Служба екобезпеки України

До 1994 р. питаннями охорони навколишнього середовища в Україні займалося Міністерство охорони навколишнього сере­довища. У 1994 р. Міністерство охорони навколишнього середо­вища Указом Президента України було перетворено в Мініс­терство екобезпеки України. З 2010 р. це міністерство має назву Міністерство екології та природних ресурсів України, яке є керівним центром Служби екобезпеки. Свою діяльність Мініс­терство узгоджує зі спеціальною комісією Верховної Ради України з екологічних проблем і охорони природи. На місцях, тобто на обласному й районному рівнях, створені обласні та районні управління Міністерства екології та природних ресурсів України. Районні управління підпорядковуються обласним, обласні управління – Міністерству. В автономній республіці Крим є республіканський комітет з охорони навколишнього природного середовища, який узгоджує свою діяльність із Міністерством екології та природних ресурсів України й має свої управління в районах автономної Республіки Крим.

З метою підготовки кваліфікованих юристів-екологів на юридичному факультеті Київського державного університету в 1988 р. засновано кафедру екологічного права, де введено спеціальну програму курсу лекцій «Екологічне право».

Діяльність Служби екобезпеки України здійснюється на підставі таких законодавчих і нормативних актів:

- Конституції України;

- Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», перший варіант якого прийнятий Верховною Радою України в 1991 р.; у 1992 р. прийнятий доповнений і вдосконалений варіант цього Закону;

- Законів України про охорону надр, водних ресурсів, повітря, тваринного та рослинного світу;

- Закону України «Про екологічну експертизу», прийнятого Верховною Радою в лютому 1995 р.;

- екологічних стандартів і екологічних нормативів;

- програмного документа «Основні напрямки державної екологічної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки», який був розроблений Кабінетом Міністрів України в 1994 р. й затверджений Верховною Радою України;

- інструкцій Міністерства екобезпеки України про допуски, найвищі допустимі концентрації шкідливих речовин у різних середовищах та ін.;

- постанов обласних, міських і районних рад та їхніх виконавчих органів;

- інших документів.

У розроблених Кабінетом Міністрів України протягом 1993–1994 рр. Концепції та «Основних напрямках державної екологіч­ної політики України в галузі охорони навколишнього природ­ного середовища, використання природних ресурсів і забезпе­чення екологічної безпеки» визначені мета створення та пріоритетні завдання Служби екобезпеки, а також визначено механізми реалізації її діяльності.

Служба екобезпеки працює за двома напрямками – управ­ління та регулювання в галузі охорони довкілля та контрольно-інспекційна робота.

У сфері управління природоохоронним процесом можна виділити такі приоритетні напрямки, як участь у підготовці регіональних екологічних концепцій, комплексних науково-технічних програм у галузі охорони природокористування та ядерної безпеки; удосконалення плати за використання природ­них ресурсів, розширення бази платежів, уведення механізму їх індексації, визначення основних напрямків ефективного вико­ристання коштів на природоохоронні заходи, що виділяються з державного бюджету та позабюджетного фонду охорони навко­лишнього природного середовища; розробка основних напрям­ків створення та розвитку системи державного моніторингу навколишнього природного середовища; організація та коор­динація робіт, спрямованих на зведення до мінімуму утворення та негативного впливу на довкілля небезпечних та інших видів відходів; проведення державної екологічної експертизи матеріалів і всіх видів програм і схем, ТЕО, проектів.

Основним завданням підрозділів Державної екологічної інспекції є здійснення державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища та використання природних ресурсів, а саме: за використанням і охороною земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, додер­жанням установлених лімітів використання природних ресурсів, нормативів викидів і скидів забруднюючих речовин у навко­лишнє природне середовище; додержанням екологічних вимог у процесі зберігання, транспортування, використання, знешко­дження та складування хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних і радіоактивних речовин, виробничих, побутових та інших видів відходів, здійснення екологічного контролю на державному кордоні України.

Сьогоднішня природоохоронна політика базується на таких основних положеннях: земля, надра, ліси, вода є власністю держави; охорона природи – загальнодержавна, всенародна справа; науково-технічний прогрес, охорона природи й раціо­нальне природокористування мають бути збалансованими, єди­ними у виконанні завдань збереження й відтворення біосфери; проблема охорони природи має вирішуватись комплексно; усі природоохоронні заходи повинні плануватися, керуватися й контролюватися на всіх рівнях – від державного до галузевого й приватного; винні в екологічному правопорушенні обов’язково мусять нести еколого-правову відповідальність

Еколого-правова відповідальність – це юридична відпові­дальність за екологічне порушення, тобто виконання певних затверджених законом про охорону природи обов’язків.

Еколого-правова відповідальність може бути кількох видів: активна і пасивна, адміністративна, кримінальна, майнова.

Активна (позитивна) відповідальність – це виконання вимог щодо охорони природи шляхом запровадження безвідходних і маловідходних технологій, виділення значних коштів на будів­ництво очисних споруд, різних установок і пристроїв, що змен­шують забруднення навколишнього середовища й захищають здоров’я людей. Позитивна відповідальність передбачає здійс­нення позитивних дій із боку відповідальних осіб, окремих громадян у галузі раціонального природокористування, екологічної безпеки. Цей вид відповідальності може бути організаційним, організаційно-майновим чи майновим, пов’яза­ним із відшкодуванням збитків за відведені під будівництво землі, виконанням рекультиваційних заходів під час геоло­горозвідувальних, пошукових чи гірничоексплуатаційних робіт, відшкодування втрат, пов’язаних із гідротехнічним будів­ництвом, спорудженням військових об’єктів.

Позитивна еколого-правова відповідальність застосовується державою не лише для відшкодування збитків від антропоген­ного впливу (ліквідація наслідків різних аварій, компенсація населенню, евакуаційні роботи), але й для усунення наслідків стихійних катастроф (допомога після землетрусів, снігових лавин, селів, повеней, ураганів, пожеж).

Пасивна форма юридичної відповідальності за екологічні правопорушення – це коли організації утримуються від вико­нання певних дій, які можуть призвести до екологічної шкоди.

Поряд із таким регулюванням відповідальності за екологічні порушення чинним екологічним законодавством передбачені також юридичні засоби забезпечення примусового виконання підприємствами, організаціями, установами та громадянами зобов’язань, покладених на них законами про охорону природи (коли суб’єкти ухиляються від їх виконання).

Для встановлення юридичної відповідальності за екологічні правопорушення необхідно виконати складну й тривалу роботу: визначити конкретні предмети правопорушення, об’єкти посягання (земельні ресурси, надра, води, повітря, ліси, флору, фауну, заповідні території), об’єкти екологічної охорони (здо­ров’я та життя людей), суб’єкти правопорушення, їхнє відношення до скоєного екологічного злочину й т. д. Цим займається Служба екобезпеки і інші структури, на які покладені ці функції.

Майнова відповідальність передбачає покладання обов’язків на підприємства, організації, установи й громадян відшкодувати збитки, заподіяні природі або екологічним правам людини, а також шкоду, завдану в результаті протиправної поведінки. Ця відповідальність застосовується самостійно або спільно з іншими видами юридичної відповідальності (адміністративною, кримінальною).

Екологічним законодавством передбачаються три види відшкодування збитків: завданих у результаті правомірних дій, спрямованих на погіршання екологічних умов; завданих унаслідок порушення екологічного законодавства; компенсація збитків державою за «чужу» вину.

Законодавством України передбачено ряд правових норм, що визначають кримінальне покарання за бездіяльність у галузі охорони природного середовища, приховування або навмисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний стан, зокрема радіаційну ситуацію, про забруднення земель, природних вод, атмосфери, продуктів харчування.

Жорсткі покарання встановлено за дії, які спричинили загибель людей та інші тяжкі наслідки (позбавлення волі до десяти років), за розкрадання радіаційних матеріалів (від трьох до десяти років із конфіскацією майна або без неї).

У ряді випадків, що завдають істотної шкоди здоров’ю людей або живим ресурсам моря, зонам відпочинку тощо, відповідні службові особи караються позбавленням волі на строк до п’яти років чи штрафом у великих розмірах.

Нині в Україні триває вдосконалення екологічного законо­давства, запозичується зарубіжний досвід.

Теми рефератів

1. Вимоги до якості води в пивоварінні.

2. Вимоги до якості води при виробництві етилового спирту.

3. Вимоги до якості води в сільському господарстві.

4. Вимоги до якості води в металургії чорних металів.

5. Стан повітряного басейну м. Полтава.

6. Основні забруднювачі води й повітря в м. Полтава.

7. Вплив радону на організм людини.

8. Лікування хвороб за допомогою радону.

9. Властивості радону.

Практичне заняття

Служба екобезпеки України (4 год)

Мета: 1) вивчити організаційну структуру Служби екобез­пеки України, законодавче поле її діяльності, а також її функції;

2) визначити вплив матеріалу підлоги на виток радону в підвальних приміщеннях.

Що необхідно зробити студенту перед початком заняття:

1. Напередодні практичного заняття необхідно уважно ознайомитись із цими методичними рекомендаціями.

2. За вказаними літературними джерелами й матеріалами необхідно знайти відповіді на основні питання, що розгля­даються на занятті.

3. Прийти на заняття підготовленим.

Питання, які розглядаються на практичному занятті

1. Організаційна структура Служби екобезпеки України.

2. Законодавче поле діяльності Служби екобезпеки України.

3. Функції Служби екобезпеки України.

4. Види відповідальності підприємств, організацій, установ і громадян за порушення екологічного законодавства.

5. Вплив радону на організм людини. Визначення впливу матеріалу підлоги на виток радону в підвальних приміщеннях.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: