Типологія регіонів України за рівнем і особливостями розвитку

Регіональні диспропорції вимагають диференційованих підходів до розробки заходів регіонального розвитку. А це не можливо без детального вивчення особливостей соціально-економічного розвитку регіонів, їх групування та типізації. Над проблематикою регіонального соціально-економічного розвитку України тривалий час працюють науковці Києва, Донецька, Львова, Одеси, Тернополя та інших міст. Напрацьовано значний доробок в галузі рейтингування регіонів. При цьому методичні підходи дуже різні, оскільки регіон є надзвичайно складною за структурою і проявами системою, всебічне і повне вираження якої у вигляді конкретних показників е складною, а то й неможливою працею.

Цікавими і важливими в цьому плані е погляди професора Ф. Заставного [2]. Він виходить з того, що вся Україна знаходиться в значній економічній, демографічній, екологічній кризі, тобто в "депресії" і веде дослідження з позиції рівня депресивності. Так, за рівнем соціально-економічної депресивності на основі врахування таких показників, як грошові доходи населення, інвестиції в основний капітал, дослідник виокремлює чотири типи областей:

— з найвищим рівнем депресивності (Чернівецька і Тернопільська області);

— з високим рівнем депресивності (Івано-Франківська, Рівненська, Закарпатська, Житомирська, Хмельницька і Херсонська області);

— з середнім рівнем депресивності (Львівська, Волинська, Вінницька, Черкаська, Кіровоградська, Чернігівська і Сумська області);

— з низьким рівнем депресивності (решта регіонів України). У процесі розробки стратегії регіонального розвитку виникає

потреба у групуванні областей за рівнем конкурентоспроможності з метою визначення типових заходів державної політики розвитку економік регіонів та стратегій стимулювання процесів соціально-економічного розвитку. С.М. Писаренко, проаналізувавши 120 показників, які об'єднані в сім основних груп: економічного зростання; фінансового стану та забезпечення; характеристики конкурентоспроможності областей за галузями економіки; рівня розвитку підприємницької діяльності; характеристики інфраструктури; особливості зовнішньоекономічної діяльності; рівня соціального розвитку областей, пропонує чотири кластери областей України за особливостями конкурентоспроможності економіки [5,235—245]. Місто Київ з найвищим рівнем конкурентоспроможності економіки і високим рівнем соціально-економічного розвитку та ефективності використання наявного потенціалу виступає першим кластером. Другий кластер об'єднує області з високим рівнем конкурентоспроможності економіки. Сюди належать Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Львівська, Одеська, Харківська області, які характеризуються високими конкурентними позиціями, розвинутою інфраструктурою, значними перспективами соціально-економічного розвитку. Третій кластер утворюють області з середнім рівнем конкурентоспроможності (АР Крим, Вінницька, Запорізька, Київська, Полтавська області), що мають високі потенційні можливості до швидкого зростання конкурентоспроможності, значні потреби в інвестиціях, особливо для розвитку інфраструктури.

Області з низьким рівнем конкурентоспроможності (Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Кіровоградська, Миколаївська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська) мають невисоку перспективність розвитку і потребують активної державної політики.

Для формування ефективної соціально-економічної регіональної політики важливі не тільки аналіз економіки, а й становище в ній людини. Гуманізація економічних процесів стає ознакою постіндустріального розвитку в XXI ст. А тому на перший план виходять регіональні дослідження людського розвитку. Для визначення рівня людського розвитку регіонів України в Національному інституті стратегічних досліджень розроблена власна методика, яка охоплює 29 показників, що відображають демографічні процеси, ВВП у розрахунку на одного жителя, тривалість життя і охоплюють як стан економіки, так і ефективність системи охорони здоров'я, екологічні умови проживання, стереотипи поводження, психологічне самопочуття населення.

За цим рейтингом виділяють регіони з високим, середнім і низьким людським розвитком. До регіонів з високим показником людського розвитку належать Київ і Київська область, АР Крим, Вінницька, Харківська, Тернопільська та Івано-Франківська області. Найнижчий розвиток мають Луганська, Херсонська, Житомирська та Донецька області. Всі інші регіони характеризуються середнім рівнем людського розвитку.

Такий підхід до вивчення соціально-економічного розвитку регіонів виявив цікавий парадокс. Незважаючи на значну перевагу промислових регіонів України, якими є Донбас, Придніпров'я, у виробничих успіхах, доходах населення, вони перебувають у набагато глибшій депресії, ніж давньоосвоєні аграрні відсталі регіони. Ця депресивність проявляється в найвищому рівні наркоманії, алкоголізму, злочинності, захворюваннях на СНІД та інших соціальних хворобах, притаманних новоосвоєним урбанізованим територіям. Консервативні суспільства, якими є аграрноосвоєні регіони України, більш стійкі та здатні до відродження і розвитку. Тобто вкорінення у територію та культурно-етнічна ідентичність населення є набагато важливішим чинником, ніж прийнято вважати. Відповідно саме на депресивні промислові, урбанізовані регіони повинна бути спрямована найбільш складна і затратна система заходів економічної політики держави.

Враховуючи гостроту соціально-економічних проблем, хронічну їх кризовість, усі регіони України належать до проблемних. Основними індикаторами цього є виробничий потенціал, зайнятість продуктивного населення, рівень життя, правопорядок і режим законності, науково-технічний потенціал, екологічна ситуація, демографічна ситуація, бюджет, фінанси.

Проте при формуванні регіональної економічної політики необхідна більш чітка диверсифікація проблемних регіонів. У Законі України "Про стимулювання розвитку регіонів" від 8 вересня 2005 р. депресивними визначаються:

— регіони, в яких впродовж останніх п'яти років найнижчі середні показники валової доданої вартості на одну особу;

— промислові райони, у яких впродовж останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зайнятості в промисловості, найвищий обсяг промислового виробництва на одну особу та найнижчий рівень середньої зарплати;

— сільські райони, у яких впродовж останніх трьох років е найнижчими щільність сільського населення, природний приріст, найвищою — частка зайнятих в сільському господарстві; найнижчий обсяг виробництва сільськогосподарської продукції на одну особу та найнижчий рівень середньої зарплати;

— міста обласного значення, у яких впродовж останніх трьох років є найвищими середні показники рівня безробіття, зокрема довготривалого безробіття та найнижчий рівень середньої заробітної плати.

Цей закон набув чинності з 1 січня 2006 р. З метою подолання депресивності території розроблено цілу низку програм щодо усунення кризових явищ в малих міських поселеннях, у видобувних депресивних регіонах і т. ін. Однак насамперед через недостатнє фінансове забезпечення результативність цих програм є низькою. Тому, виходячи з обмеженості ресурсів держави, ці програми повинні здійснюватись не тільки за рахунок державного і місцевих бюджетів, а й приватних інвестицій. Необхідне також визначення пріоритетності і черговості подолання кризових явищ в регіонах, враховуючи їх рівень гостроти та характер. А для цього не достатньо показників, згадуваних у законі. Варто враховувати і рівень напруги у суспільстві, який проявляється через соціальні індикатори, зокрема рівень злочинності, сальдо міграцій, вартість житла тощо. З цих міркувань нагальних заходів для подолання кризових явищ потребують депресивні регіони Донбасу, Придніпров'я та слаборозвинене сільське Полісся Чернігівської та Житомирської областей.

Аналіз регіональних аспектів економічного, демографічного, екологічного розвитку дає підстави виділяти в Україні проблемні регіони (відсталі, депресивні, зони екологічного лиха).

До відсталих належать давньоосвоєні аграрні регіони Тернопільської, Рівненської, Закарпатської, Житомирської, Чернігівської, Кіровоградської областей. Для активізації їхнього розвитку необхідна спеціальна регіональна політика, спрямована на формування конкурентного середовища ринкових відносин, залучення інвестицій у розвиток виробничої і соціальної сфер.

Депресивними в Україні з погляду кризових явищ в господарстві та суспільстві є Донецька, Луганська, Херсонська області, місто Кривий Ріг. Вони потребують значно складнішої економічної політики, яка повинна включати не тільки формування ринкових відносин, а й реструктуризацію господарства, розвиток соціальної інфраструктури, просвітницьку діяльність, культурний розвиток.

Соціально-економічний розвиток регіонів не можна прогнозувати без врахування стану довкілля. Сучасну екологічну ситуацію в країні ілюструє рис. З метою розроблення регіональних і цільових програм екологічного оздоровлення всю територію України за рівнем забруднення поділяють на зони:

— надзвичайно забруднені території. Вони характеризуються надзвичайним техногенним навантаженням, забрудненням повітря в 200—250 разів більше нормативу, води — у 5—25 разів, ґрунтів — у 1,5—2,0 рази. Руйнування окремих елементів довкілля набуло незворотного характеру. Спостерігається значний негативний вплив на здоров'я населення. До таких територій належать Донбас, Придніпров'я (особливо, в районах Запоріжжя та Кривого Рогу). До цієї зони належать також майже всі міста — промислові центри;

— забруднені і помірно забруднені території охоплюють центральну та північно-східну Україну;

— умовно чисті території становлять незначну частку країни. Сюди належать гірські Карпати, Шацьке поозер'я, Південно-Східне Поділля та деякі інші незначні за площею території;

— окрему територію екологічного лиха становить 30-кіломе-трова Чорнобильська зона, яка через інтенсивне радіаційне забруднення виведена з господарського користування і непридатна для життя. Найбільш проблемними зонами, що потребують спеціальних природоохоронних заходів, великих зусиль і матеріальних витрат, е перша і четверта.

3.Визначення території як депресивної складається з ряду етапів:

1-й етап — оцінка існуючого положення і тенденцій зміни ситуації на ринках праці і в сфері зайнятості населення з використанням статистики або розроблених на її основі спеціальних показників, які потім зводяться в інтегрований бальний критерій. У результаті з’ясовуються райони, населені пункти, в яких ситуація на ринку праці значно відрізняється від середніх і тому вони можуть претендувати на отримання статусу території пріоритетного розвитку;

2-й етап — з’ясовуються причини зазначених відхилень. При цьому розрахунки проводяться тільки для тих адміністративно-територіальних одиниць, які були виділені як такі, що претендують на статус територій пріоритетного розвитку. Це дає можливість визначити напрям політики регулювання ринку праці і зай­нятості населення залежно від того, якими причинами (демографічними, економічними, соціальними чи іншими) зумовлена ситуація. В результаті виокремлені райони, населені пункти групуються за типом політики регулювання ринку праці та зайнятості населення;

3-й етап — з кількості виділених районів вибираються ті, де не вдалося визначити причини, що привели до виникнення критичного стану. Це означає, що даний стан є наслідком, як правило, незадовільної діяльності місцевої служби зайнятості (несвоєчасне зняття з обліку безробітних, поганий моніторинг ринку праці тощо). Такі райони виключаються з кількості тих, що претендують на отримання статусу територій пріоритетного розвитку.

Розглянемо конкретно можливий розрахунок показників, які характеризують ситуацію на ринку праці і в сфері зайнятості населення (1-й етап):

де — рівень незайнятості; — кількість незайнятих працездатних громадян у районі, місті, які перебувають на обліку служ­би зайнятості; — загальна кількість працездатного населення в районі, місті.

де — рівень безробіття; — кількість офіційно зареєстрованих безробітних.

Рівень незайнятості і безробіття в районі, місті непрямим шляхом характеризують соціальну напругу.

Слід зауважити, що за рекомендацією Міжнародної організації праці, в знаменнику необхідно використовувати кількість економічно активного населення:

,

де Кр — коефіцієнт ротації безробітних, який свідчить про застій або мобільність ринку праці в районі, місті і пов’язаних з цим небажаних соціальних наслідках; — кількість безробітних, знятих з обліку за звітний період; — кількість безробітних в районі, місті на початок звітного періоду.

,

де — визначає співвідношення між попитом і пропозицією на ринку праці. Разом з показником він може використовуватись також для оцінки ступеня професійно-кваліфікаційної відповідності між попитом і пропозицією робочої сили; — кількість вільних робочих місць у районі, місті, про які сповістили підприємства службам зайнятості.

Зазначені показники розраховуються для всієї сукупності районів, з яких визначаються претенденти на статус території пріоритетного розвитку. Далі розраховується величина відхилення показників конкретного регіону від середнього значення даного показника з обраної сукупності.

За допомогою експертно-аналітичного методу визначаються інтервали абсолютних величин відхилень, кожному з яких присвоється певний бал. Наприклад, при п’яти інтервалах відхилення показників рівня безробіття від середнього значення найбільший інтервал дістає бал 5, а найменший — 1 бал. Після цього бали за показниками сумуються і отримана кількість балів ділиться на кількість показників, що використовувалось. Таким чином отримується середня бальна інтегральна оцінка стану ринку праці в районі, місті. Адміністративні одиниці, які мають найбільшу суму балів, виділяються в якості територій пріоритетного розвитку, причому їх кількість не повинна перевищувати 10—15 % загальної кількості адміністративно-територіальних одиниць у розглянутій сукупності.

Довідково розраховуються динамічні показники, що характеризують зміни, які відбулися на ринку праці в кожній адміністративно-територіальній одиниці. Для цього абсолютне значення кожного окремого статистичного показника на кінець досліджуваного періоду ділиться на цей самий показник на початок періоду. Далі проводяться розрахунки, аналогічні тим, що використовуються при оцінці ринку праці.

Існує інший, спрощений варіант розрахунків для визначення пріоритетних територій шляхом ранжирування територій за кількісними значеннями кожного з показників з визначенням відповідного балу (місця) території.

Бал (місце) 1 надається території у разі, коли значення показників , , мінімальні з усієї сукупності територій, а значення — максимальне. Потім бали території за окремими показниками сумуються (як і в попередньому випадку вони можуть бути зваженими). Після того, як сума балів поділена на кількість показників, що використовувались, отримується середня бальна оцінка ринку праці території, яка використовуватиметься як критерій визначення території пріоритетного розвитку (аналогічно першому методу).

Далі визначаються причини, що зумовили відхилення показників від середніх. Спочатку показники групуються за їх якісним змістом, тобто виокремлюються демографічні, економічні і соціальні причини і потім проводиться оцінка за кожною з цих груп. Усі групи причин описуються визначеним набором показників, що впливає на ринок праці територіально-адміністративної одиниці.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: