Зародження соціальної економіки та науки

ПЛАН

Вступ…………………………………………………………………………………3

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА……………………………………………….……....4

1.1 Теоретичні погляди античних авторів……………………………….……….4

1.2 Соціально-економічна думка середніх віків………………………………....8

1.2.1 Соціально-економічна думка Середньовічного Сходу……………………..9

1.2.2 Соціально-економічна свідомість феодальної Європи. Фома Лквінський (1225 - 1274)…………………………………………………………………………11

1.2.3 Соціально-економічні погляди середньовічної України…………………...13

1.3 Соціально-економічні ідеї фізіократів. Ф. КЕНЕ (1694-1774 pp.)…………...15

1.4 Соціально-економічна конструкція А. Сміта (1823-1890 pp.) …..................16

Висновки…………………………………………………………………………….19

Література…………………………………………………………………………...20

ВСТУП

"Соціальна економіка" - поняття дещо незвичне.

Шляхом тривалої еволюції в розвинених країнах поступово почали виробляти такий соціально-економічний устрій, який зміг би поєднати переваги ринкової економіки (вільний розвиток продуктивних сил, швидкий технічний прогрес, стимулювання виробництва і продуктивності праці на основі вільної конкуренції) і водночас усунути недоліки "вільної економіки" (вади монополізму, соціально-економічного зубожіння широких трудящих мас тощо).

Первинні уявлення про науку, позначену як "соціальна економіка", сягають своїм корінням у сиву давнину. Цілком зрозуміло, що у ті далекі часи не існувало ані подібної назви, ані відповідних понять. Знання Стародавнього світу були єдині і нероздільні, і обіймали собою перші, досить поверхові і розрізнені відомості про всесвіт, природу і суспільство.

Сьогодні з вершин третього тисячоліття нової ери можна дещо скептично дивитися на ці первинні уявлення і "наївні" погляди наших попередників. Водночас можна лише дивуватися й пишатися геніальністю й прозорливістю вчених Давньої Азії, Китаю та Індії, філософів Давньої Греції чи Риму, які задовго до настання "нової ери" поставили й намагалися розв'язати надзвичайно складні соціально-економічні проблеми людського буття і нашого сьогодення. Якщо позначити предмет "соціальної економіки" як науки про громадянське суспільство, то саме цією проблемою найбільше опікувалися видатні генії минулого у Давній Греції і Римі - Ксенофонт Афінський, Платон, Сократ, Арістотель, давньокитайський мислитель Конфуцій, давньоіндійський брахман Каутілья, а також їхні численні наступники і послідовники.

Саме це - погляд на тогочасне суспільство як на демократичне і громадянське, - спроби усвідомити закони ведення господарства в такому суспільстві, намагання встановити закономірності обміну й розподілу між людьми, комплексний розгляд суто моральних, соціальних і економічних засад - заслуговує на саме прискіпливе вивчення. В цьому сенсі важко переоцінити й методологічний доробок наших геніальних попередників. Адже уся їхня методологія (світогляд) базувалася на цілісному, загальнофілософському сприйнятті всесвіту, природи і тогочасного суспільства.

1 ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

1.1 Теоретичні погляди античних авторів

Теоретично найбільший внесок в розвиток соціально-економічної думки людства зробили античні автори - давні греки й римляни. Висловлювання античних авторів з низки соціально-економічних проблем хоча й не являють собою цілісної системи поглядів, однак містять геніальні здогадки, в яких теоретично усвідомлено тогочасні соціально-економічні процеси і явища.

В основі їхнього соціально-економічного світогляду лежали погляди, пов'язані з приватним господарюванням, що передбачало як власну працю, так і найману, і рабську. Грекі, на відміну від римлян, найбільше уваги приділяли питанням "господарчої етики" (в сучасному розумінні - це вже проблема "соціальної економіки").

Можна твердити, що думки та висновки стародавніх мислителів стали вихідними пунктами сучасної соціально-економічної науки. На це звертав увагу К. Маркс, зазначивши, що "в історії науки "давньогрецькі" мислителі виявляють таку саму геніальність і оригінальність, як і у всіх інших галузях. Історично їх світогляд створює теоретичні вихідні пункти сучасної науки".

Серед десятків славетних імен Давньої Греції ми виділяємо тих видатних мислителів, чиї твори найбільше позначалися на подальшому розвитку соціально-економічної науки - Ксенофонта, Платона, Аристотеля.

Головні соціально-економічні праці Ксенофонта (430 -354 р. р. до н. є.) - "Домострой", "Економікс" та "Про землеробство" - являють собою справжню енциклопедію соціально-економічного устрою Давньої Греції. Визначаючи предмет "домоводства" та "економікосу" як перших соціально-економічних понять, він характеризує її як науку про "ведення господарства" і "збагачення господаря". Ксенофонта можна вважати одним з перших "соціальних економістів", який вивчав проблеми суспільного поділу праці. Остання є важливою умовою збільшення виробництва "споживних вартостей", отже продуктивності праці взагалі.

Ксенофонт - прихильник, насамперед, натурального господарства. Разом з тим, він визнає необхідність й корисність грошей, грошового обігу і торгівлі. Будучи родом з Афін, він не міг не визнавати за торгівлею основу соціально-економічного процвітання.

Досить суперечливими були його соціально-економічні погляди на капітал: негативно ставлячись до лихварського й спекулятивного торгівельного капіталу (соціальний підхід), визнавав за грошима функції засобу обігу і нагромадження, радив використовувати їх як "скарб", як страховий фонд на випадок війни, а також на потреби розширення виробництва (суто економічний підхід).

Видатний давньогрецький філософ Платон (428 - 347 pp. до н. є.) уславив своє ім'я філософськими та соціально-економічними працями. Головні з них - "Держава" та "Закони". Соціально-економічні погляди Платона отримали концентрований вираз в моделі ідеальної держави (праця "Держава"). Під нею він розумів спільноту людей, в якій цілком "природно" існує поділ на багатих і бідних, а також на "вільних" та рабів. "Вільними" можуть бути лише греки. Вищі стани, найперше аристократія та військові, мають бути позбавлені господарчих турбот. Цікаво, що їм не потрібна, на його думку, приватна власність, родина та будь-які приватні інтереси. Але утримувати їх мають "вільні" громадяни (простий люд і раби). Останні можуть мати будинок і земельну ділянку, отриману від держави на умовах володіння і користування. При цьому на державу покладається завдання суворо доглядати за майновою рівністю і запобігати значному збагаченню одного громадянина перед іншим (не більше як у чотири рази). Такий соціально-економічний устрій, на думку Платона - найсправедливіший.

Головна галузь економіки - землеробство, а додаткова -ремісництво. Економічна основа держави - натуральне господарство, але поділ праці зумовлює також дрібну торгівлю. В цілому до торгівлі, особливо крупної, ставився недоброзичливо. Для аристократів та філософів, а також "стражів" (військових) заняття торгівлею неприпустиме і навіть ганебне.

В ідеальній державі Платона є три "соціальні стани": філософи, які управляють державою; воїни, які її захищають; землевласники, ремісники й дрібні торговці. Еліта суспільства - філософи і воїни. Для них усуспільнено споживання, що й дало привід наступним дослідникам тлумачити його соціально-економічну концепцію як приклад "аристократичного комунізму".

Серед найвидатніших мислителів Давньої Греції височить постать Аристотеля (384 - 322 pp. до н. є.). Будучи енциклопедично освіченою людиною (він займався філософією, психологією, етикою, політикою, логікою, фізикою тощо) Аристотель найбільше уваги приділив соціальним проблемам. В його численних працях (28 книг) дуже багато уваги приділено економічним проблемам взагалі, і соціально-економічному устрою тогочасного суспільства зокрема. Серед цих робіт треба найперше назвати "Політику", яка цілком присвячена проблемам соціально-економічного устрою держави, і "Нікомахову етику" (праця адресована синові філософа і містить глибокі роздуми філософа про мораль, етику та економіку тогочасного суспільства). Взагалі ця "триєдність" з часів Аристотеля стала традиційною, і суто економічні проблеми Аристотель ніколи не відокремлював від морально-етичних, соціальних, політичних, релігійних, психологічних проблем.

Як і його попередники - Ксенофонт і Платон - Аристотель висуває проект "Найкращої держави". Чи не найважливішою ідеєю, яка пізніше увійде до скарбниці соціально-економічної думки, була ідея про створення "громадянського суспільства", про "громадянство" взагалі. В "ідеальній державі" соціальна основа держави - громадяни. Переважну їхню більшість становлять громадяни, "які володіють власністю середньою, але достатньою". Цей "середній достаток з усіх благ якнайліпший" (з позицій сьогодення можна твердити, що Аристотель започаткував теорію "середніх класів"). Саме ці громадяни і становлять соціально-економічну і політичну основу сталості й потужності держави.

Водночас Аристотель був людиною своєї епохи, а його погляди відбивали тогочасне реальне життя. Рабство для нього було явищем "цілком природним" (щоправда для варварів, а не для греків), а "панування і підкорення" - це "універсальний закон природи".

Основа економіки в державі - натуральне господарство і рабська праця. Ідеал "господарювання" для Аристотеля - невелике землеробське господарство, де поруч з господарем працюють раби і своєю працею створюють усе необхідне для життя. Те нечислене, що не виробляється в господарстві, можна отримати шляхом "справедливого обміну" (тут вже простежується ідея "справедливої ціни"). Суто економічні проблеми, нерозривно пов'язані у Аристотеля із мораллю і соціальною справедливістю, як він її розумів.

Вважаючи натуральне господарство основою економіки, Аристотель чимало уваги приділяє і професійному поділу праці (землероби, ремісники, скотарі, торговці, воїни) і поділу праці на "розумову" і "фізичну" (найбільш привілейований і шанований вид занять у політичних діячів і філософів). Одні люди (еліни) від природи є "вільними", іншим (варвари) судилася доля рабів. Одні неначе призначені для підлеглості, інші - до владарювання. "Вільні" тому і є вільними, що вони не забиті фізичною працею, а раби "від природи" не можуть виконувати іншої роботи, окрім фізичної. Отже, існування рабства є соціально-економічною необхідністю. Такою бачив Аристотель модель ідеального соціально-економічного устрою.

З часів Аристотеля "економіку" вважали наукою про багатство та способи його одержання. З ім'ям Аристотеля деякі дослідники пов'язують навіть самий термін "ойкономія" (від грецьких слів - "ойкос" - господарство і "номос" - закон). Для нього "економіка" - це наука про закони ведення господарства. Однак Аристотель чітко виділяє два види багатства і відповідно два способи збагачення.

Під власне "економікою" Аристотель розумів "природний" спосіб отримання багатства, тобто спрямований на виробництво, примноження і отримання усіх необхідних для життя благ. Це - природне, істинне багатство.

Інший спосіб господарювання, спрямований, насамперед на отримання й примноження грошового багатства він називав "хрематистикою". Сюди відноситься найперше лихварство, різного роду спекуляції. Такі види діяльності він засуджував, вважаючи "мистецтво робити гроші" аморальним, тому що воно породжує в людях ненажерливість, жадобу отримувати гроші будь-якою ціною і стає кінцевою метою їхнього життя. За логікою Аристотеля, обмін і дрібна торгівля - явища "природні" і включаються ним до "економіки", а діяльність винятково у сфері обігу, найперше велика торгівля і лихварство, є заняттям "неприродним" і називається "хрематистикою". Засуджуючи останню, він водночас розуміє, що у повсякденній практиці "економіка" неминуче сполучається з "хрематистикою".

Подвійним в логіці Аристотеля є й використання грошей як засобу обміну і грошей як капіталу. Так прямий товарообмін і товарообмін через гроші, він відносить до сфери "економіки", а рух торгівельного капіталу, тобто торгівельні операції з метою прирощення первинного авансування грошей для їхнього збільшення - до сфери "хрематистики".

Розмежування різних видів багатства і способів збагачення, протиставлення "природного неприродному" привели Аристотеля і до поглядів на подвійне використання товару (блага). Так, на його думку, кожне благо може бути використане за прямим призначенням (природно), або за непрямим (неприродно). "Природна вартість" сандалій у Аристотеля в тому, щоб їх взувати, носити, але сандалії можуть бути обмінені на іншу річ чи благо, а це є "неприродним" їх використанням. Водночас він розумів, що такий спосіб використання для його власника - здатність обмінюватися на інше благо, - являє собою його "мінову вартість". Отже, Аристотель вже бачив дві сторони блага (товару).

Погляди Аристотеля на "природні" явища і процеси (натуральне господарство й господарювання) - і "неприродні" (розвиток товарно-грошових відносин) - зовсім не завадило цьому виданому мислителю зрозуміти невідворотність останніх. Аристотель намагався зрозуміти природу співмірності благ, які обмінюються. Гроші він трактував як "річ цілком умовну", хоча бачив у них форму вартості і грошовий вираз ціни товару. Геній Аристотеля в тому, що через вартісні стосунки він виявляє відносини рівності обмінюваних благ. Як тут не згадати слова Маркса про геніальність і оригінальність давньогрецьких мислителів.

1.2 Соціально-економічна думка середніх віків

Соціально-економічна думка Середньовіччя являла собою віддзеркалення загального характеру епохи.

З соціально-економічної точки зору, період "середньовіччя" - це період феодалізму. Деякі дослідники рахують від падіння під натиском варварів рабовласницького Риму (476 р. н. є.) - до буржуазних революцій XVI - XVII ст. Названий період іноді поділяють ще на три: "раннє" Середньовіччя (т. зв. "темні віки"), "зріле" і "пізнє Середньовіччя".

Епоха Середньовіччя характеризується і примітивною соціально-економічною структурою. Вона є строго ієрархічною: на верхівці феодальної "піраміди" король (або цар), а далі, за принципом васальної залежності, - решта - князі, барони, герцоги, лицарство, релігійна верхівка (епіскопи, абати). Частка "панівних верств" не перевищує 1,5% населення. Основа їхньої могутності - володіння землею. Політична влада знаходиться в руках земельних власників (світських і церковних феодалів). Решта населення перебуває у різних формах залежності від панівної верхівки.

Характеризуючи епоху Середньовіччя в цілому, треба відзначити її відмітні риси - становість, кастовість, корпоративізм, панування традицій та відтворення існуючих укладів.

Така система ведення господарства отримала назву "традиційного способу виробництва". У поєднанні з елементами командно-ієрархічної системи (система "влада - власність") та незначними домішками ринкових відносин її можна характеризувати як "систему феодалізму".

Феодальна система, яка передбачала особисту залежність селян від землевласників, її кастовість та корпоративність знаходять чітке обґрунтування в соціально-економічних поглядах тих часів - законність феодального володіння землею, вічність поділу на "благородних" і "низьких", підпорядкованість усталеним церковним канонам і догматам віри. Упродовж довгих століть (епоха "раннього" і "зрілого" феодалізму) соціально-економічна думка розвивається повільно, мляво, носить примітивний характер. І лише в часи "пізнього" феодалізму (XV - XVII ст.) разом з певним соціально-економічним прогресом, піднесенням культури, науки та освіти, починає прогресувати і соціально-економічна думка.

Соціально-економічну думку Середньовіччя можна, з певною часткою умовності, поділити, на "світський" та "духовний" напрями. До першого, т. зв. "світського напряму" слід віднести Кодекси, Правди, Настанови та Накази, що їх формували правлячі кола. їхнім головним призначенням було надати повсякденній господарчій практиці сталі правові норми, захистити власність, впорядкувати розподільчі відносини.

"Духовний напрям" відбивав в політичній та соціально-економічній думці пануючу церковну ідеологію, релігійно-етичні норми, софістичні роздуми. В основі цих поглядів лежать праці "батьків" церкви, Коран, Біблія, "християнські цінності". В центрі уваги представників цього напряму етичні проблеми, а головна з них - як привести господарську практику у відповідність із "Божим замислом".

Теологічний характер соціально-економічної думки Середньовіччя позначився і на особливостях цієї думки в країнах середньовічного Сходу і Заходу.

1.2.1 Соціально-економічна думка Середньовічного Сходу

Країни Сходу у середні віки традиційно вважали системою "державницького феодалізму". Такими ж були соціально-економічні погляди Сходу. Основа господарського устрою сільська община, але зберігається державна власність на землю (за відсутності особистої приналежності, панщини і кріпосного права). Тому головними політичними і соціально-економічними проблемами були питання державного управління, оподаткування, розвиток виробництв, найперше сільського господарства.

Величезний вплив на розвиток соціально-економічної думки Сходу справив іслам - релігія арабів, які підкоривши в VII - IX ст. величезні території Азії, Північної Африки, Іспанію, поширили її на нові володіння. Арабські вчені багато в чому виступили наступниками ідей античних мислителів і, певною мірою, випереджали косну й догматичну соціально-економічну думку Європи того часу.

Економічні погляди арабів часів створення першої загально-арабської держави найбільш повно були відбиті у Корані (священна книга мусульман, що буквально означає "читання"). В основу Корана були покладені проповіді і висловлювання пророка Мухамеда упродовж 610-632 pp. В Корані санкціонується "божественне походження" майнової і соціальної нерівності, переваги одних людей над іншими - багатих над бідними, чоловіків над жінками. Коран вимагав від правовірних покори існуючій владі і зобов'язував кожного віруючого витрачати частину своїх статків на милостиню, а також податки для державної казни. Водночас Коран закликав до поміркованості у споживанні, скромності і гідності, засуджував скупість, марнотратство, розкоші, нагромадження грошового багатства.

Іслам захищає також приватну власність і суворо карає зазіхання на неї. Мухамед повчав, що Аллах з повагою ставиться до торгівлі, торгівельний прибуток вважає нормальним явищем, але різко негативно засуджує лихварські відсотки (породження Сатани"). У торгівельних стосунках Коран вимагав від правовірних суворо дотримуватись мір і ваги, не утискати, не обраховувати, не робити людям збитків.

Видатними представниками середньовічного Сходу взагалі, соціально-економічної думки зокрема, були Шн. Сіна (Авіценна) (980-1037) та Абу Зайд Абдар-Рахман Ібн Мухамед Аль-Хадрамі Ібн Халдун (1332 - 1406).

Авіценна - геніальний вчений, енциклопедист, гуманіст, лікар, - лишив нащадкам надзвичайно оригінальні соціально-економічні роздуми. Основою існування суспільства він вважав "ремесла", які поділяв на кілька видів: "розумні" (куди відноситься політика, економіка і управління), ремесла "високого мистецтва" (література, астрономія, медицина тощо), і "художні ремесла" (образотворче, музика, танці і таке інше). Ібн СІНУ можна вважати одним з перших "соціальних економістів", оскільки він сконструював модель "ідеальної держави", тобто соціально-економічного устрою, де всі працюють і отримують рівні блага. В його суспільстві нема соціально-економічних та політичних суперечок, відсутні війни і ворожнеча між людьми, мешканці ведуть здоровий спосіб життя, вони щасливі й міцні.

Ібн Халдун - видатний арабський вчений - жив і працював у Північній Африці, був відомим державним діячем тих часів. Уславив своє ім'я "теорією соціального прогресу" (т. зв. "соціальної фізики"), яка на століття випередила європейську соціально-економічну думку.

Ібн Халдун твердив, що об'єднання людей в суспільство і поява держави - об'єктивні процеси, зумовлені виробничими потребами - необхідністю спільного видобування життєвих благ. Кооперована виробнича діяльність людей супроводжується зростанням продуктивності праці і виробництва, що втілюється у зростанні маси засобів існування.

Аналізуючи "соціальний прогрес", Ібн Халдун висловив провидчу думку про існування "природних" законів соціально-економічного розвитку, які лежать в основі цього прогресу і управляють господарською діяльністю людей.

Виключне значення має тлумачення Халдуном двоїстої природи товару - "споживчої вартості" (корисності) і "вартості" (цінності). Але "споживчу вартість", на його думку, мають лише "предмети споживання", тобто ті, які використовуються людиною для задоволення своїх запитів і потреб.

"Ціну" товару Халдун розглядав як грошовий вираз його вартості. Коливання товарних цін на ринку пояснював впливом ринкового попиту і пропозиції. "Грошима" вважав золото і срібло, які виконують функції "міри вартості", "засобу обігу" товарів і "засобу нагромадження". Багатство розглядав як сукупність життєвих благ, що створені працею.

Надзвичайно цікавим в контексті нашого розгляду є поняття "мульк", що означає "влада-власність". "Мульк" належить тому, кому вдається підкорити залежних. Ібн Халдун набагато випередив європейських авторів у розумінні числених соціально-економічних процесів. Т. зв. "азіатський спосіб виробництва" з його нерозривним зв'язком "влади-власності" в Європі почнуть аналізувати лише у XVIII столітті.

Суспільство, за Халдуном, поділяється на "класи" або "верстви" виключно за майновою ознакою, а не за "благородством крові". За кілька століть до європейців Халдун звернув увагу, що рівень цін переважно визначається демографічними і соціальними зрушеннями у суспільстві. Сталий економічний Добробут цей "соціальний економіст" пов'язував з поміркованим зменшенням податків, мита й поборів.

Характеризуючу соціально-економічну і політичну думку середньовічного Сходу, не можна обминути середньовічний Китай з такими іменами як Лі Гоу (1009 - 1059) і Ван Анші (1021 - 1086).

Будучи державними чиновниками, вони будували свої концепції на основі "конфуціанського методу" і зосереджували увагу, найперше, на засобах державного управління економікою і збагачення казни.

В трактаті Лі Гоу під назвою "План збагачення держави, посилення армії, заспокоєння народу" найпершим засобом зростання багатства у державі оголошуються фінанси, які формуються через податки, а матеріальним джерелом багатства вважається землеробство. Сільське господарство Лі Гоу вважає "стовбуром" соціально-економічного устрою, а торгівлю і ремесла - її "гілками". Для стабілізації сільського господарства, на думку Гоу, треба заборонити захват земель феодалами і перехід селян у ремісництво. Землеробську сферу занять радив збільшувати за рахунок "бродячого люду".

Матеріальні блага в державі мають розподілятися серед людей за їхнім соціальним станом - за рангами. Як державний чиновник, Лі Гоу виступав за державне регулювання економіки і, найперше, шляхом державного контролю над ринком і цінами.

Зрештою Аньші пропонував створити державний апарат управління торгівлею, на який покладалося завдання забезпечити "ринкову рівновагу" в суспільстві.

1.2.2 Соціально-економічна свідомість феодальної Європи. Фома Лквінський (1225 - 1274)

Економічну думку середньовічної Європи слід аналізувати під кутом зору зародження (становлення), розвитку і занепаду "феодальної системи", що і позначене в історії як "раннє середньовіччя" (V - XI ст.), розвинуте, або "класичне" (XII - XV ст.) і "пізнє середньовіччя" (XVI - XVII ст.). На кожному з цих етапів соціально-економічна думка мала свої особливості. Загальна характеристика цієї думки була подана вище. Але найкраще уявлення про тогочасну думку дають деякі соціально-економічні пам'ятки і, найперше, Франкської держави - найбільшого королівства, що утворилося на півночі Європи в V столітті. Джерелом вивчення соціально-економічної думки періоду розпаду сільської общини і зародження феодальних відносин були тогочасні державні документи.

Найдавнішим з них вважається збірка законів "салічних" (північних) франків - "Салічна правда". У цій збірці (V - VI століття) визначається рівне право всіх общинників на землю сільської общини, рівність усіх "вільних франків" перед законом, оголошено недоторканість общинного майна. Водночас "Салічна правда" містить вже статті, що захищають індивідуальну приватну власність.

Важливим джерелом ранньофеодальної соціально-економічної думки був "Капітулярій про вілли" ("Закон про маєтки"), який видав король франків Карл Великий (IX ст.). Значення цієї історичної пам'ятки полягає в тому, що вона дає уявлення про економічну і соціальну політику феодальної держави. Названий закон вже практично не містить статей про общинне землеволодіння. Натомість він пройнятий духом монопольної феодальної власності сеньорів на землю та майно, зобов'язує населення Франкської держави нести різні повинності, сплачувати оброк власникові землі. Натуральна форма господарювання визначається ідеальною і пропонує створювати у феодальних маєтках все необхідне, щоб не залежати від ринку.

Соціально-економічна думка "розвиненого феодалізму" перебувала під впливом католицької церкви, і, найперше, "канонічної доктрини". Автори церковних догм і законів (канонів) категорійно засуджували торговий прибуток і лихварський відсоток, вважали їх наслідком "несправедливого обміну" і привласнення чужої праці. Велика торгівля та позичкові операції взагалі заборонялися, як грішні явища. Еквівалентний та пропорційний обмін вважався можливим лише за умови встановлення "справедливих цін".

Однак з часом, в період "пізнього феодалізму", коли поруч з натуральним господарюванням набували сили ремесла, торгівля, промисли, лихварство, тобто розвивалися товарно-грошові відносини, соціально-економічна думка "пізніх ка-ноністів" (на відміну від "ранніх") почала по-іншому трактувати соціальні та економічні проблеми і процеси, зокрема причини соціальної нерівності. Методологія "ранніх каноністів" базувалася на авторитарності доказів, тобто посиланнями на тексти священного писання і праці церковних теоретиків. В основі понять лежала морально-етична характеристика, зокрема положення про "справедливу ціну". "Пізні каноністи" додали до цієї аргументації т. зв. "принцип подвійних оцінок", що дозволяло шляхом коментарів та уточнень подавати конкретне господарче чи соціальне явище в іншому, іноді протилежному сенсі.

Сказане може бути найкраще проілюстроване поглядами найвидатнішого представника "канонічної доктрини" - домініканського монаха і богослова Фоми Аквінського (Тома Ак-вінат, 1225 - 1274 pp.). Свої погляди Ф. Аквінський виклав у трактаті "Сума теології", який вважають енциклопедією като-ліцизму. Вже після смерті Тома був канонізований (1323 р.) як святий, а в 1379 р. спеціальною енциклікою Лева ХНІ його вчення було офіційно визнане "єдино правильною філософією католицизму".

Погляди і судження святого Томи мають подвійну і компромісну позицію: соціально-економічні явища він вважав поєднанням суперечностей. Так, усі життєві блага він оголошував створеними Богом, а тому спільними для всіх людей. Але "природною" вважав також приватну власність, яка необхідна і "кожний має боронити своє". Інша його теза проголошувала всіх людей рівними перед Богом, але водночас "природним" слід вважати поділ суспільства на багатих і бідних. Такий поділ він пояснював природними відмінностями людей та Божим провидінням, а тому прагнення піднятися над своїм соціальним становищем вважав гріховним порушенням "Божого порядку".

Господарським ідеалом Аквінат вважав натуральне господарство, але водночас припускав можливість товарного обміну за "справедливими цінами". Надзвичайно цікавою є його трактовка "справедливої ціни". Це така ціна, що забезпечує продавцеві рівень життя, що відповідає його соціальному становищу, тобто рівень "справедливої ціни" може коливатися залежно від соціального статусу людини у феодальному суспільстві.

Суперечливо Фома підходив і до оцінки торгівлі та лихварства. Він допускав необхідність торгівлі як форми обміну товарами, але засуджував її як засіб наживи. "Лихварство" взагалі вважав смертним гріхом, а процент під позики - продажем того, чого в дійсності не існує, отже "протиприродним" і "богопротивним".

Зрештою, Тома Аквінат доводив справедливість привласнення феодалами земельної ренти як частини продукту, створеного природою на їх землях, і як плати землевласникові за управління маєтком.

1.2.3 Соціально-економічні погляди середньовічної України

Історія соціально-економічної думки України феодальних часів пов'язана з епохою Київської Русі - першим державним утворенням на українській етнічній території. Головні літературні джерела тієї епохи - літописи, кодекси і записи норм світського й церковного права, угоди і грамоти князів, тощо.

Соціально-економічна думка в Україні доби Київської Русі найбільш повно відображена у визначній пам'ятці тих часів Руській правді" (доречно згадати "Салічну правду" першої Франкської держави). Ця видатна пам'ятка соціально-економічної і політичної літератури середніх віків (XI - ХНІ ст.) містила понад 100 списків "Руської правди", які відбивали тогочасні закони права, норми соціальних та економічних відносин, соціальну структуру давньоруського суспільства. У цьому зведенні законів міститься багатий матеріал, який відбиває специфіку тогочасних феодальних відносин в Україні. Соціально-економічні й правові відносини тих часів регулювалися законами про приватну власність, найперше права власності князів і феодальної знаті на землю і кріпаків, права стягнення податків і отримання рентних доходів для верхівки суспільства (князь, феодальна знать, церковна ієрархія), регулювання майнових та особистих прав верств феодально залежного населення.

"Руська правда" досить точно відбивала товарно-грошові відносини тогочасного суспільства, містила дані про грошову систему Київської Русі. На відміну від середньовічних західноєвропейських держав, де лихварство вважалося гріховним, у Київській Русі воно законодавчо регулювалося. Закони затверджували порядок забезпечення майнових інтересів кредитора. За спроби боржника втекти від свого кредитора той міг перетворити боржника на свого довічного раба. Позичковий відсоток у Київській Русі був дуже високим.

Важливим джерелом соціально-економічних поглядів середньовічної України було літописне зведення "Повість временних літ", яке належало ченцю Києво-Печерського монастиря Нестору (кінець XI - початок XII ст.). Лишаючи осторонь питання політичної історії Київської Русі, треба відзначити широке коло соціально-економічних процесів, яке висвітлене у цьому видатному літературному творі. "Повість временних літ" розглядала джерела доходів в Київській державі данину і збори з населення, торгівельне мито і воєнну здобич, надходження у казну у вигляді штрафів та судового мита. В літописі йдеться про активні зовнішньоекономічні зв'язки Київської Русі з іншими державами. Нестор багато уваги приділив суспільному поділу праці, підкреслюючи, що для розвитку держави потрібні усі види праці як розумової, так і фізичної, як землеробські заняття, так і ремісничі.

Суспільне життя середньовічних часів Київської Русі добре відбите у видатному творі князя Володимира Мономаха "Повчання дітям" (початок XII ст.). Цей твір, пройнятий загальним духом і метою зміцнення держави, містить чимало важливих соціально-економічних спостережень, відбиває відносини між землевласниками і селянами, дає поради щодо подолання соціально-економічних суперечностей.

1.3 Соціально-економічні ідеї фізіократів. Ф. КЕНЕ (1694-1774 pp.)

З епохою Відродження пов'язані спроби людства поглибити свої знання в галузі економіки, познати її закони. Однією із таких спроб стала теорія, розроблена фізіократами. Ця система поглядів була представлена французькими економістами XVIII сторіччя, й насамперед Ф. КЕНЕ.

Фізіократи дійшли висновку, що єдиним джерелом багатства й добробуту в суспільстві - є продукт, який виробляється в сільському господарстві. Решта ж видів людської діяльності зосереджена лише на переробці цього продукту, а тому має другорядне значення. Тому фізіократи вважали, наприклад, промисловість "безплідною сферою" занять. В цій частині їхні соціально-економічні погляди, звичайно застаріли. Але деякі висновки виявились досить прозорливими і до наших часів є предметом жвавих обговорень і дискусій в економічних і політичних науках. Це, зокрема, стосується поглядів на роль держави і межі її втручання в соціально-економічне життя. Згідно з логікою фізіократів багатство дарується народам лише природою, а тому будь-яке втручання уряду в економіку нерозумне й некорисне, врожаї залежать від природи, урядові закони не можуть вплинути на цей процес, а тому нема потреби втручатися в економіку. Держава має надати повну свободу своїм громадянам.

Увійшла в історію знаменита "Економічна таблиця" Ф. Кене (1757 р.). В ній цей видатний лікар-економіст намагався збагнути, яким чином діє економіка в цілому. Такий підхід пізніше отримав назву макроекономічного підходу (макроекономіка). У своїй таблиці Кене намагався показати, як продукт (що створюється, на його думку, лише в сільському господарстві) розподіляється між різними соціальними верствами в натуральній і грошовій формах.

Іншими словами, Ф. Кене усвідомив зовсім непросту думку - наявність в економіці потоків товарів і грошей, необхідність певної пропорціональності між окремими частками сукупного продукту нації. В подальшому цією проблемою займались видатні економісти - від К. Маркса до нашого сучасника, лауреата Нобелівської премії В. Леонт'єва (вихідця з Росії, але американського економіста, який отримав свою премію за модель "витрати - випуск", або "міжгалузевий баланс"). Пізніше ці розробки лягли в основу вироблення величезних соціально-економічних програм "перебудови" економік цілих країн (Сполучені Штати, Японія). Це дало змогу визначити, які саме шляхи розвитку слід обрати, якою має бути найдоцільніша діяльність фірм, які галузі держава має заохочувати, а які певною мірою стримувати. Для усвідомлення цього людству знадобилися довгі століття. Наші сьогодняшні негаразди в житті взагалі, в соціально-економічному зокрема, значною мірою пов'язані з недосконалістю наших соціально-економічних уявлень.

1.4 Соціально-економічна конструкція А. Сміта (1823-1890 pp.)

Вся соціально-економічна конструкція /система/ Сміта теоретично і методологічно побудована на ідеї про "природний порядок". Він започаткував категорії, які згодом стали основою усієї науки "соціальної економіки". Тому А. Сміта по праву можна вважати науковим предтечею цієї науки. Система Сміта базується на концепції "економічного лібералізму", в основі якої перебуває ідея "природного порядку". Під таким він розумів "економіку вільного підприємництва", що ґрунтується на принципах "природної свободи" - вільної гри ринкових сил і конкуренції. В "кожному цивілізованому суспільстві", доводить Сміт, діють всесильні і невідворотні об'єктивні природні закони. Неодмінною умовою їхнього діяння є "вільна конкуренція". В цьому методологічна суть усієї системи Сміта.

Для обґрунтування своєї "системи" він вводить поняття "невидимої руки" і "людини економічної", що і принесло авторові "Багатства націй" всесвітню славу, але певною мірою затьмарило і спростило дійсну велич цього неперевершеного твору. Адже у більшості публікацій трактовка т. зв. "невидимої руки" і її "співвідношення з "видимою рукою" (тобто роллю держави в суспільстві) цілком викривлене. Ще більшого спрощення зазнала "людина економічна", до якої нібито зведено усе економічне вчення А. Сміта. Але це зовсім не відповідає дійсності. Енциклопедична освіченість Сміта дала йому змогу підійти до тогочасного суспільства з різних сторін, а власне Людину він розглядає з трьох точок зору - з моральної, громадської /соціальної/ і з суто економічної. Причому "людина економічна" (Homo economicus) розглядається Смітом саме У такій послідовності. Адже Сміта досить часто йменували моральним, політичним і соціальним філософом.

Суто економічне вчення А. Сміта буде абсолютно незрозумілим, якщо не взяти до уваги його загальнофілософських поглядів.

Велику роль у формуванні світогляду Сміта відіграло його спілкування з видатними філософами тих часів, зокрема Юмом /з яким його зв'язувала багаторічна дружба/ і Гельвецієм. Обидва названі філософи, намагалися вивільнити етику від "церковно-феодальних пут", оголосили егоїзм "природною властивістю людини" і фактором людського прогресу. Нова, за суттю буржуазна, етика будувалася на "користолюбному інтересі", на природному стремлінні кожного до власної вигоди, що обмежується лише таким самим стремлінням інших людей. Гельвецій порівнював роль "користолюбства" в суспільстві з роллю "всесвітнього тяжіння" в природі: кожній людині, незалежно від народження й положення, має бути надане право шукати свою вигоду, від чого кінець-кінцем, виграє все суспільство.

Моральний і соціальний філософ Сміт розглядає Людину з трьох сторін. Людина, насамперед, є (має бути!) істотою морально-етичною, духовною, тобто виконувати довічні "природні", божі правила поведінки. Людина є також істотою соціальною, тобто живе в соціумі, взаємодіє з ним, має підкорятися певним нормам і правилам поведінки в громадянському суспільстві. Людина виконує і підкоряється юридичним законам та громадянським інституціям, що прийняті в даній країні, традиціям і звичкам, виробленим усім попереднім розвитком. Остання, за переліком, характеристика Людини як істоти "суто економічної". Створена Смітом уява про природу людини та її взаємини із суспільством лягли в основу усієї "класичної системи ".

Логіка Сміта така: головний мотив діяльності Людини як істоти "економічної" - корисливий інтерес. Отримати зиск з власного інтересу "людина економічна " може, лише надаючи послуги іншим людям, пропонуючи предмети чи послуги своєї праці. Так розвивається суспільний розподіл праці. Люди допомагають одне одному і одночасно сприяють розвитку суспільства, хоча кожен з них "егоїст" і піклується лише про власні інтереси. "Природне" стремління людей - поліпшувати своє матеріальне становище. Це настільки потужний стимул до діяльності, що, якщо цьому не заважати, то він сам собою призведе до поліпшення добробуту кожного і усіх разом. Більше того, як кажуть "жени природу у двері - вона увійде через вікно": цей стимул долає сотні й тисячі перешкод, які утруднюють будь-яку діяльність. Тут Сміт різко виступив проти "меркантилістів", які обмежували "природну свободу" людини - свободу продавати й купувати, наймати і найматися, виробляти й споживати.

Суть "людини економічної" викладена Смітом у розділі II книги І "Багатства націй". Нагадавши спочатку читачеві, що собаки одна з одною свідомо кісткою не обмінюються, Сміт вдається до образного пояснення, яке стало "еталонним" в економічній літературі.

Не зовсім чітким є наведений у більшості публікацій коментар щодо співвідношення "невидимої" і "видимо руки". Під "невидимою рукою" Сміт розуміє діяння об'єктивних, економічних законів, які незалежно від волі і бажань "людей економічних" спрямовують їх в потрібне русло. Це суспільні умови і правила економічної поведінки на основі "вільної конкуренції", що дозволяють найдоцільніше розв'язувати усі особисті і суспільні проблеми.

Положення про "невидиму руку " Сміт викладає мимохідь. Без особливих коментарів, Сміт звертає увагу читача на те, що "кожна окрема людина... дбає про свою власну вигоду, а зовсім не про вигоди суспільства... причому в цьому випадку, як і у багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовуються до мети, яка зовсім не входила до її намірів..." і "переслідуючи свої власні інтереси, вона часто більш дієвим чином служить інтересам суспільства, аніж тоді, коли свідомо намагається зробити це".1

Вся "система природного порядку" А. Сміта базується на тісній взаємодії "невидимої" і "видимої руки ", тобто державного управління. "Видима рука", не протидіючи об'єктивним законам економічного розвитку, не повинна обмежувати експорт та імпорт, виступати штучною перепоною "природному" ринковому механізму. Водночас Сміт вважає доцільним закріпити за державою "три вельми важливих обов'язки":

По-перше, "створювати і утримувати певні громадські споруди і суспільні установи", забезпечуючи винагороду чиновникам, викладачам, суддям, священикам та усім тим, хто служить інтересам "государя і держави", але не створює благ власною працею;

По-друге, "держава повинна забезпечувати зовнішню безпеку країни";

По-третє, "держава повинна забезпечувати і виконувати в економіці роль нічного сторожа", що охороняє приватну власність (тобто на державу він покладає завдання правового захисту громадян, включаючи охорону прав власності).

Подовжимо логіку "природного порядку" громадянського суспільства в розумінні А. Сміта. Що потрібно для нормального функціонування "природної ринкової системи"? По-перше, тверді гарантії недоторканості власності громадян. Не можна зазіхати на чужу власність, її можна придбати за гроші, але не можна відібрати або вкрасти. Оскільки власність - основа стабільності суспільства, на сторожі власності громадян та їх об'єднань має стояти держава. По-друге, треба чесно виконувати взяті на себе обов'язки, дотримуватися угод, контрактів - (норма нібито етична, але ця норма - основа усіх соціально-економічних взаємин), - взаємної довіри учасників угод (додержання цих принципів теж забезпечує держава). По-третє, людина вільна в принципі, що означає неможливість примусу в її господарчих чи інших діях. Але в її свободі є потужне обмеження - свобода інших людей. І якщо свобода однієї людини заважає свободі інших, держава зобов'язана обмежити цю свободу.

Досить цікавою є пріоритетність законів, як їх розумів А. Сміт: "Найсвятіші закони справедливості, закони, порушення яких заслуговує помсти і найжорстокішого покарання - суть закони, що охороняють життя й особистість людини; за ними слідують закони, що оберігають власність і майно; зрештою, останнє місце займають закони, які мають своїм предметом охорону особистих прав, обов'язків, і угод, які укладені поміж громадянами".

ВИСНОВКИ

Аналіз започаткування соціально економічної діяльності та низки трактувань соціально-економічних проблем, властивих цьому історичному періодові, засвідчує, що вони не завжди об'єктивні, іноді вони виникали у вигляді геніальних здогадів і припущень. Тобто вони не мають наукового характеру. Проте важко переоцінити їхню роль і внесок у подальший розвиток соціології економіки. Без них було б неможливим виникнення наступного наукового етапу.

ЛІТЕРАТУРА

1. Базылев Н.И., Гурко С.П., Базылева М.Н. Экономическая теория. Учебник. - М.: ИНФРА – М., 2003. -679с.

2. Бальцерович Л. Социализм, капитализм, трансформация: очерки на рубеже зпох. М.:1999.

3. Башнянин Г.І. Методологічні основи реорганізації постсоціалістичної економіки в умовах національної незалежності.– К.: Державність, - 1996. -№ 2.-С. 26-27.

4. Бєляєв 0.0., Бебело А.С. Економічна система суспільства // Політична економія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ. 2001.

5. Бєляєв 0.0., Бебело А.С. Політична економія. Навч. посібн. - К.: КНЕУ, 2001.-328с.

6. Голанский М.М. Современная политэкономия. М.: Эдиториал УРСС. -1998.-152с.

7.Государственное регулирование экономики и социальный комплекс: Учебн. пособие / Под ред. проф. Т.Г. Морозовой и А.В. Пикулькина. -

Финанстатинформ, 1997. - 224 с.

8. Диба М.І. Проблеми формування соціальне орієнтованої економіки // Збірник наукових праць. К.: Інститут світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 2000. - Вип. 27. - С. 53-60.

9. Диба М.І. Соціальні аспекти перехідної економіки України // Стратегія економічного розвитку України: Наук. зб. - Вип. 6 / Відп. ред. О.П. Степанов - К.: КНЕУ, 2001. - с. 23-31.

10. Єременко В.Г. Основи соціальної економіки: Популярний курс. – К.: МАУП, 1997. – 168 с.

11. Йонг Х.Ф. Европейский капитализм: между свободой и социальной справедливостью // Вопросы экономики. - 1994. - № 5. - С. 106-109.

12. Калашников С.В. Функциональная теория социального государства / С.В.Калашников. – М.: ЗАО «Изд-во «Экономика», 2002. – 190 с.

13. Лагутін В.Д. Людина і економіка: Соціоекономіка. - К.: Просвіта, 1996 -336 с.

14. Ламперт X. Социальная рыночная экономика / Пер. с нем. М.: Дело, 1994.

15. Майминас Е. Информационное общество и парадигма экономической теории // Вопросы экономики, 1997, - №11. - с. 86-95.

16. Мочерный С.В., Симоненко В,К., Секретарюк В.В., Устенко А.А. Основи экономический теории. Под общ. ред. С.В. Мочерного - К.: «Знание», КОО, 2000.-607с.

17. Нестеренко А. Социальная рыночная экономика: концептуальные основы, исторический опыт, уроки для России // Вопросы экономики. - 1998. - №8.

18. Пияшева Л.И. Международная экономическая теория и практика социал-реформизма. -М.: Международные отношения, 1983. - 216 с.

19. Плевако П.С. Швеция: реформизм против реформ. К проблеме экономической демократии в 60-80 гг. -М.: Наука, 1990. - 122 с.

20. Политэкономия (история экономических учений, экономическая теория, мировая экономика. - М.: ЗАО «Бизнес школа» «Интел - синтез», 400 с. 39. Рибалкін В.О., Лазня І.В. Теорія власності. - Київ: - Логос - 200 - 279 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: