Беда Вельмишановний про початок римського панування

Беда Вельмишановний – визначний середньовічний англосаксонський учений, богослов, “батько англійської історії”.

У рік від заснування Рима 798-й [796, тобто 43 н.е.] імператор Клавдій, четвертий після Августа, бажаючи показати себе благодійником держави, задумав розпочати повсюди переможні війни. Тому він відправився в похід на Британію, що знаходилася в заворушенні через те, що римляни відмовилися видати перебіжчиків [що тікали від белгів]. Він висадився на острові, на якому ані до Юлія Цезаря, ані після нього ніхто не наважувався вторгатися, і в лічені дні заволодів більшою його частиною без будь-якого опору або кровопролиття. Він навіть підкорив римській владі Оркадські [Оркнейські] острова, що лежать в океані за Британією. Шість місяців згодом він повернувся до Риму і дав своєму синові ім'я Британік; він закінчив війну на четвертому році свого царювання, що відповідає року сорок шостому від утілення Господа. У той рік трапився жорстокий голод у Сирії, що, як сказано в Діяннях апостолів, був передвіщений пророком Агавом.

Пізніше Клавдій послав у Британію Веспасіана, що став імператором після Нерона, і той підкорив римлянам острів Векту [Вайт], що лежить на південь від Британії і має близбко тридцяти миль у довжину зі сходу на захід і дванадцять з півдня на північ. Його східний край відстоїть від узбережжя Британії на шість миль, а західна на три милі. Нерон, що успадкував владу після Клавдія, не починав ніяких воєн, але викликав на Римське царство інші незліченні лиха і ледь не втратив Британію зовсім, тому що в його правління два славних міста [Лондон і Колчестер] там були узяті штурмом і зруйновані [20].

Римська Британія поділялася на два райони: гірський із військовою адміністрацією та рівнинний із цивільною. Всю площу країни вкривала мережа гарнізонів, з'єднаних прекрасними військовими шляхами. В провінціях Нижня та Верхня Британія було розташовано три легіонитері, Честері та Лінкольні), загальна чисельність римських військ сягала 40 тис. чоловік. На морі діяв римський флот, завданням якого було боротися проти піратства. Провінції підпорядковувались намісникам. Кожний римський муніципій (велике місто) та колонія (поселення для легіонерів) мали права самоуправління. Підкорені кельтські племена керувалися радою та магістратом за римським зразком, мали власні столиці (цивітас). Для поширення римської культури гарнізони особливого значення не мали. За стінами фортець знаходилися романські поселення (де мешкали жінки легіонерів, купці, відставні вояки та ін.), проте рідко які з них, як, наприклад, Йорк, перетворилися на міста. Не слід перебільшувати чисельність римських колоністів: навіть у мирний час виходило у відставку не більше 1 тис. людей на рік, а мирний стан в Британії був рідкістю. До того ж далеко не всі римські легіонери залишалися в Британії. Найбільш серйозним результатом римського владарювання став захист внутрішніх районів країни від нападів зовні від ірландських кельтів (скоттів) та докельтського (чи напівкельтського) населення – піктів.

Уздовж римських шляхів виникли численні міста, розрослися ті поселення, що вже існували раніше. Найбільшими з міст були, крім Лондінія, Веруламій (Сент-Олбанс), Камулодун (Колчестер), Ебурак (Йорк). Взагалі, закінчення назв деяких сучасних англійських міст на “-честер” та “-кастер” свідчать про їхнє походження від римських таборів та гарнізонів. Між містами розташовувались вілли (маєтки) римських та кельтських магнатів. В економіці Британії співіснували два уклади - 1) кельтська патріархально-родова організація, коли землю роду обробляли вільні селяни, та 2) римські приватні вілли, де працювали раби та напів-раби колони. Колони отримували в користування ділянки землі, за які відробляли землевласникові панщинні роботи. Верхні прошарки кельтського населення швидко сприймали римську культуру, мову та спосіб життя. Поступово вони почали займати посади римських адміністраторів та чиновників. У ІІІ-IV ст. також почало поширюватись християнство, яке стало в Імперії державною релігією. Проте значна частина бриттів зберегла свої давні язичницькі вірування.

Сучасні вчені сперечаються з приводу того, наскільки значною була роль Риму в історичному розвиткові Британії. Протягом майже 400 років процес романізації - поширення римської культури - призвів практично до зміни укладу життя в центрі та південному сході країни, значна частина населення сприймала себе вже не як бриттів, а як мешканців римської провінції. Проте слід відзначити, що на подальшу історію Британії романізація все ж не мала великого впливу, оскільки надалі, під час англосаксонського завоювання V-VI ст., більшість римських міст та вілл були зруйновані, а носії римської культури та мови були або знищені, або вигнані у важкодоступні райони.

У IV ст. на Римській Британії почали відбиватися кризові явища, що стали характерними для всієї Римської імперії. В результаті кризи рабовласницької економіки, нестабільності імператорської влади, послаблення джерел комплектації війська та зростання інтенсивності нападів з боку варварських народів - передовсім германців - Рим вже не був здатним утримувати всі величезні території, що були ним колись завойовані. Численні германські племена долають систему римських прикордонних укріплень - лімес - й починають оселятися на землях імперії. Спочатку вони оформляли свої стосунки з Римом як його союзники-федерати, але поступово, користуючись послабленням центральної влади та війська, починають плюндрувати імперські терени. В умовах безпосередньої загрози для імперії римські війська починають виводитися із найвіддаленішої провінції - Британії. Боротьба за імператорську владу провінційних римських полководців теж сприяла цьому процесу: так, у 383 р. частину військ увів за собою самопроголошений імператор Максим. Особливо тяжкими для Римської Британії були набіги непідкорених кельтів - гойделів та скоттів - та морські розбійницькі напади германських племен, що мешкали на узбережжі Північного моря - англів, саксів, ютів та фризів. Саме до цієї доби відносяться знайдені численні скарби пізньоримського часу (напр., у Міденголлі в Саффолку), які закопувалися вірогідни під загрозою варварських нападів. У 407 р. у намаганні захопити імператорський престол полководець Константин вивів останні римські війська. Ця дата вважається закінченням доби римського панування.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: