Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Найдавніше населення. Стоунхендж. Пікти. Кельти. Гластонбері і Мейден-Касл. Кельтське мистецтво. Епічна спадщина.




За традиційною періодизацією історії Британії, найдавніша доба називається “доісторією” (prehistory), і означає той період, коли основним історичним джерелом є дані археології за відсутності письмових свідоцтв. Вона охоплює час від появи людини до VІ ст. до н.е. Наступний час – “протоісторія” (protohistory) – доба, коли вже існують письмові джерела – але нерегулярні, зовнішні, немає стійкої літописної традиції: VI-I ст. до н.е. Початком історії Британії вважається І ст. до н.е. від часу опису країни в праці Юлія Цезаря “Нотатки про галльську війну”.

Найдавніше населення. Основним джерелом відомостей про найдавніший період історії Британії є дані археології, які інформують нас про місця поселення, господарство, матеріальну культуру давніх людей. Проте обсяг цих відомостей ще не є достатнім, щоб з’ясувати повною мірою характер заселення Британських островів, точний час, коли це відбувалося та етнічну належність прийшлого населення.

Перші сліди людини (бл. 1 млн. 200 тис. р. тому [4], - антропологічні рештки, знайдені у Сванскомбі) відносяться до доби кам’яного віку, коли Британські острови ще не були островами (тобто сучасного Ла-Маншу ще не існувало, а Темза була притокою Рейну).

В добу від 8000 до 3000 р. до н.е. рівень океану в результаті танення льодовиків підвищився, і Британія відокремилася водною протокою. Змінюється також і клімат: арктична тундра заступається густими лісами. Це сприяло заселенню острова давніми людьми, які займалися переважно полюванням та рибальством, скотарством та мотижним землеробством. Якщо говорити про археологічні джерела, то найвідомішими з ранніх є знахідки у тому ж Сванскомбі (стоянка, кремнієві відщепи та оббиті гальки), Кентській печері у Девонширі (Kent’s Cavern, - гарпуни, ігли), Крезвел-Крегз у Дербіширі (Creswell Crags, - знаряддя з кременю, кістки).

Доба неоліту, – нового кам’яного віку, - коли давні люди перейшли до продуктивного господарства, розпочалася в Британії бл. 3000 р. до н.е. Ця доба характеризується такими рисами, як поява землеробства та одомашнення тварин, кераміки та шліфованого каменю (який раніше лише розщеплювали). На Британських островах у цей час споруджуються “довгі кургани” та мегалітичні гробниці[5]. Видобуток та обробка каменю набуває значних масштабів, що доводять археологічні розкопки, зокрема у Граймз-Грейвз (Grimes Graves), на межі Норфолку та Саффолку. Там були знайдені залишки 346 шахт, які досягали глибини до 10 м. Там залягав найбільш вживаний давніми людьми кремінь високої якості, який вони видобували, первинно обробляли і потім продавали чи обмінювали.

Близько 2000 р. до н.е. на заході Британських островів висадилися племена іберів, що ймовірно припливли з Піренейського півострова. Окрім мегалітичних споруд від них залишилися довгі земляні кургани. Ібери обробляли камінь, використовували лук та стріли, глиняний посуд, вели торгівлю з середземноморськими країнами, куди експортували ірландське золото. У ІІ чверті ІІ тис. до н.е. на острів переселився з Центральної Європи (або знову ж з Іспанії) т.зв. “ народ келихів ” або бікери (від англ. Beakers - келихи), названий так за його специфічну кераміку. В цю добу з’явилися перші мідні та бронзові знаряддя – пласкі сокири. Знайдені також кинджали, луки, наконечники стріл. Небіжчиків ховали у скорченому положенні під круглим курганом або у мегалітичній гробниці. Етнічне походження бікерів достеменно невідоме, оскільки в Британії вони представляли собою замкнуту спільноту, яка можливо не є родичем зовні схожих культур континенту, які пов’язуються вченими з індоєвропейцями.

Особливістю доісторії Британських островів є наявність хенджів (henge) – ритуальних пам’яток, які представляють собою круглий простір (діаметром 45-500 м), оточений валом і ровом. Додатковими рисами хенджів є існування поховань, кіл великих каменів. Більшість їх було споруджено після 2000 р. до н.е. Найвідомішими з хенджів є Стоунхендж, Евбюрі, Вудхендж, Даррінгтон-Воллз. Для позначення кам’яних гробниць ще вживається термін дольмен, але зараз вчені поділяють дольмени на різновиди (камерні (кромлехи), галерейні, коридорні, портальні та ін.) і рідко застосовують це загальне поняття. Наявна у хенджах за доби пізнього неоліту кераміка типу Клектон, яка не має попередніх форм на цих теренах, вказує на те, що ібери та бікери дійсно були прийшлим населенням, а не автохтонами[6].

З сер. ІІ тис. до н.е. у Північній Європі розпочався бронзовий вік, коли все більшу роль у господарстві почали грати металеві знаряддя. Розвиткові металообробної індустрії в Британії сприяли значні поклади олова на півострові Корнуол, яке разом із ще одним ковким та «м’яким» металом – міддю було складовим бронзового сплаву. Під кінець ІІ тис. почали обробляти золото, яке залягало в Ірландії. Ці поважні поклади металів сприяли налагодженню торгівлі та обміну з іншими регіонами Європи, які потребували сировини та готових виробів. Близько 1000 р. до н.е. були встановлені контакти з фінікійцями [7] через торговий шлях уздовж атлантичного узбережжя. Найвідомішою археологічною культурою ранньобронзового часу є вессекська (бл. 1650-1400 рр. до н.е.) у Південній Англії. Від неї залишилися поховання під курганами, поселень поки не знайдено. Зустрічаються металеві знаряддя – спочатку з чистої міді, а з часу бл. 1500 р. до н.е. – з чистої бронзи. Джерелом багатства ватажків вессекської культури певно була торгівля, оскільки інвентар з поховань демонструє зв’язки з культурами усієї Європи: імпортувалися балтійський бурштин, підвіски з терену Німеччини, фаянсові буси, близькі до егейських. Через посередників “бурштинового шляху” (Балтика – альпійські перевали або р.Рона – Середземномор’я) підтримувались контакти з Критом та Мікенами. Про суспільство, яке зібрало ці багатства, відомо надзвичайно мало, проте побудова такої споруди, як Стоунхендж, певно вимагала якоїсь централізації влади.

В цю ж добу починають встановлювалися кам’яні моноліти – менгіри – до 7 м у висоту, що позначали кордони між племенами та місця поховань.

Стоунхендж. Стоунхендж – найбільш відомий британський хендж, унікальний в архітектурному сенсі. Розташований на рівнині Солсбері (Вілтшир), оточений низкою курганів-могильників та інших ритуальних пам’яток. Декілька стадій реконструкції протягом тисячоліть вказують на те значення, яке йому надавалося давніми британцями. Найдавніша споруда мала круглу форму і діаметр бл. 115 м, складалася з рову і внутрішнього вала з проходом. Знахідки кераміки Клектон та радіовуглеродне датування говорять про те, що Стоунхендж почали будувати наприкінці неоліту, в добу бл. 2200-1800 рр. до н.е. Наступний етап спорудження – це 1700-1600 рр. до н.е., коли до пам’ятки були доставлені великі блакитні камені з Пемброкширу в Уельсі. За наступної реконструкції ці камені були зняті, і привезені інші, по 50 т кожний. Ці брили були відшліфовані і поставлені вертикально, утворивши кільце. Ця титанічна праця була виконана носіями вессекської культури, сучасної давньогрецьким Мікенам. Деякі вчені навіть вбачають в архітектурі Стоунхенджа середземноморські впливи. Втім план і задум споруди – унікальні і не мають аналогів за межами Британських островів. На подальшій стадії (1300-1100 рр. до н.е.) початкові блакитні камені були відновлені на своїх місцях. Ця велична пам’ятка певно мала релігійне призначення, але на відміну від поширеної думки аж ніяк не пов’язана з кельтськими жерцями друїдами. Орієнтація каменів та усієї споруди дозволяє припускати, що вона служила для відправлення якогось сонячного культу і могла слугувати для астрономічних спостережень або визначення терміну сонячних та місячних затемнень. Що ж до друїдів, то вони, звичайно, могли застосовувати Стоунхендж для свого культу, проте це вже відбувалося принаймні через півтори тисячі років після його спорудження.

Пікти. Одну з поки нерозв’язаних проблем давньої історії Британії становить походження народу піктів, що мешкав на терені Шотландії на момент початку кельтської колонізації (поч. І тис. до н.е.). Пікти були помічені римлянами, які називали заселені ними терени гірської Шотландії “Пріден” або “Прітанія” (доречи, ще одна версія походження назви острову), згадуються вони і середньовічними історичними джерелами. Римляни називали піктів “pictae” – розфарбовані люди, самоназва їх – “cruithni”. Дуже мало археологічних знахідок можна безперечно віднести до піктської культури: плити з насічками та рельєфними зображеннями символів (піктограми), людей, тварин, пізніше хрестів (мал.№).

Більшість дослідників вважають піктів стародавнім народом неіндоєвропейського походження, прабатьківщину якого вже практично неможливо встановити. Цих, найдавніших піктів називають часто протопіктами, оскільки етнонім “пікти” у часи Середньовіччя вже прикладався до дещо зміненого, мішаного етносу. Можливо, що протопіктами були вже згадані ібери, які під своєю другою назвою не потрапляли на очі античним географам та історикам. Найпомітнішими рештками протопіктської культури є високі кам’яні надгробки з огамічними написами[8]. Ці написи, які вживалися на півночі Британії у І тис. н.е. і пов’язуються з піктами, зроблені трьома мовами – двома кельтськими і однією неіндоєвропейською. Ймовірно також, що на межі ІІ-І тис. до н.е. пікти мешкали на більшій частині північної Британії і лише потім відступили далі на північ під тиском наступних переселенців - кельтів.

Кельти. Бл. Х ст. до н.е. до Британії почали переселятися кельти – народ індоєвропейської мовної групи. В цю добу вони мешкали на величезних територіях Європи від Іспанії до західних теренів України включно. Осередок їхньої культури знаходився у межиріччі Рейну та Дунаю, звідки кельтські племена та племінні союзи переселялися до Франції та Північної Італії (галли), на Балкани (галати) та до Британії. Ця експансія була викликана скоріше за все перенаселенням Центральної Європи в умовах тогочасної малопродуктивної економіки. Вторгнення кельтів на Британські острови найбільш інтенсивно відбувалися у VI ст. до н.е. Відомо принаймні три хвилі їх міграцій через Ла-Манш: бл. 1000-700 р. до н.е. - переселення гелів (або гойделів), бл. 500-400 р. до н.е. - бриттів і з 100 р. до н.е. - белгів [9]. Третя хвиля не була такою масовою, як попередні і охоплювала менший простір, обмежившись смугою вздовж південного узбережжя острова.

У підсумку на островах закріпилося дві гілки кельтської групи народів – бритти, які заселили Британію, та гойдели (гели), які опанували Ірландію[10]. Відповідно до цього сформувалося два діалекти кельтської мови: Р-кельтський (галло-бретонський) та Q-кельтський (гойделський)[11].

Основою суспільства кельтів був патріархальний рід. Земля була власністю роду, з неї виділялися ділянки у користування окремим сім’ям. Навколишні угіддя також належали усьому родові або родоплемінному об’єднанню – клану. Переселившись до Британії, кельти переходили до більш осілого життя, їх господарство ставало продуктивнішим, що дозволяло кланам вже менше мігрувати. Залежно від природних умов та господарських технологій кельти або більше зосереджувались на землеробстві (у південних рівнинних районах Британії) або ж займатися скотарством (у гірських місцевостях заходу та півночі). Землеробство було справою складнішою, оскільки вимагало вирубування лісів, - а для цього були потрібні більш досконалі металеві знаряддя.

Основні історичні відомості про кельтів ми отримуємо із свідчень античних істориків та географів (Гекатей Мілетський, Геродот, Страбон, Діодор Сицилійський) та з археологічних знахідок. Давніми оглядачами кельти описуються як високі, біляві, неврівноважені, схильні до показного у поведінці та вчинках, войовничі. На давніх зображеннях їх ознаками є хвилясте волосся, зачісане назад, довгі вуса та торквес (шийна гривня). Займаючи величезні території, кельти не мали якоїсь спільної держави й відрізнялися за антропологічними ознаками; об'єднуючими їх чинниками були мова, яка ще й досі вживається в Шотландії та Уельсі, та, з меншою певністю, матеріальна культура. Дослідниками виділяється дві фази розвитку останньої - гальштатська[12] (бл. 1000 - 450 рр. до н.е.), що властива ще бронзовому віку, та латенська (бл. 450 до н.е. - початок нової ери[13]), коли наступає залізний вік.

В Британії прибульці-кельти мешкали поряд із давнім місцевим населенням, яке поступово з ними змішувалось та переймало їхню більш розвинену культуру. В археологічних знахідках відчуваються також середземноморські (фінікійські, критські, ахейські) культурні впливи, які досягали Британії через торгівельні шляхи. Економічні зв’язки Британії та Галлії (території сучасної Франції) поступово зміцнювалися в середині та особливо в кінці І тис. до н.е. Це було пов’язане із поширенням залізних знарядь праці, зокрема залізної сокири, яка вже дозволяла поступово вирубувати прадавні ліси на родючих землях південної Британії. Завдяки впровадженню белгами (за іншою версією римлянами) важкого плуга цей регіон поступово став місцем інтенсивного землеробства, населення заселило долини, а на пагорбах та височинах поширилося вівчарство. Зерно почало експортуватися у Галлію. Якщо говорити про засоби обміну, якісь еквіваленти грошей, то для цієї мети у Британії до І ст. до н.е. слугували залізні бруски довжиною до 1 м, які одночасно могли бути заготовками для мечів; за белгів почали карбувати гроші.

Наприкінці І тисячоліття до н.е. одночасно із господарськими перетвореннями посилилося суспільне розшарування кельтського населення Британських островів, - все більшу владу отримувала племінна верхівка, яка намагалася контролювати торгівлю та обмін, очолювала соплемінників під час військових конфліктів, які почастішали у ІІ–І ст. до н.е. Проте темпи цього розшарування в Британії не були такими швидкими, як на континенті, де племена галлів потрапили в сферу поширення античної цивілізації та Римської імперії. Прискорення суспільного розвитку відбулося у І ст. до н.е. з міграцією белгів – більш романізованих завдяки контактам з античною цивілізацією. З цього часу з’являються перші кельтські міста – оппідуми, які вже, на відміну від попередньої доби, укріплені. Белги принесли з собою гончарний круг і мистецтво чеканки. В багатих похованнях зустрічаються амфори, що колись містили імпортне вино, італійські бронзові посудини. Античний географ Страбон повідомляє, що продуктами експорту белгів у цей час були збіжжя, худоба, золото, срібло, шкіра, раби та мисливські собаки.

Величезну роль у житті кельтів грали жерці друїди, які зберігали традиції, звичаї та вели судочинство. Вони використовували огамічне письмо, яке служило для релігійних відправ. При тому писемність не служила для створення якихось правових чи літературних творів, в цьому сенсі підтримання традицій у кельтів було переважно усним. Вони поклонялися силам природи, священним деревам (дуб, омела) та гаям, приносили людські жертви. Центром друїдської релігії, спільним для Британії та Галлії, був острів Англсі поблизу Уельсу.

NB Слід зазначити, що на відміну від римлян чи, згодом, германців, культура кельтів не була налаштована на створення міцних та агресивних державних структур. Кельти до V ст. н.е. переважно обмежувались спільностями не більше, і не структурованіше, ніж крихкі племінні союзи. З причини надзвичайної суспільної ролі друїдів їм була властива акцентуація на сакральних, релігійних аспектах життя, що в значній мірі схиляло їх до теократії [14], замість експансивної і більш життєздатної військово-світської форми державності, властивої їх сусідам. Врешті, як і говорилося вище, кельти складали спільність радше культурну, аніж політичну. В якійсь мірі можна говорити про самобутню модель кельтської цивілізації, яка в силу цієї своєї специфічності залишила замало слідів. В екстремальних умовах великих військових конфліктів, пов’язаних з експансією Риму чи германських народів, кельтські спільноти зазнавали поразки і потужної асиміляції.

Але в усіх дискусіях з приводу кельтської теократії та ролі друїдів слід враховувати, що власне усі уявлення про вагу останніх грунтуються на пізній фольклорній традиції і обмеженому колі письмових античних джерел, які скорше вороже та однобічно до них налаштовані; виходячи з даних археології якось певно визначити суспільну функцію друїдів майже неможливо.

Гластонбері і Мейден-Касл. Найбільш докладні дані про життя Британії у залізному віці до римського завоювання були отримані в результаті археологічних розкопок у Гластонбері в графстві Сомерсет в 1892-1907 рр. та в 1934-1937 рр. у Мейден-Каслі в Дорсеті. Поселення Гластонбері розміщалося поблизу озера на дерев’яній платформі, укріпленій в шарі торфу, і оточене частоколом. Усередині знаходилося більше 60 круглих хатин з глиняними та дощатими підлогами. Збереженість була настільки значною, що вченим вдалося знайти кошики та залізні речі, видовбані каное, фрагменти коліс зі спицями, келихи, виточені на токарному верстаті, дерев’яні діжки, оздоблені в стилі континентальної (в значній мірі кельтської) культури Латен, пристрої для землеробства та рибальства. Є інформація про керамічне, ткацьке та ремісниче виробництво. Люди мешкали тут з ІІІ або ІІ ст. до н.е. до часів римлян. Ймовірно, що поселення існувало й у VI ст., бо у фольклорі пов’язується з діяльністю короля бриттів к. V ст. Артура.

Мейден-Касл – одне з найбільших та найкраще вивчених городищ в Британії. Воно охоплює пагорб і має площу 18 га. Це було постійне поселення з кам’яних та дерев’яних хатин, з’єднаних мощеними стежками. Стара фортеця, оточена валом, була розширена і перетворена на твердиню з чотирма концентричними стінами. Її захисники були озброєні пращами, про що свідчать груди підготовлених для оборони каменів. Перед 50 р. до н.е. поселення було захоплено белгами і стало племінною столицею племені дуротрігів. Тут карбувалася монета, ввозилися галло-римські предмети розкоші. В часи римського завоювання Мейден-Касл було покинуто.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных