Виробництво целюлози

Целюлоза – природній полімер, який виготовляють із дере­винної або рослинної сировини. Целюлоза використовується при виготовленні штучних волокон, кіноплівки, вибухівки, паперу, картону, клею.

Целюлоза входить до складу рослинних клітин. Найбільше її (у сухому стані) в бавовні (до 90 %), у деревині (до 50 %). Для промислового виробництва целюлози частіш за все викорис­товують деревину: ялину, ялицю, бук.

Технологія виробництва целюлози складається з таких операцій:

- очищення стовбурів дерев від кори, сучків, гнилі;

- подрібнення деревини в щепу (товщина 3 мм, довжина – 15–30 мм);

- обробка щепи розчинами бісульфату кальцію і сірчаної кислоти;

- температурна обробка щепи в автоклавах (t = 165–170 ^оС, Р = 8–10 МПа), протягом 3,5–8 годин; об’єм автоклаву V = 400 м³;

- відділення целюлози промиванням водою;

- зневоднення (випарюванням);

- відбілювання хромом або забарвлення барвниками;

- пресування з односачним сушінням між валками;

- намотування, різання.

Останні два пункта технології – для виготовлення паперу.

На виготовлення 1 т целюлози йде біля 5 м³ деревини. Приблизно 12 т різних реактивів і 18 т води. Це шкідливе вироб­ництво, яке забруднює водоймища.

У Чернігівській області (м. Корюківка) розташована фабрика з виготовлення технічних паперів.

Пластичні маси (пластики) – це матеріали, основним компо­нентом яких є полімер, котрий за певних температур і тиску набуває пластичності, а потім затвердіває, зберігаючи форму при експлуатації.

В одних випадках пластмаси складаються тільки з полімеру, в інших – містять складні композиції, у яких, окрім полімеру, є наповнювачі. При цьому основою завжди є полімер, властивості якого зумовлюють технологію виготовлення деталі в цілому. Наповнювачі лише надають виробу певних властивостей: кольору, міцності, твердість, тепопроводності й т. ін.

Широке застосування пластичних мас визначається їхніми позитивними властивостями:

Пластмаси застосовують у машинобудуванні, приладобу­дуванні, електро- й радіотехніці, промисловості, засобах зв’язку, у капітальному будівництві, у легкій, харчовій, хімічній промисловості, у сільському господарстві та в побуті.

Загальна кількість видів пластмас – кілька сотень най­менувань. За походженням вони поділяються на полімеризаційні й поліконденсаційні.

Найбільш дешеві й найбільш поширені пластмаси, отримані полімерізацією.

Серед них найбільшого поширення набули термопласти: поліетелен, полівінілхлорид, полістирол.

Поліетилен виробляють з етилену при високому (100 МПа) тиску. Це найбільший дешевий матеріал серед пластмас. Має достатню міцність, високі діелектричні властивості й хімічну стійкість. Використовують при виготовленні труб, антикоро­зійних покрить, пакувальної плівки, тари, деталей у машино­будуванні, радіо- й електротехніці.

Полівінілхлорид виробляють із хлористого вінілу. Це високоміцний, хімічно стійкий конструкційний матеріал, але не з дешевих. Посідає перше місце серед пластмас за обсягами виробництва.

Полістирол виробляють зі стиролу. За властивостями та галузями використання посідає середнє місце між поліетиленом і полівінілхлоридом.

Пластмаси, які отримують поліконденсацією, більш дорогі, але вироби з них мають більш естетичний вигляд. Найбільшого поширення набули фенопласт, амінопласт, поліамід, поліуретан та ін. Їх випускають у вигляді преспорошків, текстолітів, скло­текстолітів, слоїстих пластиків. Широкого поширення вони набули при виготовленні побутової техніки: корпусів фенів, електробритв, авторучок, телефонних апаратів, корпусів телевізорів, мікрокалькуляторів, фотоапаратів та ін.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: