ТОР 5 статей: Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы КАТЕГОРИИ:
|
Юридична література. 1.Вінник О.М.. Господарем і р.іво: Курс лекцій1. Вінник О.М.. Господарем і р.іво: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. -624 с. 2. Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. -X.: Право, 2005. - 384 с! 3. Галянтич М.К., Грудницька С.М. та ін. Господарське право України: Підручник. - К.: Вид-во МАУП, 2005. - 424 с. - 7 -
4. Горевий В.І. Юридична служба в агропромисловому комплексі. Навчально-методичний посібник. - К.: Мінагрополітики України. -1998. - 229 с. 5. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного обслуговування підприємств, установ, організацій. - X.: Консум, 2005.-С. 9, 11. 6. Завойский И. Правовая робота на предприятии. - М.: Хозяйство и право, 1981. - № 10. - С. 41. 7. Мусияка В.Л. Правовьіе основи предпринимательской деятельнос-ти.-Х.,1995. 8. Пилипенко П.Д. Трудове право України. Академічний курс: Підручник. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2004. - 536 с. 9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - X.: Консум, 2001. - 656 с. Наукові статті 1. Гайворонський В., Жушман В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное регулирование // Предпринимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 9. 2. Коростей В. Юридична служба в умовах ринку // Право України. -2000. - № 12. - С. 46-48. 3. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають у сфері державного регулювання господарської діяльності // Право України. - 2004. - № 10. - С. 31-35. 4. Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять «підприємництво» та «господарська діяльність» // Право України. - 1999. - № 5. -С. 88-91. 5. Осауленко О. Зміцнення законності в правозастосовчому процесі // Право України. - 2004. - № 10. - С. 61-63. - 8 –
1. Правова регламентація господарської діяльності в період переходу до соціально орієнтованої ринкової економіки має спрямовуватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтованих принципів її функціонування в умовах конкуренції. У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготовлення, реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Слід також додати, що господарювання означає здійснення економічно значущої діяльності, метою якої є одержання господарської вигоди, тобто не тільки отримання прибутку, але й задоволення суспільних потреб, адже саме задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використанням природних ресурсів. Відносини, що виникають при здійсненні господарської діяльності, потребують правового регулювання. Тому регулювання господарської діяльності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм здійснюється нормативно-правовими актами. Нормативні господарсько-правові акти класифікуються зарізними ознаками. За юридичною силою і формою вираження - на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам. Найвищу юридичну силу має основний закон - Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин, гарантії
- 9-
здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності й господарювання, конкуренції, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції). Підзаконні акти - це укази Президента, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самоврядування, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня. Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридичною силою вони приймаються народом або за його дорученням: органом законодавчої влади - Верховною Радою - Основний закон (Конституція), закони; Президентом - укази і розпорядження; органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) - постанови; органами місцевого самоврядування - рішення. Закони підрозділяються на: конституційні закони, які органічно поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні - закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визначають засади правового регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, закони «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні - закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові - закони, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України на певний рік); допоміжні - закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довгострокове торговельно-економічне - 10 –
співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані - нормативні акти, у яких узагальнені та систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Вони приймаються у формі кодексів. Зі створенням України як самостійної держави постало питання про кодифікацію господарського законодавства. Підготовка Господарського кодексу України завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року. Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внутрішньогосподарських відносин (ст. З ГК України). Господарські відносини - такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) та органами управління, між суб'єктами господарювання, державними та громадськими організаціями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, - які складаються в процесі організації та здійснення господарської діяльності. Господарювання - це і господарське управління, і господарське відання. Господарювання здійснюється різноманітними суб'єктами, державою, територіальними самоврядними системами, підприємствами, бюджетними та іншими організаціями, які не мають на меті одержання прибутку, а також окремими громадянами. Суб'єктами господарювання за Господарським кодексом України визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Господарського кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та - 11 –
зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55). Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб'єктів господарювання: 1) суб'єкт господарювання створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарювання з додержанням вимог законодавства; 2) створення нових може бути також наслідком примусового поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів, відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України. Суб'єкти господарювання можуть утворюватися для здійснення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Існують обмеження для приватних підприємств стосовно діяльності, пов'язаної з виготовленням і реалізацією деяких видів продукції. Таку діяльність, як уже зазначалося, можуть здійснювати лише державні підприємства. Законодавством передбачаються особливості створення колективних підприємств, зокрема господарських товариств. Порядок їх створення визначений Господарським кодексом і Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року. Засновниками господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, громадяни України, іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, - 12 –
а також міжнародні організації. Не можуть бути засновниками господарських товариств громадяни, яким законом заборонено здійснювати підприємницьку діяльність. Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні господарські товариства можуть діяти на підставі засновницького договору, інші – на підставі договору і статуту. При заснуванні господарського товариства, вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому враховуються зміст і основні напрямки діяльності, сфера її здійснення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарської діяльності, тощо. У колективних підприємствах можливі різноманітні поєднання як видів суб'єктів, так і їх майнових відносин, що виникають при створенні, діяльності та ліквідації колективних підприємств. Так, вони можуть створюватися тільки фізичними особами, тільки юридичними особами або засновуватися ними спільно. У майнових відносинах вони нестимуть повну, обмежену чи змішану відповідальність. Колективні підприємства можуть виникнути внаслідок добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для цієї мети; надання працівникам державних підприємств можливості використати отримані доходи для викупу державного майна. Виходячи з цього, розрізняють колективні підприємства, що базуються на власності членів трудового колективу, власність яких виникає в разі переходу всього майна державного підприємства у власність членів трудового колективу внаслідок викупу чи придбання його іншими, передбаченими законом способами. Майно колективного підприємства є спільною частковою власністю колективу. У ньому визначаються вклади працівників у майно державного чи комунального підприємства, на базі якого створене колективне підприємство, і вклади працівників у приріст майна після його заснування. Вони - 13 -
визначаються виходячи з трудової участі працівників у діяльності підприємства. На ці вклади нараховуються й виплачуються відсотки (дивіденди), розмір яких встановлює трудовий колектив за результатами господарської діяльності підприємства. Різновидом колективних підприємств є підприємства, засновані на базі власності кооперативу - добровільного об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної господарської чи іншої діяльності з використанням для нього майна, що належить кооперативу на праві власності або орендованого чи наданого йому в безоплатне користування. Діяльність кооперативу базується на принципах добровільності вступу в кооператив і безперешкодного виходу з нього, безпосередньої участі членів кооперативу в управлінні його справами. У складі кооперативу можуть створюватися структурні підрозділи, зокрема, територіально відокремлені. Кооператив має право відкривати свої філії та представництва. Майно кооперативу формується за рахунок грошових і матеріальних внесків його членів, виробленої ним продукції, доходів від її реалізації та іншої діяльності, надходжень від продажу цінних паперів та інших джерел, передбачених статутом кооперативу. Серед усіх підприємств важливе місце посідають підприємства, засновані на державній та комунальній власності. У комунальній власності можуть бути як промислові, так і будівельні, сільськогосподарські, торговельні підприємства, підприємства транспорту, побутового обслуговування та інші господарські організації. Підприємства, засновані на державній власності, створюються за рахунок майна держави. Ті чи інші державні підприємства створюються державними органами, уповноваженими управляти державним майном. Державні - 14 -
органи здійснюють приватизацію майна державних підприємств, а також їх реорганізацію або ліквідацію. В останньому випадку трудовий колектив підприємства, що підлягає реорганізації чи ліквідації, має право вимагати передачі його в оренду або перетворення на підприємство, засноване на колективній власності. Чинним законодавством передбачене також створення підприємств з іноземними інвестиціями, що засновані на базі об'єднання майна різних власників. Серед засновників таких підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Як випливає з їх назви, це підприємства, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб. Окрему категорію підприємств становлять малі підприємства. Вони можуть створюватися громадянами, членами їхніх сімей та іншими особами, які спільно здійснюють господарську діяльність, а також господарськими утвореннями інших організаційних форм і державними органами, уповноваженими управляти майном. 2. Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що врегульовані нормами права, перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він установлюється в результаті додержання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом. Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного та повного здійснення розпоряджень правових норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єктами права.
- 15 -
Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру. Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтересами громадянського суспільства та держави, їх основними законами і тенденціями розвитку. Основні ознаки правопорядку: 1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості; 2) спирається на принцип верховенства права й панування закону в галузі правових відносин; 3) установлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації права; 4) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав; 5) передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків; 6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення; 7) встановлює сувору громадську дисципліну; 8) передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед правосуддя; 9) створює умови для організованості громадянського суспільства і режим сприяння індивідуальній свободі; 10) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу. Зміст правопорядку — це система правових і неправових елементів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої поведінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правового регулювання. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий - 16 -
порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Конституційні основи правопорядку у сфері господарювання визначені в статті 5 ГК України. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави. Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, - яке здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна різноманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту - 17 -
конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання та дія в Україні принципу верховенства права. Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах установленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. У справі забезпечення законності, організованості, дисципліни й порядку значне місце відводиться праву, яке є регулятором суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господарювання зобов'язані: здійснювати свою діяльність відповідно до правових приписів органів державної влади; самостійно, з допомогою локальних нормативних актів регламентувати різні сфери своєї діяльності; використовувати можливості договорів. Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти господарювання повинні дотримуватися правопорядку у сфері господарювання, використовувати весь арсенал засобів з упорядкування відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання є правовою роботою в народному господарстві, на підприємстві.
- 18 -
3. У преамбулі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про затвердження Загального положення про юридичну службу міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади, державного підприємства, організації і установи» зазначено, що основними завданнями юридичної служби є: організація правової роботи, спрямованої на правильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерствами, підприємствами, а також їх керівниками та працівниками під час виконання покладених на них завдань і функціональних обов'язків. Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання правової роботи. Ці завдання полягають у такому: - дотримання законності в діяльності суб'єктів господарювання; - активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшення економічних показників; - забезпечення зберігання майна підприємства; - захист прав і законних інтересів підприємств.
Слід, однак, зазначити, що згадане положення не поширюється на приватні, спільні та інші підприємства, товариства, кооперативи, хоча вони можуть використовувати його при затвердженні посадових обов'язків працівників юридичних служб зазначених та - 19 -
інших суб'єктів господарювання. На сьогодні працівники юридичних служб є найбільш освіченими в чинному законодавстві особами. Тому юридична служба є основним структурним підрозділом, який організовує діяльність у виконанні норм чинного законодавства не лише суб'єктами господарювання як юридичними особами, а й керівниками їх структурних підрозділів, працівниками. Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяльності суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення підвищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктивності праці та якості роботи за дотримання планової, договірної, трудової дисципліни. Локальні нормативні акти підприємств розробляються і приймаються на виконання приписів централізованого законодавства або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємства, або з ініціативи структурних підрозділів. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних нормативних актів - конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними нормативними актами. Корпоративний нормативний акт - це акт-документ органу управління комерційної та некомерційної - 20 -
корпорації (підприємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на саморегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкретизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих законодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування. Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фінансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органами управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних - лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпоративного нормативного акта. Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками: 1)має правотворчий характер, тому що в ньому корпоративні норми встановлюються, змінюються і припиняються; 2) видається органом (посадовою особою) управління корпорації лише в межах його компетенції; 3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за погодженням із профспілковим комітетом);
- 21 -
4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну силу; 5)має форму письмового акта-документа (рішення загальних зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвалення, номер, підписи посадових осіб та ін.). Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (наприклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул). Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою: 1) фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінансову діяльність корпорації; 2) адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління; 3) трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці; 4) цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін. Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулюють порядок застосування матеріальної правової норми (наприклад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стягнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових актів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно.
- 22 - До системи правової роботи належать суб'єкти господарювання, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійснення, результати юридичних (правових) дій. Суб'єктами правової роботи є господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єктами правової роботи є також громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.). Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських судах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (договори, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.). Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єктів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища. Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової діяльності, нормативно-правові акти централізованого і локального регулювання, докази. Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досягнення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою. Результати правових дій - це підсумок відповідних операцій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.
- 23 -
До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продукції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.). Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою виникнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін. Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на підприємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спрямована на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'язків контрагентів. Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації правових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному та ін. Власне, цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотримання законодавства про працю, про охорону навколишнього природного середовища тощо. Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на підприємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється можливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а и з причинами їх виникнення. Результати такого аналізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і доводяться до відома органів управління підприємством. Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних - 24 - підприємствах, така робота майже не проводиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін. Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсальний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання. Контрольні питання 1. Назвіть ознаки господарської діяльності. 2. У чому полягають завдання правової роботи? 3. У чому полягає універсалізм правової роботи? 4. Суть нормотворчості підприємства. 5. Що таке корпоративний нормативний акт? 6. Які ознаки властиві корпоративному нормативному акту? 7. Що належить до системи правової роботи?
- 25 -
Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:
|