома. Під час святасолом'яне опудало цих божеств або спалювали, або топили у воді.

Архаїчні народні свята на зразок новорічних ворожінь, розгульнемасниці, "русальних тижня" супроводжувалися заклинальнихмагічними обрядами і були свого роду моліннями богам про загальнийблагополуччя, врожаї, позбавлення від грози і граду. Так існувавзвичай в Ільїн день закладати вигодуваних всім селом бика на честьмогутнього Перуна. Для новорічного ворожіння про врожай використовувалисяособливі судини - чари. На них часто зображували 12 різних малюнків,що становили замкнене коло, - символ 12 місяців. При розкопкахзнайдені та ідентифіковані такі судини, що використовувалися для обрядівсівби-жнив, весняно-літніх водних обрядів, що проводилися у священнихгаях, у джерел і пов'язаних з богинею-дівою, покровителькоюплодородія1.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: