Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Англосаксонські хроніки” про подальші події




Оскільки “Хроніки” створені в кінці ХІ ст., у них бритти часто називаються валлійцями, бо у VIII-ІХ ст. з-поміж кельтів англосакси мали справу переважно з останніми.

455 рік. Генґіст і Горса боролися з королем Вортігерном у місці під назвою Егелестреп [Ейлсфорд у Кенті]. Горса був убитий, і королівство дісталося Генґісту та його сину Еску.

456 рік. Генґіст і Еск боролися з бриттами в місці за назвою Креганфорд [Крейфорд в Кенті] і забили там чотири дружини. Бритти залишили Кент і у великому страху бігли до самого Лондона.

465 рік. Генґіст і Еск билися з валлійцями у Віппедесфлету [?] і убили дванадцять валлійських елдорменів [знатних людей]. З їх боку був убитий один з тенів [дружинників] на ім’я Віппед.

473 рік. Генґіст і Еск билися з валлійцями і захопили незліченні трофеї. Валлійці бігли від англів, як від вогня.

477 рік. У Британію прибули Елла і його сини Кімен, Вленкінґ і Цисса на трьох кораблях і висадилися в місці під назвою Кименесора [в Сассексі]. Там вони убили багатьох валлійців, а інші побігли в ліси. …

485 рік. Елла боровся з валлійцями на березі в Меркредесбурні [в Сассексі].

488 рік. Еск успадковував королівство і тридцять чотири роки був королем народу Кента.

491 рік. Елла і Цисса обложили місто Андеріду [Певенсі у Сассексі] і вбили всіх, хто там був, так що жоден бритт не врятувався.

495 рік. У Британію з’явилися два елдормена, Кердік і його син Кінрік, на п’яти кораблях. Вони висадилися у місці під назвою Кердікесора [у Вессексі] і в той же день билися з валлійцями.

 

Завершальною подією першого етапу завоювання (сер. – кін.V ст.) можна вважати висадку саксонських вождів Кердіка і Кінріка та заснування ними королівства західних саксів - Вессексу в 495 р.

Другий етап англосаксонської навали. Артурівське питання. Другий етап завоювання починається з кін. V ст. Він позначений посиленням опору кельтів, яким вдалося на якійсь час згуртувати свої сили. Пізніші хроністи пов’язують ці їх успіхи з ім’ям Амброзія Авреліана, - нащадка римлян чи романо-бритта, який очолив своїх співвітчизників. На межі V-VI ст. йому вдалося зупинити тиск саксів та англів і здобути декілька вагомих перемог над ворогом, з котрих найбільше згадується битва при Бедон-Гілл (за літописними даними - 516 р., за оцінками науковців – бл. 490 р.). Приблизно в цей час відбулося і наймасовіше переселення кельтів до Бретані. (Хоча, чи варто їм було під час успіхів так енергійно залишати країну?) Постать Амброзія викликає суперечливі оцінки істориків. Одні вважають його фігуру легендарною, інші – реальною. Невідомо, наскільки адекватно, без перебільшень, середньовічні історичні описи передають перебіг кельтсько-германського протистояння. Ймовірно, що дії Амброзія дали поштовх утворенню епічної традиції про короля Артура та лицарів Круглого столу.

Проблему складає те, що якщо стосовно визначення шляхів міграції англосаксів загалом немає великих суперечок, то хронологія і динаміка цього процесу ще вимагає набагато більшої точності. Відомі численні германські поховання на півдні Британії, проте важко однозначно їх інтерпретувати: вони позначають місця вже стаціонарних поселень на опанованих англосаксами теренах чи навпаки, місця битв і відбивають ще процес завоювання. Поховальна обрядність не дозволяє це визначити однозначно. Якщо, наприклад, за англосаксонським обрядом переважають поховання чоловіків-воїнів, то це не обов’язково означає діяльність військової дружини (без сімей), оскільки часто-густо траплялися осідання загонів і обирання жінок з місцевого населення, яких ховали вже за іншою обрядністю. Втім, якби там не було, сама чисельність англосаксів, що переселялися, вражає: сьогодні відомо бл. 1500 могильників, у яких міститься 50 000 (!) поховань германців часів 450-600 рр.

Отже, питання реальності чи нереальності Амброзія та Артура явно ще не скоро буде розв’язане. Безперечно, що кельтська артурівська епічна традиція, відбита, зокрема у праці письменника ХІІ ст. Ґальфріда Монмутського “Історія бриттів” (бл.1130-1140 рр.), створює псевдоісторію, гарну, вишукану вигадку героїчних лицарських часів, яка має дати альтернативну переможцям-англосаксам версію давно минулих подій. Ця версія була підтримана королями династії Плантагенетів (1154-1399), які, вже в свою чергу, отримали владу після англосаксів і Нормандської династії і хотіли показати себе виразниками давньої місцевої традиції, гідними спадкоємцями Артура-завойовника. З цим був пов’язаний і артурівський культ в абатстві Гластонбері, пошуки (і буцімто знайдення) могили легендарного короля. Але “артурівський міф”, як майже кожна епічна історична традиція, все ж ґрунтується на якихось реальних подіях, і подальшим завданням істориків залишається визначити обсяг цього реального. Припущення щодо місцезнаходження столиці Артура Камелоту існують найрізноманітніші, але археологи сходяться на тому, що найбільше на цю честь може претендувати укріплене романо-бриттське поселення поблизу міста Кедбюрі. Останнє представляє собою три розкопані археологами пагорби, які були колись укріпленим городищем, населеним у V-VI ст. На цій підставі володіння “королівства логрів”, яке очолював “король Британії” Артур логічно локалізуються в регіоні південного Уельсу і південно-західної Англії.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных