Главная | Случайная
Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Юридична література. 1.Бичківський Р. Управління якістю: Навч




1.Бичківський Р. Управління якістю: Навч. посібник. - Л.: Вид-во ДІ «Львівська політехніка», 2000. - 328 с.

2. Вінник О.М. Господарське право. Курс лекцій. - К.: Атіка, 2004. -624 с.

3. Господарське законодавство України: правове регулювання госпо­дарської діяльності. Збірник нормативних актів / Упоряд. М.І. Кам-лик.-К.: Атіка, 2004.

4. Горевий В.І. Юридична служба в агропромисловому комплексі. -К.: Мінагропром України, 1998. - 232 с.

5. Долгополов А.М. Організація юридичної служби на підприємствах. Курс лекцій. - К.: МАУП, 2000. - 72 с.

6. Законодавство України про стандартизацію, метрологію і сертифіка­цію. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 448 с.

7. Фомичев С.К., Старостина А.А., Скребина Н.И. Основи управлення качеством: Учебное пособие. - К.: МАУП, 2000. - 160 с.

8. Наукові статті

1.Білоус Ж. Деякі проблеми визначення умов господарського договору // Підприємництво, господарство і право. - 2000. - № 5. - С. 15-18.

2. Безсмертний Н. Межі здійснення приватної власності в Україні // Право України. - 2002. - № 6. - С. 53-56.

3. Грузинський І. Роль договору у формуванні підприємницьких від­носин // Право України. - 2002. - № 2.

4. Космін Ю. Про форми власності // Право України. - 2001 - № 10 - С. 75-77.

5. Овечкін В.Е. Проблемні питання відправлення правосуддя у спра­вах, пов'язаних із застосуванням законодавства про власність // Ві­сник господарського судочинства. - 2001. - № 1. - С. 42-49.

- 84 -

 

6. Яворська О.С. Право власності юридичних осіб // Вісник Хмельниць­кого інституту регіонального управління і права. - 2002. - № 2. -С.105-109.

 

1. Одним із напрямків діяльності юридичної служби у сфері суспіль­ного виробництва є організація роботи із забезпечення зберіган­ня майна та боротьба з крадіжками і нестачами. Для вирішення цих завдань юридична служба повинна:

- забезпечувати законність правових документів, що вида­ються на підприємстві;

- брати участь у перевірках стану дотримання законодавст­ва з охорони майна підприємства, у розробленні заходів щодо використання правових засобів, спрямованих на по­передження крадіжок, нестач, псування матеріальних цін­ностей і втрат від безгосподарності;

- оформлювати матеріали, пов'язані з крадіжками, нестача­ми, псуванням матеріальних цінностей, втратами, для передання їх слідчим і судовим органам;

- надавати правову допомогу бухгалтерії з питань відшко­дування збитків;

- брати участь у роботі бухгалтерії щодо стягнення дебітор­ської заборгованості;

- надавати правову допомогу службам і структурним під­розділам підприємства з питань правильного застосуван­ня законодавства, що регулює порядок списання, продажу, обмін, передавання майна підприємства в оренду;

- забезпечувати правовими засобами ведення складського господарства.

Заходи щодо забезпечення збереження майна й боротьби з безгосподарністю розробляються, як правило, у цілому по підпри­ємству і мають предметний і чітко визначений характер.

- 85 -

 

Одним з головних завдань юридичної служби є забезпечення законності документів правового характеру, що приймаються на підприємстві (проектів, наказів, положень, інструкцій та інших правових документів) з питань забезпечення збереження майна і боротьби з безгосподарністю. У цих документах повинні відобра­жатися питання охорони підприємства, організації перепусткового режиму, приймання продукції і товарів, зберігання та обліку матеріальних цінностей, випуску готової продукції, попереджен­ня крадіжок, інших втрат. Крім того, юридична служба разом з іншими службами та структурними підрозділами підприємства повинна брати участь у перевірці додержання законодавства про охорону майна.

Юридична служба повинна забезпечувати правильне застосу­вання трудового законодавства під час прийняття, призначення та переміщення матеріально відповідальних осіб: ці питання повинні обов'язково узгоджуватися з бухгалтерією; забороня­ється приймати на матеріально відповідальні посади осіб молод­ше 18 років, а також осіб, які мають судимість за корисливі злочини або стосовно яких є вирок суду, який забороняє їм обійма­ти зазначені посади; договір про матеріальну відповідальність має бути укладений лише в письмовій формі.

При організації правової роботи щодо забезпечення збережен­ня майна юридична служба має приділяти особливу увагу руху товарно-матеріальних цінностей. Це пояснюється тим, що досяг­нення високого рівня організації роботи на підприємстві, в орга­нізації, установі по збереженню матеріальних цінностей значною мірою впливає на стан збереження майна на всіх етапах його руху та на посилення режиму економії. Досвід роботи в суб'єкті господарювання свідчить про те, що збереження власності майна насамперед досягається при забезпеченні виконання обов'язко­вих вимог, які ставляться до організації як у веденні складсько­го господарства, так і в збереженні цінностей. Серед цих вимог виділяються такі:

- 86 -

-наявність необхідного майна з урахуванням конкрет­них виробничих умов конкретного суб'єкта господарю­вання;

- кількість складів для зберігання матеріальних цінностей;

- обладнання складів необхідними технічними засобами охо­рони (огородження, освітлення, зв'язок, сигналізація, зам­ки тощо);

- виконання виробничих операцій з раціонального розміщен­ня матеріальних цінностей в складських приміщеннях;

- обладнання місць зберігання з урахуванням особливостей окремих видів майна;

- здійснення спеціального нагляду за станом матеріальних цінностей;

- належна організація бухгалтерського обліку та звітності надходження і руху майна при зберіганні;

- організація прийому продукції за кількістю і якістю, з виявленням порушень, що можуть бути допущені з боку постачальницьких, сервісних, транспортних та інших ор­ганізацій;

- своєчасність складання і правильне оформлення актів на виявлену нестачу або псування матеріальних цінностей, а також некомплектність обладнання і техніки;

- контроль за відпуском матеріальних цінностей зі склад­ських приміщень суб'єкта господарювання;

- організація сторожової і пожежної охорони, яка б забезпе­чувала належну охорону майна;

- використання на складах і в службах постачання квалі­фікованих і добросовісних працівників, своєчасність і пра­вильність оформлення трудових відносин з цією категорі­єю працівників1.

При розгляді питань, пов'язаних з організацією складського господарства, проблемою є недостатня

 

- 87 -

 

кількість відповідних приміщень, і це призводить до того, що матеріальні цінності, які потребують спеціального зберігання, утримуються неналежним чином під відкритим небом, псуються. Доступ сторонніх осіб до майна створює умови для крадіжок, розукомплектування облад­нання й техніки. Нагромадження матеріальних цінностей при­зводить до перевантаження складів. А це часто не дає змоги дотримуватись елементарних правил ведення складського гос­подарства (розміщення цінностей за видами, сортами), спричи­нює порушення правил протипожежної безпеки, створює про­блеми при перевірках фактичної наявності матеріальних ціннос­тей.

До вимог, що стосуються ведення складського господарства, належить організація пропускної системи, яка передбачає конт­роль за вивезенням або винесенням зі складів і території підпри­ємств матеріальних цінностей.

Під пропускною системою розуміється сукупність правил і заходів, спрямованих на забезпечення певного порядку на об'єк­тах, що охороняються. Пропускна система (режим) виключає мож­ливість безконтрольного проходу або проїзду без встановлення перепусток та інших документів.

Здійснення постійного контролю за станом організації і до­тримання пропускного режиму покладаються наказом (розпоряд­женням) на виділеного для цієї мети працівника або на спеці­альний підрозділ суб'єкта господарювання. З ініціативи голов­ного бухгалтера, служби постачання і юридичної служби та на підставі рішення керівника суб'єкта господарювання мають про­водитись систематичні перевірки стану пропускного режиму, до­тримання працівниками охорони правил вивезення або винесен­ня матеріальних цінностей через контрольно-прохідні пункти, виявлятися факти недотримання правил відпуску, оформлення і вивезення продукції і товарів та інших

 

- 88 -

 

 

цінностей.

Доступ останніх до майна створює умови для крадіжок і розукомплектування обладнання і техніки. Нагромадження ма­теріальних цінностей веде до перевантаження складів.

Працівники юридичної служби разом із працівниками інших служб і структурних підрозділів повинні виявляти недоліки та порушення в організації складського господарства.

Особливе значення в питаннях зберігання майна підприємства має дотримання вимог стосовно приймання продукції, що надхо­дить на підприємство. Беручи участь у цій роботі, юридична служба повинна здійснювати контроль за додержанням установленого за­конодавством порядку приймання продукції, що надходить, для чого:

- контролювати дотримання вимог законодавства щодо при­ймання продукції та товарів з урахуванням особливостей окремих її видів, характеру господарських зв'язків;

- забезпечувати відшкодування збитків, заподіяних ненале­жними діями контрагента шляхом пред'явлення претен­зій, якщо це передбачено договором або чинним законо­давством, а в необхідних випадках - позовних заяв до Господарського суду;

- виявляти і вивчати причини недотримання вимог законо­давства при прийманні продукції та вносити пропозиції щодо усунення недоліків.

Приймаючи продукцію, слід забезпечувати правильну фіксацію кількості і якості матеріальних цінностей при їх оприбуткуванні, щоб не допустити крадіжки отриманих товарно-матеріальних цін­ностей та інших зловживань з боку працівників суб'єктів госпо­дарювання - вантажоодержувачів. Такі випадки часто трапля­ються на практиці.

Завідувачі складів та інші матеріально-відповідальні особи, здійснюючи роботу з отримання, перевірки

 

- 89 -

 

 

фактичної кількості і якості продукції, та служба постачання, забезпечуючи правильне і своєчасне проведення цієї роботи, мають виходити з того, що приймання товарно-матеріальних цінностей слід вести відповідно до вимог, передбачених стандартами, техумовами, іншими обов'яз­ковими правилами і особливо договором (контрактом, угодою) з дотриманням вимог, що передбачені постановою Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України ак­тів законодавства СРСР», Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народно­го споживання за кількістю, затвердженою постановою Держар-бітра при Раді Міністрів СРСР від 15 червня 1965 р. № П-6 (із наступними змінами і доповненнями), Інструкцією про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і то­варів народного споживання за якістю, затвердженою постано­вою Держарбітра при Раді Міністрів СРСР від 25 квітня 1965 р. № П-7 (із наступними змінами і доповненнями), та Інструкцією про порядок і строки приймання імпортних товарів за кількіс­тю і якістю, складання та направлення рекламаційних актів, затвердженою постановою Держарбітра при Раді Міністрів СРСР від 15 жовтня 1990 р.

Отже, правильна організація перевірки кількості і якості про­дукції й товарів має важливе значення як для посилення охоро­ни власності, так і для запобігання збиткам, що їх завдають державним і недержавним суб'єктам господарювання порушення законодавства про якість і кількість.

Цим створюються необхідні гарантії для своєчасного і повно­го виявлення збитків і підвищення відповідальності працівників складського господарства за якістю і кількістю продукції під час її приймання.

Необхідно, щоб юрисконсульт сприяв своєчасному

 

- 90 -

забезпеченню правильного вирішення питань добору представників інших ор­ганізацій для участі в прийманні продукції та товарів.

Обов'язком юридичної служби є участь у роботі з ліквідації дебіторської заборгованості. Своєчасна ліквідація дебіторської заборгованості в усіх суб'єктах господарювання є не просто фінансовою операцією, це важлива умова захисту майнових

інтересів у договірних і господарських відносинах з іншими юридичними і фізичними особами.

Необхідно встановити разом із головним бухгалтером назву боржника, його конкретну адресу, юридичні реквізити. Поряд з цією роботою слід підбирати відповіді документи, які обґрунтову­ють заборгованість: витяги або копії договорів, копії рахунків, накладних, актів звірки, листи-відповіді на претензії або позови тощо. Якщо заборгованість викликає сумнів, необхідно запропо­нувати керівнику і головному бухгалтеру організувати звірку взає-морахунків з дебітором. Така звірка обов'язково проводиться бух­галтерією суб'єкта господарювання. Нерідко після проведення взаємозвірки виявляється, що дебіторська заборгованість пере­кривається або зменшується кредиторською заборгованістю.

Отже, роботу із застосування правових засобів щодо ліквідації дебіторської заборгованості не можна розглядати як випадкову, вона має бути системною. Працівникам юридичної служби слід приділяти постійну увагу наданню правової допомоги конкретним юридичним особам зі стягнення заборгованості. Ці дії мають що­квартально включатися до плану роботи, де слід передбачити ви­могу до головних бухгалтерів щодо подання документів, у тому числі актів проведення взаємозвірок, до вжиття правових заходів щодо ліквідації заборгованості. Юридична служба зобов'язана си­стематично знайомитися з актами документальних ревізій і пере­вірок, що дасть можливість виявляти прострочену дебіторську за­боргованість та інші

 

- 91 -

 

порушення фінансово-господарської діяль­ності і вживати заходів правового характеру для піднесення еко­номічної спроможності суб'єкта господарювання.

Необхідно також, щоб юридична служба систематично вивча­ла нормативні акти з цього питання і проводила їх вивчення з бухгалтерською, ревізорською, фінансово-економічною та іншими службами суб'єкта господарювання незалежно від форм власності1.

Одним із завдань юридичної служби підприємства є також контроль за дотриманням керівниками структурних підрозділів, посадовими особами підприємства нормативно-правових актів при підготовці для списання з бухгалтерського балансу майна, боргів, нестач та інших невиробничих витрат, а також вжиття заходів щодо відшкодування збитків і притягнення у встановленому по­рядку до матеріальної, дисциплінарної відповідальності винних у незаконному списанні товарно-матеріальних цінностей осіб, а в окремих випадках і до кримінальної відповідальності.

2. Виробництво якісної продукції є обов'язком кожного товарови­робника. Від якості продукції залежать попит на неї споживачів, реалізація та одержання прибутку, конкурентоспроможність на внутрішньому і зовнішньому ринках.

За загальним уявленням, якість продукції - це сукупність споживчих властивостей товарів, продуктів, що забезпечують пе­вні потреби населення та народного господарства відповідно до її призначення.

У ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідаль­ність за їх порушення»1 зазначено, що якість продукції - це сукупність властивостей, які відображають безпечність, новиз­ну, довговічність, надійність, економічність, ергономічність, есте­тичність,

 

 

- 92 -

екологічність продукції та надають їй здатності задово­льняти споживача відповідно до її призначення.

Визначення поняття якості наводиться також у Міжнародному стандарті 189001-87: якість - це сукупність властивостей, харак­теристик продукції чи послуги, що надають цим властивостям мож­ливість задовольняти обумовлені потреби, які передбачаються стан­дартами серії 9000. Система якості повинна функціонувати таким чином, щоб забезпечити впевненість у тому, що протягом певного часу після її використання не виявляться недоліки.

Серед правових актів, що стосуються якості, визначним є За­кон «Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини»2. Цей закон установлює правові засади забезпечення якості і безпеки харчових продуктів, продовольчої сировини для здоров'я населення, регулює відносини між органами виконавчої влади і виробниками, продавцями (постачальниками та спожи­вачами) під час розроблення, виробництва, ввезення на митну територію України, закупівлі, постачання, звертання, транспорту­вання, реалізації, використання.

Законом України «Про стандартизацію»3 визначено, що стандартизація - це діяльність, яка полягає у встановленні положень для загального та багаторазового застосування відпо­відно до наявних чи можливих завдань з метою досягнення оп­тимального ступеня впорядкування в певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів і послуг їх функціональному призначенню, усунення бар'єрів у то­ргівлі та сприяння

сфері стандартизації та застосуванням її результатів, і поширюється на суб'єкти господарювання, незалежно від форми власності та ви­дів діяльності, на органи державної влади, а також на відповідні громадські організації.

Дія цього Закону не поширюється на ядерні матеріали, фарма­цевтичну продукцію, стандарти медичного обслуговування, бухгал­терського обліку, освіти, а також

 

- 93 -

 

 

інші соціальні стандарти, сфера дії яких установлюється відповідними законами. Законодавство України у сфері стандартизації складається із Закону України «Про стандартизацію» та інших нормативно-правових актів.

Об'єктами стандартизації є продукція, процеси, послуги, мате­ріали, складники, обладнання, системи, їх сумісність, правила, про­цедури, функції, методи чи діяльність.

Законом України «Про стандартизацію» визначена мета стан­дартизації. Вона полягає в забезпеченні безпеки для життя і здо­ров'я людини, тварин, рослин, збереженні майна, охороні довкілля, створення умов для раціонального використання всіх видів націо­нальних ресурсів та відповідності об'єктів стандартизації їхньому призначенню, сприянні усуненню технічних бар'єрів у торгівлі.

Державна політика у сфері стандартизації базується на та­ких принципах:

- забезпечення участі фізичних і юридичних осіб у розроб­ленні стандартів та вільного вибору ними видів стандар­тів при виробництві чи постачанні продукції, якщо інше не передбачено законодавством;

- відкритості і прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення конкурентоспроможності продукції віт­чизняних виробників;

- доступності стандартів та інформації про них для корис­тувачів;

- відповідності стандартів законодавству;

- адаптації до сучасних досягнень науки й техніки з ураху­ванням стану національної економіки;

- пріоритетності прямого впровадження в Україні міжнарод­них та регіональних стандартів;

- дотримання міжнародних та європейських правил і про­цедур стандартизації;

 

 

- 94 -

- участі в міжнародній (регіональній) стандартизації.

 

Одне з чільних місць у системі забезпечення якості продук­ції та безпеки споживача посідає інститут юридичної відпові­дальності (насамперед, цивільно-правової та адміністративної, а вже потім і кримінальної).

Таку відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю або майну споживача, на рівні законів установлено, зокрема, За­коном «Про захист прав споживачів», Декретом Кабінету Мініст­рів України «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм та правил та відповідальність за їх порушення», а на рівні локальної правотворчості - умовами конкретних договорів, конк­ретних контрактів купівлі-продажу, контрактації, міни, кредиту під заставу майбутнього врожаю, ф'ючерсних та інших угод.

Законом України «Про захист прав споживачів» (ст. 17), зок­рема, установлено майнову відповідальність за шкоду, заподіяну товарами (роботами, послугами) неналежної якості. Відповідно до нього шкода, заподіяна життю, здоров'ю або майну споживача товарами, що містять недоліки, підлягає відшкодуванню в повно­му обсязі, якщо законодавством не передбачена більш висока міра відповідальності. Право вимагати відшкодування заподія­ної шкоди визначається за кожним потерпілим споживачем, не­залежно від того, перебував він чи ні в договірних відносинах із виробником. Таке право зберігається протягом установленого терміну служби (терміну придатності).

Згідно з п. 4 ст. 17 Закону «Про захист прав споживачів», виробник несе відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здо­ров'ю або майну споживача, у зв'язку з використанням матері­алів, обладнання, приладів, інструментів та інших засобів, необ­хідних для виробництва товарів, незалежно від рівня його науко­вих і технічних знань.

- 95 -

Недолік - окрема невідповідність товару вимогам норматив­них документів, умовам договорів або вимогам, що ставляться до нього, а також інформації про товар, яка надана виробником (ви­конавцем, продавцем).

Істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, або який не може бути усунутий цим споживачем, або для його усунення необхідні великі затрати праці й часу, або він робить товар іншим, ніж передбачено договором, або проявля­ється знову після його усунення (преамбула Закону «Про захист прав споживачів»).

Під час здійснення контролю за якістю продукції, матеріалів, сировини, що постачаються, працівники підприємства керуються

технічного призначення й товарів народного споживан­ня за кількістю та якістю.

Інструкція П-6 застосовується в тих випадках, коли стандар­тами, технічними умовами або іншими обов'язковими правилами не встановлений інший порядок приймання продукції та товарів.

В Інструкції П-7 визначені методи перевірки продукції, по­рядок направлення постачальнику виклику його представни­ка для участі в прийманні продукції та складанні акта в разі виявлення нестачі, некомплектності, невідповідності продукції та інших порушень.

3.Для того щоб не допустити невиробничих витрат, випуску та продажу неякісної продукції, використання неякісної продукції у виробництві, вантажоотримувач повинен провести приймання продукції за кількістю та якістю.

Підвищення якості всіх видів виготовлюваної продукції, ро­біт і послуг, забезпечення їх відповідності світовим та вітчизня­ним зразкам і вимогам, збереження якості виробів на весь час експлуатації або використання - один із найважливіших напрям­ків перебудови

 

- 96 -

 

господарського механізму, підвищення ефектив­ності суспільного виробництва.

Незабезпечення високої якості продукції, робіт і послуг при­зводить до значних матеріальних і моральних збитків. Тому одне з основних завдань органів господарського управління і підпри­ємств, які виготовляють продукцію та надають послуги, полягає у випуску високоякісної продукції, що сприяє підвищенню еко­номічних показників роботи підприємства в цілому.

Правове забезпечення на підприємстві передбачає виконання таких основних завдань:

- дотримання і зміцнення законності при виготовленні про­дукції;

- організація ефективного застосування правових засобів з метою підвищення якості продукції до належного рівня;

- застосування правової відповідальності до осіб, винних у випуску продукції неналежної якості;

- правова регламентація господарських відносин з управ­ління якістю продукції.

 

Основою правового забезпечення є законодавство України, нор­мативні акти міністерств та інших органів виконавчої влади, ста­ндарти, накази, положення, інструкції та інші акти підприємств. Правове забезпечення управління якістю на підприємстві здійс­нюють керівники та інші посадові особи згідно з покладеними на них обов'язками. Вони несуть персональну відповідальність за виготовлення продукції належної якості.

Юридична служба підприємства здійснює методичне керівниц­тво правовим забезпеченням роботи з управління якістю продук­ції, координуючи свою діяльність з іншими структурними підроз­ділами, надає допомогу їх керівникам у розробці нормативних актів з питань якості продукції,

 

 

- 97 -

 

 

здійснює правову експертизу нор­мативно-технічної документації з якості продукції.

Особливу увагу юридична служба повинна приділяти додер­жанню встановленого порядку приймання продукції за якістю, а в разі виявлення порушень разом з іншими структурними підрозділами готувати матеріали, що стосуються випуску неякіс­ної продукції, для передавання правоохоронним органам, а та­кож вживати заходів щодо відшкодування збитків, завданих підприємству.

Особливе значення для юридичної служби мають претензійно-позовна робота, узагальнення та аналіз практики застосування законодавства з якості продукції, підготовка пропозицій щодо усунення причин та умов випуску неякісної продукції. Роботу, пов'язану з підвищенням якості продукції, юридична служба по­винна починати з ознайомлення і правової оцінки наказів, інстру­кцій з питань забезпечення якості продукції, а якщо інструкції відсутні, організовувати їх розробку й надавати правову допомогу підрозділам підприємства в розробленні проектів цих актів з ме­тою забезпечення їх відповідності чинному законодавству.

Юридична служба підприємства повинна вивчати практику використання правових засобів у роботі з поліпшення якості продукції, зокрема щодо пред'явлення претензій і позовів, від­шкодування збитків винними особами, притягнення їх до дисци­плінарної відповідальності, проводити періодичний аналіз судо­вих справ, пов'язаних з постачанням підприємством неякісної продукції, аналіз практики підприємства щодо відшкодування збитків через випуск і постачання продукції неналежної якості за рахунок винних осіб1.

Основними нормативно-технічними документами, що встано­влюють вимоги до якості продукції, є стандарти. Залежно від характеру, призначення та сфери застосування, стандарти поді­ляються на державні, галузеві і стандарти підприємств.

 

- 98 -

Вимоги до якості продукції, на яку немає стандартів, або дода­ткові (до вимог, установлених стандартом) визначаються техніч­ними умовами, під якими слід розуміти нормативно-технічний до­кумент, що встановлює комплекс вимог до конкретних типів про­дукції. Якість окремих видів продукції може визначатись етало­нами або зразками, які затверджуються уповноваженими органа­ми господарського керівництва відповідно до стандартів і техніч­них умов.

Випуск і постачання продукції, виконання робіт, надання послуг з відхиленням від належних вимог, що погіршує їх якість, вважа­ються грубим порушенням державної та договірної дисципліни.

Підвищення якості продукції, робіт і послуг можливе лише в разі належного контролю за якістю та наявності ефективних засобів боротьби з порушенням установлених вимог.

Розрізняють два види контролю:

1) зовнішній, який поширюється на організації, що не нале­жать до різних з контролюючим органом систем;

2) внутрішній, що здійснюється в межах однієї системи.

Зовнішній контроль поділяється на позавідомчий і контр­агентський, а внутрпнній - на відомчий і такий, що здійснюється структурними підрозділами підприємств.

Позавідомчий контроль (або нагляд) за додержанням стандар­ти* і норм здійснює Держстандарт України та його територіальні органи - центри стандартизації, метрології та сертифікації в Авто­номній Республіці Крим і областях, їх посадові особи, на яких по­кладено обов'язки здійснення державного нагляду за додержанням стандарти?, а також інші спеціально уповноважені на це органи.

До контрагентського належить контроль, який сторони здійс­нюють за договором. Основною формою такого контролю є при­йняття покупцем, замовником поставленої

- 99 -

 

 

продукції, виконаних робіт за якістю, технічний нагляд замовника за договором підря­ду на капітальне будівництво за відповідністю якості робіт проек­там і кошторисам. Відомчий контролі, здійснюють органи госпо­дарського керівництва стосовно підпорядкованих їм підприємств та організацій.

Контроль за якістю виготовлюваної продукції безпосередньо на підприємстві, а також за якістю сировини й матеріалів, що надходять на підприємство, здійснюють відділи технічного конт­ролю, правовий статус яких визначений Типовим положенням про відділ технічного контролю промислового підприємства. З підприємства може бути відправлена покупцям тільки та продук­ція, що була прийнята відділом технічного контролю.

Вантажоотримувач зобов'язаний забезпечити приймання про­дукції (товарів) за якістю й кількістю відповідно до стандартів, технічних умов, інструкцій П-6 та П-7, інших обов'язкових пра­вил і договорів. При прийманні вантажив від органу транспорту підприємство-вантажоотримувач, згідно з чинними на транспорті правилами перевезення вантажів, зобов'язане перевірити, чи за­безпечене зберіїання вантажів при перевезенні, а саме:

1) перевірити в необхідних випадках наявність на транспор­тних засобах (вагоні, цистерні, автофургоні) або на кон­тейнерах пломб відправника або пункту відправника (стан­ції, порту), справність пломб, відбитки на них, стан вагону, інших транспортних засобів або контейнера, наявність за­хисного маркування вантажу, а також справність тари;

2) перевірити відповідність найменування вантажу і транспорт­ного маркування на ньому указаним у транспортному документі і вимагати від органів транспорту видання ван­тажу за кількістю місць або ваги в усіх випадках, коли такий обов'язок

 

- 100 -

 

покладений на них правилами, що діють на транспорті, та іншими нормативними актами.

У разі видачі вантажу без перевірки кількості місць або ваги отримувач у порядку, встановленому правилами видачі ванта­жу, зобов'язаний вимагати від органів транспорту, щоб на транс­портному документі (додаток 26) була оформлена відповідна позначка. У всіх випадках, коли при прийманні вантажу від органів транспорту виявлено пошкодження або псування ван­тажу, невідповідність найменування та ваги вантажу або кіль­кості місць даним, вказаним у транспортному документі, а та­кож у всіх інших випадках, коли це передбачено правилами, що діють на транспорті, отримувач зобов'язаний вимагати від орга­ну транспорту складання акта загальної форми або комерцій­ного акта (позначки на товарно-транспортній накладній або складання акта - при доставленні вантажу автомобільним транспортом)

Акт загальної форми ГУ-23 складається у випадках, передба­чених Правилами складання актів, затвердженими наказом Мін-трансу від 28.05.02 № 344 та зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 8.07.02 за № 567/6855.

Акт загальної форми підписується особами, які брали участь у засвідченні обставин, що стали підставою для складання акта, але не менше ніж двома особами.

Акт загальної форми складається також у випадках відмови або ухилення відправників (одержувачів) від підписання пам'я­ток, відомостей про користування вагонами (контейнерами), облі­кових, накопичувальних карток тощо. На вказаних документах у цих випадках ставиться позначка про складений акт.

Жодна із сторін не має права відмовитися від підписання акта загальної форми. У разі незгоди зі змістом акта сторона може викласти свою думку. У випадку відмови від підписання акта представників відправника (одержувача) акт підписується особами, що брали участь у

 

- 101-

 

 

його складанні. При цьому в акті робиться відмітка про пред'явлення акта на підпис представни­ку відправника (одержувача) та про його відмову від підписання акта. Ця відмітка також засвідчується підписами осіб, що брали участь у складанні акта.

У разі виявлення навантажених вагонів з комерційними не­справностями, що загрожують безпеці руху або схоронності ван­тажів, акт загальної форми складається в двох примірниках, з яких перший додається до перевізних документів, а другий збері­гається на станції. У разі складання комерційного акта перший примірник акта загальної форми додається до комерційного.

У випадках виявлення під час перевезення крадіжок ванта­жів акт загальної форми складається в трьох примірниках, з яких перший примірник надсилається разом із перевізними до­кументами на станцію призначення, другий - лінійному відділу внутрішніх справ, а третій залишається в справах станції.

Виявлені під час перевезення обриви пломб (ЗПП) на автомобі­лях, тракторах та сільськогосподарських машинах, пошкодження деталей, нестача запасних частин, деталей та інструмента засвідчу­ються актами загальної форми. У цих випадках на станції призна­чення видача вантажу одержувача здійснюється з перевіркою.

Комерційні акти складаються на бланках форми ГУ-22, що ма­ють типографську нумерацію, у випадках і за порядком, встановле­ним ст. 129 Статуту залізниць України, Правилами складання актів, затвердженими наказом Мінтрансу від 28 травня 2002 р. № 334 і зареєстрованими в Мінюсті 8 липня 2002 р. № 567/6855, та Інструк­цією з актово-претензійної роботи на залізницях України.

Комерційні акти при перевезеннях у міжнародних сполучен­нях складаються відповідно до угоди про міжнародні вантажні залізничні сполучення.

 

- 102 -

У разі необгрунтованої відмови органу транспорту від скла­дання комерційного акта отримувач зобов'язаний відповідно до чинних на транспорті правил оскаржити цю відмову та провести приймання продукції (товарів) у порядку, передбаченому Інструк­ціями про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю та якістю (П-6, П-7).

Приймання продукції (товарів) проводиться особами, які впов­новажені на це керівником підприємства-отримувача. Ці особи не­суть відповідальність за дотримання правил приймання вантажу.

Особам, уповноваженим приймати продукцію (товар) за кіль­кістю та якістю, видається посвідчення). У разі ви­явлення неякісної продукції, нестачі продукції (товарів) склада­ється акт (

Одночасно з призупиненням приймання отримувач зобов'яза­ний викликати для участі в продовженні приймання продукції (товарів) представника постачальника (виготовлювача) телефо­нограмою, факсом).

Контрольні питання

1. Якими нормативно-правовими актами регулюється приймання про­дукції та товарів за кількістю і якістю?

2. Яким чином юридична служба підприємства може впливати на збе­реження майна підприємства?

3. Яким чином проводиться приймання продукції та товарів від орга­нів транспорту?

4. Яка послідовність приймання продукції та товарів за якістю?

5. Як і ким саме оформлюється акт приймання продукції, товарів за кількістю та якістю?

 

 

- 103 -

 

 

Тема 6. Участь юридичної служби в захисті прав і законних інтересів підприємств.

 

ПЛАН

1. Господарсько – правова відповідальність підприємства.

2. Досудове врегулювання спорів.

3. Позовна робота на підприємствах та участь у ній юридичної служби.

4. Участь юридичної служби у вирішенні спорів в господарському суді.

5. Участь юридичної служби в перегляді рішень ( ухвал) господарського суду в апеляційному порядку.

6. Участь юридичної служби в перегляді рішень господарського суду в касаційному порядку.

 

vikidalka.ru - 2015-2017 год. Все права принадлежат их авторам!