ІV. Міжпредметна інтеграція

V. Зміст учбового матеріалу

ГРАФОЛОГІЧНА КАРТА

Відділення моделі від дуги оклюдатора ----------- Підготовка моделі до гіпсування

Гіпсовка моделі в контрштамп -------------- - Кінцева загіпсовка кювети

Відкриття кювети --------------------------------------- Виплавка воску

Нанесення на модель ізоляційного лаку ---------Підготовка формувальної маси

Пресування --------------------------------------------- Полімеризація протеза

Вийняти протез з кювети ------------------------------ Очистити протез від гіпсу

Обробка протеза ------------------------------------- Шліфовка протеза

Поліровка протеза --------------------------------- Заключна поліровка протеза

Після перевірки конструкції майбутнього протезу в порожнині рота у лабораторії зубний технік виправляє всі помилки, на які вказав лікар. Якщо виправлення були значними, то конструкцію протеза перевіряють у порожнині рота ще раз. Якщо помилки були незначними, то після обов'язкового усунення їх протезу надають тієї товщини і форми, яка має бути в готовому протезі. Слід пам'ятати, що якісне моделювання протеза на воску зберігає час техніка на його оброблення, шліфування. Тому проводити цей етап слід уважно і сумлінно. Спочатку слід переконатися, що товщина базису протеза рівномірна. Для цього протез знімають з моделі і роздивляються його на світло, виявляючи стоншені ділянки. Надягають протез на модель і додають віск у потрібні місця. На ділянках розміщення поодиноких зубів базис протеза з орального боку роблять товстішим. Це пояснюється тим, що знімний протез здійснює мікро-екскурсії, навколо природних зубів у пластмасі виникають напруження, що з часом призводять до перелому протеза.

Піднебінну пластинку зазвичай замінюють на нову. Для цього восковий протез приливають воском до моделі з вестибулярного боку. А з орального боку вирізають піднебінну пластинку. Нову пластинку базисного воску розігрівають над пальником і вкривають нею піднебіння. Місце з'єднання ретельно згладжують. Но вий базис має рівномірну товщину 1,5—2 мм (товщина поперед нього була більшою). Одночасно видаляють арматуру. Усі штучні зуби з вестибулярного і з орального боку приливають до базису киплячим воском. Краям протеза надають потрібної форми і товщини. Межа протеза на верхній щелепі з вестибулярного боку моделюється широкою і заокругленою. Дистальна межа протеза, що проходить по твердому піднебінню, моделюється гострою, щоб забезпечити плавний перехід поверхні протеза в піднебіння. Усі межі протеза на нижній щелепі (і оральна, і вестибулярна) моделюються широкими і заокругленими. Край протеза, що торкається природних зубів з орального боку (дентальна межа моделюється так, щоб не створювати сходинку біля зуба. На вестибулярній поверхні протеза моделюють міжзубні проміжки. Під час моделювання звертають увагу на висоту шийок зубів. Шийки штучних зубів містяться на рівні природних зубів: поступово зменшуються від центральних різців до великих кутніх зубів за винятком ікла. У проекції коренів зубів таким чином утворюється опуклість, а між ними — заглибини. Цю рельєфність моделюють у пришийковій зоні штучних ясен і до краю протеза не доводять. На штучному зубі не має бути воску, що поступово закінчується на шийці. Перехід воску в зуб має бути різко контурований, чітко окреслений скальпелем. З орального боку штучні зуби слід звільнити від зайвого воску на 2/3. Пацієнт має відчувати язиком кожен зуб окремо, тому не можна заливати зуби з орального боку воском. Це не тільки погіршує фіксацію зубів у кюветі, а й заважає адаптації пацієнта до протеза, оскільки зменшує об'єм порожнини рота.

З погляду міцності протез нижньої щелепи має менш вигідну форму, ніж верхній (невеликі розміри базису, підковоподібні форма). Тому базис протеза нижньої щелепи слід робити більш товстим, ніж верхній (2,0—2,5 мм). Особливу увагу приділяють оральній поверхні нижнього базису, його моделюють увігнутої форми — передбачається місце для язика. Штучні зуби дуже ретельно звільняють від воску скальпелем а сліди воску видаляють тампоном, змоченим у бензині. Якщо цього не зробити, штучний зуб погано триматиметься в гіпсі після нагрівання і виплавлення воску.

У протезі нижньої щелепи базисну пластинку не замінюють на нову. Тому треба перевірити, чи не балансує протез на моделі Якщо потрібно, розігріти базис над пальником і знову обтиснути по моделі.

Закінчується цей етап тим, що протез приклеюють до моделі киплячим воском з усіх країв (до природних зубів, з вестибулярного, орального боків). Воску треба набирати потроху, щоб не розплавити межі протеза.

Коли восковому протезу надали потрібних розмірів і форми, його поверхні загладжують скальпелем, зубною щіткою і оплавляють над полум'ям газового пальника або паяльника. Щоб при цьому віск не потрапив на штучні зуби, модель слід тримати зубами догори, основою донизу.

Звільняють модель від оклюдатора. Для цього злегка стукають молотком по рамі оклюдатора, утримуючи модель лівою рукою. Зайвий гіпс зрізають.

Для переведення воскової композиції протеза в пластмасову модель разом з протезом гіпсують у кювету. Кювета являє собою розбірну коробку, що складається з чотирьох частин:

• основа (вища частина, має П-подібні пази);

• контрформа (низька частина, має П-подібні виступи);

• дно;

• кришка.

Кювету виготовляють з латуні, дюралюмінію та інших сплавів, стійких до корозії і деформації під час пресування. Дві стінки кювети прямі, дві — округлі. Прямі стінки дозволяють встанови­ти кільце кювети на бік для стікання води. Усі чотири частини кювети індивідуально пришліфовані і змикаються лише в одному положенні. Щоб не переплутати між собою частини кількох кю­вет, зберігають їх у зібраному вигляді. Усі частини кювети мають бути промарковані з одного боку.

Перед загіпсовуванням воскового протеза в кювету модель треба підготувати. Для цього її основу підрізають так, щоб вона без перешкод уміщувалась у кюветі, а по висоті штучні зуби ма­ють трохи перевищувати борти кювети. Крім того, природні зуби зрізають з вестибулярним відкосом, звільняючи плече кламера. Від дентальної межі протеза на природному зубі відступають 1мм, а з вестибулярного боку зрізають зуб до шийки. Це забезпечить надійну фіксацію кламера в гіпсі і в подальшому збереже на пласт­масовому базисі чітку межу протеза на природному зубі.

Існує три способи загіпсовування протеза в кювету:

- прямий;

- зворотний;

- комбінований.

Показаннями до використання прямого способу є:

- встановлення штучних зубів "на приточці";

- повні знімні протези із фарфоровими зубами;

- лагодження протезів базисною пластмасою.

Техніка гіпсування прямим способом. Модель разом з протезом зво­ложують. Замішують порцію гіпсу з водою і заповнюють основу кю­вети. Усередину кювети занурюють модель із протезом. Видавленим гіпсом укривають вестибулярну й оклюзійну поверхні зубів, утворю­ючи своєрідний валик. Оральна поверхня зубів залишається вільною від гіпсу. Доки гіпс не затвердів, вологими пальцями згладжують його поверхню. Стежать, щоб не було зачепів. Оральну поверхню базису гіпсом не вкривають. Валик над зубами має бути завтовшки З мм та не утворювати навісу.

Кільце кювети і П-подібні пази потрібно звільнити від гіпсу.

Після затвердіння гіпсу кювету на 5—6 хв занурюють у хо­лодну воду для насичення гіпсу вологою. Далі на основу кювети надівають контрформу без кришки. Замішують нову порцію гіпсу сметаноподібної консистенції і заповнюють кювету, постій­но струшуючи її, змінюючи нахил, постукуючи нею по гумовому виступу на гіпсувальному столі. Це забезпечуватиме вільне заті­кання гіпсу і запобігатиме утворенню повітряних пор. Заповнив­ши кювету, закривають її кришкою і встановлюють під прес, щоб кільця кювети щільно зімкнулися і витіснили зайву воду і гіпс. Доки гіпс не затвердів, кювету миють під струменем води. На кришці кювети залишають шматочок гіпсу, щоб контролювати стан готовності гіпсу, яким заповнена кювета. Після затвердіння гіпсу кювету занурюють в окріп і доводять віск до розм'якшеного стану. Виймають кювету з води і гіпсовим ножем обережно роз­кривають кювету. Віск видаляють. Після, виплавлення воску в ос­нові кювети лишається модель і штучні зуби, а на контрформі — відбиток валика.

Цей метод вважається найкращим, при його використанні висота прикусу, створена на протезі, не змінюється. Але метод має і недоліки — не виключається ймовірність відлому гіпсового валика і випадання зубів. Цьому можна запобігти, якщо форма і товщина гіпсового валика відповідатимуть певним вимогами.

Зворотний метод гіпсування протеза в кювету застосовують при встановленні зубів на штучних яснах у часткових пластинко­вих протезах і в повних. Модель готують до гіпсування, зрізаючи на моделі всі природні зуби з вестибулярним відкосом, відсту­пивши від дентальної межі на 1 мм. Підрізають модель з боків і по висоті. На кілька хвилин занурюють у воду. Модель і протез гіпсують у контрформі так, щоб в гіпсі опинився лише цоколь моделі. Восковий базис, штучні ясна, штучні зуби і кламери гіп­сом не вкривають. Поверхню гіпсу загладжують, дають затвердіти і насичують вологою. Надівають кільце основи кювети без дна і заповнюють сметаноподібним гіпсом, запобігаючи утворенню пор. Після виплавлення воску в контрформі залишається модель, а штучні зуби і кламери переходять в основу кювети. Перевагою методу є простота його виконання, а недоліком - підвищення висоти прикусу на штучних зубах за рахунок пластмасового облою, який у процесі пакування пластмаси виходить між кільцями кювети і не дай змоги зімкнути кювету до кінця. Тому штучні зуби не повертаються до попереднього стану, а фіксуються на відстані від моделі, що відповідає товщині облою. Кламери теж не повер­таються на своє попереднє місце, тому і їхнє положення на зубі змінюється.

Щоб запобігти відлому гіпсових зубів під час відкривання кю­вети, слід з вестибулярної поверхні гіпсових зубів при гіпсуванні утворювати плавний "під'їзд", а якщо на моделі високі або на­хилені зуби, біля шийки гіпсовим ножем робити клиноподібні заглибини і переводити в іншу половину не тільки штучні, а й гіпсові зуби моделі.

Комбінований спосіб гіпсування протеза в кювету застосовують, коли частина зубів встановлена "на приточці", а частина — на штуч­них яснах. Зуби, що встановлені "на приточці", вкривають гіпсовим валиком. Так само можна вкрити і кламери. А зуби, що в протезі стоять на штучних яснах, залишаються разом з базисом вільними від гіпсу. Модель гіпсують в основу кювети. У подальшому зуби, що стояли "на приточці", залишаються разом з моделлю в основі кюве­ти, а ті, що стояли на штучних яснах, переходять у контрформу

ЗАМІНА ВОСКОВОЇ КОМПОЗИЦІЇ ПРОТЕЗА НА ПЛАСТМАСОВУ

Виплавлення воску. Для розм'якшення воску кювету із загіпсованим у неї протезом занурюють в окріп на 5 хв. Дуже важливо витримати час перебування кювети в окропі. Якщо віск недостатньо розм'якшиться, при відкриванні кювети можливі ускладнення: відрив гіпсових зубів або валиків, випадання штучних зубів з гіпсових гнізд тощо. Занадто тривале перебування кюве­ти в окропі призведе до того, що віск розплавиться, проникне в мікропори гіпсу і перешкоджатиме подальшому нанесенню ізоля­ційних матеріалів.

Далі кювету виймають з води і встановлюють основою на стіл. Притримуючи сухою ганчіркою контрформу, встромляють гіп­совий ніж між кільцями кювети. Обережно відкривають кювету, дотримуючи вертикального напрямку. М'який віск підчіплюють скальпелем і видаляють. Усі гострі краї гіпсової форми зрізають скальпелем, щоб вони не зруйнувалися в подальшому під дією в'язкої пластмаси і не потрапили в протез. Слід також перевірити міцність фіксації зубів і кламерів у гіпсі, цілість гіпсових зубів, надійність фіксації ізоляційних прокладок. Зібраний віск збира­ють для повторного використання. Кожне кільце кювети по черзі утримують у спеціальних щипцях (кюветотримачах) і поливають струменем окропу, вимиваючи рештки воску і крихти гіпсу.

Якщо в процесі перевірки виявлено погану фіксацію штуч­ного зуба, його перед вимиванням форми слід вийняти, окремо відмити від воску і зафіксувати на клей у чистій формі. Ізоляційні прокладки в разі поганої фіксації слід зробити нові, або надійно приклеїти старі, якщо вони зроблені з металевої фольги.

Кювету встановлюють вертикально на бік для стікання води.

Нанесення ізоляційного шару. Для ізоляційного шару викорис­товують матеріал "Ізокол" і подібні до нього. Ізокол являє собою рідину рожевого кольору в темному бутлі - суміш натрію альгіна­ту з водою. Його наносять пензликом на обидві частини гіпсової форми. Сполучаючись з кальцієм, ізокол перетворюється на тонку плівку. Щоб забезпечити тривале використання ізоколу, не слід занурювати в бутель пензлик, який торкався гіпсу, і не виливати залишки ізоколу в бутель. Зберігати ізокол слід у темному місці.

Укривають ізоколом гіпсову форму двічі: вперше - після виплавлення воску, вдруге - після охолодження кювети. Робити це потрібно обережно, щоб не пошкодити плівки попереднього шару і щоб ізокол не збився в кульки.

Призначення ізоляційного шару:

• перешкоджає з'єднанню гіпсу з пластмасою;

• перешкоджає потраплянню вологи з гіпсової форми в пласт­масу.

Приготування пластмаси. Штучні зуби і кламери протирають ватним тампоном, змоченим у мономері. Тампон потрібно змочити і віджати, щоб надлишки мономера не потрапили на при-шийкову ділянку гіпсової форми і не розчинили ізокол. Тісто пластмаси готують у витяжній шафі з увімкненою вентиляцією. Для виготовлення базисів протезів використовують такі пластма­си: "Фторакс", "Бакрил", "Акроніл", "Безкольорова", "Акрел", "Етакрил". Норма списування пластмаси: на 1 штучний зуб - 1 г пластмаси. Мірником може служити кришка з мономера. З однієї кришки мономера виготовляють 7 г пластмаси.

Робота з пластмасою вимагає чистоти рук, інструментів, посу­ду. Замішують тісто пластмаси в сухому скляному або фаянсовому посуді скляним або кістяним шпателем. У склянку вливають пот­рібну кількість мономера, досипають полімер у співвідношенні 1: 2 за масою. Ретельно перемішують, накривають кришкою, щоб запобігти випаровуванню мономера. Під час дозрівання пластма­са проходить такі стадії:

1. Гранулярна (стадія мокрого снігу або піску).

2. В'язкості (стадія довгих тонких ниток).

3. Повного набухання (тістоподібна).

4. Затвердіння (гумоподібна).

5. Затвердіння.

Формування пластмаси (заповнення гіпсової форми) прово­дять у третій стадії. Час дозрівання пластмаси вказати точно не можна, бо він залежить від розміру гранул полімеру, терміну ви­готовлення, умов зберігання, температури в приміщенні під час роботи. Про готовність пластмаси до формування свідчить втра­чання нею липкості (легко відстає від стінок склянки, не липне до рук та інструментів); порція, підчеплена шпателем, утворює широку стрічку, яка над склянкою відривається. У такому стані маса пластична і легко формується. Подальше витримування маси недоцільне, бо вона набуває гумоподібних властивостей і в по­дальшому твердіє.

Чистими вологими руками беруть потрібну кількість пласт­масового тіста і надають йому відповідної форми (для верхньої щелепи - коржа, для нижньої щелепи - валика). Кладуть пласт­масу на штучні зуби, вкривають вологим целофаном і з'єднують обидві половини кювети. Повільно пресують, щоб маса не витікала, перш ніж заповнить усі куточки форми, не доводячи змикання до кінця на 1,0—1,5 мм. Розкрива­ють кювету, знімають целофан, скальпелем зрізають зайву пласт­масу за межами протеза, додають пластмасу туди, де її не вистачило. Остаточне пресування про­водять без целофану до максимального контакту кілець кювети.

Витримують кювету під пресом 10—15 хв, поступово збільшуючи тиск. Далі кювету фіксують у спеціальній металевій рамці (бугелі) і починають полімеризацію. Для отримання виробу з високими міцностними властивостями потрібно, щоб полімеризація суміші мономер + полімер здійснювалася в умовах, за яких досягається найбільша щільність полімеру. До таких умов належать:

• оптимальне співвідношення компонентів суміші;

• повне дозрівання пластмасового тіста перед формуванням;

• створення і суворе дотримання температурного режиму полі­меризації;

• створення необхідного тиску всередині форми.

Нагрівання зуботехнічної кювети можна проводити у воді (на водяній бані) або в сухожаровій шафі. Режим полімеризації кож­ного окремого виду пластмас зазначено в інструкції і його слід обов'язково дотримувати.

Нагрівання починають у воді кімнатної температури і повільно, протягом 1 год підвищують температуру до 80°С. Далі швидкість нагрівання прискорюють, доводячи до 98-100° і витримують при кип'ятінні 45-50 хв. Кювету виймають з водяної бані та охолод­жують на повітрі протягом 30 хв, а потім - у холодній воді.

Через порушення режиму полімеризації пластмаса втрачає не­обхідну щільність, що знижує її міцність і призводить до різних ускладнень.

Газова пористість виникає, коли початок полімеризації відбу­вається в гарячій воді. Треба пам'ятати, що реакція полімеризації екзотермічна, тобто супроводжується виділенням тепла. Унаслідок чого температура суміші мономер + полімер усередині перевищує температуру навколишнього середовища на 20-30 °С. Якщо тем­пература всередині маси перевищує 100 °С, незв'язаний мономер переходить у пароподібний стан. Але бульбашки не мають змоги звітритися і залишаються всередині. Так виникають газові пори.

Пористість стиснення виникає у разі недостатнього тиску під час формування пластмаси, її нестачі або пізнього формування. Унаслідок перелічених причин пластмасою не заповнюються ок­ремі ділянки й утворюються порожнини. Зазвичай цей вид порис­тості спостерігають у кінцевих тонких частинах конструкції.

Гранулярна (мармурова) пористість виглядає як білі смуги або плями. Ви­никає у разі нестачі мономера при замішуванні маси внаслідок випаровування з розкритої для контролю кювети.

Внутрішні напруження виникають у тих випадках, коли пласт­маса охолоджується нерівномірно на різних ділянках. Тонші і поверхневі частини охолоджуються швидше за інші і першими зменшуються в об'ємі. Ділянки напруження локалізуються також у місцях поєднання пластмаси з іншими матеріалами (кламери, фарфорові зуби). Унаслідок внутрішніх напружень у пластмасі можуть виникати мікротріщини, а збільшення навантаження мо­же призвести до руйнування виробу. Щоб запобігти з'яві внутріш­ніх напружень у знімних протезах, потрібно охолоджувати кювет повільно. Причиною утворення внутрішніх напружень і тріщин є також зміна об'єму під час водопоглинання або висихання. Акри­лові пластмаси мають здатність поглинати воду і при цьому збіль­шуватися в об'ємі. При висиханні спостерігають процес стиснен­ня. Ці обставини слід ураховувати під час користування знімними протезами — зберігати їх поза порожниною рота тільки у воді.

Якщо скорочується час полімеризації, у пластмасовому виробі залишається велика кількість незв'язаного мономера, який про­тягом багатьох років виділяється в порожнину рота, спричиню­ючи "акрилові стоматити" (З.С. Василенко, 1980). Витримувати час полімеризації доцільно ще й тому, що це знижує кількість незв'язаного мономера до мінімального рівня - 0,5%. Однак повної полімеризації мономера досягти неможливо, адже частина його молекул завжди перебуває у вільному стані. У деяких хворих причиною токсикоалергійних проявів є барвники пластмаси.

На стан здоров'я осіб, які працюють із пластмасою, впливає не тільки контакт зі шкірою рук, а й вдихання парів мономера. Тому всі операції з пластмасою слід проводити лише у витяжній шафі.

На думку М.М. Гернера і співавторів (1979), режим полімери­зації не має призводити до нагрівання пластмасового тіста понад 100°С. Для цього воду, в якій міститься гіпсова форма, нагріва­ють протягом 30 хв до 65°С. Це забезпечує полімеризацію ма­си під впливом тепла, що виділяється під час реакції. Унаслідок саморозігрівання (реакція полімеризації екзотермічна) загальна температура сягає 100 °С, що забезпечує повноту полімеризації. Вода, температура якої підтримується в межах 60-65 °С, пере­шкоджає зменшенню загальної температури маси. Кювету вит­римують у такому стані протягом 1 год. Після цього нагрівання прискорюють протягом 30 хв до 100°С і витримують у такому стані 1—1,5 год. Після завершення полімеризації кювету повільно охолоджують на повітрі.

ПРЕСУВАННЯ ПЛАСТМАС МЕТОДОМ ВИЛИВАННЯ

Методи формування порошкових пластмас у тісто­подібному стані в промисловості розділяють на два види: методи компресії і методи виливання. Компресійне пресування — коли матеріал, який формують, поміщають у форму і стискують контр-штампом. Пресування методом виливання - коли матеріал, який формують, уводять у заздалегідь закриту форму крізь спеціальний канал.

Критично оцінюючи метод формування базисної пластмаси шляхом компресійного пресування, можна сказати, що в цю тех­нологію закладена неминуча зміна форми протеза. Пояснюється це виникненням облою - залишків пластмаси, які виходять між час­тинами кювети і підвищують висоту прикусу на штучних зубах, оскільки вони "не повертаються" на попередній рівень. За ра­хунок облою зміщуються кламери, якщо вони були переведені в іншу частину кювети. Для зменшення шару облою штамп і контр-штамп у промислових умовах виготовляють з твердих сплавів і використовують великий тиск. Однак гіпс — матеріал неміцний і створювати велике навантаження неможливо, бо це неминуче призведе до руйнування форми і збільшення шару облою.

Після закінчення пресування на базисний матеріал, що міс­титься у формі, тиск більше не здійснюється. Тому неможливо ущільнити масу, щоб зменшити її усадку під час полімеризації і запобігти виникненню пор.

Крім того, під час корекції оклюзійної поверхні штучних зубів у частковому протезі фактично заново створюються взаємовідно­шення зубів і, отже, марно витрачається час техніка для встанов­лення зубів і час лікаря та пацієнта - для перевірки конструкції протеза в порожнині рота.

Якщо ж у частковому протезі встановлюють фарфорові зу­би і застосовують компресійний спосіб пресування, це погіршує якість протезів. Переваги методу виливання полягають у тому, що дають змогу отримувати пластмасові вироби дуже точного розміру. Залишки пластмаси лишаються в каналі, гіпсова форма не зазнає значного деформівного впливу, як при компресійному пресуванні. Крізь цей канал, використовуючи стиснуте повітря, дію пружини або еластичність гуми, можна здійснювати на пласт­масу постійний тиск до затвердіння і таким чином значною мірою компенсувати усадку, що виникає під час полімеризації.

Правила побудови ливникової системи такі:

1. Ливники повинні мати округлу форму, щоб не перешкоджати проходженню пластмаси крізь канал.

2. Діаметр основного ливника має бути більшим за діаметр інших ливників. Тонкі і скривлені ливники створюють значний опір течії пластмаси і потребують використання значного тиску, що при застосуванні гіпсових форм неприпустимо.

3. Канали ливникової системи мають бути якомога коротшими.

4. Ливник закріплюють на тій ділянці базису, де товщина вос­ку найбільша.

5. При створенні ливникової системи слід забезпечити лег­кість і доступність відділення ливників від готового протеза без пошкодження поверхні базису.

Для уповільнення активної фази полімеризації звичайних ба­зисних пластмас використовують охолодження. Перед змішуван­ням порошок і рідину, а також склянку, в якій готуватимуть тісто пластмаси, поміщають у морозильну камеру на 10 хв. Щоб за­побігти випаровуванню мономера, після змішування рідини і по­рошку слід створити так званий водяний замок. Для цього на дно чашки Петрі треба налити трохи холодної води, встановити в неї склянку з пластмасою, зверху накрити склянкою більшого розмі­ру і помістити в камеру холодильника. Охолоджують також кюве­ту, помістивши її за 20 хв до формування в холодильник. Форму­вання охолодженої пластмаси дає змогу зберегти в ній текучість і провести до закінчення процесу більш якісне ущільнення.

Для пресування базисних пластмас способом виливання Е.Я. Варесом (1981, 1982) було розроблено шприц-кювету, що складається з одно-, дво- та чотиримісної кювети і поршнево­го пристрою. При гіпсуванні в нижнє кільце кювети встановлю­ють модель, яка має не доходити до краю кільця не менш ніж на 10 мм. На донну частину кювети кладуть аркуш паперу, на нього наносять невелику кількість суміші річкового піску і гіпсу (1:0,8). У суміш встановлюють модель. Краї воскового протеза мають бути наближені до центру кювети, де будуть встановлені основні ливники. Коли модель встановлена в кювету, між ними додатково засипають суміш піску і гіпсу.

Сухим м'яким пензликом суміш змітають з моделі і поливають 2% розчином натрію хлориду (кухонної солі). Через 3 хв розпо­чинається початкова стадія кристалізації гіпсу і можна встанов­лювати вхідні ливники. Заздалегідь приготовлені воскові заготів­ки ливників з діаметром 6 мм установлюють гарячим шпателем.

На восковий базис так, щоб кінці ливників сходилися в централь­ній частині кювети. Крім вхідних ливників слід встановлювати з'єднувальні ливники між протезами, щоб забезпечити більш рів­номірне ущільнення пластмаси під час пресування.

Після кристалізації гіпсу на його поверхню наносять ізоля­ційний шар — мильну піну. Встановлюють верхнє кільце і завантажну камеру, притискають гайками і на вібростолику крізь іавантажну камеру заливають суміш піску з гіпсом (1:1).

Після кристалізації гіпсу знімають завантажну камеру, зніма­ють рештки гіпсу і занурюють кювету в окріп. Через 7 хв кювету виймають, розкривають, змивають рештки воску і наносять шар ізоколу.

Наступним етапом є визначення об'єму порожнин у кюветі для вимірювання потрібної кількості пластмаси. Для цього кю­вету слід зібрати і затиснути гайками. Взяти 100см³ води і за допомогою шприца заповнити по черзі всі канали ливників. За рештками води визначають сумарний об'єм порожнин.

Потім кювету відкривають, зливають воду і поверхню форми знову вкривають ізоколом. Щоб підрахувати кількість пластмаси, до об'єму води додають ще 10% порошку - для створення ре­зервну; 5 % - на витискання повітря між емульсійними частками порошку і ще 6 г - на неминучі втрати (рештки пластмаси на стінках склянки, на шпателі, вихід пластмас крізь вихідні лив­ники). Кількість рідини по відношенню до визначеного об'єму порошку береться у співвідношенні 0,9:2.

Завантажувальна камера має бути абсолютно чиста і встанов­лена в тому положенні, яке вона займала під час гіпсування. Щоб запобігти прилипанню пластмаси до стінок, слід зробити ізоля­ційний шар з поліетиленової плівки, яка зберігається у вигляді трубки і розміщується в камері. З тоненької алюмінієвої фольги вирізують диск d=10 мм і перекривають вихідний отвір каме­ри, щоб запобігти невчасному потраплянню пластмаси в отвір ливника. Диск має перекривати отвір на 5 мм і легко рватися під тиском. Завантажувальну камеру разом з притискною плитою встановлюють за мітками в попереднє положення і прикручують гайками так, щоб фольга не змістилася. Після цього в камеру вставляють підготовлений циліндр з поліетилену.

Охолоджений порошок і рідину змішують в охолодженій склянці та інтенсивно перемішують протягом 60 с, накривають і дають пластмасі дозріти протягом 1 хв. Ще раз перемішують пластмасу впродовж 50—60 с до сметаноподібної консистенції і

через 30—40 с виливають у завантажувальну камеру. Встановлю­ють поршень і формують. Фольга під тиском пластмаси рветься і пластмаса потрапляє в порожнини. Підкручуючи гвинт поршня, ущільнюють масу, забезпечуючи неперервність тиску, витісняючи мономер і повітря в гіпс.

Спочатку проводять "спрямовану полімеризацію" при темпе­ратурі 60°С протягом 25—30 хв, потім - у сушильній шафі за температури 120—130°С. Спрямовану полімеризацію проводять з метою нагрівання кювети з боку, протилежного від того, з якого надходить пластмаса, тобто з боку дна кювети. Завантажуваль­на камера, яка розташована зверху, довгий час не нагрівається і пластмаса, що перебуває в ній під тиском, надходить до кювети, компенсуючи полімеризаційну усадку. Тиск поршня зсередини пластмаси назовні, на поверхню гіпсу, запобігає проникненню парів води в полімеризатор, унаслідок чого пластмаса надмір­но не насичується водою. Спрямовану полімеризацію проводять 25-30 хв, після чого кювету переносять до сушильної шафи для "загальної полімеризації" за температури 120—130 °С протягом не менше ніж 4 год.

Після закінчення полімеризації має бути повільне охолоджен­ня, що дає змогу складним молекулам пластмаси перебудувати­ся, так що майже не виникають внутрішні напруження і міцність пластмаси практично не зменшується. Прискорене охолодження зменшує міцність пластмаси на 12 %.

Розкривають кювету таким чином. Відкручують гайки і по­чинають із силою обертати поршень на занурення. Завантажена камера разом з притискною плитою піднімається над кільцями кювети, а рештки пластмаси повністю витискаються з камери. За допомогою ножа для гіпсу (так званого гіпсового ножа) і молотка роз'єднують кільця кювети. Моделі, що були загіпсовані у гіпс з піском, легко звільняються руками. Пісок, який надавав міцності на стискування в умовах кювети, у такому разі ослаблює струк­туру гіпсу. Вхідні ливники зрізають і знімають протез з моделі. Моделі залишаються цілими. Після оброблення і полірування їх можна загіпсувати в оклюдатор в тому положенні, яке після пе­ревірки було дозволено лікарем. У такому вигляді протези пере­дають до клініки.

Фірма "Івоклар" пропонує спеціальні пристрої для пресування пластмас у кюветі способом виливання, а також спеціальні базис­ні пластмаси пролонгованої дії.

Пластмасовий протез видаляють з кювети після пов­ного її охолодження. Для цього кювету звільняють з бюгеля і за допомогою гіпсового ножа і молотка знімають дно і кришку кювети. Обережно роз'єднують кільця кювети. Кожне кільце по черзі встановлюють у спеціальний прес для видавлювання гіпсу, а потім обережно звільняють протез з гіпсового блоку, користу­ючись при цьому ножем і пресом (мал. 100). Слід чітко уявляти собі форму і розміщення частин протеза, щоб неправильним ру­хом не зруйнувати протез, не спричинити деформації кламерів чи відлому пелотів. Після звільнення вестибулярної поверхні протеза слід видалити гіпс з його оральної частини. На протезі верх­ньої щелепи ця частина звільняється одним рухом. Гіпсовий ніж устромляють на ділянці бічних зубів біля дистальної межі протеза і важелеподібним рухом легко піднімають увесь гіпс. На нижній щелепі комірковий відросток і зуби нахилені всередину, тому намагання видалити весь гіпс од­ночасно призводить до руйну­вання протеза. Щоб запобігти цьому, слід внутрішній шматок гіпсу поступово розділити на 2—4 менші шматки, прорізав­ши гіпс наскрізь, і тільки потім встромити ніж між протезом і шматком гіпсу і рухом від про­теза звільнити протез.

Гіпс, який залишається на гінгівальній поверхні протеза (рештки коміркового відрост­ка моделі), розрізають на 4—5 фрагментів і відокремлюють кожний окремо.

Кільця кювети, дно і криш­ку гіпсовим ножем звільняють від крихт гіпсу і пластмаси, миють під водою, збирають і зберігають у зібраному вигляді. Протез миють з усіх боків під проточною водою, вико­ристовуючи зубну щітку, скальпель.

Мал. Прес для видавлювання гіпсу.

Якщо облой на межах протеза дуже тоненький, його зламують гіпсовим ножем. Якщо ж він міцний, його спилюють на карбо­рундовому камені, який закріплюють на шліфмоторі (мал. 101, кольорова вклейка 1). Якщо протез змодельовано правильно, перехід краю протеза в облой добре помітний. Облой спилюють тільки до межі протеза. Підказкою служить також слід хімічного олівця, що залишається на гінгівальній поверхні протеза. Форму країв протеза не можна порушувати (з вестибулярного боку вони мають залишатися широкими, заокругленими, дистальний край протеза на верхній щелепі - гострий, оральний край протеза на нижній щелепі - широкий і заокруглений).

Особливу увагу слід приділити обробленню дентальної межі часткового пластинкового протеза, що прилягає до природних зубів з орального боку. Якщо облой у цьому місті товстий, мета­леву фрезу розміщують на оральній поверхні протеза і поступово знімають шар пластмаси до межі (облой стає маленьким і відла­мується). Не можна розміщувати фрезу з боку дентальної поверхні, бо оброблення в такому напрямку призведе до появи проміжку між природним зубом і краєм протеза в порожнині рота.

На гінгівальній поверхні протеза гіпсовим ножем зрізають всі напливи пластмаси, що з'явилися через наявність дрібних пор у гіпсовій моделі. Фрезою згладжують край, що утворюється при иикористанні ізоляції кісткових утворень, торуса, екзостозів. Слід також зняти гострі краї, що утворюються внаслідок заповнення пластмасою глибоких ніш на моделі (на ділянці тіла мостоподібних протезів, трем між зубами, навколо шийок природних зубів) чи заповнення заглибин у слизовій оболонці, що утворені в міс­цях нещодавно видалених зубів).

Далі переходять до роботи карборундовою головкою, яку за­кріплюють у наконечнику або на шліф моторі.

Нею заокруглюють межі протеза і обробляють у разі потреби вестибулярну та оральну поверхні протеза.

Після оброблення протез шліфують. Для цього використову­ють наждачний папір, який у вигляді стрічки одним кінцем за­кріплюють у паперотримачі, і встановлюють на шліфмотор або бормашину (мал. 104, кольорова вклейка 1). Починають шліфу­вання великозернистим папером і з невеликою швидкістю роботи машини. Шліфують тільки межі протеза, вестибулярну та оральну поверхні. Гінгівальну поверхню не шліфують, щоб не порушити мікрорельєф поверхні і не зменшити адгезії. Закінчують шліфу­вання дрібнозернистим наждачним папером. Рухи рук відносно протеза мають бути колоподібними, щоб не утворювати глибо­ких подряпин на поверхні протеза. Для оброблення міжзубних проміжків використовують маленьку волосяну щіточку, яку за­кріплюють у наконечник.

Під час шліфування не можна спилювати екватор штучних зубів або рельєф штучних ясен. Не слід відразу починати шліфу­вання дрібним папером, бо він швидко забивається пластмасою і припиняє шліфувати.

Полірування протеза проводять за допомогою бавовняних фільців, жорстких волосяних щіток, м'яких нитяних щіток і суміші пемзи з водою, що має консистенцію рідкої сметани. Поліруванню підлягають межі протеза, його вестибулярна та оральна поверхні. Щоб протез не перегрівався і на його поверхні не утворювалися білі смуги сухої пластмаси, суміш пемзи з водою слід розбавити і часто занурювати протез у цю суміш для охолодження. Рухи протеза відносно фільця і щіток мають бути колоподібними. Тримати протез треба міцно обома руками так, щоб між ним і щітками не утворювався прямий кут, інакше протез може вирвати з рук і він зламається від удару. Не можна споліровувати екватор пластмасових зубів. Кламери в протезі варто закривати від щітки пальцями.

Мета полірування протеза:

1. Завдяки якісному поліруванню протеза прискорюється процес звикання пацієнта до протеза.

2. Органи порожнини рота не травмуються.

3. Дрібні пори в протезі закриваються і він не забруднювати­меться ротовим секретом, рештками їжі.

4. Харчові барвники не змінюватимуть колір базису і штучних зубів.

5. Збільшується міцність пластмаси.

Поліруванню підлягає також гінгівальна поверхня пелотів, які полірують, використовуючи маленькі щіточки для наконечни­ків бормашини. Тонкі деталі протезів (кламери Кемені, пелоти) полірують на гіпсовому підлитку.

Під час оброблення і шліфування пластмасових протезів гаря­ча пластмасова стружка може пошкодити очі, тому їх захищають спеціальними окулярами. Перед поліруванням протезів потрібно увімкнути вентиляцію. Можна здійснювати ці маніпуляції в спе­ціальному коробі, який надійно захищає і органи зору, і органи дихання техніка, одночасно залишаючи вільною для огляду всю робочу ділянку.

Можливі помилки під час полірування:

1. Неправильне утримування протеза в руках відносно щітки може призвести до виривання протеза з рук, його падіння і по­ломки.

2. Перегрівання пластмаси призводить до деформації протеза.

3. Неточне виконання етапу полірування може спричинитися до зміни форми або розмірів базису, штучних ясен, споліровування екватора штучних зубів.

VI. План і організаційна структура заняття

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: