В соціокультурній регуляції можуть складатися різноманітні композиції

· конвенціональних та

· інституційних механізмів впорядкування форм колективної життєдіяльності з різним ступенем домінування тих чи інших методів і рівнів їх взаємодоповнення.

Соціокультурна регуляція відноситься до тих функціональних підсистем культури, де (як і в підсистемах адаптації та комунікації соціокультурної, а також в деяких інших) спостерігається певна надмірність засобів по реалізації відповідних функцій, частина з яких в кожен даний момент діє в актуальній практиці, інші ж залишаються в деякому "культурному резерві" спільноти і актуалізуються в екстраординарних ситуаціях.

Основні функціональні завдання соціокультурної регуляції:

· підтримка певного рівня соціальної консолідованості спільноти (необхідного для ефективного здійснення необхідних в існуючих умовах форм діяльності),

· взаємоінформування про свої наміри,

· узгодження цілей, завдань, принципів і технологій спільних дій,

· поділ функцій і просторових "майданчиків",

· узгодження в часі та процесуальній послідовності здійснюваних дій,

· взаємокоректування в процесі спільної або взаємодетермінірованої діяльності,

· вироблення критеріїв оцінки досягнутих результатів, їх утилітарної ефективності та соціальної прийнятності наслідків цієї діяльності і т.п.

Все це має відношення не тільки до матеріально-виробничій практики, але в рівній мірі і до будь-яких інших форм соціальної, інтелектуальної, комунікативної, художньої, релігійної, політичної та ін. діяльності, що здійснюється колективно або індивідуально, але з соціально значущими результатами, наслідками, впливами.

Соціокультурна регуляція здійснюється,

· по-перше, на основі прагматичних цілей, переслідуваних діючими суб'єктами, проектування і планування процедури виконання необхідної діяльності, що включає в себе серед іншого і визначення порядку взаємодії виконавців.

· по-друге, на основі накопиченого (а почасти й запозиченого) соціального досвіду з реалізації завдань такого роду, закріпленого в ціннісних орієнтаціях, звичаях, законах, нормах, правилах, ідеології, віруваннях, традиціях, уміннях і навичках, допустимих технологіях і ін. установленнях, що визначають прийнятий в даному співтоваристві порядок здійснення відповідних дій і досягнення відповідних цілей.

Т.ч., основними механізмами соціокультурної регуляції є різноманітні види і типи соціальних конвенцій ( почасти інституціоналізованих), які упорядковують форми колективного співжиття і взаємодії людей.

Хоча

· вплив соціокультурної регуляції поширюється на всі сфери групової та індивідуальної практичної та інтелектуальної активності людей і

· виражається не тільки в безпосередніх регулятивних установленнях (цінностях, нормах, законах, звичаях), а й опредметнюється в специфічних рисах технологій та продуктів будь-якої цілеоріентірованої діяльності людей,

· разом з тим у багатьох випадках обмежувачі соціокультурної регуляції не відрізняються надмірною жорсткістю,

· залишаючи суб'єктам діяльності можливості для творчої імпровізації, варіювання, пошуку, інновацій і т.п., що має надзвичайно важливе значення і з точки зору адаптивної пластичності форм соціальної практики, і в інтересах розвитку технологій в різних спеціалізованих сферах діяльності.

На різних історичних стадіях соціокультурної еволюції людських спільнот, як правило, домінують різні види і форми соціокультурної регуляції з різним рівнем жорсткості імперативних і заборонних установок, а також вільних просторів соціального життя, де людині надається право здійснювати дії і висловлювати судження на власний розсуд.

На первісній стадії переважають в основному

· конвенціональні регулятори у вигляді комплексу звичаїв з досить жорсткими ритуальними законами (перш за усе, в області практичних дій індивіда), що відносяться головним чином до сфери безпосереднього життєзабезпечення, кровноспоріднених і сусідських відносин, міфоритуальної табуйованості деяких дій і поглядів (перш за все по відношенню до феномену смерті) і т.п.,

· при порівняно низькому рівні теоретичної узагальненості й абстрактності принципі в, що лежать в основі цієї соціокультурної регуляції,

· нерозділеності у свідомості матеріального і ідеального начал (синкретизм) і т.п.

· При цьому спостерігається досить терпиме ставлення до індивідуальних інтерпретацій тієї чи іншої установки соціокультурної регуляції, міфологеми і т.п. (відмінності в персональному життєвому досвіді самих інтерпретаторів настільки незначні, що й число варіантів подібних інтерпретацій, як правило, вкрай обмежена).

· У цей час з'являються і перші форми нормативних рефлексій соціального досвіду у вигляді міфів, що грають важливу роль в соціокультурній регуляції, соціалізації і інкультурації індивідів.

На ранньокласовому (доіндустріальному) етапі розвитку

· описаний вище тип соціокультурної регуляції не зникає взагалі, а локалізується насамперед у середовищі сільських виробників у дещо трансформованому під впливом елементів міської культури вигляді.

· У міському ж середовищі формується зовсім інший тип соціокультурної регуляції, що включає в себе вже і інституційну компоненту, яка поступово розвивається й регулює насамперед ідеологічні складові суспільного життя (релігійну та політичну), майново-правові та станові відносини.

· Це епоха породження різноманітних "сакральних текстів", що лежать в основі регулятивної практики спільнот, частково доповнюються кодифікованими законами громадянського права. В рамках норм, визначених цими інституційними текстами, простір індивідуальних інтерпретацій соціального досвіду різко обмежується (релігійним каноном, процедурою виконання закону і т.п.).

· Одночасно відбувається і становлення деяких інститутів соціокультурної регуляції - політичної влади, бюрократії, армії, суду, церкви, школи.

· Вельми розширюється і палітра засобів нормативних рефлексій соціального досвіду: з'являються філософія (переважно релігійна), етичні й естетичні теорії, професійне мистецтво, зачатки світської літератури і гуманітарних наук.

· При цьому такі найважливіші сфери соціальної практики людей, як технології спеціалізованих галузей діяльності, форми громадської самоорганізації, соціокультурної регуляції колективного життя на мікросоціальному (муніципальному) рівні, процеси виховання, загальної та спеціальної освіти, соціалізації особистості і т.п., залишаються в зоні чисто конвенціональної саморегуляції і самовідтворення на основі звичаю і масової традиції.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: