Методичні рекомендації до вивчення питань теми. При вивченні теми слід взяти до уваги, що «Мадам Боварі» розповідає начебто ні про що

При вивченні теми слід взяти до уваги, що «Мадам Боварі» розповідає начебто ні про що. Весь сюжет вкладається в декілька речень. Дівчина із села виходить заміж за, нехай і провінційного, але міського лікаря, і переїжджає жити в невеличке містечко. Вона не цінує власного чоловіка, вважає його дурнем і постійно змінює коханців. Так проходить чимало часу, а потім мадам Боварі накладає на себе руки, не витримавши розчарування у власних ілюзіях про піднесене кохання. Сам письменник говорив, що роман написано «сірим по сірому», і цим його твір різко відрізняється від всього, що було створено раніше. Справа в тому, що навіть у вчителя Флобера Бальзака такого занурення в буденність та нудьгу провінційного життя немає. На сторінках романів Стендаля і Бальзака вирують пристрасті, у Флобера мова йде не про пристрасті, а про маленькі почуття дрібненьких особистостей. Хоча показано ці почуття так, що читач спочатку не розуміє: автор співчуває Еммі чи засуджує її? Флобер заперечував виховну роль мистецтва, тому він не нав’язує жодної точки зору.

Життя Емми Боварі в різних варіантах повторює одну і ту саму ситуацію: вона створює уявлення про якийсь ідеальний світ, шукає його навколо себе і не може знайти. Гостре розчарування розбиває її серце, стає причиною відрази до життя. Цей негативний урок нічому її не навчає: Еммина душа знову й знову починає жити ілюзіями, які, в свою чергу, приречені на загибель під тиском вульгарної реальності.

Емма Руо — дочка фермера. Коли їй виповнюється тринадцять років, батько віддає її до монастиря. Саме там під впливом бульварних романів і формується її ідеальна мрія: дівчина свято вірить, що у майбутньому на неї чекають красиве життя і піднесене кохання. Але, повернувшись додому, Емма бачить навколо себе тільки нудьгу, сірість і порожнечу фермерського побуту. В цей час з'являється Шарль Боварі, який закохується в неї. Емма переконує себе, що шлюб з лікарем — і є те райське блаженство, якого шукає її душа. Принаймні після весілля все має бути по-іншому. Як по-іншому, вона не знає, але якось барвисто, весело, розкішно.

Реальність показує безпідставність цих сподівань. Її чоловік Шарль не має того зовнішнього блиску, який так приваблює Емму. Батьки не дали йому гідного виховання, а швидше зіпсували своїми суперечливими виховними методами. Він поганий лікар, нудний чоловік, йому бракує таланту, уяви, глибини почуттів, навіть розуму. «Важкодум з товсти­ми пальцями», - називає його Емма. Звичайно, у нього чимало й позитивних якостей, особливо для подруж­нього життя. Він самовіддано кохає Емму (до речі, це єдина людина в романі, яка по-справжньому кохає її), є ніжним батьком, шанобливим сином. Він незлий, спокійний, терпимий до Емминих примх. Одне слово, це типова пересічна людина, яких більшість у будь-якому суспільстві, але зовсім не той тип чоловіка, про якого мріяла Емма. Вона дуже швидко починає нудьгувати із ним. І її мрії про щасливе подружнє життя виявляються химерою. Розчарована Емма спочатку підсвідомо (перша ідеальна закоханість у Леона), а потім насправді зраджує Шарлю. Вона сподівається, що бодай коханець буде на рівні її мрії, але знову помиляється. Першим її коханцем є Родольф. Це егоїстичний самець, який дивиться на жінок тільки як на розвагу. Він не сумнівається, що легко зуміє завоювати Еммине серце. Родольф усе правильно розраховує: «І як їй нудно живеться! Вона хоче жити у місті, щовечора танцювати польку! Бідна дівчинка! Вона задихається без кохання, як риба без води на кухонному столі. Два-три компліменти, і вона буде вас обожнювати!». У коханні Родольфа до Емми немає нічого романтичного, піднесеного, а є тільки пошук нових тілесних насолод. Він закохує її в себе за допомогою дешевої риторики, але Емма не відчуває фальші — відраза до Шарля штовхає її в обійми цього цинічного донжуана. Певна річ, вона малює собі інший, ідеальний образ Родольфового кохання до себе. Еммі здається, що він палає могутньою пристрастю, готовий пожертвувати задля неї власним спокоєм, гаманцем, і навіть життям. Від Родольфа вона чекає широких і вражаючих жестів (наприклад, втеча з ним закордон). Не варто казати, що її обранець — чоловік зовсім іншого типу, ніж той, яким вона його собі уявляє, і результатом її чергового розчарування є жорстокий нервовий зрив.

Другий коханець Емми, Леон — повна проти­лежність Родольфу. Це юнак, який приваблює її своєю шанобливістю, слухняністю, чистотою, недосвідченістю в сердечних справах (автор не забуває показати, що і така її оцінка дуже далека від дійсності). Ось хто буде обожнювати її — це стане нагородою за усі її страждання. Завдяки Родольфу вона відчула смак до тілесних насолод і навчає цьому Леона. З ним вона ніби повністю втілює свою мрію. Коханці живуть «красиво»: ходять по ресторанах, виїздять на прогулянки на човнах, розмовляють про вічне. Проте це щастя — лише видимість. Реальність знову готує Еммі нищівний удар, цього разу смертельний. Леон виявляється слабкою людиною: йому обіцяють посаду старшого діловода з умовою, що він більше не зустрічатиметься з коханкою, і той погоджується. Коханка коханкою, а кар'єра є кар'єрою. До того ж, Емма починає лякати його нестриманістю своїх примх, її також обтяжують фінансові проблеми. Рай Емми коштує надто дорого, вона дуже багато заборгувала. Це стає причиною арешту й розпродажу майна родини Боварі. Спроби Емми дістати гроші не мали успіху. Вони завдали їй тільки додаткових страждань: нотаріус Гільомен, користуючись безпорадністю Емми, хоче, щоб вона ста­ла його коханкою. Мрії Емми розвіюються, мов туман, і вона вбиває себе.

Не випадково життя Емми Боварі, ота «чарівна фантасмагорія життя серця», завершується так трагічно. Це цілком співзвучне песимістичній філософії Флобера. «Емма Боварі — це я»,— сказав якось письменник. Висловившись таким чином. Флобер мав на увазі, зокрема, що його героїня втілює саме ті людські риси, з якими він безупинно боровся в собі: «невихованість» почуттів, мрійливість, прагнення екзотичного, одне слово — романтизм, власний роман для нього — своєрідна спроба вилікуватися від цієї хво­роби. Французькі літературні критики відшукали назву для неї – «боваризм». Це бажання людини уявити себе іншою, аніж вона є насправді. Емму не влаштовує просте земне щастя, пов'язане з піклуванням про дочку, дім, чоловіка. Вона прагне, як їй здається, високої поезії, але то тільки самоомана, ілюзія. Правильною поведінкою, на думку Флобера, мусить бути свідома відмова від ілюзій. Тільки в такий спосіб мудра людина може врятуватися від вуль­гарності світу і здобути собі спокій.

Однак поданий вислів не можна тлумачити як цілковите ототожнення автора зі своєю героїнею. Взагалі його ставлення до неї суперечливе. Багато в чому він міг бути з нею солідарним. Наприклад, Флобер також, як і його героїня, ненавидів вуль­гарність, меркантилізм, приземленість французьких буржуа (у флоберівському розумінні цього питання). Це презирство відчувається в кожній букві роману, в тому, як автор описує середовище та оточення, в яких змушена жити Емма і якому вона кидає виклик. Незважаючи на це, пані Боварі в жодному разі не може бути другим «я» Флобера, бо вона хоч і бунтує проти буржуазності світу, проте сама не менш буржуазна, ніж герої твору. Буржуазними є самі форми її бунту. Піднесені мрії Емми про кохання обов'язково перетво­рюються на банальний адюльтер, а ідеал «красивого життя» — на тривіальний культ комфорту. Романіст зображує її надто плотською, матеріалістичною, егоїстичною, самозакоханою. Емма не вміє оцінити жертовності Шарля, зовсім не цікавиться долею своєї дитини, марнославна (саме з цих причин вона спонукає Шарля зробити невдалу операцію на нозі Іполита). Саме ця двозначність підходу Флобера до зображення образу Емми сприяє тому, що її історія набуває загальнолюдського звучання. Героїня перетворюється на такого собі тогочасного Дон Кіхота: як і хитро­мудрий ідальго Сервантеса, вона прагне будувати своє життя відповідно до своєї мрії, як і він, зазнає жорстокої поразки.

??? Питання до інтерактивної бесіди:

1. Які засоби характеротворення використовує Г. Флобер в романі «Пані Боварі»?

2. Якого ефекту досягає Г. Флобер, коли переносить дію з Парижу до провінції і ставить в центр оповіді не чоловіка, а жінку? Порівняйте з творами Стендаля і Бальзака.

3. Яку роль в «об`єктивному» романі «Пані Боварі» виконує підтекст та символ?

4. Як роман Г. Флобера пов`язаний з естетикою середини ХІХ ст. і чим він відрізняється від реалізму першої половини століття?

5. У якій сцені роману «Пані Боварі» Г. Флобер використовує кінематографічний прийом монтажу?

Література:

Основна:

1. Моэм С. Флобер и «Madame Bovary» // Моэм С. Искусство слова: О себе и о других. Литературные очерки и портреты. – М.: Худ. лит., 1989. – С. 211-235.

2. Пузиков А.И. Идейные и художественные искания Флобера // Пузиков А.И. Портреты французских писателей. – М.: Худ. лит., 1981. – С. 69-126.

3. Зенкин С.Н. «Госпожа Бовари» // Зенкин С.Н. Работы по французской литературе. – Екатеринбург: УРСС, 1999. – С. 13-133.

4. Сент-Бёв Ш. «Госпожа Бовари» Г. Флобера // Сент-Бёв Ш. Литературные портреты, критические очерки. – М.: Худ. лит., 1970. – С. 448-465.

5. Моруа А. Флобер. «Госпожа Бовари» // Моруа А. Литературные портреты. – Ростов-на-Дону: Феникс, 1997. – С. 195–215.

6. Ковбасенко Ю., Горідько Ю. Конфлікт між ілюзією та реальністю за романом Г.Флобера «Пані Боварі» // Тема. – 1999. – № 2. – С. 43-45.

7. Дитькова С.Ю. «Счастье – обман, поиски которого причиняют все житейские бедствия…». Роман Г. Флобера «Госпожа Бовари» // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2000. – № 6. – С. 29-34.

8. Султанов Ю.І. Гюстав Флобер: «… немає прекрасних думок без прекрасної форми і навпаки». Матеріали до вивчення «Пані Боварі» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах. – 2000. – № 11. – С. 35-40.

9. Єременко О. У полоні романтичних уявлень, або Обережно: боварізм (за романом Г. Флобера «Пані Боварі») // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. – 1999. – № 7. – С. 42-44.

10. Бахтин М.М. О Флобере // Бахтин М.М. Эпос и роман. – СПб.: Азбука, 2000. – С. 286-295.

Додаткова:

1. Набоков В.В. Гюстав Флобер «Госпожа Бовари» // Набоков В.В. Лекции по зарубежной литературе. – М.: Независимая Газета, 1998. – С. 183-241.

2. Барнс Дж. Попугай Флобера. – М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. – 253 с.

3. Сартр Ж.-П. Идиот в семье. – СПб.: Алетейя, 2004. – 607 с.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: