Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Юридична література. 1.Вінник О.М.. Господарем і р.іво: Курс лекцій




1. Вінник О.М.. Господарем і р.іво: Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. -624 с.

2. Гайворонський В.М., Жушман В.П. Господарське право України. -X.: Право, 2005. - 384 с!

3. Галянтич М.К., Грудницька С.М. та ін. Господарське право України: Підручник. - К.: Вид-во МАУП, 2005. - 424 с.

- 7 -

 

 

4. Горевий В.І. Юридична служба в агропромисловому комплексі. На­вчально-методичний посібник. - К.: Мінагрополітики України. -1998. - 229 с.

5. Домбровський С.Ф. Організація правової роботи та юридичного об­слуговування підприємств, установ, організацій. - X.: Консум, 2005.-С. 9, 11.

6. Завойский И. Правовая робота на предприятии. - М.: Хозяйство и право, 1981. - № 10. - С. 41.

7. Мусияка В.Л. Правовьіе основи предпринимательской деятельнос-ти.-Х.,1995.

8. Пилипенко П.Д. Трудове право України. Академічний курс: Підруч­ник. - К.: Вид. дім «Ін Юре», 2004. - 536 с.

9. Скакун О.Ф. Теорія держави і права. - X.: Консум, 2001. - 656 с.
10. Хуторян Н.М. Трудове право України. Академічний курс:Підруч­
ник. - К.: Вид-во «АСК», 2004. - 608 с.

Наукові статті

1. Гайворонський В., Жушман В. Предпринимательство, хозяйственная и трудовая деятельность: законодательное регулирование // Пред­принимательство, хозяйство и право. - 1998. - № 9.

2. Коростей В. Юридична служба в умовах ринку // Право України. -2000. - № 12. - С. 46-48.

3. Кравцова Т. Правова характеристика відносин, що виникають у сфе­рі державного регулювання господарської діяльності // Право Укра­їни. - 2004. - № 10. - С. 31-35.

4. Кузьмін Р.І., Кузьмін Р.Р. Співвідношення понять «підприємницт­во» та «господарська діяльність» // Право України. - 1999. - № 5. -С. 88-91.

5. Осауленко О. Зміцнення законності в правозастосовчому процесі // Право України. - 2004. - № 10. - С. 61-63.

- 8 –

 

1. Правова регламентація господарської діяльності в період перехо­ду до соціально орієнтованої ринкової економіки має спрямову­ватися на закріплення в законодавстві економічно обґрунтова­них принципів її функціонування в умовах конкуренції.

У Господарському кодексі України дається визначення господарської діяльності як діяльності суб'єктів господарюван­ня у сфері суспільного виробництва, яка спрямована на виготов­лення, реалізацію продукції, надання послуг, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Слід також додати, що господарювання означає здійснення економічно зна­чущої діяльності, метою якої є одержання господарської вигоди, тобто не тільки отримання прибутку, але й задоволення суспіль­них потреб, адже саме задоволення суспільних потреб є кінцевою метою виготовлення продукції у виробничій системі з використан­ням природних ресурсів.

Відносини, що вини­кають при здійсненні господарської діяльності, потребують пра­вового регулювання. Тому регулювання господарської діяльності підприємств різних форм власності та організаційно-правових форм здійснюється нормативно-правовими актами.

Нормативні господарсько-правові акти класифікуються зарізними ознаками. За юридичною силою і формою вираження - на закони, тобто акти вищої юридичної сили, і підзаконні акти - акти, що засновані на законах. Такі акти не повинні суперечити законам.

Найвищу юридичну силу має основний закон - Конституція України, яка встановлює загальні та галузеві принципи регулювання господарських відносин,­ гарантії

 

- 9-

 

 

здійснення господарської (підприємницької) діяльності (наприклад, забезпечення захисту прав усіх суб'єктів власності й господарювання, конкуренції, не­допущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної кон­куренції). Підзаконні акти - це укази Президента, постанови й розпорядження Кабінету Міністрів, рішення органів самовряду­вання, накази міністрів та інших посадових осіб різного рівня.

Відповідно до ієрархії нормативно-правових актів за юридич­ною силою вони приймаються народом або за його дорученням: органом законодавчої влади - Верховною Радою - Основний за­кон (Конституція), закони; Президентом - укази і розпоряджен­ня; органом виконавчої влади (Кабінетом Міністрів) - постано­ви; органами місцевого самоврядування - рішення.

Закони підрозділяються на: конституційні закони, які органіч­но поєднані з основним законом, ними вносяться зміни чи допов­нення до Конституції; звичайні - закони, які приймаються на основі та на виконання Конституції і визначають засади правово­го регулювання у сфері господарських відносин (наприклад, зако­ни «Про державне прогнозування та розроблення програм еконо­мічного і соціального розвитку України», «Про ліцензування пев­них видів господарської діяльності» тощо); надзвичайні - закони тимчасового характеру, що приймаються за надзвичайних обставин і можуть призупиняти дію чинних законів; тимчасові - зако­ни, прийняті на визначений у часі термін дії (наприклад, закон про державний бюджет, закон про затвердження Державної програми економічного й соціального розвитку України на певний рік); до­поміжні - закони, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасо­вують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (наприклад, Закон України «Про ратифікацію Договору між Україною та Туркменістаном про довго­строкове торговельно-економічне

- 10 –

 

співробітництво на 2001-2010 роки»); кодифіковані - нормативні акти, у яких узагальнені та систематизовані норми права, що регулюють певну групу суспіль­них відносин. Вони приймаються у формі кодексів.

Зі створенням України як самостійної держави постало питання про кодифіка­цію господарського законодавства. Підготовка Господарського ко­дексу України завершилася його прийняттям 16 січня 2003 року.

Характерною ознакою господарських відносин, як зазначається в законодавстві, є поєднання в них виробничих, організаційних і внутрішньогосподарських відносин (ст. З ГК України). Господар­ські відносини - такі відносини між суб'єктами господарювання (підприємствами, підприємцями) та органами управління, між су­б'єктами господарювання, державними та громадськими організаці­ями, що є споживачами продукції, робіт, послуг, - які складаються в процесі організації та здійснення господарської діяльності.

Господарювання - це і господарське управління, і господарсь­ке відання. Господарювання здійснюється різноманітними суб'єкта­ми, державою, територіальними самоврядними системами, підпри­ємствами, бюджетними та іншими організаціями, які не мають на меті одержання прибутку, а також окремими громадянами.

Суб'єктами господарювання за Господарським кодексом України визнаються учасники господарських відносин, які здійс­нюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компе­тенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають ві­докремлене майно, несуть відповідальність за своїми зобов'язан­нями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законо­давством. Суб'єктами господарювання є: господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Господарського кодексу, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського кодексу України, які здійснюють господарську діяльність та

- 11 –

 

 

зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здій­снюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці (ст. 55).

Господарський кодекс України (ст. 56) визначає такі загальні умови створення суб'єктів господарювання:

1) суб'єкт господарювання створюється за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виді­лення, перетворення) діючого (діючих) суб'єктів господарю­вання з додержанням вимог законодавства;

2) створення нових може бути також наслідком примусово­го поділу (виділення) діючого суб'єкта господарювання за розпорядженням антимонопольних органів, відповідно до антимонопольно-конкурентного законодавства України.

Суб'єкти господарювання можуть утворюватися для здійс­нення будь-якої діяльності, якщо вона не суперечить чинному законодавству. Існують обмеження для приватних підприємств стосовно діяльності, пов'язаної з виготовленням і реалізацією деяких видів продукції. Таку діяльність, як уже зазначалося, мо­жуть здійснювати лише державні підприємства.

Законодавством передбачаються особливості створення колек­тивних підприємств, зокрема господарських товариств. Порядок їх створення визначений Господарським кодексом і Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 року.

Засновниками господарських товариств можуть бути під­приємства, установи, організації, громадяни України, іноземці, осо­би без громадянства, іноземні юридичні особи,

- 12 –

 

а також міжнарод­ні організації. Не можуть бути засновниками господарських то­вариств громадяни, яким законом заборонено здійснювати під­приємницьку діяльність.

Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні господарські товариства можуть діяти на підставі засновницького договору, інші – на підставі договору і статуту. При заснуванні господарського товариства, вибір організаційної форми залежить від засновника чи засновників. При цьому вра­ховуються зміст і основні напрямки діяльності, сфера її здійс­нення, ресурси, які можуть бути використані, кількість і склад осіб, які безпосередньо об'єднуються для здійснення господарсь­кої діяльності, тощо.

У колективних підприємствах можливі різноманітні поєд­нання як видів суб'єктів, так і їх майнових відносин, що вини­кають при створенні, діяльності та ліквідації колективних під­приємств. Так, вони можуть створюватися тільки фізичними особами, тільки юридичними особами або засновуватися ними спільно. У майнових відносинах вони нестимуть повну, обмеже­ну чи змішану відповідальність.

Колективні підприємства можуть виникнути внаслідок доб­ровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для цієї мети; надання працівникам державних підприємств можливості використати отримані доходи для викупу державного майна. Виходячи з цього, розрізняють колективні підприємства, що ба­зуються на власності членів трудового колективу, власність яких виникає в разі переходу всього майна державного підприємства у власність членів трудового колективу внаслідок викупу чи при­дбання його іншими, передбаченими законом способами. Майно колективного підприємства є спільною частковою власністю колективу. У ньому визначаються вклади працівників у майно державного чи комунального підприємства, на базі якого створе­не колективне підприємство, і вклади працівників у приріст май­на після його заснування. Вони

- 13 -

 

визначаються виходячи з трудо­вої участі працівників у діяльності підприємства. На ці вклади нараховуються й виплачуються відсотки (дивіденди), розмір яких встановлює трудовий колектив за результатами господарської діяльності підприємства.

Різновидом колективних підприємств є підприємства, засно­вані на базі власності кооперативу - добровільного об'єднання фізичних та юридичних осіб для здійснення спільної господарсь­кої чи іншої діяльності з використанням для нього майна, що належить кооперативу на праві власності або орендованого чи наданого йому в безоплатне користування.

Діяльність кооперативу базується на принципах добровіль­ності вступу в кооператив і безперешкодного виходу з нього, без­посередньої участі членів кооперативу в управлінні його справа­ми.

У складі кооперативу можуть створюватися структурні під­розділи, зокрема, територіально відокремлені. Кооператив має пра­во відкривати свої філії та представництва.

Майно кооперативу формується за рахунок грошових і ма­теріальних внесків його членів, виробленої ним продукції, дохо­дів від її реалізації та іншої діяльності, надходжень від продажу цінних паперів та інших джерел, передбачених статутом коопе­ративу.

Серед усіх підприємств важливе місце посідають підприємства, засновані на державній та комунальній власності. У комунальній власності можуть бути як промислові, так і будівельні, сільсько­господарські, торговельні підприємства, підприємства транспорту, побутового обслуговування та інші господарські організації.

Підприємства, засновані на державній власності, створюють­ся за рахунок майна держави. Ті чи інші державні підприємства створюються державними органами, уповноваженими управляти державним майном. Державні

- 14 -

 

органи здійснюють приватизацію майна державних підприємств, а також їх реорганізацію або лік­відацію. В останньому випадку трудовий колектив підприємства, що підлягає реорганізації чи ліквідації, має право вимагати пере­дачі його в оренду або перетворення на підприємство, засноване на колективній власності.

Чинним законодавством передбачене також створення під­приємств з іноземними інвестиціями, що засновані на базі об'єднання майна різних власників. Серед засновників таких підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України та інших держав. Як випливає з їх назви, це підприємства, що створюються за участю іноземних юридичних і фізичних осіб.

Окрему категорію підприємств становлять малі підприємства. Вони можуть створюватися громадянами, членами їхніх сімей та іншими особами, які спільно здійснюють господарську діяльність, а також господарськими утвореннями інших організаційних форм і державними органами, уповноваженими управляти майном.

2. Правопорядок є частиною системи суспільних відносин, що вре­гульовані нормами права, перебувають під захистом закону та охороняються державою. Він установлюється в результаті додер­жання режиму законності в суспільстві. Якщо законність - це принцип, метод діяльності, режим дій і відносин, то правопорядок є їх результатом.

Правопорядок - стан (режим) правової впорядкованості (вре-гульованості і погодженості) системи суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності. Інакше кажучи, це атмосфера нормального правового життя, що встановлюється в результаті точного та повного здійснення розпоряджень право­вих норм (прав, свобод, обов'язків, відповідальності) всіма суб'єк­тами права.

 

- 15 -

 

Правовий порядок як динамічна система вбирає в себе всі впорядковуючі засади правового характеру.

Кожна країна формує свій правопорядок. Необхідність його формування і вдосконалення обумовлюється зустрічними інтере­сами громадянського суспільства та держави, їх основними зако­нами і тенденціями розвитку.

Основні ознаки правопорядку:

1) закладається в правових нормах у процесі правотворчості;

2) спирається на принцип верховенства права й панування закону в галузі правових відносин;

3) установлюється в результаті реалізації правових норм, тобто здійснення законності в діяльності з реалізації права;

4) створює сприятливі умови для здійснення суб'єктивних прав;

5) передбачає своєчасне й повне виконання всіма суб'єктами юридичних обов'язків;

6) вимагає невідворотності юридичної відповідальності для кожного, хто вчинив правопорушення;

7) встановлює сувору громадську дисципліну;

8) передбачає чітку та ефективну роботу всіх державних і приватних юридичних органів і служб, насамперед право­суддя;

9) створює умови для організованості громадянського суспі­льства і режим сприяння індивідуальній свободі;

10) забезпечується всіма державними заходами, аж до примусу.

Зміст правопорядку — це система правових і неправових еле­ментів, властивостей, ознак, процесів, що сприяють установленню і підтриманню правомірної поведінки суб'єктів, тобто такої пове­дінки, яка врегульована нормами права і досягла цілей правово­го регулювання.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий

- 16 -

 

поря­док в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законо­давством. Конституційні основи правопорядку у сфері господа­рювання визначені в статті 5 ГК України.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання еко­номічних відносин суб'єктів господарювання та державного ре­гулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституцій­ної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою ді­яльність та визначення України як суверенної і незалежної, де­мократичної, соціальної, правової держави.

Конституційні основи правового господарського порядку в Україні становлять: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ре­сурси, які знаходяться в межах території України, природні ре­сурси її континентального шельфу, виключної (морської) еконо­мічної зони, - яке здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядуван­ня в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права влас­ності народу відповідно до закону; забезпечення державою за­хисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, со­ціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного воло­діти, користуватися й розпоряджатися своєю власністю, резуль­татами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбав­лення власності; економічна різноманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту

- 17 -

 

конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним станови­щем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недоб­росовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рів­новаги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці, захист прав споживачів; взає­мовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання та дія в Україні принципу верховенства права.

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах установле­ного правового господарського порядку, додержуючись вимог за­конодавства.

У справі забезпечення законності, організованості, дисцип­ліни й порядку значне місце відводиться праву, яке є регуля­тором суспільних відносин. Це означає, що суб'єкти господа­рювання зобов'язані:

здійснювати свою діяльність відповідно до правових при­писів органів державної влади;

самостійно, з допомогою локальних нормативних актів ре­гламентувати різні сфери своєї діяльності;

використовувати можливості договорів.

Таким чином, у процесі своєї статутної діяльності суб'єкти господарювання повинні дотримуватися правопорядку у сфері господарювання, використовувати весь арсенал засобів з упоряд­кування відносин для вирішення завдань, поставлених перед ними. Уся ця діяльність суб'єктів господарювання є правовою роботою в народному господарстві, на підприємстві.

 

 

- 18 -

 

 

3. У преамбулі Постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.1995 р. № 690 «Про затвердження Загального поло­ження про юридичну службу міністерства, іншого центрально­го органу виконавчої влади, державного підприємства, органі­зації і установи» зазначено, що основними завданнями юридич­ної служби є: організація правової роботи, спрямованої на пра­вильне застосування, додержання та запобігання невиконанню вимог законодавчих та інших нормативних актів міністерст­вами, підприємствами, а також їх керівниками та працівника­ми під час виконання покладених на них завдань і функціональ­них обов'язків.

Зазначені обставини дозволяють окреслити межі правової роботи як виду юридичної діяльності, яка охоплює різні сфери діяльності суб'єктів господарювання у сфері суспільного вироб­ництва, а саме: виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність; дають можливість визначити основні завдання пра­вової роботи. Ці завдання полягають у такому:

- дотримання законності в діяльності суб'єктів господа­рювання;

- активне використання правових засобів для зміцнення господарського розрахунку та поліпшення економічних показників;

- забезпечення зберігання майна підприємства;

- захист прав і законних інтересів підприємств.

 

Слід, однак, зазначити, що згадане положення не поширюєть­ся на приватні, спільні та інші підприємства, товариства, коопе­ративи, хоча вони можуть використовувати його при затвердженні посадових обов'язків працівників юридичних служб зазначених та

- 19 -

 

інших суб'єктів господарювання. На сьогодні працівники юри­дичних служб є найбільш освіченими в чинному законодавстві особами. Тому юридична служба є основним структурним підроз­ділом, який організовує діяльність у виконанні норм чинного законодавства не лише суб'єктами господарювання як юридич­ними особами, а й керівниками їх структурних підрозділів, пра­цівниками.

Правова робота - особливий, багатоплановий вид діяль­ності суб'єктів господарювання, спрямований на забезпечення підвищення їхньої ділової активності, розвиток підприємництва та на цій основі підвищення ефективності суспільного вироб­ництва, його соціальну спрямованість, підвищення продуктив­ності праці та якості роботи за дотримання планової, договір­ної, трудової дисципліни.

Локальні нормативні акти підприємств розробляються і при­ймаються на виконання приписів централізованого законодавст­ва або за вказівками чи з ініціативи керівних органів підприємс­тва, або з ініціативи структурних підрозділів.

Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації і підзаконний нормативний акт комерційної організації - це локальні нормативні акти (нормативний наказ, інструкція адміністрації, статут, положення, правила внутрішнього розпорядку та ін.), що діють лише в межах даного підприємства, комерційної організації. Основне призначення локальних норма­тивних актів - конкретизувати розпорядження закону стосовно умов діяльності відповідного колективу, не виходячи за рамки закону і не обмежуючи ініціативу виконавців, які діють у межах закону. Ці документи також називають корпоративними норма­тивними актами.

Корпоративний нормативний акт - це акт-документ ор­гану управління комерційної та некомерційної

- 20 -

 

корпорації (під­приємства), який містить корпоративні норми, спрямовані на са­морегулювання відносин, що складаються в ній, шляхом конкре­тизації розпоряджень нормативно-правових актів, виданих зако­нодавцем, а також вищими правотворчими органами, з якими він знаходиться у відносинах службового підпорядкування.

Кожна установа, підприємство або організація мають свій статут, положення або інший фундаторський документ, правила внутрішнього розпорядку для працівників даної організації в управлінні її діяльністю, правила обліку господарської та фі­нансової діяльності, правила взаємовідносин із клієнтами та ін. Це і є корпоративний нормативний акт, який видається органа­ми управління підприємства, компетентними у вирішенні тих чи інших питань виробничого й соціального життя колективу, тобто питань локальних - лише в межах корпорації. У ньому тією чи іншою мірою має виражатися інтерес (воля) колективу. Звідси виникає владність, офіційність, обов'язковість корпора­тивного нормативного акта.

Корпоративний нормативний акт характеризується такими ознаками:

1)має правотворчий характер, тому що в ньому корпоратив­ні норми встановлюються, змінюються і припиняються;

2) видається органом (посадовою особою) управління корпо­рації лише в межах його компетенції;

3) видається з дотриманням передбаченого законом порядку, якщо такий установлено (наприклад, разом або за пого­дженням із профспілковим комітетом);

 

 

- 21 -

 

 

4) відповідає Конституції України, законодавству, а також нормативним актам, які мають вищу юридичну силу;

5)має форму письмового акта-документа (рішення загаль­них зборів, ради директорів, наказ керівника і т. ін.) із певними реквізитами (найменування акта, дата ухвален­ня, номер, підписи посадових осіб та ін.).

Крім нормативних актів, на підприємстві видаються інші корпоративні акти, які не мають нормативного характеру (на­приклад, наказ керівника видати цінний подарунок працівникові або наказ про звільнення його за прогул).

Корпоративні нормативні акти різняться за галузевою ознакою:

1) фінансові корпоративні акти - акти, що регулюють фінан­сову діяльність корпорації;

2) адміністративні корпоративні акти - акти, що регулюють сферу управління;

3) трудові корпоративні акти - акти, що регулюють сферу застосування праці;

4) цивільно-правові нормативні акти - акти, що регулюють майнову сферу в межах корпорації, та ін.

Слід зазначити, що серед корпоративних нормативних актів є багато актів процедурного характеру, тобто актів, що регулю­ють порядок застосування матеріальної правової норми (напри­клад, Положення про порядок накладення дисциплінарного стя­гнення, Положення про порядок нарахування заробітної плати, Положення про порядок розподілу прибутку, Положення про порядок укладення договорів тощо). За наявності типових ак­тів локальні акти розробляються відповідно до них, а за їх відсутності - самостійно.

 

 

- 22 -



До системи правової роботи належать суб'єкти господарю­вання, об'єкти, юридичні (правові) дії, засоби і способи їх здійс­нення, результати юридичних (правових) дій.

Суб'єктами правової роботи є господарські організації -юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, ко­мунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК Украї­ни, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку. Суб'єктами правової роботи є також громадяни України, іно­земці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці, а також філії, представництва, інші відокремлені підрозділи госпо­дарських організацій (структурні одиниці), структурні підрозділи підприємств (юридична служба, бухгалтерія, відділ кадрів та ін.). Об'єктами правової роботи є дії суб'єктів правової роботи, правові процеси (розгляд господарських спорів у господарських судах, трудових спорів - у місцевих), правові документи (догово­ри, акти, претензії, позовні заяви, положення, інструкції та ін.).

Юридичні (правові) дії - це зовнішні акти поведінки суб'єк­тів правової діяльності, які вдосконалюють правові явища.

Засоби правової діяльності - це явища, предмети явищ і дій, які забезпечують досягнення необхідного результату правової ді­яльності, нормативно-правові акти централізованого і локально­го регулювання, докази.

Способи правової діяльності - це конкретні шляхи досяг­нення наміченого результату за допомогою конкретних засобів, обумовлених юридичною справою.

Результати правових дій - це підсумок відповідних опера­цій і дій, досягнутий за допомогою певних способів і засобів суб'єктами правової роботи.

 

- 23 -

 

 

До числа важливих правових засобів належать господарські й трудові договори. З їх допомогою встановлюються, змінюються або припиняються господарські зобов'язання (поставка продук­ції (товарів), підряд, оренда майна, купівля-продаж та ін.).

Трудовий договір посідає особливе місце. Він є підставою ви­никнення трудових правовідносин працівника з роботодавцем, що обумовлює цілу систему відносин, які регулюються трудовим правом, а саме: робочий час, час відпочинку, оплата праці та ін.

Важливим фактором у дотриманні законності та підвищенні ефективності виробництва є претензійна та позовна робота на підприємстві, яка посідає важливе місце в правовій роботі і спря­мована на виконання договірних зобов'язань як власних, так і обов'язків контрагентів.

Успішній організації правової роботи на підприємстві сприяє аналіз і узагальнення практики застосування та реалізації пра­вових норм, які містяться в різних галузях права: цивільному, господарському, трудовому, фінансовому, аграрному та ін. Власне, цю роботу доцільно проводити за окремими напрямками: виконання договірних зобов'язань, зберігання майна, дотриман­ня законодавства про працю, про охорону навколишнього природ­ного середовища тощо.

Така діяльність у межах правової роботи здійснюється на під­приємствах з метою встановлення причин правопорушень у тій чи іншій галузі господарської діяльності та виявлення винних осіб. За допомогою аналізу результатів, узагальнень створюється мож­ливість активізувати правову роботу на підприємстві не лише з наслідками правопорушень, а и з причинами їх виникнення. Результати такого аналізу оформлюються у вигляді довідки чи службової записки і дово­дяться до відома органів управління підприємством.

Одним із напрямків дотримання законності є вдосконалення правової пропаганди на підприємстві. На жаль, в останні роки, особливо в приватних

- 24 -

підприємствах, така робота майже не про­водиться, у той час як вона є важливим засобом попередження правопорушень і має здійснюватись у вигляді лекцій, інформацій у місцевих газетах, радіо та ін.

Таким чином, правова робота за своїм змістом має універсаль­ний характер, тому що вона, охоплюючи всі сторони діяльності підприємств, одночасно пронизує всі сфери правової дійсності: нормотворчість і правореалізацію; аналіз практики застосування законодавства і правове виховання.

Контрольні питання

1. Назвіть ознаки господарської діяльності.

2. У чому полягають завдання правової роботи?

3. У чому полягає універсалізм правової роботи?

4. Суть нормотворчості підприємства.

5. Що таке корпоративний нормативний акт?

6. Які ознаки властиві корпоративному нормативному акту?

7. Що належить до системи правової роботи?

 
 

 


- 25 -

 

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных