Особливості спеціального водокористування для деяких потреб

Використання вод для задоволення питних і господарських потреб населення зумовлене їх якісними характеристиками, які мають відповідати встановленим державним стандартам, нормативам екологічної безпеки водокористування і санітарним нормам. У разі невідповідності якісних характеристик цих вод встановленим стандартам, нормативам і нормам їх використання припиняється за рішенням державних органів санітарного нагляду. За водокористувачами закріплено право вимагати від власника вод (водопостачальника) відомості про якість питної води.

Використання вод для задоволення питних і господарських потреб населення здійснюється у порядку централізованого, нецентралізованого водопостачання та використання підземних вод питної якості з додержанням вимог, передбачених ст.ст. 59-61 ВК.

З метою визначення правових, економічних та організаційних засад функціонування системи питного водопостачання, спрямованих на гарантоване забезпечення населення якісною та безпечною для здоров’я людини питною водою 10 січня 2002 року було прийнято Закон України “Про питну воду і питне водопостачання”.

Ст. 6 згаданого Закону закріпила положення про принцип пріоритетності питного водопостачання перед іншими видами спеціального водокористування.

Кожен споживач питної води має право вільного доступу до інформації про якість питної води. З цією метою центральний орган виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства щороку готує і оприлюднює в порядку, встановленому КМУ, Національну доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні, забезпечує заінтересовані органи державної влади, громадські організації, підприємства, установи, організації та громадян інформацією про випадки і причини забруднення питної води, порядок розрахунку тарифів на послуги централізованого водопостачання і водовідведення.

^ Користування водами для потреб сільського і лісового господарства здійснюється у порядку як загального, так і спеціального водокористування (ст. 65 ВК).

Зрошення угідь с/г призначення здійснюється водами, якість яких повинна відповідати встановленим нормативам. При цьому водокористувачі повинні здійснювати заходи попередження підтоплення, заболочення, засолення та засмічення цих земель. За загальним правилом зрошення с/г угідь стічними водами забороняється, за виключенням випадків, коли це дозволено державними органами охорони довкілля за погодженням з органами санітарного та ветеринарного нагляду.

Під час осушення земель повинні вживатись заходи щодо запобігання деградації та вітровій ерозії цих земель, а також погіршення стану водних об’єктів.

^ Під час користування водними об’єктами для промислових потреб і потреб гідроенергетики водокористувачі зобов’язані

дотримуватись встановлених правил експлуатації водосховищ;

умов спеціального водокористування;

режимів накопичення та спрацювання запасів води;

екологічних вимог;

вживати заходів щодо зменшення витрат води (особливо питної), припинення скидання забруднених зворотних вод шляхом вдосконалення виробничих технологій, схем водопостачання, очищення питних вод;

забезпечувати безперебійний пропуск суден, а також риби до місць нересту відповідно до проектів рибопропускних споруд тощо (ст. 66 ВК)

^ Скидання стічних вод промисловими та іншими об’єктами допускається лише за умови наявності нормативів ГДК та встановлених нормативів допустимого скидання забруднюючих речовин. На водокористувачів покладається обов’язок здійснення заходів, спрямованих на запобігання скидання стічних вод чи його припинення, коли такі води:

можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;

містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;

містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;

містять речовини, щодо яких не встановлено ГДК;

призводять до зміни температури води водного об’єкту більше ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період тощо (ст. 70 ВК).

Забороняється скидати стічні води використовуючи рельєф місцевості (балки, низини, кар’єри тощо).

Статтями 71-75 ВК встановлюються і інші вимоги та умови щодо скидання зворотних вод у водні об’єкти. Також відповідні вимоги у цій сфері закріплені у Правилах охорони вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою КМУ від 25 березня 1999 р. № 465. Дані правила є обов’язковими для виконання усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, дії яких щодо скидання зворотних вод у водні об’єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.

^ Користування водними об’єктами для потреб водного транспорту здійснюється на річках, озерах, водосховищах, каналах, інших водоймах, а також територіальному морі та внутрішніх морських водах, які визначаються внутрішніми водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли відповідно до законодавства України їх використання з цією метою повністю або частково заборонено. (ст. 67 ВК). Перелік внутрішніх водних шляхів, віднесених до категорії судноплавних затверджено постановою КМУ від 12 червня 1996 р. № 640.

Усі судна та інші плавучі засоби мають бути обладнані ємкостями для збирання лляних та інших забруднених вод, які повинні систематично передаватись на спеціальні очисні споруди для очищення та знезараження стічних вод.

^ Користування річками України залежить від виду річки. Так, у ст. 79 ВК вказується, що залежно від водозабірної площі басейну річки поділяються на:

великі – ті, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозабору понад 50 тис. км² (в Україні налічується 9 великих річок);

середні – річки з площею водозабору від 2 до 50 тис. км² (81 середня річка);

малі – річки з площею водозабору до 2 тис. км² (63029 шт.).

З метою охорони та збереження водності малих річок законодавство встановлює заборону на вчинення певних дій (ст. 80 ВК), зокрема:

• 
  зміна рельєфу басейну річки;
• 
  руйнування русла пересихаючих річок, струмків та водотоків;
• 
  розорювання заплавних земель, застосування на них засобів хімізації тощо.

Заходами, спрямованими на збереження водності річок і охорону їх від забруднення є (ст. 81 ВК):

створення прибережних захисних смуг;

створення спеціалізованих служб по догляду за річками, прибережними захисними смугами, гідротехнічними спорудами та підтриманню їх в належному стані;

впровадження ґрунтозахисної системи землеробства з контурно-меліоративною організацією території водозабору;

впровадження водозберігаючих технологій, здійснення водоохоронних заходів на підприємствах, в установах і організаціях, розташованих у басейні річок;

здійснення інших заходів передбачених водним законодавством.

З метою оцінки екологічного стану басейну річки та розробки заходів щодо раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів складається її паспорт у порядку, встановленому постановою КМУ від 14 квітня 1997 р. № 347.

Особливості державного управління у галузі використання та охорони вод
Із прийняттям Водного кодексу (6.06.1995 р.) в Україні було започатковано здійснення державного управління у галузі охорони, використання та відтворення водних ресурсів басейновий принцип на основі державних, міждержавних та регіональних програм використання та охорони вод та відтворення водних ресурсів (ст. 13 ВК). В основу такого принципу покладалось впровадження дієвих засобів, спрямованих на забезпечення раціонального використання, збереження, відтворення води, починаючи з місць її первинного виникнення (джерел, струмків, підземних потоків тощо), переміщення виключно до гирлових зон водозаборів. Водоресурсна забезпеченість окремих регіонів, країни в цілому позначається на ефективності економіки, оскільки наявність та якісний стан водних ресурсів впливає на розміщення і функціонування господарських об’єктів уздовж водотоку головних водних артерій держави: річок Дніпро, Дністер, Десна, Прип’ять, Чорного та Азовського морів. З цією метою пропонувалось створювати відповідні державні управлінські структури, які б забезпечували раціональне та ефективне використання й охорону вод басейнів таких об’єктів. Такою спеціалізованою управлінською структурою виступає Рада з екологічних проблем басейну Дніпра та якості питної води, що була створені у відповідності із постановою КМУ від 19 серпня 1999 р. № 1544. Проте, крім цієї Ради, в державі не створювались спеціальні органи басейнового управління.

Загальне державне управління в галузі здійснюють КМУ, Уряд АР Крим, місцеві ради та їх виконавчі комітети. Спеціальне державне управління в галузі охорони та використання вод і відтворення водних ресурсів забезпечується

Міністерством екології та природних ресурсів України,

Державним агентством водних ресурсів та їх органами на місцях,

іншими органами відповідно до законодавства.

Компетенція цих органів викладена у главі 4 ВК та у відповідних Положеннях.

Громадське управління представлене створеними відповідно до їх статутів громадськими комітетами із врятування річок Дніпро, Дністер, Десна тощо.

Функції управління в галузі використання та охорони вод та відтворення водних ресурсів зумовлені основними напрямками діяльності органів управління відповідно до їх повноважень і складаються з: планування; державного обліку і ведення державного водного кадастру, розподілу та перерозподілу вод; стандартизації та нормування; контролю та моніторингу вод; вирішення спорів у цій галузі тощо.

1) Планування та програмування. Так, на рівні регіонів, держави та міжнародного співробітництва за участю місцевих рад, спеціально уповноважених органів управління, наукових установ, громадськості, розробляються відповідно регіональні, державні та міждержавні програми охорони та відтворення водних ресурсів. Їх метою є здійснення цілеспрямованої і ефективної діяльності щодо задоволення потреб населення і галузей економіки у воді, збереження, раціональне використання і охорона вод, запобігання їх шкідливій дії. розробка та реалізація цих програм здійснюється за рахунок Державного та місцевих бюджетів, коштів підприємств, установ та організацій, фондів охорони навколишнього природного середовища, добровільних внесків організацій і громадян, інших коштів. розробляються такі програми на основі даних державного обліку вод, водного кадастру, схем водокористування і охорони вод та відтворення водних ресурсів тощо (ст. 12 ВК).

2) У свою чергу, державний облік вод здійснюється з метою встановлення інформації про кількість і якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл водних об’єктів між водокористувачами та розробляються заходи з раціонального використання і охорони вод і відтворення водних ресурсів.

З метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів ведеться державний водний кадастр, який являє собою систематизований звід відомостей про поверхневі, підземні, внутрішні морські води та територіальне море; обсяги, режим, якість і використання вод; водокористувачів (крім вторинних). Порядок ведення державного водного кадастру затверджено постановою КМУ від 8 квітня 1996 р. № 413.

^ Державний водний кадастр складається з трьох розділів:

- поверхневі води (ведеться Мінприроди);

- підземні води (ведеться Державною службою геології та надр України);

- використання вод (ведеться Держводагентством).

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, забруднюючі речовини, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо. Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

3) Значна увага в галузі державного забезпечення раціонального використання вод та їх якості і безпечності приділяється розробці та затвердженню стандартів та нормативів у цій галузі. Так до комплексу нормативних документів із стандартизації у цій сфері відносяться документи, які містять:

основні положення, терміни, поняття, класифікації;

методи, методики та засоби визначення складу та властивостей вод;

вимоги до збирання обліку, обробки, збереження, аналізу інформації та прогнозування якісних та кількісних показників стану вод;

вимоги раціонального використання та охорони вод у галузевих стандартах та технічних умовах до процесі, продукції та послуг;

метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт;

інші нормативи із стандартизації у цій галузі.

^ Стандарти у сфері охорони та використання водних ресурсів розробляються переважно Мінприроди України, МОЗ.

У галузі використання та охорони вод встановлюються:

1.
нормативи екологічної безпеки водокористування (встановлюються для оцінки можливостей використання води з водних об’єктів для потреб населення та галузей економіки і забезпечують безпечні умови водокористування);

2.
екологічний норматив якості води водних об’єктів (встановлюється для оцінки екологічного благополуччя водних об’єктів та визначення комплексу водоохоронних заходів. Він містить науково обґрунтовані значення концентрацій забруднюючих речовин та показники якості води (загальнофізичні, біологічні, хімічні, радіаційні). При цьому ступінь забрудненості водних об’єктів визначається відповідними категоріями якості води);

3.
нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин (встановлюються з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об’єктів. Порядок розробки та затвердження нормативів гранично допустимого скидання та перелік забруднюючих речовин, що нормуються, встановлюються КМУ);

4.
галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об’єкти;

5.
технологічні нормативи використання води тощо.

Ст. 36 ВК закріплює положення, згідно з яким для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей, можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

^ 4) Розподіл та перерозподіл водних ресурсів здійснюється у таких формах:

надання водних об’єктів у відособлене користування;

видача дозволів на спеціальне водокористування;

вилучення водних об’єктів;

анулювання дозволів.

^ У відособлене користування водні об’єкти надають:

КМУ – якщо водні об’єкти розташовані на території кількох областей;

ОДА – якщо водні об’єкти розташовані на території кількох районів;

міські районні виконавчі органи – якщо водні об’єкти мають місцеве значення.

Видача дозволів на спеціальне використання здійснюється на підставі установлених лімітів використання води та у порядку, визначеному постановою КМУ від 10 серпня 1992 р. № 452.

^ Дозвіл на спеціальне водокористування видається:

органами Мінприроди України у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення,

ВР АР Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за погодженням з органами Мінприроди України у разі використання води водних об’єктів місцевого значення.

^ Вилучаються водні ресурси з користування тими органами, які видають дозволи або надають у відособлене користування водні об’єкти, через анулювання такого дозволу або прийняттям рішення про вилучення водного об’єкта з користування.

5) Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюється з метою забезпечення додержання усіма юридичними та фізичними особами вимог водного законодавства.

Контроль у сфері охорони та використання водних ресурсів поділяють на державний та громадській.

^ Державний контроль у даній галузі забезпечують КМУ, Мінприроди України, інші спеціально уповноважені державні органи відповідно до законодавства України, а також виконавчі комітети місцевих рад.

^ До згаданих вище спеціалізованих державних органів, зокрема, відносяться:

Державна екологічна інспекція та її відділення в областях;

державні інспекції охорони Чорного та Азовського морів.

Саме ними здійснюється контроль за додержанням правил охорони внутрішнього моря, територіальних, поверхневих вод від забруднення, засмічення, за кількісним та якісним складом зворотних вод засобами власних гідрохімічних лабораторій тощо.

Дотримання санітарно-епідеміологічних вимог до якості та безпеки вод здійснюється санітарно-епідеміологічною службою України згідно із ЗУ “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” від 24 лютого 1994 р.

^ Громадській контроль у даній сфері здійснюється громадськими інспекторами з охорони навколишнього природного середовища відповідно до Положення про громадських інспекторів з охорони довкілля, затверджене наказом Міністерства екології та природних ресурсів України від 27 лютого 2002 року № 88.

6) Відповідними формами, засобами контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів, що здатні запобігати негативним наслідкам, забрудненню, засміченню вод тощо є моніторинг вод та проведення екологічної експертизи.

^ Державний моніторинг вод здійснюється з метою забезпечення збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан вод, прогнозування його змін та розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень у зазначеній галузі. Державний моніторинг вод є складовою частиною державної системи моніторингу довкілля.

^ До об’єктів державного моніторингу вод належать:

поверхневі води (природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки), канали та ін. водні об’єкти);

підземні води та джерела;

виключна морська (економічна) зона;

джерела забруднення вод, включаючи зворотні води, аварійні скидання рідких продуктів і відходів;

надходження шкідливих речовин з донних відкладень (вторинне забруднення) та ін. джерела забруднення, щодо яких можуть здійснюватись спостереження.

Дані моніторингу вод покладаються в основу інформування про стан вод, підготовку щорічних регіональних та Національної доповіді про стан довкілля в Україні за цим розділом. Інформування про стан водних об’єктів, його зміну та про проведення водоохоронних заходів, про надзвичайні екологічні ситуації, які можуть негативно вплинути на стан здоров’я людей, покладається, крім органів державної виконавчої влади, на ради усіх рівнів.

Результатом здійснення державного моніторингу вод є інформація, у т.ч.:

первинна інформація (дані спостережень), яку одержують суб’єкти державного моніторингу вод внаслідок спостережень;

узагальнені дані, що стосуються певного проміжку часу або певної території;

індекси і комплексні показники, одержані внаслідок узагальнення за параметрами;ї

оцінки стану вод та джерел негативного впливу на нього;

прогнози стану вод та його змін;

науково обґрунтовані рекомендації, необхідні для прийняття рішень.

Для забезпечення екологічної безпеки під час розміщення, проектування, будівництва нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, пов’язаних з використанням вод, здійснюються державна, громадська та інші види екологічної експертизи у порядку, визначеному ЗУ “Про екологічну експертизу” від 9 лютого 1995 р.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: