Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Фрагмент з “Церковної історії народу англів” Беди




З порад папи Григорія Великого абату Меліту про методи навернення у христову віру

… храми ідолів у цій країні зовсім не слід руйнувати, але обмежитися лише знищенням самих ідолів; нехай закроплять ці храми святою водою, встановлять вівтарі та вмістять мощі; бо якщо ці храми добре збудовані, то корисніше за все просто їх навернути від служіння демонам на служіння істинному Богу; сам народ, бачачи свої храми незруйнованими і вилучивши із серця омани, буде тим більш охоче сходитиися в місцях, до яких здавна звик, пізнаваючи і вклоняючись притом істинному Богові. І оскільки погани мають звичай приносити в жертву демонам численних биків, то слід їм замінити й це якимсь святом: у дні пам’яті або різдва святих мучеників, мощі яких покладені там, хай народ будує собі з древесних гілок шалаши довкола церков… і святкує такі дні релігійною трапезою… коли їм буде забезпечено матеріальне довольство, то вони легше сприймуть і радість духовну.

 

Протягом VII ст. становище церкви залишалося ненадійним, оскільки правителі приймали християнство з прагматичних міркувань і часто із зміною ситуації поверталися до язичництва. Деякі королівства доводилося хрестити декілька разів. Такі невтішні події траплялися і в Кенті, і в Ессексі, а найважче було місіонерам в оплоті язичництва – Мерсії. Траплялися і випадки двовір’я: король Східної Англії Редвальд охрестився, а потім повернувся до віри предків і встановив у храмі два вівтаря – для християнського Бога і для поганських ритуалів. Ускладнював церковні справи і конфлікт двох версій віровчення – римської та кельтської, які, окрім форми тонзури та іншого, ще й Великдень святкували в різні дні.

У 664 р. на церковному соборі (нараді) в місті Вітбі зібралися священики-кельти і римляни для визначення подальшого життя британської церкви. Особливо активним був на соборі римський прелат Вільфред, що потім став архієпископом Йорка. Північне ірландське духівництво представляв Кутберт, аскет з Ліндісфарну. Перемогла римська версія віровчення, яка була краще організована і більше орієнтувалася на владні верстви королівств.

Втім, це не означало остаточного занепаду впливу ірландців: вони дали потужний поштовх утворенню монастирів та місіонерському руху. Кельтські ченці поширювали христову віру в Шотландії, Фрісландії, Саксонії, Скандинавії та багатьох інших віддалених і диких місцевостях, відіграли значну роль в часи “каролінгського відродження”[29] у Франкському королівстві.

Найвідомішими монастирями в Британії, крім Айони стали у VII ст. Св.Кутберта на Ліндісфарні, заснований єпископом Бенедиктом (628-690) монастир у Джарроу, надалі у Вітбі, Елі, Веармуті. Учений чернець з Джарроу Беда Вельмишановний (672-735) у свою чергу заснував школи в Джарроу і Йорку. Завдяки енергійній розбудові господарства, щедрим пожалуванням, дарункам королів і знаті Церква здобула великі кошти, маєтності і землі. Це дозволяло не лише збагатити церковні структури, але й створювати численні школи і бібліотеки.

 






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных