Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Мета вивчення теми:розглянути основні поняття та визначення технології, сучасний стан виробничих технологій та технологічних процесів на Україні і за кордоном.




Дана тема розкриває такі питання:

1. Технологія як наука та як об’єкт економічних досліджень.

2. Поняття технологічного процесу, принципи його організації.

3. Класифікація технологічних процесів, їх техніко-економічні показники.

4. Поняття технологічної системи. Структура систем, їх класифікація, властивості та техніко-економічний рівень.

5. Системи технологій підприємств, галузей та міжгалузевих комплексів.

Інформаційні джерела: 1 с.6-38; 2 с. 5-16, 38-49; 3 с. 35-91; 4 с. 17-29; 5 с. 19-23, 66-84; 6 с. 5-25.

2.1 Методичні поради до вивчення теми.

У своєму розвитку технологія як наука пройшла чотири етапи або періоди.

На першому, найбільш ранньому етапі хімічна тех­нологія була зібранням рецептів та описів проведення окремих технологічних операцій без будь-якого строгого обґрунтування причин вибору того чи іншого способу переробки. Наука на цьо­му етапі мала описовий характер. Вибір технологічних операцій та послідовності їх виконання здійснювали тільки на основі порі­вняння різних варіантів (XVIII ст.).

На наступному, другому етапі (початок XIX ст.), крім опису методів та технологічних засобів, розвиток технології характери­зувався спробами аналізу фізико-хімічних явищ та обґрунтування причин, що визначають вибір технологічного засобу. Наука на цьому етапі мала якісний характер, який дозволяв визначити тех­нологічні процеси на основі якісного аналізу без достатнього кі­лькісного обґрунтування.

На третьому етапі розвитку технологія базується на знаннях про одиничні процеси, загальні для багатьох технологічних засо­бів у різних галузях хімічної та харчової технології. Одиничні процеси узагальнюють фізична хімія та процеси й апарати. Цей період характеризується більш суворим кількісним обґрунтуван­ням вибору технологічних засобів та режимів. З’явилась можли­вість розраховувати продуктивність, розміри, режими, потуж­ність та інші характеристики машин і апаратів.

Третій - найважливіший - етап розвитку технології почався тоді, коли були винайденні вакуум-випарні апарати, ректифіка­ційні колонки, холодильні машини, електричні двигуни, фільтри безперервної дії, промислові способи адсорбції, екстрагування. На початку XX ст. в результаті узагальнення виробничого досві­ду виконання окремих технологічних операцій виникла наука про процеси і апарати. У цей же час значним внеском у техноло­гію можна вважати вдосконалення способів одержання низьких температур (-185°С), надвисокого тиску (200 МПа), виробництва сплавів, що мають високу хімічну стійкість, механічну міцність тощо.

У зв’язку із суперечністю вимог до машин та апаратів (напри­клад, при мінімальних витратах енергії устаткування може мати дуже низьку потужність) їх характеристики на цьому етапі роз­витку технології однозначно не визначились, тобто могли бути визначені тільки на основі досвіду та високої кваліфікації проек­тантів.

Нарешті, на четвертому, сучасному, етапі розвитку технологія як наука використовує не тільки теоретичні основи процесів і апаратів, тобто теорію одиничних процесів, але й методи теорії систем, теорії оптимізації та математичне моделювання.

Теоретичні основи процесів і апаратів дозволяють визначити кінетичні закономірності, теорія систем дозволяє розглядати кі­нетичні закономірності на кожній технологічній операції, на ко­жній технологічній дільниці в сукупності та узгоджувати їх з по­зицій кінцевої мети функціонування всієї технологічної лінії. Те­орія оптимізації дозволяє вибрати оптимальний, тобто найкра­щий в якомусь розумінні варіант технологічної операції, дільни­ці, лінії тощо, спираючись на методи математичного моделюван­ня. Сукупність цих методів дозволяє вибрати таке поєднання технологічних операцій, яке забезпечує найменші витрати на одержання продукту заданої якості.

Звідси витікають такі важливі висновки, як те, що при аналізі діючої або при проектуванні нової технологічної лінії необхідні знання не тільки фізико-хімічних основ явищ, які відбуваються в конкретній технології, методів визначення розмірів та режимів роботи процесів і апаратів, але й методів оптимізації, заснованих на математичному моделюванні та використанні обчислювальної техніки.

У зв’язку з широким впровадженням у технологію автоматич­них і автоматизованих систем управління виникла необхідність вивчення явищ та одержання кількісної оцінки ще однієї сторони технологічних процесів - їх специфічних властивостей як об’єктів управління. Оскільки автоматизація можлива тільки на основі чіткої формальної кількісної оцінки перехідних процесів та якості функціонування об’єктів управління, якості продукції, то з’явилась необхідність у розробці методів формалізації пере­хідних процесів. Це, у свою чергу, вимагає більш глибокого ви­вчення фізико-хімічних явищ, удосконалення принципів розрахунку процесів і апаратів тощо. Таким чином, широке впрова­дження автоматизації обумовлює також розвиток і удосконален­ня виключно технологічних засобів, методів і процесів, тобто сприяє розвитку технології як науки.

Зараз технологія перебуває на п’ятому етапі свого розвитку і може розглядатися як кібернетична інформаційна система, що узгоджує не тільки внутрішні проблеми технології економічного спрямування (якість, собі­вартість продукції тощо), а й зовнішні — постачання сировини, збут продукції, поява конкурентів тощо.

Технологія як наукова дисципліна належить до числа приклад­них галузей знання і кожна її галузь відрізняється від інших об’єктом, предметом і завданнями.

Об’єктом технології є окремі технологічні операції, лінії та комплексні технологічні процеси виробництва різних виробів: тканин, металу, лугів, кислот, доб­рив, миючих засобів, борошна, хліба, м’яса, молока, цукерок, ви­на, консервів тощо.

Предмет технології можна розглядати як систему уявлень, ка­тегорій, принципів та законів синтезу (проектування) ефективних технологічних процесів, які склалися в технології в процесі її становлення і розвитку. До предмета технології належить віднес­ти специфічні найменування процесів, продуктів та напівфабри­катів, методи визначення їхніх якісних та кількісних характерис­тик, конкретні прояви законів фундаментальних наук в техноло­гії, закономірності технологічних процесів (швидкість, рівновага та ін.), їх моделі (ідеальні об’єкти). Окремі поняття, що склада­ють предмет технології, можуть бути використані й іншими нау­ками, але тільки їх сукупність, зведена в систему, яка має систе­мні, тобто найбільш загальні для технології ознаки з однаковим способом їх вимірювання, і є предметом технології.

Технологія, як і будь-яка інша прикладна наука, є синтетичною (інтегральною, поліпредметною) і заснована на теоретичних за­садах фундаментальних наук, які з’ясовують та описують окремі явища, що проявляються при виконанні технологічних операцій (теплообмін, хімічна реакція тощо).

Теоретичні основи технології включають параметричні, мор­фологічні (субстратні) та функціональні описи.

Параметричний опис властивостей, ознак та співвідношень не з’ясовує закономірності технологічних процесів, а тільки фіксує їх(графічне чи інше зображення технологічної схеми, машини, апара­та, характеристики потоків продукту та робочих агентів і т. ін.).

Морфологічний опис визначає взаємозв’язки властивостей, ознак і їх співвідношень кожної технологічної операції окремо. Це так звані зв’язки будови окремих елементів технологічної лі­нії. До морфологічного опису слід віднести статичні, кінетичні та інші закономірності якісного або кількісного характеру, за допо­могою яких встановлюють технологічні режими і властивості окремих стадій виробничого процесу (технологічних операцій), та конструктивні параметри машин та апаратів.

Функціональний опис показує взаємозв’язки між технологічни­ми операціями (елементами) технологічної лінії. Його може бути одержано експериментально або аналітично. Це зв’язки структу­ри виробничого процесу.

Головна мета технології може бути досягнута тільки за наявно­сті кількісної оцінки довершеності процесу та якості продукту. Одержати ці оцінки можна лише за допомогою сукупності мето­дів з використанням трьох перелічених вище видів опису, що за­сновані на різних модельних уявленнях.

Технологія користується двома типами моделей: ідеальні об’єкти фундаментальних наук, на базі яких сформульовано най­більш загальні закони та закономірності природознавчих наук, та ідеальні об’єкти власне самої технології, на базі яких складено морфологічні описи окремих стадій (технологічних операцій) та функціональні описи структури технологічних ліній.

Таким чином, основним методичним засобом технології як на­уки є визначення найбільш істотних зв’язків між параметрами окремих технологічних операцій та параметрами структури тех­нологічної лінії (ідеалізація об’єктів), вибір відомих або розробка нових засобів їх кількісної оцінки. Постачають ці методи фунда­ментальні науки, які створюють ідеальні моделі окремих явиш, що характерні для виробництва будь-якого продукту.

Створення ідеальних об’єктів окремих стадій усієї структури технологічної лінії (моделі другого та третього рівнів) - суто технологічна задача. Якщо механізм окремих явищ не встановле­но або не описано, то відомі описи фундаментальних наук не до­зволяють встановити необхідні зв’язки між окремими операціями технологічної лінії та параметрами кожної операції окремо. В та­кому разі морфологічні і функціональні описи встановлюють ем­пірично. Створення ідеальних об’єктів технології починають з ідеалізації параметричного опису, а потім морфологічного, який дозволяє встановити найбільш важливі істотні закономірності окремих стадій. Складаючи функціональний опис технологічної лінії, моделі розробляють, виявляючи найбільш істотні зв’язки між окремими стадіями, що впливають на вибрані показники якості технологічної лінії.

Технологією можна назвати галузь знання прикладного харак­теру, яка займається вивченням засобів виробництва продуктів, корисних людині, та може вибрати із цих засобів найбільш еко­номічні й найбільш довершені відносно надання належної якості продукту, що виробляється.

Закономірності процесів сучасної технології засновані на зага­льних принципах термодинаміки та фундаментальних законах хімії, фізики, біології. При аналізі та синтезі сучасних технологічних процесів широко використовують методи математики, еко­номіки, теорії оптимізації, теорії управління та інших наук.

Таким чином, з одного боку, технологія - це сукупність засобів переробки сировини в готовий продукт, а з іншого - наукова ди­сципліна, яка розробляє та довершує ці засоби. Відповідно до цього основні загальні завдання технології полягають у тому, щоб забезпечити:

- найбільш можливо повне вилучення корисної речовини із си­ровини;

- задані або оптимальні (найкращі) властивості (якість) готово­го продукту;

- відсутність шкоди довкіллю в процесі виробництва;

- задані або оптимальні витрати енергії і коштів на виготов­лення готового продукту;

- можливість управління технологічними процесами найбільш простими засобами;

- визначену або оптимальну надійність функціонування техно­логічних процесів.

Виходячи з наведеного визначення предмета і методів техноло­гії як науки, можна стверджувати, що її основною найбільш зага­льною метою є забезпечення потреб суспільства в одержанні по­трібних людині виробів або послуг, які забезпечують належні умови життя.

Окремими частковими завданнями технології можуть бути:

- знайдення нових та найкраще використання існуючих видів сировини для одержання певних продуктів заданої якості;

- розробка найбільш доцільних засобів переробки сировини та напівфабрикатів;

- розробка засобів економного використання енергії, устатку­вання та виробничих площ;

- удосконалення існуючих та розробка нових засобів і пристро­їв вимірювання, контролю та управління технологічними проце­сами;

- розробка нових та удосконалення існуючих методів кількісної оцінки якості технологічних процесів та апаратів;

- удосконалення методів моделювання технологічних процесів на основі теорії подібності, фізичних, математичних та інших мо­делей.

Найважливішою проблемою при аналізі та синтезі технологіч­них процесів будь-якої технології залишається одержання кількі­сних оцінок їх функціонування. Вибрати оптимальний варіант нового технологічного процесу або оптимальний варіант удоско­налення існуючого, а також оптимальний метод розв’язання за­вдання можна тільки на основі кількісної оцінки. Оскільки кіль­кісну оцінку технологічного процесу будь-якої технології можна одержати тільки вимірюванням або обчисленням, то вдоскона­лення методів кількісної оцінки повинно бути засновано голо­вним чином на вдосконаленні принципів вимірювання та обчис­лень (складання математичних моделей).

Будь-яка технологічна лінія характеризується продуктивністю, тобто кількістю продукції, що виготовляється протягом одиниці часу, собівартістю продукції, тобто витратами на одиницю вимі­ру продукції, та іншими показниками, які розглядатимуться далі.

Наукові основи будь-якої технології можна сформулювати як наукове обґрунтування і застосування найбільш доцільних або можливих способів одержання певного продукту із заданими властивостями при найменших затратах.

Технологія умовно ділиться на механічну та хімічну. В механічній технології розглядають процеси, при яких зміню­ється форма або зовнішній вигляд і фізичні властивості матеріалу, а в хімічній - процеси зміни складу, властивостей та внутрішня будова речовини.

В основу будь-якого промислового виробництва покладено технологічний процес як сукупність операцій з отримання та переробки сировини в напівфабрикати або готову продукцію. Кожний технологічний процес складається з типових техно­логічних ланок або операцій і зображується у вигляді тех­нологічної схеми: це послідовний опис операцій, які проходять у відповідних апаратах, машинах або обладнанні.

В основі різних засобів переробки сировини лежать фізичні, механічні та хімічні процеси. Так, використання фізичних і механічних процесів для переробки сировини характеризується зміною зовнішньої форми та фізичних властивостей. При цьому внутрішня будова і склад речовини, як правило, залишаються незмінними. Основну групу механічних процесів становлять процеси переробки матеріалів у вироби. До них відносять процеси формоутворення за допомо­гою лиття та пластичної деформації, різання, складальні процеси та інші.

Хімічні процеси характеризуються зміною не тільки фізичних властивостей, але й агрегатного стану, хімічного ( кладу і внутрішньої будови речовини. Наприклад, хімічною переробкою природного газу із метану одержують водень, етилен, ацетилен, метиловий спирт та інші продукти; гідролізом деревини– скипидар, дьоготь, камфору, ванілін, спирти, каніфоль.

Утехнології промислового виробництва термін "хімічні процеси " слід розуміти в широкому значенні. Хіміко-технологічні процесиєосновою виробництва багатьох будівельних матеріалів, металіві харчових продуктів, використовуються в технології машинобудування, виробництвірадіоелектронної апаратури, вимірювальноїтехніки, виробів легкої промисловості.

Розподіл процесів переробки сировини на фізичні, меха­нічні та хімічні є умовним через неможливість проведення чіткої межі між ними. Так, наприклад, зміна форми і зовнішнього вигляду матеріалу супроводжується хімічними процесами, а хімічні процеси майже в усіх виробництвах супроводжуються меха­нічними. Розподіл процесів на фізичні, хімічні та механічні сприяє оптимізації процесів промислового виробництва і полегшує вибір ефективного способу переробки сировини. Такий вибір залежить від багатьох факторів: доступності сировини, виду енергії, яка використовується, ступеня складності апаратурного забезпечення, витрат на виробничі будівлі, споруди, обладнання, його монтаж і експлуатацію, а також якості і собівартості готової продукції.

Класифікація основних процесів вироб­ництва може бути зроблена на основі різних ознак: способу організації технологічних процесів, виду сировини, яка використовується, способів і кратності обробки тощо.

Технологія харчових виробництв відрізняється від інших хіміко-технологічних процесів тим, що через нестійкість (лабільність) якісних показників харчової сировини використан­ня високих температур, тиску, швидкості значно обмежується, що в свою чергу вимушує знизити продуктивність або по­тужність технологічних процесів. Продукти, які швидко псують­ся, потребують особливих умов зберігання, що в свою чергу по­требує значних витрат на спорудження сховищ.

Деякі технологічні операції властиві тільки при виробленні окремих продуктів (гідроліз, піроліз, полімеризація, гідро­генізація), коптіння, сульфітація, але з дуже складним механізмом перетворень в оброблюваному продукті.

В загально прийнятому визначенні під біотехнологією на су­часному етапі розвитку треба розуміти як інтегроване викорис­тання біохімії, мікробіології, молекулярної біології та приклад­них наук в технологічних процесах з використанням мікроор­ганізмів, культур клітин та тканин. Але найважливіше місце має зайняти мікробіологічна технологія або біотехнологія мікробно­го синтезу, яка досліджує закономірності популяцій мікроор­ганізмів в штучно складених умовах.

Процеси мікробіологічного синтезу використовують для одержання: мікробної біомаси (дріжджі, білково-вітамінні кон­центрати та ін.); біохімічних продуктів складної будови, які виділя­ються мікроорганізмами при їх культивуванні (спирти, антибі­отики, вітаміни, органічні кислоти); хімічних продуктів (6-аміно-пеніцилинова кислота та ін.), очищених від небажаних компонентів середовищ (освітлення стічної води); цінних металів, виділених за допомогою мікробіологічного синтезу.

Різноманітні виробництва, що побудовані на основі мікробіологічних процесів, мають багатостадійний характер та вклю­чають поряд з мікробіологічними стадіями або дільницями деяку кількість інших процесів (нагрівання, дозування, фільтрування тощо), які забезпечують виконання саме основних мікробіоло­гічних процесів та від якості функціонування яких залежить до­сягнення основної мети виробництва.

Звернемо увагу на ще одну важливу особливість біотехнології, на яку до цього часу не дуже зважають. Деякі біологічні речовини або комплекси цих речовин здатні перетворювати енергію різних видів — хімічну, механічну, світлову, електричну в прямому та зворотному напрямках, що дозволяє одні і ті самі перетворювачі використовувати для вимірювання різних фізичних параметрів. Тобто дозволяє конструювати точні, зручні та надійні пристрої для вимірювання параметрів у будь-якій технології.

В загально визначеному розумінні під системою розуміють певним чином упорядковану множину різнорідних взаємозв'я­заних між собою та утворюючих деяку єдність елементів. Будь-яка технологічна лінія підпадає під це загально прийняте визна­чення системи, оскільки складається із певної заздалегідь визна­ченої кількості різнорідних технологічних операцій, що об'єднанні певним чином для виготовлення певного продукту визначеної кількості га якості. Окремі технологічні операції об'єднують в угруповання (дільниці, цехи), тобто в середині технологічної лінії (системи) утворюють підсистеми, які повинні ма­ти деякі властивості цілої системи (технологічної лінії).

У відповідності з фундаментальними визначеннями загальної теорії систем треба визначити характерні особливості системи.

1. Наявність мети функціонування, яка визначає її основне
призначення. Для технологічної системи основною метою є ви­
пуск продукції певної якості та кількості. Ця мета досягається
послідовним виконанням окремих завдань, які здійснюються
складовими системи – підсистемами (технологічними операціями).

2. Наявність керування, тобто упорядкованість системи – при­ведення її у відповідність з метою та завданнями системи. Керуван­ня здійснюється безпосередньо працівниками (ручне керування), працівниками з використанням технічних засобів (автоматизоване управління) або тільки технічними засобами, які працюють за про­грамами, що розроблені працівниками (автоматичне керування).

3. Система має визначену структуру і розкладається на підси­стеми, основною ознакою яких є її цільове призначення. Мета функціонування кожної підсистеми виходить із загальної мети функціонування системи і є часткою функціонування системи більш високого рівня.

4. Ієрархічність побудови системи. Це означає, що кожна складова системи (підсистема) може розглядатись як система, яка в свою чергу сама є складовою системи більш високого порядку.

5. Безперервна зміна стану елементів підсистем без зміни
структури системи, оскільки при зміні структури
змінюється вся система (нова або удосконалена технологія).

На базі цих загальних положень будь-яку технологічну лінію (виробництва хліба, цукру, лугів, кислот, пального, тощо) можна розглядати як систему, що складається із окремих технологічних операцій (подрібнення, сортування, нагрівання, вилучення воло­ги, хімічні і біохімічні перетворення) або підсистем. Комплекс ок­ремих технологічних операцій іноді об'єднують в групи (цехи, дільниці) розглядаючи їх як підсистеми більш високого порядку в системи технологічної лінії.

Об'єднання окремих технологічних операцій в групи (цехи, дільниці) пов'язано частіше зі зручністю керування. Зі зміною си­стем керування об'єднання окремих операцій в дільниці (цехи) може змінитися.

Технологічна лінія – це відкрита система, яка залежить від умов зовнішнього середовища, визначає її життєдіяльність та взаємну урівноваженість із зовнішнім середовищем (попит ринку, технічний прогрес, наукові доробки, нове устаткування, тощо).

Крім того, що технологічна лінія як система складається із фізико-хімічних систем, вони є складовою системи організації ви­робництвом (керування підприємством) через яку здійснюється взаємозв'язок із зовнішнім середовищем (ринок).

Три ступеня ієрархії забезпечують і розподіл функції кожного рівня цієї ієрархії та належне їх виконання. Розглядаючи техно­логічну лінію як систему або як підсистему середнього рівня підприємства, що складається із сукупності специфічних техно­логічних операцій, треба відзначати специфіку будови матема­тичних моделей технології.

Відзначимо, що крім розповсюдження терміну "системний аналіз" треба використовувати термін "системний синтез" що має бути застосований при проектуванні системи. Системний аналіз та синтез технологічних процесів може бути успішно за­стосовано тільки при наявності математичної моделі процесу. Без математичної моделі не може бути і мови про системний аналіз або синтез.

При класичному (індуктивному) підході до моделювання, тобто переходом від часткового до загального модель синте­зується об'єднанням складових, які були розроблені окремо. На відміну від цього, системний підхід передбачає послідовний пе­рехід від загального до часткового, якщо в основу покладено за­гальну мету досліджень.

Системний аналіз дозволяє розглядати проблему в цілому, із постійним наголосом на ясність аналізу, на кількісні методи оцінки та на виявлення невизначеності. Але ці процедури не га­рантують доброякісності, що розроблена на основі аналізу. Не­вдачі частіше відбуваються тоді, коли невдало сформульована мета або вибрано невдалий критерій для кількісної її оцінки. Проте існують деякі принципи якісного аналізу.

Правильний вибір проблеми. Одержання точної відповіді на неправильно поставлене запитання менш корисне, ніж не зовсім вдала відповідь на правильно поставлене запитання.

Аналіз повинен мати системну спрямованість, не ізолювати процес, не відволікатись від взаємозв'язків із сторонніми елемен­тами зосереджувати зусилля на розширенні границь дослідження.

Необхідно усвідомити наявність невизначеності та оцінити їх вплив, тобто вказати на те, що значення параметра будуть у межах певних границь, та вказати на те, як зменшити межі невиз­наченості.

Намагатись найти нові альтернативи.

Результати (рекомендації) повинні бути перевірені, ясні та об'єктивні, тобто незалежні ні від особистості, ні від репутації або будь яких інших інтересів. Класичний підхід доцільно використати при моделюванні порівняно простих об'єктів. При системному підході до моделю­вання чітко визначають мету досліджень, а потім утворюють мо­дель. Стосовно моделювання мета виникає із завдання досліджен­ня, що дозволяє вибрати критерії відбору і оцінити склад еле­ментів, які входять у створену модель. Критерії відбору окремих елементів і критерії моделі, що складається, можуть бути різними.

При дослідженні структури системи і її властивостей, в тому числі і властивостей системи моделей, відрізняють структурний і функціональний підходи. При структурному підході виявляють склад відокремлених елементів системи та зв'язок між ними. Найбільш загальним описом структури вважають топологічний, який дозволяє визначити частини системи і зв'язок між ними на основі теорій графів. При функціональному описі поведінки сис­теми реалізують функціональний підхід, який оцінює функції, котрі викопує, чи повинна виконувати система, що приводять до досягнення мети. Функціональні і структурні (морфологічні) описи можуть бути об’єднані і одержані емпіричним або аналітичним методом аналізу фізико-хімічних явищ.

Класичний підхід до аналізу технологічних ліній або систем використовують при удосконаленні діючих ліній, розглядаючи кожну складову технологічного процесу послідовно з метою її відповідності кінцевій меті технології за різними ознаками.

Системний підхід використовують звичайно при проекту­ванні нових технологічних ліній, починаючи з аналізу ринку го­тової продукції або послуг (маркетингу). Спочатку можливість його збуту в певній кількості та якості встановлюють вимоги до продукту, а потім встановлюють необхідну потужність вироб­ництва. Виходячи з асортименту, якості та кількості готової про­дукції, наявності та якості сировини, встановлюють послідовність технологічних операцій, необхідне устаткування та можливість його постачання.

При визначенні послідовності технологічних операцій вста­новлюють об’єм та площу приміщень, витрати на її обслугову­вання, шляхи постачання енергії, сировини, допоміжних ма­теріалів, робочої сили тощо. Тобто, системний підхід починають "з кінця", будуючи відповідні моделі не тільки для проектування, але й для здійснення самого проекту (управління проектами).

Все викладене і становить системну модель побудови (синте­зу) виробництва. Викладене дозволяє заключити:

- технологічною системою умовно можна назвати сукупність
технологічних операцій, що виконуються над сировиною у визначеній послідовності;

- технологічну систему можна сформувати із різних елементів в різних комбінаціях, але при цьому повинна бути чітко
сформульована технологічна мета системи (кількісні та якісні ха­рактеристики її функціонування);

- технологічна система знаходиться в рівновазі, якщо кількість однорідних частинок (молекул, клітин), що виходять з однієї части­ни системи (фази, речовини) дорівнює кількості вхідних;

- умовою рівноваги (узгодженості) технологічної системи з ви­щим рівнем керування с відповідність її продукції попиту на ціни.

Класифікація технологічних систем:

- одиничні;

- серійні;

- масові;

- неперервні.

Характеристика особливостей:

- одиничні системи (велика різноманітність продукції‚ вузька спеціалізація робочих місць‚ застосування універсального обладнання‚ відносна тривалість виробничого циклу‚ висока собівартість продукції;

- серійні системи (стабільність широкої номенклатури продукції‚ спеціалізація робочих місць‚ випуск виробів серіями‚ окремих деталей – партіями‚ застосування спеціального обладнання‚ інструменту‚ пристосувань‚ використання робітників середньої кваліфікації‚ відносне скорочення тривалості виробничого циклу);

- масові системи (стабільність випуску невеликої номенклатури виробів у великій кількості‚ спеціалізація робочих місць‚ застосування спеціального обладнання‚ високопродуктивне оснащення‚ скорочення тривалості виробничого циклу‚ зменшення витрат живої праці та збільшення питомої ваги затрат на утримання парку технологічного устаткування);

- неперервні процеси (значні обсяги однорідної продукції‚ перероблення ресурсів неперервним потоком‚ застосування автоматизованих систем машин‚ зниження затрат на одиницю виготовлення продукції‚ скорочення тривалості виробничого циклу та ін.).

Тип технологічної системи визначається широтою номенклатури‚ циклічністю‚ стабільністю‚ обсягами випуску продукції. Показником при визначенні типу технологічної системи вважають коефіцієнт закріплення технологічних операцій на одному робочому місці. Кз.о.:

де – кількість технологічних операцій, які повинні бути виконані за життєвий цикл виробництва;

– кількість робочих місць на даному виробництві.

 

Технологічні системи умовно поділяють:

Кз.о. = 21...30 – дрібносерійні технологічні системи;

Кз.о.= 11...20 – середньосерійні технологічні системи;

Кз.о.= 2...10 – великосерійні технологічні системи.

 

 

Навчальне заняття

Тема 1. Технологія як основа виробничого процесу

План

1. Історичні та сучасні аспекти розвитку технології як науки та як прикладної галузі знань.

2. Загальні поняття про технологічні процеси та принципи їх класифікації, сутність окремих технологічних процесів і операцій харчових виробництв.

3. Технологічні системи: склад, класифікація, властивості.

4. Вирішення ситуаційних завдань.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных