Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






В екопсихологічному контексті




Тема 6.

Соціальне та культурно-історичне середовище

в екопсихологічному контексті

1Визначення та характеристика поняття культура в екопсихологічному контексті.

2. Цінності (або форми виразу) культури.

3. Досвід діяльності людини як кристалізація культури.

4. Співвідношення культури, життєдіяльності і способу життя людей.

5. Характерні прояви способу життя.

6. Спільні ознаки та відмінності у поняттях «культура» і «спосіб життя».

7. Екологічний контекст культури, способу життя та свідомості людей.

8. Визначити поняття ментальності у співвіднесенні його до культури і способу життя.

9. Екопсихологічна зумовленість етнічної ментальності.

10. Асоціативно-образний символізм природничого походження у національній ментальності українців.

11. Соціальна психіка і національний характер українців.

12. Ставлення людей в Україні до природи, як рідного батьківського початку, чогось близького і потаємного. Розкрити та обґрунтувати дану тезу.

13. Розкрити психологічні механізми передачі поколінням архетипів ставлення до природи в українському менталітеті.

14. Дати пояснення схильності українців до співставлення, порівняння, ідентифікації соціального і духовного життя з явищами природи

15. Показати глобальні на рівні екосистем та парціальні ототожнення людини з природними предметами і явищами.

16. Визначити поняття натуралізації, як вища екологічної свідомості.

17. Визначити та пояснити явище екосентенції, та показати його сутність в екологічній психології.

18. Пізнавальне та методологічне значення для екологічної психології натуралістичних витоків усної народної творчості.

 

 

Людина з моменту свого народження перебуває у світі культури. У цьому світі накопичений і зафіксований загальнолюдський досвід. Способи його фіксації самі різні: це і феномени суспільної свідомості: вірування, традиції, установки, культурні пріоритети і т.ін.; це і багатство символіки та міфології; це предмети мистецтва і тексти; це і мовні значення, поняття, знання і навіть фіксовані уміння і т.д. і т.п.

Людина - суб'єкт культури: у своїй діяльності, вчинках, думках і переживаннях вона спирається на загальнолюдські духовні і моральні цінності. Культуру можна розглядати, як онтологічні корені, що живлять і зрощують особистість, забезпечують людину зразками і засобами вирішення особистісних задач. Свідомість людини розвивається усередині культурного цілого, у якому кристалізований досвід діяльності, спілкування і світосприймання. Людині необхідно не тільки засвоїти цей досвід, але і перетворити на його основі свої природні можливості і здібності так, щоб відбулося "друге народження" - народження свого власного психічного змісту.

Розвиток української ментальностi традиційно і віками здійснювався у складi екологічного спрямування тематики, створювався за умов змiстовної орiєнтацiї iндивiдуальної і суспiльної свiдомостi на людину, нацiю, духовну культуру, загальнолюдськi iнтереси, морально-етичнi та естетичнi цiнностi.Усі ці категорії втілюються в понятті способу життя.

Проблеми способу життя невiд'ємно пов'язанi з поняттям природи. Вiдомо, що самореалiзацiя людини здiйснюється рiзними формами дiяльностi, сукупнiсть яких складає поняття способу життя. Життєдiяльнiсть є ключове слово у поняттi "спосiб життя". Яка життєдiяльнiсть людей, такi й вони самi, такою буде і їх свідомість. Те, що люди собою являють, цiлком спiвпадає з їх виробництвом, з тим, що i як вони створюють, що i як споживають. Але у життєдiяльностi людей окрiм матерiальної опосередкованостi, важливо бачити й зворотну залежнiсть матерiальних здобуткiв вiд особистiсного впливу самих виробникiв, їх свідомостей, здiбностей, свiтогляду, виховання, культури, способу життя взагалi. Виходячи зi сказаного, "спосiб життя" можна визначити, як сукупнiсть стiйких, типових для даного суспiльства (iндивiдiв, соцiальних груп, класiв або суспiльства в цiлому) видiв життєдiяльностi, що проявляється, як певна форма їх побуту, працi та виробництва, поведiнки i дiй у всiх сферах життя (економiчнiй, полiтичнiй, духовнiй, суспiльнiй, природоохоронній та ін.).

За визначенням поняття культура походить від латинського cultura (обробіток, догляд, поліпшення), яке означало обробіток грунту, культивування землі. Потім це слово стало вживатися у словосполученнях, що означали певний розвиток, пов’язаний з правилами поведінки, набуттям знань, удосконаленням мови та ін. Пізніше під цим терміном розуміли високий рівень просвіти, вихованості, освіченості людини. На сучасному етапі розвитку досить актуальними є такі змістовні поняття, як агротехнічна, виробнича і технологічна культура, у сфері духовних цінностей все більшої ваги набуває екологічна культура [151].

Таким чином, спосiб життя i культура характеризують людську дiяльнiсть i визначаються нею; обумовленi способом життєдіяльності даного суспiльства i пронизують усi її сфери. Вони мають багато загальних характерних рис, бо в кiнцевому рахунку виходять на людину, природу, гуманiзацiю особистостi та суспiльних вiдносин. Але, якщо спосiб життя – уся сукупнiсть проявiв людської дiяльностi, то культура розглядає дiяльнiсть людей як реалiзацiю та самореалiзацiю, втiлення творчого потенцiалу людей i людства у всiх їх рiзноманiтних формах.

Якiсну визначенiсть способу життя i культури можна зрозумiти у соцiально-психологiчному, екологічному та iсторичному кон­текстi. Новий спосiб виробництва, новi суспiльнi вiдносини, змінені екологічні умови, принципово новi цiлi розвитку суспiльства створюють можливостi виникнення i нового способу життя, формування нового типу культури, нової свідомості людей.

Екологічний контекст означених понять супроводить їх сутнісно з середини, оскільки людина і способом життя, і культурою своєю орієнтована в довкілля, незважати на яке просто неможливо. Тому екологічну культуру можна визначити як своєрідний спосіб життя, природничий сенс свідомості, в якому органічно поєднуються потреби, цінності та навички поведінки у відповідності до екологічної дійсності. Це спосіб та міра взаємодії з довкіллям на засадах інтеграції загальнолюдського досвіду по збереженню природного, соціального і штучного оточення, синтез високого розуміння, сприйняття та дії у відповідальному ставленні до довкілля на засадах духовності і гуманізму. Екологічна культура проявляється і здійснюється відповідним способом життя.

Змiстом екологічної дiяльностi розкривається не тiльки виробництво свiдомостi, але й духовно-практична дiяльнiсть. Втiлення екологічних цiнностей у людську свiдомiсть формує свiтогляд, а завдяки свiтоглядним настановам здiйснюється суспiльна дiяльнiсть.

Соцiально-сутнiсною стороною екологічної дiяльностi в суспiльствi є те, що вона реалiзується, перш за все, окремими людьми (вченими, педагогами, художниками, полiтиками та iн.). Інакше кажучи, вона вiдображає спецiалiзоване виробництво, хоча екологічна дiяльнiсть притаманна i широким народним масам (обряди, фольклор, народна медицина та iн.) [107].

Сфера екологічних інтересiв надзвичайно широка. Вона включає свiтогляднi, пiзнавальнi, етичнi, естетичнi, моральнi, релiгiйнi та iншi сфери. I все це складає екологічну духовнiсть. Щоб визначитися у поняттi екологічної духовностi, треба звернутися до соцiальної сутностi суспiльного буття. А в ньому духовне життя не зводиться до сфери свiдомостi, адже духовне життя наповнює i усвiдомленi, i пiд-, або напiвсвiдомi потяги [22] та подiляється на три великi сфери: свiт почуттiв, свiт думок i свiт людської волi.

У характеристицi екологічних iнтересiв належно враховувати складнiсть та багатограннiсть духовних цiнностей. Духовний змiст людини - у багатствi її духовних iнтересiв. Це, насамперед, широта мислення, глибина емоцiйних переживань, спрямованiсть вольових зусиль на здiйснення прогресивних iдеалiв. Рiвень розвику екологічних iнтересiв особистостi не зводиться до пiдвищення освiти та збагачення екологічної обізнаності [230]. Звичайно, усе це важливо, але недостатньо. Найголовнiше полягає у тому, як екологічнi iнтереси реалiзуються в основних видах соцiальної дiяльностi, в суспiльно-кориснiй роботi, творчiй працi [231, 244].






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных