Девіантна поведінка дітей та молоді як прояв соціальної дезадаптації

Пояснення

Девіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремі вчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявляються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптованості, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від морального та етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиної точки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мова має йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціальних норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушення правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкоголізм, наркотизм, вбивства).

Девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністю людських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільстві чи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям. При цьому девіантна поведінка може виступати в якості засобу досягнення мети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що задовольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей), які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспільства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, які схвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його (К.К.Платонов). Аналізуючи поняття норми, її можна розглядати як: приписи чи заборони; ідеал, що відповідає вимогам соціального середовища, в якому живе людина; діапазон варіативности поведінки. Деякі з норм мають абсолютні та однозначні критерії, розписані в законах та правилах, інші - транслюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних, суспільних регламентацій. Соціальні норми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулюючу, інформаційну, корекційну, виховну функції. В них закладені певні способи дій, у відповідності з якими індивіди будують та оцінюють свою діяльність, спрямовують та регулюють поведінку.

В теорії девіантної поведінки виокремлюють кілька підходів до оцінки поведінкової норми і девіацій. Соціальний підхід базується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінки людини. У відповідності з цим до девіантної поведінки відносять поведінку, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чи оточуючих людей.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає девіантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуйнівною поведінкою особистості. Девіант, у відповідності з цим підходом, свідомо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, не дозволити собі реалізувати свої нахили.

В межах психіатричного підходу девіантні форми поведінки розглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприяють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацією в цьому підході розуміють психічні розлади, які не в повній мірі досягли психопатологічних якостей.

Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розглядати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, що норми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі, можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дуже важливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесійних характеристик людини.

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових особливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам, може бути визнана як девіантна.

• -

Пояснення

Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристики, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість та соціальну значимість. Девіантні форми поведінки поділяються на тимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіацій характерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певним нормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні форми поведінки лише під час перебування в таборі відпочинку, бути агресивними лише в певній групі тощо. До постійних девіацій відносять такі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повторення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лише один вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія тощо). При нестійких девіаціях відмічається схильність до проявів різних видів девіантної поведінки (алкоголізм з агресією до ближніх тощо).

Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організовані) та неструктуровані (слабоорганізовані) різновиди девіантної поведінки. Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та хаотичністю. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин і характеризуються тимчасовим характером. їх причиною, як правило, є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовими стихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії, спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер регламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готується до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас тривожне очікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп'ютерної залежності у підлітків). Структурована девіація - це групова форма поведінки в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Для неструктурованої різновидності групової девіантної поведінки характерна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчинків.

Девіантні форми поведінки по своїй спрямованості на себе та інших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїстичні. Експансивні девіації на відміну від неекспансивних характеризуються вторгненням в сфери життя і діяльності оточуючих, здійснення щодо них різних форм фізичного, психічного та сексуального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєю поведінкою не зачіпає інтереси інших (наприклад, нервова анорексія - стурбованість вагою свого тіла, постійне обмеження себе в їжі). Егоїстичні девіації відрізніються спрямованістю на отримання задоволення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані на задоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються з схильністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі може переслідувати самогубець, якщо він прощається з життям заради порятунку інших.

По рівню усвідомлюваності та критичності поведінки розрізняють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації - це такий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки суперечать певним нормам і по відношенню до яких вона може переживати негативні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації, як правило, притаманні людям з психічними розладами, які переконані, що їх поведінка носить адекватний характер в порівнянні з вчинками оточуючих, в них відсутнє бажання змінити що-небудь у своїй поведінці.

Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первинна девіація - це власне ненормативна поведінка, яка має різні причини ("бунт" підлітка проти авторитарності дорослих; бажання до самовираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах "нормативно'Г поведінки). Вторинні девіації виникають в результаті свідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповідно того ярлика, яким оточуючі відмітили його поведінку, що мала місце раніше.

Пояснення

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинків людини, за які в особливо важких випадках може накладатися покарання згідно статей цивільного та кримінального кодексів.

До протиправних дій відносять проступки (провини), правопорушення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокремлюють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійки з однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в перехожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо). Правопорушення - це порушення адміністративних та правових норм, які проявляються через дрібні крадіжки, здирництво, викрадення автотранспортних засобів, хуліганство. Злочин - протиправне, суспільно-небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (зґвалтування, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень),

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін "важкий учень", "важковиховуваний" характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. З точки зору медичної психології відхилення у поведінці неповнолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) і непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому повноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладнаною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів. В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей є ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

Психологи виокремлюють такі групи депінквентних осіб: 1) індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних обставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосвідомості, але пасивним ставленням до інших порушників

правових норм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) особи, що свідомо порушують правові норми.

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаманне прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свого психічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовин чи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою розвитку та підтримання інтенсивних емоцій. В результаті такої поведінки людина існує у своєрідному "віртуальному" світі. Вона не тільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісному розвитку, а в окремих випадках навіть деградує.

Розрязняють три групи різновидів адиктивної поведінки:

- нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемблінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);

- проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія -прагнення до постійного споживання їжі):

- хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин: тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовин побутової хімії").

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведінку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркогенних речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть людини до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичної залежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та токсикоманію.

Розрізняють два шляхи розвитку адиктивної поведінки підлітків: полісубстантний та моносубстантний. При полісубстантній адиктивній поведінці підлітки пробують на собі дію різних речовин. Це етап так званого пошукового "полінаркотизму", коли вживаються і алкоголь, і токсичні речовини, і окремі наркотики. Поступово підліток починає надавати перевагу певній хімічній речовині, що означає перехід до етапу фонового "полінаркотизму". При моносубстантній адиктивній поведінці підлітки зловживають лише однією речовиною. Найчастіше це обумовлено доступністю для підлітків певного наркогенного засобу.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на психопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних психічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітей та молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивну поведінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромоманію, патологічну сором'язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється в двух формах: самогубство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють три типи суїцидальної поведінки: 1)"аномічний", пов'язаний з кризовими ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями; 2) "альтруїстичний", який здійснюється заради блага інших людей; 3) "егоїстичний", обумовлений конфліктом внаслідок неприйняття індивідом соціальних вимог та норм поведінки.

Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психічних актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя. Внутрішні форми суїцидальної поведінки включають суїцидальні думки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які діляться на задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної поведінки відносять суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїцидальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобами позбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що включає в себе: сприймання людиною значення життя і смерті; відсутність психологічних та соціальних ресурсів; сімейні

та фізичні обставини, які роблять акт самодеструкції можливим. Відносно категорії мети розрізняють: справжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлення себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка - мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування, які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

Класифікація мотивів суїцидальної поведінки В.О.Тихоненка грунтується на категорії особистісного смислу і складається з 5 мотивів:

1. Протест, помста. Суб'єкт намагається негативно вплинути на ворожу та агресивну до нього об'єктивну складову конфліктної ситуації. Вербально це може виражатися у фразах на зразок: "ніхто мене не розуміє", "усі проти мене", "справедливості немає", "більш нема сил боротися".

2. Заклик. Вербальні показники такої поведінки: "я нікому не потрібен", "за що ви мене так мучите". Мотивація - "коли ж ви звернете на мене увагу?!", "я благаю допомоги".

3. Суїцидальні "ухилення" виникають при загрозі особистісному або біологічному існуванню, якому протидіє висока самоцінність. Людина не може витримати таку загрозу та обирає самоусунення: "далі буде ще гірше", "діватися нема куди", "мені не витримати цієї ганьби".

4. "Самопокарання" відбувається при внутрішньому конфлікті двох ролей: "Я -суддя" та "Я - підсудний". Причому самогубство може бути як з точки зору "судді" (знищення ворога у собі), так і з боку "підсудного" (покутування провини), як то "ніколи не пробачу собі".

5. При самогубстві "відмова" ціль та мотив суїциду наближуються, бо мотивом є відмова від існування, а ціллю - позбавлення себе життя. Вербально це може висловлюватися як "ніколи не повернути минулого", "все втрачено", "це - кінець".

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітей та молоді є: переживання образи, одинокості, відчуженості, неможливості бути зрозумілим іншими; переживання втрати батьківської любові, або неподільне кохання, ревнощі; переживання, пов'язані зі смертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почуття провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою; страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі, сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажання привернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприємних наслідків, відійти від важкої ситуації.

Виділяють 4 типи підліткових аутоагресій: суїцидальна поведінка; суїцидальні еквіваленти (алкоголізація та наркотизація підлітків, підпорядкована бажанням забутися, відійти від неприємностей); аутодеструкції - неусвідомлена реалізація наміру причини ушкодження фізичному та психічному здоров'ю (наприклад ризиковані вчинки, ігри, види спорту); несуїцидальні агресивні прояви і різноманітні форми самотравмувань (самопорізи, самоопікй хімічними речовинами, сигаретами тощо).

Суїцидальну активність підлітків умовно можна поділити на три фази. Перша фаза - це фаза роздумів, народження свідомої ідеї щодо здійснення самогубства. З часом ці роздуми виходять з під контролю і стають імпульсивними, тобто з'являються спонтанно, поза волею людини. У першій фазі підліток стає замкненим; не цікавиться справами родини; роздає друзям (або навіть мало знайомим людям) дорогі йому речі; його більше не приваблють заняття, які захоплювали раніше, раптово змінює свої міжособистісні стосунки (їх характер або коло друзів); стає агресивним, схильним до бійки; відокремлюється від однолітків та ізолює себе. Змінюється зовнішній вигляд: підліток, який завжди ретельно підбирав одяг, слідкував за собою, втрачає інтерес до цього і, навіть, стає неохайним; змінюється маса тіла (через переїдання, або

навпаки, анорексію); змінюється форма поведінки, яка нагадує "втечу" (іноді підліток дійсно тікає з дому); неповнолітній стає неуважним, тому з ним може трапитись нещасний випадок.

Якщо до переліченого додаються додаткові стресові зовнішні фактори, настає друга фаза - фаза амбівалентності. Підліток може висловлювати конкретні загрози або ділитися своїми намірами з кимось із найближчого оточення, але цей "крик про допомогу" не завжди чують і не завжди розуміють. Для другої фази характерні такі висловлювання: "Я вже не дуже довго буду з вами; вам вже недовго мною опікуватись; життя того не варте; життя таке паршиве; я не можу більше нічому дати ради; тобі не треба буде про мене дбати; скоро ви будете вільні; я б хотів заснути і ніколи не прокидатися; я б хотів убити себе, і тоді мої батьки пожалкують, про те, що..."

Діти, підлітки надзвичайно амбівалентні і якщо саме протягом цієї фази надати їм своєчасну адекватну допомогу, фатальний хід подій можна перервати. Але, на жаль, таку допомогу отримує далеко не кожен потенційний суїцидент. Настає час третьої фази суїциду - фази спроби. Відомо, що смерть можна вважати самогубством, якщо вона має принаймі дві ознаки: по-перше - скоєна своїми руками, по-друге - наміри передують спробі. У більшості випадків людина намагається якимось чином повідомити про свої наміри тих, хто її оточує.

Описаний розвиток подій є найбільш характерним саме для молодих людей. Проте, це лише основні тенденції, певна типологія. А індивідуальні особливості у кожному випадку унікальні. Для підлітків характерним є дуже швидке "проходження" другої фази і перехід до третьої. Тому суїцидальна спроба здійснюється досить швидко, на противагу тому, як це відбувається у випадках алкогольної та наркотичної залежності у більш зрілому віці, коли третя фаза (фаза спроби) може бути розтягнута на роки. Більшість суїцидальних підлітків (до 70%) обмірковують і здійснюють суїцид у термін від 1 до 2 тижнів. Але підлітковий період - це період імпульсивних дій. Тому іноді тривалість всіх трьох фаз може бути дуже короткою, навіть дорівнювати одній годині.

Дисморфоманія базується на хибній впевненості підлітка про наявність у нього фізичних недоліків. Психічний стан таких підлітків характеризується комплексом неповноцінності, прагненням кардинально змінити свою зовнішність за допомогою радикальних засобів (пластична операція, постійне голодування, надмірні фізичні навантаження тощо). В поведінці таких підлітків спостерігається різке обмеження кола спілкування, занурення у власну проблему, постійний аналіз своєї зовнішності.

Гебоїдна поведінка підлітків характеризується інфантильним егоцентризмом, надмірним прагненням до самоствердження з грубою опозицією до оточуючих, повним ігноруванням моральних норм та цінностей, схильністю до імпульсивної агресії, відсутністю відповідальності, інтересу до продуктивної позитивної діяльності при посиленому патологічному прагненні до всього, що пов'язано з насильством, знущанням, терористичними актами.

Дромоманія характеризується втечами дитини з дому чи школи, поїздками в інші райони міста або населені пункти, прагненням до подорожування, бродяжництва.

Одним з типових для підліткового віку явища є гіперсором'язлива поведінка. Вона проявляється несміливістю, страхом перед спілкуванням, нездатністю ефективно діяти в присутності незнайомих осіб, відмові від знайомства з новими людьми, страхом бути незрозумілим іншими.

Пояснення

_л........

Синдром залежності - поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бути прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше нижче перерахованих ознак, які виникали протягом певного часу: сильна потреба або необхідність прийняти речовину; порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин; фізіологічні ознаки; ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався при більш низьких дозах; прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання, вживання речовини або відновлення після її дії; продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Наркоманія - хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Комітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я України (надалі комітет) і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Наркотичні засоби - це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики - речовини (офіційно, в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе - на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

Психотропні речовини - це будь-які природні чи синтетичні речовини і матеріали, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші речовини і матеріали, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до указаної категорії Комітетом.

Наркотики та психотропні речовини можуть впливати на центральну нервову систему трьома способами: 1) вона може бути загальмована за допомогою препаратів з седативним та снодійним ефектом (барбітурати, еленіум, седуксен); 2) збуджена за допомогою психостимуляторов (кокаїн, амфетамін) чи психоделітиків (гашиш, маріхуана, анаша); 3) розбалансована при вживанні галюциногенів (ЛСД, крек, екстазі).

Токсикоманія - захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм - хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.

Наркотики в залежності від свого хімічного складу мають різний вплив на людину. На час формування залежності впливає спосіб вживання речовини, дозування, стан здоров'я людини, яка їх приймає. Розвиваючись, залежність від наркотиків проходить ряд стадій. Кожна наступна не змінює попередню, а навпаки додає до картини захворювання все нові та нові прояви.

Про соціальну залежність говорять тоді, коли людина ще не почала вживати наркотики, але перебуває в середовищі тих, хто робить це. Вона переймає їх стиль поведінки, ставлення до наркотиків та зовнішні атрибути групи. В такій ситуації "близькості" від наркотику людина внутрішньо готова почати їх вживати. Особливо це характерно для підлітків, яких приваблює сама атмосфера, "дух" наркотизованої групи. До того ж підліток може спостерігати стан різкої зміни свідомості. Соціальній залежності сприяє усвідомлення підлітком того, що він в любу хвилину може змінити свій стан за допомогою наркотику.

На стадії психічної залежності поведінка людини змінюється, бо формується

синдром психічного узалежнення, який виявляється спочатку неусвідомленим, а потім повністю усвідомлюваним і нездоланним потягом до наркотику. Ознаками неусвідомлюваного потягу можуть бути: стан незадоволеності при відсутності наркотику, пожвавлення в передбаченні його приймання, розмови на "наркотичні" теми, некритична позитивна оцінка співучасників наркотизації і неприязні почуття до людей, що перешкоджають цьому. Поступово думки про наркотик у свідомості підлітка займають домінуюче місце. Стан наркотичного сп'яніння стає для нього найбільш бажаним. Сфера потягів, почуттів перебудовується, будь-які приємні переживання і відчуття втрачають значущість у порівнянні з дією наркотику. В цій стадії розвитку наркоманії підліток втарачає зв'язки з позитивним соціальним оточенням, цікавість до улюблених раніше занять (спорт, музика, розваги), практично перестає навчатися, часто прогулює заняття. Поступово зникає здатність до співпереживання, навіть по відношенню до близьких і раніше коханих людей. Людина прагне або отримати певні відчуття від прийому наркотикіп, які можуть бути досить сильними, або, знаходячись під впливом наркотичних речовин, відмежуватися від неприємних переживань та негативних емоцій.

При продовженні вживання наркотичних речовин до яскраво вираженого психічного узалежнення від наркотику додається і фізичне узалежнення. Тепер вже відчуття не тільки психічного, а й фізичного комфорту досягається лише при наявності наркотику в організмі. Якщо дія наркотику припиняється, а чергової дози немає, то виникає абстинентний синдром (синдром позбавлення). Прагнення до наркотику в стані абстиненції переборює всі інші бажання, навіть такі, як голод і спрага. Воно повністю підкоряє собі поведінку індивіда. Підліток у подібному стані думає тільки про наркотики, він здатний на все, щоб якомога швидше здобути і прийняти наркотичну речовину.

На цій стадії наркоманії повністю зникає захисний рефлекс організму на передозування, стабілізується максимальний рівень переносимості наркотику. Ця стадія захворювання супроводжується фізичними змінами, які свідчать про інтоксикацію організму: загальним виснаженням, зміною кольору шкіряних покровів; спостерігаються ламкість нігтів, випадання волосся, зубів, ознаки раннього старіння.

Відбуваються також значні зміни в психічній сфері індивіда: падіння життєвої активності, зниження інтелекту, пам'яті, остаточне згасання моральних почуттів. Відзначається повна втрата соціальних і особистих інтересів, порушуються зв'язки з рідними та близькими, згасають прихильності. Придбання наркотику вимагає великих коштів, які, зважаючи на втрату працездатності, природно, не поповнюються. Це штовхає наркомана на злочинний шлях.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

Про вживання підлітками наркогенних речовин часто свідчить:

- зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру, а викликають підлітка на вулицю);

- поява нової тематики у малюнках підліктів, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

- виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

- байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

- порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

- зміна ритму активності: зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення її у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);

- поява слідів прокопів шкіри за ходом підшкірних вен;

- зміна зовнішнього вигляду підлітка (почервоніння або блідість шкіри, схуднення чи збільшення ваги, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів: зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена));

- відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (рвоти, запори, поноси);

- поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослин, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії, яких не купували дорослі.

Пояснення

Одним із перших підходів до профілактики негативних явищ у молодіжному середовищі був інформаційний підхід. Він базувався на постулаті про те, що якщо людина знає про шкідливість для здоров'я певного стилю поведінки, вона почне ставитися до такої поведінки негативно і буде утримуватися від неї. Такий погляд виявився спрощеним і рідко виправдовуваним на практиці, оскільки на визначення поведінки людини впливає багато факторів, хоча інформація дійсно необхідна як базис для прийняття рішень.

В програмах інформаційного підходу були використані такі концептуальні моделі профілактики: модель аморальної поведінки, яка базується на твердженні про те, що вживання наркотиків гріховно та аморально; модель залякування грунтується на постулаті про наркотики як причину різних хвороб та швидкої смерті; в межах пізнавальної моделі робиться акцент на інформуванні потенційних споживачів про дію психоактивних речовин та ризики, з якими пов'язано їх вживання.

Головне завдання інформаційних профілактичних програм полягало в тому, щоб відвернути підлітків від експериментування з психоактивними речовинами. В 1973 році в США спеціальними дослідженнями було доведено, що залякувальні повідомлення в засобах масової інформації, до яких входили і свідчення колишніх наркоманів, призводили до викривлення балансу інформації на користь темних сторін явища, а лекції спеціалістів нерідко мали зворотній ефект, збуджуючи інтерес до психоактивних речовин. Детальне вивчення потенційних можливостей використання феномена страху для деструкції небажаних і формування бажаних типів поведінки виявило їх принципову обмеженість. Слабка і середня інтенсивність залякуючої інформації відчутніше впливає на поведінку, ніж сильна, а сильна сприяє зниженню рівня відчуття загрози.

Інформаційний період розвитку профілактичних програм сприяв уточненню багатьох спірних моментів. Місце колишньої мети - абсолютна відмова від уживання психоактивних речовин - зайняла інша - дотримання здорового способу життя. Ця складна комплексна проблема привела до усвідомлення необхідності формування відповідальної поведінки молодих людей, що, в свою чергу, спричинило зміну акцентів у профілактичній роботі, в фокусі якої виявилися не хімічні речовини та негативні наслідки їх уживання, а люди та аналіз причин їх ризикованої поведінки. Фіксація цього поворотного моменту означала народження нового поведінкового підходу у профілактичних програмах.

Учені відмічають, що зараз найбільшого поширення набули наступні профілактичні програми: програма досягнення соціально-психологічної компетентності, програма навчання життєвим навичкам, програма зменшення факторів ризику та посилення факторів захисту, програми, що базуються на підході альтернативної діяльності, програми за методом "рівний-рівному". Всі ці програми, незважаючи на відмінності в їх змісті та методиках, містять три типові завдання: розвиток соціальної та особистісної компетентності молодої людини; вироблення в неї навичок самозахисту; попередження виникнення проблем.

У програмах соціально-психологічної компетентності домінує акцент на формуванні у підлітків навичок ефективного спілкування, розвитку особистісних якостей, критичного мислення, формування адекватної самооцінки, вміння адаптуватися до різних умов соціального середовища.

Провідною метою програм навчання життєвим навичкам є формування у підлітків навичок здорового способу життя, відповідального прийняття рішень. Тому до змісту цих програм входить навчання підлітків навичкам ефективної взаємодії, регуляції емоцій, вирішення конфліктів, зміцнення зв'язків з членами сім'ї та іншими близькими дорослими, вибору друзів і побудови позитивних взаємовідносин з однолітками, прийняття рішень, уміння сказати "ні", протидіяти примусу інших, уникати невиправданого ризику.

Програми щодо зменшення факторів ризику та посилення факторів захисту ґрунтуються на аналізі факторів ризикованої поведінки та протидіючих ним факторів антиризику. В цих програмах найчастіше використовується наступна класифікація факторів ризику. індивідуальні фактори: особливості темпераменту, рівень самооцінки та самоконтролю, опірність стресовим ситуаціям, уміння приймати адекватні рішення в кризовій ситуації. Соціальні фактори: взаємостосунки в сім'ї, рольові моделі поведінки батьків та однолітків, особливості контролю та підтримки з боку дорослих, належність до певної групової субкультури, доступність наркогенних речовин, вплив засобів масової інформації тощо.

В останніх двох програмах значна увага приділяється формуванню навичок щодо прийняття рішень. Як зазначає американський вчений Джоель Браун: "Коли молоді люди усвідомлюють, що їх вчать слідувати приписам, вони відчувають себе ошуканими і починають чинити опір". Процес навчання підлітків прийняттю оптимального рішення складається з кількох стадій: всебічний аналіз ризикованої ситуації (фактора ризику); всебічний розгляд можливих альтернатив поведінки; обдумування кінцевого варіанту рішення; рішучість у здійсненні прийнятого рішення, незважаючи на негативну думку чи тиск оточуючих.

В програмах, заснованих на організації діяльності, альтернативній наркотизації та алкоголізації молоді, акцент робиться на таких основних моментах: 1) пропозиція індивіду специфічної позитивної активності, яка викликає сильні відчуття та має на меті подолання різного виду перешкод; 2) комбінація особистісних якостей з позитивною активністю; 3) заохочення участі у всіх видах такої активності; 4) створення груп підтримки молодих людей, які думають про вибір своєї позиції. Прикладами такої альтернативної активності можуть бути спеціально організовані подорожі, пов'язані з необхідністю долати складні, часом екстремальні перешкоди, заняття ризикованими видами спорту (скалолазания, дельтопланеризм тощо). Важливою умовою такої активності є оптимальне поєднання потреби в пошуці гострих вражень і схильність до ризику, які властиві підліткам та молоді з соціально схвалюваною діяльністю. Альтернативні програми потребують спеціального добору команди тренерів та психологів, значних фізичних та психічних ресурсів, як з боку організаторів, так і зі сторони учасників. Результатом участі в таких програмах для молоді є переживання нею почуття самоефективності.

У процесі вдосконалення профілактичних програм їх організатори звернули увагу на таку особливість підліткового віку, як автономізація від дорослих, більший рівень довіри підлітків авторитетним одноліткам. Цей феномен був покладений в основу профілактичних програм з активним залучанням підліткових лідерів. Такі профілактичні програми базуються на твердженні про те, що підлітки-лідери, які користуються повагою з боку їх однолітків, надаватимуть їм необхідну інформацію про здоровий спосіб життя та своєю поведінкою підкріплюватимуть власні переконання щодо недоцільності різноманітних видів негативної ризикованої поведінки.

Нині профілактичні програми з активним залучанням підлітків-інструкторів є досить популярними в багатьох країнах світу і називаються програми за методом "peer education" (в Україні вони відомі під назвою програми за методом "рівний -рівному" чи "ровесник - ровеснику"). Переваги цього методу профілактичної роботи з молоддю полягають в тому, що молоді люди знаходяться постійно з ровесниками, а дорослі-професіонали лише тимчасово; молоді люди розуміють, що означає бути молодим, а дорослі "намагаються зрозуміти", пригадуючи себе в такому віці; молоді люди спілкуються за допомогою специфічних вербальних (сленг) та невербальних засобів і тому-не завжди сприймають форми спілкування дорослих. Серед слабких сторін цього методу можна виокремити спотворення інформації під час її передачі іншим, недостатній життєвий досвід підлітків, обмеженість знань підлітків з певних питань, які цікавлять однолітків.

Метод "рівний-рівному" здебільшого розглядається як навчання молодих людей молодими, підлітків-підлітками. Молоді люди при цьому обмінюються інформацією, спростовують помилкові твердження, міфи щодо вживання психоактивних речовин. Проте цей метод не доцільно розглядати лише як передачу знань між однолітками. Він скоріше є одним із способів впливу на особистість з метою розвитку навичок прийняття самостійних рішень та уміння бути відповідальним за свої вчинки.

В практиці соціально-профілактичної роботи в Україні сьогодні використовуються елементи моделей інформаційного і поведінкового підходів, тому що зміни, які постійно відбуваються в навколишньому середовищі, не дають можливості створити постійно діючу концептуальну модель профілактики наркоманії та токсикоманії. Це, в свою чергу, обумовлює необхідність неперервного оновлення та вдосконалення профілактичних програм.

Пояснення

Зараз в Україні стан здоров'я молоді викликає серйозну стурбованість. Лише 7-10 відсотків дітей народжуються здоровими. За даними Міністерства охорони здоров'я рівень фізичного здоров'я приблизно 70 відсотків учнів державних шкіл віком 7-15 років є дуже низьким. Серед осіб у віці 16-19 років 61 відсоток має рівень здоров'я, значно нижчий за нормальний, такий стан спостерігається й у 67 відсотків осіб у віці 20-29 років.

Нині серед молоді України досить поширеним явищем стало тютюнокуріння, вживання алкоголю й наркотиків та небезпечна статева поведінка. Бажання " йти в ногу з часом" спонукає молодих людей до прийняття моделі модного і стильного життя, яке для багатьох з них пов'язується із згаданими явищами. Ситуація обтяжується у зв'язку з наявністю в Україні широкого асортименту доступних алкогольних і тютюнових виробів, порівняно легким доступом до окремих видів наркотиків і лібералізацією статевої моралі.

За даними Інституту соціальних досліджень, значна частина молоді вважає куріння припустимим, навіть нормальним. Куріння, починаючи з тринадцятирічного віку, є найбільш поширеною ризикованою поведінкою. У віці 10 років курять 5 відсотків дітей, у віці 14 років - уже ЗО відсотків, а у віці 17 років регулярно вживають тютюнові вироби 48 відсотків юнаків і дівчат.

Алкоголізм і пияцтво зараз є дуже поширеним явищем в Україні. Молодим людям смак алкоголю відомий з дитинства. У віці 10 років 17 відсотків уже вживали алкоголь, а у віці 15 років - дві третини. Понад 78 відсотків молодих людей віком 15-22 роки повідомили, що були у стані сп'яніння.

З 1993 року в Україні зафіксовано стрімкий стрибок наркоманії. В 2001 році кількість офіційно зареєстрованих наркозалежних сягнула 82000. Ці цифри, за оцінками експертів, лише частково відображають дійсний стан. Як свідчать результати досліджень, офіційна статистика охоплює лише 10-20 відсотків від фактичної кількості тих, хто вживає наркотичні речовини.

Така сама тенденція, що характеризує поширення наркоманії, виявляється і стосовно захворювань на ВІЛ і СНІД. Молодь становить значну частину ВІЛ -інфікованих і хворих на СНІД, і ця кількість постійно зростає.

Справжня кількість ВІЛ-інфікованих молодих людей та хворих на СНІД невідома. Відсутність достовірних даних лише підкреслює серйозність проблеми для країни.

Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до зниження віку "сексуального дебюту" серед підлітків. Середній вік початку статевого життя для юнаків становить 15-16 років, а для дівчат - 16-17. Низький рівень знань підлітків щодо культури статевих стосунків є причиною показників зростання серед молоді хвороб, що передаються статевим шляхом. Так, медичне обстеження сексуально активних підлітків в одному з промислових регіонів України підтвердило наявність ЗПСШ у 24 відсотків обстежених; серед молодих людей зростають також показники захворюваності на гонорею та сифіліс.

За даними Української Асоціації планування сім'ї 90,9 відсотків усіх вагітностей 15-18 річних дівчат закінчились медичним абортом, що значно перевищує показники західноєвропейських країн.

Наведені дані засвідчують, що в переважної більшості молодих людей відсутнє свідоме ставлення до здоров'я як до базової цінності, тому в сучасних умовах існує об'єктивна необхідність збереження та поліпшення здоров'я молоді як одного з найважливіших пріоритетів нації.

Поняття "здоров'я" неможливо сформулювати однозначно. Зараз налічується понад 400 визначень цього поняття. Проте жодне з них не може розкрити його зміст у повному обсязі.

В давні часи здоров'я визначали як відсутність хвороб. Проте життя не стоїть на місці. Часи змінюються, і людина змінюється разом із ними. Сучасну людину вже не влаштовує тільки відсутність хвороб, що само по собі вже добре. Поняття про здоров'я трансформувалося в більш широке уявлення про людину як істоту, більш соціальну, ніж біологічну. Воно збагатилося таким поняттям, як "благополуччя". Оскільки в сучасному світі зовсім недостатньо не мати захворювань, а треба бути ще й благополучним у певних відношеннях. Розуміння поняття "благополуччя" торкається всіх сторін життя людини. Тому загальноприйнятим у світі сьогодні є визначення здоров'я, викладене у преамбулі Статуту ВООЗ (1976 р): "Здоров'я -це стан повного фізичного, психічного і соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних вад".

Світова наука розглядає здоров'я як цілісний феномен, що інтегрує чотири основні складові: фізичну, психічну (розумову), соціальну (суспільну) і духовну. Всі ці складові є взаємозумовленими і невід'ємними одна від одної, оскільки в своїй сукупності вони визначають стан здоров'я людини.

Фізичну складову здоров'я характеризують показники пульсу, частоти дихання, температури тіла, кольору шкіри та слизових оболонок, спроможність людини ефективно виконувати певні дії: рухатися, працювати. Береться до уваги і ступінь фізичного розвитку індивіда: відповідність його зросту і маси тіла віковим нормам, пропорційність частин тіла тощо.

Психічна складова здоров'я визначає розвиток людини як особистості, забезпечує її душевне благополуччя. Ця складова зумовлюється розвитком пізнавальних процесів особистості (відчуттів, сприйняття, уваги, пам'яті, мислення, уяви, мови), залежить від таких особистісних характеристик як емоційно-вольова та мотиваційно-потребова сфери, розвитку самосвідомості особистості. Психічне здоров'я дає можливість людині оптимально адаптуватися до умов соціального середовища та реалізувати себе в ньому.

Соціальна складова здоров'я пов'язана з впливом на особистість інших людей, структурних одиниць соціуму (сім'я, референтні групи, соціальні інститути), суспільства в цілому і залежить від місця та ролі людини в міжособистісних стосунках, від морального здоров'я соціуму. Соціальна складова здоров'я детермінована рівнем розвитку економічної, політичної, духовної сфер суспільного життя.

Духовна складова здоров'я є своєрідним піком, який вбирає все найкраще в людині, що розкривається в її світобаченні, виробленні певних правил поведінки, як за законами суспільства, так і за певними моральними нормами, ставленні до життя на основі певної віри та вибору власних ідеалів і світогляду.

Не менш важливими в комплексній характеристиці здоров'я є чинники, що впливають на процес його формування. Узагальнені підсумки досліджень щодо здоров'я людини переконують, що воно залежить від багатьох факторів, зокрема: стану системи охорони здоров'я (на 10%); екології навколишнього середовища (приблизно на 20%); спадковості (десь на 20%); умов та способу життя (майже на 50%).

Саме спосіб життя найсуттєвіше впливає на стан здоров'я людини. Спосіб життя - це особливості взаємодії людини з факторами навколишнього середовища. Очевидно, що здоров'я людини залежить від того, наскільки здоровим є її спосіб життя. Здоровий спосіб життя - це поведінка людини, яка відображає життєву позицію, спрямовану на збереження та зміцнення здоров'я, і націлена на виконання певних норм і правил. До основних складових здорового способу життя насамперед відносять харчування. Повноцінне харчування включає забезпечення організму людини якісною питною водою, необхідною кількістю вітамінів, мікроелементів, продуктів підвищеної біологічної цінності, фітопродуктів, спеціальних продуктів і харчових домішок. Не менш важливими в організації здорового способу життя є побутові умови, які характеризуються достатнім санітарно-гігієнічним рівнем помешкання, комфортними умовами для емоційного розвантаження, певним рівнем фізичної та психічної безпеки на території життєдіяльності особистості. Наступною складовою здорового способу життя є рухова активність людини. У вік інтенсивного розвитку різних транспортних засобів та інформаційних технологій рухову активність забезпечують фізична культура та спорт, а також праця на присадибних ділянках. Серед складових здорового способу життя вчені називають умови праці, які не тільки мають бути безпечними для людини не лише з санітарно-гігієнічних позицій, але й мусять забезпечувати їй психологічний комфорт і можливості для самореалізації та професійного зростання.

Таким чином, складові здорового способу життя - це комплекс компонентів, що забезпечують високий рівень фізичної, психічної, духовної та соціальної складових здоров'я людини.

Однією з причин поширення негативних явищ у молодіжному середовищі є ризикована поведінка неповнолітніх. Така поведінка зумовлюється, в першу чергу, психофізіологічними особливостями підлітків, для яких характерні такі ознаки, як автономізація від дорослих, потяг до групування, самоствердження, задоволення цікавості, бажання виглядати дорослим, потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації.

Американський дитячий психотерапевт Лін Понтон засвідчує, що ризиковані вчинки є нормою для підлітків. З їх допомогою молодь, зазвичай, визначає та розвиває свою індивідуальність, оскільки розумний ризик є певним досвідом. Розумна ризикована поведінка, що позитивно впливає на самоствердження підлітків, включає спортивні змагання, подорожі, шкільні ініціативи, волонтерську діяльність тощо.

В кожному з цих видів діяльності існує ймовірність невдачі. Проте, зазначає Л.Понтон, є й негативна ризикована поведінка, яка може бути небезпечною для молодих людей. Це в першу чергу експериментування з тютюном, алкоголем, наркотиками, початок раннього статевого життя, небезпечні сексуальні вчинки, нерозбірливе та безсистемне харчування, втеча з дому, крадіжки, що, в свою чергу є ризиком для здоров'я (формування наркогенної залежності, більша ймовірність заразитися ІПСШ, ВІЛ/СНІД, небажана вагітність), а, в окремих випадках, і для життя підлітків. Нерозумна ризикована поведінка може проявлятися як бунт або вияв незадоволення, спрямований, в першу чергу, проти батьків і близьких. До числа насторожуючих ознак небезпечної ризикованої поведінки молоді належать такі психологічні проблеми, як тривала депресія, підвищена тривожність, нетипові для підлітка швидкі зміни настрою, проблеми в школі тощо.

Феномен ризикованої поведінки багатьох молодих людей обумовлений тим, що в результаті несформованості у них позитивних орієнтирів на здоров'я як базову цінність, звільнення від обмежень, наказів, правил, схем, декларованих батьками та іншими людьми, призводить до того, що підлітки нерідко губляться і не знають як правильно розпорядитися своєю свободою. Як правило, вони забувають, що зворотною стороною свободи є відповідальність. Вона нерозривно пов'язана зі свободою і завжди супроводжує її.

В психолого-педагогічній літературі поняття відповідальності трактується неоднозначно. З позицій педагогіки, відповідальність розуміють як здатність особистості контролювати свою діяльність згідно з прийнятими в суспільстві чи колективі соціальними, моральними та правовими нормами, або як здатність особистості розуміти відповідність своїх дій передбачуваним результатам. В психології відповідальність трактується як специфічна для особистості форма саморегуляції та самодетермінації, що виражається в усвідомленні себе як причини вчинків та їх наслідків, розумінні та контролі своєї здатності виступати джерелом змін в оточуючому середовищі та у власному житті. Психологи також зазначають, що відповідальність - це схильність людини поводити себе відповідно до інтересів інших людей, дотримуватися певних рольових обов'язків. Вони також наголошують, що відповідальність особистості завжди зумовлена її ціннісними орієнтирами. Отже, як альтернативу ризикованій поведінці підлітків необхідно протиставити відповідальну поведінку, головним стрижнем якої має бути збереження та зміцнення здоров'я особистості.

В контексті здорового способу життя відповідальну поведінку можна характеризувати як поведінку, за якої особистість усвідомлює свої вчинки згідно з логікою подій, передбачає їх наслідки та вплив на власне здоров'я та здоров'я оточуючих, приймає рішення, що запобігають негативним результатам для себе та інших. Відповідальна поведінка зумовлена почуттям відповідальності, яке може виступати в позитивній та негативній формах. Позитивна форма відповідальності -почуття своєї значимості, реального впливу на події, що відбуваються, поважного ставлення до оточуючих. Негативна форма відповідальності характеризується тривожністю, невпевненістю в собі, своїх знаннях та вміннях, побоюванні зіпсувати справу. Позитивна форма відповідальності виступає базисом відповідальної поведінки молодих людей, а її формування в підлітків має стати стрижнем соціально-педагогічної роботи з формування здорового способу життя молоді.

Використана та рекомендована література

1. Вермиенко Ю.В., Келасьев В.Н. Профилактика наркомании в подростковой среде: Учеб. пособие / Под ред. Келасьева. - Спб.,2001.

2. Говорун Т.В., Кікінеджі О. Стать та сексуальність: психологічний ракурс. -Тернопіль, 1999.

3. Дети в кризисных ситуациях: профилактика негативных явлений и социально-психологическая помощь / Под общ.ред. И.Д.Зверевой. -К.,2001.

4. Иванова Ж.Є.Социология девиантного поведения. - М.,1998.

5. К.Лукас, Г.Сейден Молчаливое горе: жизнь в тени самоубийства. -М.,2001.

6. Капська А.Й., Безпалько О.В., Вайнола Р.Х. Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання). -К.,2002.

7. Клейберг Ю.А. Психология девиантного поведения: Учебное пособие для вузов.-М.,2001.

8. Личко А.Е., Битинский В.Л. Подростковая наркология. - М., 1991.

9. Максимова Н.Ю. Воспитательная работа с социально-дезадаптированными школьниками. - К.,1997.

Ю.Максимова Н.Ю., Толстоухова СВ. Соціально-психологічні аспекти

профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. - К.,2000.

11.Менделевич В.Д. Психология девиантного поведения. - М.,2001.

12.Моховиков А.Н. Телефонное консультирование. - М.,1999.

ІЗ.Овчарова Р.В. Справочная книга социального педагога. - М.,2001.

И.Оржехівська В.М. Профілактика правопорушень серед неповнолітніх. -

К.,1996.

15.Понтон Линн Сексуальная жизнь подростков. - М.,2001.

16. Предупреждение подростковой и юношеской наркомании / Под ред.

С.В.Березина, К.С.Кислецкого.И.Б.Орешникова. - М., 2000.

17.Роль засобів масової інформації та інших джерел у формуванні

здорового способу життя молоді / О.Яременко, О.Балакірєва та ін. -

К.,2000.

18.Сирота Н.А., Ялтонский В.М., Хажилина И.И., Видерман Н.С.

Профилактика наркомании у подростков: от теории к практике. - М.,2001.

19.Словарь по социальной педагогике: Учебное пособие для студентов

высш. учеб. заведений /Авт.-сост. Л.В.Мардахаев. - М.,2002.

20. Социальная педагогика: Курс лекций / Под общей ред.

М.А.Галагузовой. - М.,2000.

21.Социальная работа / Под ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Дону, 1999.

22.Социальная работа: теория и практика: Учеб. пособие /Отв. ред.

Е.И.Холостова. - М.,2001..

23.Фирсов М.В., Студенова Є.Г. Теория социальной работы: Учеб. пособие

для студ. высших учебных заведений. - М.,2001.

24.Формування здорового способу життя: Навч. посіб. для слухачів курсів

підвищення кваліфікації державних службовців / О.Яременко, О.Вакуленко

та ін. - К.,2000.

25.Эдвин С.Шнейдман Душа самоубийцы / пер. с англ. - М.,2001.

26.Юр'єва Л.М. Історія. Культура. Психічні розлади та розлади поведінки. -

К.,2002.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: