Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Соціально-педагогічна робота з дітьми, які залишилися без опіки батьків




Пояснення

Сирітство - це соціальне явище, поява якого обумовлена наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишилися без піклування батьків в результаті позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх в установленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Згідно з Конституцією України "утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу" (стаття 52).

Сирота - дитина, що тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням внаслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи з власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку держави.

Усиновлення (удочеріння) - є оформлене спеціальним юридичним актом прийняття в сім'ю неповнолітньої дитини на правах сина або дочки (стаття 101 Кодексу України про шлюб та сім'ю). Усиновителем може бути кожен повнолітній дієздатний громадянин. Між усиновителем і усиновленою дитиною повинна бути різниця у віці не менше 15 років. За наявності поважних причин цю різницю може бути скорочено під час розгляду заяви про усиновлення. У разі усиновлення дітей родичами різниця у віці між усиновителями та усиновленими до уваги не береться.

Не можуть бути усиновителями дієздатні особи: позбавлені батьківських прав; які подали завідомо неправдиві документи щодо усиновлення; бажають оформити усиновлення з метою отримання матеріальної чи іншої вигоди; вже були усиновителями і якщо з їх вини усиновлення було скасовано або визнано недійсним; перебувають на обліку у психоневрологічних та наркологічних диспансерах або лікуються в зазначених установах; на час усиновлення не мають постійного заробітку або інших установлених законом доходів. Усиновлення є найкращою формою влаштування долі дитини-сироти і досі єдиною, в результаті якої дитина вибуває з системи державної опіки та піклування, позбуваючись статусу дитини-сироти чи такої, що лишилася без батьківського піклування.

Опіка і піклування встановлюються для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей. Опіка встановлюється над дітьми, які не досягли п'ятнадцяти років; піклування - віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років.

Спільним для усиновлення і опіки є те, що вони покликані гарантувати створення сприятливих умов життєдіяльності дитини. З метою повноцінного розвитку дитини при встановленні опіки правовий зв'язок дитини з біологічними батьками та близькими родичами не припиняється. Ця обставина значно спрощує умови передачі дитини під опіку, робить таку форму влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, більш доступною для створення оптимальних умов виховання у сім'ї.

Опікуни, як правило, обираються із осіб, близьких підопічному. Такий підхід має історично сформовані традиції та виважений характер, розрахований на збереження дитиною наявних родинних зв'язків. Причому для встановлення опіки необхідна згода опікуна. Завдання опіки над дитиною формулюються як право і обов'язок опікуна виховувати підопічного, піклуватися про його здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, готувати до праці, здійснювати захист його прав та інтересів. При визначенні особи опікуна враховується не тільки його бажання, а й готовність та спроможність здійснювати відповідні обов'язки. Як і при усиновленні, встановлено ряд обмежень щодо осіб, які не можуть призначатися опікунами (піклувальниками).

Пояснення

Будинок дитини - дитячий заклад для утримання та виховання дітей віком від 1 місяця до 3 років, від яких відмовилися батьки в пологовому будинку чи покинули їх напризволяще. Ці будинки знаходяться у відомстві Міністерства охорони здоров'я. Найбільш поширеними причинами залишення дітей матерями є підлітковий вік матері; важкий матеріальний стан родини, безвідповідальне батьківство, небажана вагітність. Підставою для відмови від дитини є заява матері, завірена головним лікарем пологового будинку, з визначенням того, що вона не проти того, що дитина буде усиновлена. Дітям, батьки яких невідомі, присвоюють прізвище, ім'я, по батькові і реєструють в органах РАГСу на підставі акту про прийом в будинок. Діти, добровільно віддані у будинок дитини, у будь-який час можуть бути повернуті батькам. Якщо дитину не всиновили, то по досягненні нею трьох років її переводять у дитячий будинок.

Дитячий будинок - державний виховний заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Існує три типи дитячих будинків: дошкільні -для дітей 3-7 років; шкільні - для дітей 7-17 років; змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного віку. В будинку діти залучаються до різних видів діяльності: пізнавальної, трудової, спортивної, ігрової, побутової тощо. При кожному дитячому будинку діє опікунська рада, в яку входять представники місцевих органів народної освіти, члени педагогічного колективу.

Школа-інтернат для дітей-сиріт - державний навчально-виховний заклад для дітей-сиріт, дітей з неповних сімей, а також дітей, які потребують допомоги держави внаслідок хвороби батьків, втрати з ними зв'язків, позбавлення батьківських прав, в якому діти можуть виховуватися і навчатися від 3 до 17 років.

Переважна більшість дітей, які знаходяться в інтернатних закладах, зазнають різних видів депривацГї, тобто позбавлення чи обмеження життєво важливих потреб. Втрата батьків або їх відсутність, особливо в ранньому віці, впливає на психічний розвиток дитини, її характер, волю, фізичний стан та інтелект. Малята, які перебувають в будинку дитини, обмежені в руховій активності, повноцінних емоційних контактах з дорослими, що в свою чергу призводить до зростання в них тривожності, емоційної нестабільності, розвитку неадекватних реакцій, а в особливо тяжких випадках, до такого сирітського феномену як "госпіталізм" - погіршення стану фізичного та психічного здоров'я внаслідок тривалого перебування дитини в ізольованому середовищі.

Результатом психологічної депривації є дефіцит адекватного спілкування з дорослими та дітьми, що виявляється в надмірній конфліктності, емоційній нестриманості, агресивних спалахах, підвищеному конформізмі вихованців інтернатних закладів, прагненні перекласти відповідальність на інших.

Постійне перебування дитини в обмеженому комунікаційному просторі, необхідність постійного дотримання чіткої регламентації часового розпорядку в інтернатному закладі, отримання дитиною необхідного для її життєдіяльності мінімуму, знижують формування активного ставлення особистості до життя, провокують схильність до пристосуванства, формування споживацької позиції, не створюють умов для розвитку навичок прийняття самостійних відповідальних рішень у дітей.

Негативними наслідками соціалізації дітей в закладах інтернатного типу дослідники вважають закомплексованість, підвищене почуття тривожності, орієнтацію на ворожість соціуму, несформованість образу "Я", проблеми у статеворольовому самовизначенні, домінування імпульсивності та залежності в поведінці, звужене бачення життєвих перспектив та обмежені можливості у професійному виборі.

Пояснення

Прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла з закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

Створення прийомних сімей в Україні було започатковано постановою Кабінету Міністрів № 241 від 2 березня 1998 р. "Про проведення експерименту з утворення прийомних сімей в Запорізькій області та затвердження положення про прийомну сім'ю".

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей. Однією з умов формування доброзичливого клімату в родині з приходом дитини-сироти, встановлення сімейних контактів з усіма її членами є надання письмової згоди усіх неповнолітніх членів сім'ї на влаштування прийомної дитини.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення, придбання для них одягу, взуття, медикаментів, предметів особистої гігієни, іграшок, книжок, інвентаря та обладнання, на культурно-масову роботу, а також кошти на оплату комунальних послуг за нормами і тарифами, що діють у даній місцевості, пропорційно до кількості прийомних дітей.

Інститут прийомної сім'ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опікування дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних проблем.

Дитячий будинок сімейного типу - це окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі. Така сім'я бере на виховання і спільне проживання не менше 5 дітей-сиріт або дітей, позбавлених батьківського піклування.

функціонування дитячих будинків сімейного типу визначається державними документами, зокрема Положенням про дитячий будинок сімейного типу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 р. № 564. Відповідно до Положення, "батьки-вихователі в обов'язковому порядку проходять курс навчання попередньої та періодичної (раз на п'ять років) підготовки, проведення якого забезпечують місцеві відділи у справах сім'ї та молоді".

Дитячий будинок сімейного типу може отримати свій статус у тому випадку, коли на виховання приймається не менше п'яти дітей, позбавлених батьківської опіки. Безперечно, така умова сприяє влаштуванню у родині більшої кількості осиротілих дітей. Але, враховуючи перш за все психологічний і педагогічний аспекти, кількість дітей у сім'ї, як рідних, так і прийомних, не повинна перевищувати десяти осіб, зважаючи на необхідність створення оптимальних умов для їх повноцінного виховання та розвитку. У родині може виховуватися більше десяти дітей, якщо дозволяють житлово-побутові умови і є бажання батьків-вихователів. Але обстеження функціонуючих дитячих будинків сімейного типу свідчать: порушення обмежень щодо дітей, які перебувають на вихованні, трапляються досить часто. Це пояснюється тим, що місцеві органи влади прагнуть влаштувати якомога більше дітей-сиріт. Однак, така практика негативно впливає на оптимальний розвиток вихованців, оскільки збільшується навантаження на батьків-вихователів як у фізичному, так і психолого-педагогічному плані.

Кандидат на роль батька-вихователя має пройти експертну комісію, до якої входять спеціалісти (психологи, юристи, педагоги, лікарі). Останні оцінюють особистісні якості майбутнього вихователя, його здатність замінити батька не одній, а кільком дітям, як правило, обтяжених вадами розвитку, педагогічно занедбаних, які пережили втрату близьких тощо. Перевага надається сім'ям або одиноким грамадянам, які мають досвід виховання дітей чи вже є на даний час опікунами або піклувальниками і сумлінно виконують свої обов'язки.

Укладання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає на представників обох сторін певні права і обов'язки. Так, орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники органів виконавчої влади конролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо вони порушують норми угоди. Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків.

Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову площу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання покликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею. За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Пояснення

Соціальне сирітство - явище, обумовлене ухиленням або відстороненням батьків від виконання батьківських обов'язків по відношенню до неповнолітньої дитини.

Соціальні сироти - це особлива група дітей, які внаслідок соціальних, економічних та морально-психологічних причин лишилися сиротами при живих батьках.

На сьогоднішній день в Україні не існує усталеного визначення щодо цієї категорії дітей. В пресі, періодичних виданнях, психолого-педагогічних працях, результатах соціологічних досліджень вживаються такі терміни, як: бездоглядні; бездомні; безпритульні; діти вулиці; діти, позбавлені батьківського піклування; соціальні сироти; неповнолітні групи ризику.

Причинами соціального сирітства в Україні є: низький матеріальний рівень життя багатьох сімей, безробіття обох чи одного з батьків; зайнятість батьків "човниковим бізнесом", що вимагає частої і довготривалої відсутності батьків; відсутність постійного житла (малозабезпечені сім'ї продають свої оселі, щоб забезпечити собі засоби існування, заздалегідь виписуючи дітей, залишаючи їх без даху над головою); асоціальний спосіб життя одного або обох батьків, як то різні види залежності (пияцтво, нарко- і токсикоманія), проституція, участь у протизаконній діяльності; примушення дітей до жебрацтва з боку дорослих членів родини; різноманітні форми насильства над дітьми в сім'ї та державних закладах опіки.

Явище соціального сирітства спостерігається не лише в Україні. В різних формах воно існує в багатьох країнах світу. Як показує міжнародний досвід, його практично неможливо викорінити в силу багатьох об'єктивних та суб'єктивних причин. З метою локалізації явища соціального сирітства в Україні розвиваються інноваційні форми опіки, проводяться різні форми роботи з сім'єю, спрямовані на формування відповідального батьківства.

Сьогодні в Україні до "дітей вулиці" відносять такі групи неповнолітніх:

- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання в зв'язку з втратою батьків, асоціальними формами поведінки дорослих в сім'ї та діти, яких вигнали з дому батьки;

- бездоглядні діти - діти, які мають певне місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці в результаті матеріальної неспроможності опікунів (родичів, бабусь, дідусів); психічних розладів батьків; байдужого ставлення останніх до виховання дітей;

- діти-втікачі із виховних установ - діти, що зазнали психологічного, фізичного та сексуального насильства в закладах інтернатного типу та притулках;

- діти-втікачі з зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному та особистісному розвитку;

- діти, що за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці - діти, позбавлені систематичного батьківського піклування; аутсайдери шкільних колективів; діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, діти з діагнозом дромоманія - схильність до бродяжництва та подорожування.

Використана та рекомендована література

1. Бевз Г.М., Пєша І.Д. Дитина в прийомній сім'ї: нотатки психолога. -К.,2001.

2. Вихованці інтернатів про себе і своє життя / О.М.Балакірєва та ін. -К.,2000.

3. Вчимося жити самостійно: Навчально-методичний посібник для роботи з учнями випуск, кл. інтернатних закладів /Ж.В.Петрочко, О.В.Безпалько та ін. - К.,2002.

4. Діти вулиці. Методичні рекомендації. / Упоряд. А.Г.Зінченко. - К.,1999.

5. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). - К.,2002.

6. Лактионова Г.М. и др. Инновационные формы опеки детей: международный и национальный опыт / Г.М.Лактионова, Г.М.Шипиленко, И.В.Братусь; Под общ.ред.Г.М.Лактионовой. - К., 2001.

7. Кондратьев М.Ю. Подросток в замкнутом круге общения. - М., 1997.

8. Методичні рекомендації соціальним працівникам щодо соціального супроводу прийомних сімей / Н.М.Комарова, Т.М.Бевз, Л.С.Волинець та ін.-К.,1999.

9. Методичні рекомендації по проведенню тренінгу-курсу для соціальних працівників з питань підбору, підготовки та соціального супроводу прийомних батьків / О.О. Яременко (керівник авт. кол.), Н.М.Комарова, Г.М. Бевз, Л.С.Волинець та ін. - К., 2000.

Ю.Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

11. Пєша І.В. Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених

батьківського піклування. - К.,2000. 12.Притулки для неповнолітніх: статус та особливості роботи. - К.,2000.

13. Прийомна сім'я: оцінка ефективності опіки (методичні рекомендації для соціальних працівників). - К., 2000.

14. Соціальні служби - родині: Розвиток нових підходів в Україні / За ред.І.М.Григи, Т.В.Семигіної. - К.,2002.

15. Соціальне сирітство в Україні: експертна оцінка та аналіз існуючої в Україні системи утримання та виховання / Авт. кол. Л.С.Волинець, Н.М.Комарова, І.Б.Іванова. -К.,1998.

16. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред. М.А.Галагузовой. - М.,2000.

17. Социальная педагогика: учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений / Под ред. В.А.Никитина. - М.,2000.

18.Трубавіна І.М. Соціально-педагогічна робота з неблагополучною сім'єю

-К.,2002. 19.Якубова Ю.М., Антонова-Турченко О.Г. Проблемні сім'ї: діти і батьки. -

К.,1998.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных