Психологiчна характеристика аудиторiї як вiдповiдник спiльноти

Багатьом добре знайома ситуацiя: промовець виходить на трибуну i встановлюється очiкувальна тиша. Декiлька слiв оратора - й уся аудиторiя або перетворюється в зацiкавленуе що ловить кожне слово, єдине цiле, або увага починає розвiюватись i тодi здається,що кожен слухач поринув у свої думки i тiльки iз ввiчливостi зберiгає мовчання (в гiршому випадку, займається своїми справами або починає перемовлятися iз сусiдами).

У чому ж справа? У чому полягає причина уваги чи неуваги аудиторiї? Якими методами i прийомами примушує слухати себе оратор? На цi або подібні запитання спробуємо вiдповiсти у запропонованiй лекцiї.

Розглядаючи особливостi роботи промовця в аудиторiї, необхiдно насамперед визначити, що власне становить поняття "аудиторiя". Дане поняття, як i поняття "аудирування", походить вiд латинського аисiiге -- слухати. Однак чи правомiрно взагалi говорити про аудиторiю як про вiдповiдну єднiсть, про окрему групу, що характеризується будь-якими загальними ознаками? Бо тiльки в тому випадку, коли аудиторiя являє собою вiдповiдну групу людей, яким характернi деякi спiльнi особливостi, маємо право говорити про цiлеспрямований, єдиний вплив на кожного, хто входить до її складу, i на всю в цiлому.

Поняття "група", "спiльнiсть" - предмет соцiальної психологiї; разом iз тим поняття "група" вживається i у кримiнальному правi, i в iнших правових дисциплiнах, однак цi визначення дещо вiдрiзняються від їх трактувань у психологiї, соцiологiї. Так, соцiолог i iсторик В.Ф. Поршнєв визначає спiльнiсть як найширше родове поняття. Воно означає об'єднання людей на основi як тимчасових, так i просторових ознак. В.Ф. Поршнєв розрiзнює чотири типи соцiально-психологiчних спiльностей, до першої з яких належить аудиторiя, тобто така спiльнiсть, "всi члени якої особисто знають один одного, або коли йдеться про натовп, про залу глядачiв, якi одночасно бачать i чують один одного.

Очевидно, що до даного визначення необхiдно додати низку iстотних ознак, тобто участь в одному iз видiв діяльності (слухання й розумiння). Воно передбачає дiю одних i тих же процесів на всiх слухачiв, а саме сприйняття, усвiдомлення й утримання в пам'ятi (запам'ятовування). Приймати участь у такому видi дiяльностi означає бути внутрiшнiм чинником, який об'уднує всiх слухачiв у єдину групу - аудиторiю.

Управлiння аудируванням може здiйснюватися тiльки через правильну органiзацiю процесiв сприйняття, усвiдомлення й запам'ятовування. Так, явною помилкою оратора буде викладення матерiалу, який охоплює 10-15 пунктiв плану, що значно перевищує припустиму межу "смислових блокiв", якi слухач здатний запам'ятати пiд час лекцiї.

Отже, врахування такої характеристики аудиторiї, як зайнятiсть людей в одному й тому ж видi мовленнувої дiяльностi та розгляд закономiрностей цiєї дiяльностi, безумовно, можуть сприяти роботi промовця.

Не менш iстотним для визначення поняття аудиторiї у й те, що всi люди, якi її складають, зазнають водночас впливу однiєї i тiїєїж iнформацiї. Iншими словами, вплив одного й того ж повiдомлення також є чинником, що об'уднує людей.

Знання цiєї особливостi аудиторiї дозволяє ораторовi дуже ефективно i рацiонально використовувати текст, його мовнi особливостi, термiнологiю.

Мета і мотив

Одними iз найважливiших чинникiв, що характеризують аудиторiю, у мета (цiль) i мотив дiє слухачів (прихiд на лекцiю).

Психологiчнi дослiдження виявляють, що будь-яке людське дiяння є причинно зумовлене й мотивоване необхiднiстю задоволення його потреби.

Мотив - це те, що стимулює, спонукає здiйснити ту чи iншу дiю.

Iснують мотиви духовнi, а також матерiальнi, якi особливо останнiм часом рiзко заявили про себе.

Насамперед вiдвiдування лекцiй пов'язано з виробничою необхiднiстю (змiни у нормативних документах i iн.). Всi вищi духовнi мотиви можуть бути умовно розподiленi на три групи: 1) мотиви інтелектуального плану; 2) мотиви морального плану; 3) емоцiйно- естетичнi мотиви.

Мотиви iнтелектуального плану усвiдомлюються людиною як потреба знань, прагнення до розширення свiтогляду, поглиблення знань. Вони тiсно пов'язанi з матерiальними мотивами, тому що незважаючи на зайнятiсть, слухачi вiдвiдують потрiбнi їм лекцiї, адже набутi знання безпосередньо позитивно впливають на професiйну дiяльнiсть. Аудиторiя, що поуднана переважно таким мотивом, вже готова до сприйняття лекцiї.

Слiд зазначити, що в аудиторiї, яка є присутньою на лекцiє з огляду на пiзнавальнi мотиви, не обов'язково робити вступ. У такiй аудиторiє важливо тiльки строго i логiчно викладати матерiали, тому що для слухачiв iнтерес становлять самi факти та їх виклад.

Iнша група мотивiв - моральнi. Iсторiя зберігає незлiченнi приклади, коли люди з моральних мотивів вершили великi подвиги самопожертвування. Такi подвиги тiсно пов'язанi з почуттями обов'язку, честi, совiстi, значною мiрою визначають все духовне обличчя людини. Це у категорiєю мотивiв, згiдно з якими людина виховується, дiє, живе.

У слухачiв, якi прийшли на лекцiю з мотиву обов'язку або в зв'язку з розпорядженням начальника, немау внутрiшньоє настанови на уважне слухання, на сприйняття лекцiї. Бiльше того, у них спостерiгається навiть деяка психологiчна протидiя, своурiдний психологiчний "бар'єр". У даному випадку слухача необхiдно "завоювати", включаючи до активноє дiяльностi - аудирування.

Таким чином, основна психологiчна рiзниця мiж слухачем, що прийшов на лекцiю з пiзнавального мотиву, i слухачем, присутнiм з примусу, полягає в тому, що у першого вже готовий настрiй, внутрiшня настанова на слухання, зацiкавлення. Викликається, в свою чергу, внутрiшня мобiлiзацiя, згода людини iз запропонованим видом дiяльностi - слуханням.

Як оратору можна врахувати мотивацiю поведiнки слухачiв? Насамперед слiд зважати на неє в побудовi самого початку лекцiї.

Розглянемо конкретний приклад. Лектор повинен виступити з питанням стосовно культури мовлення, скажiмо, в аудиторiї торговельних працiвникiв.

Припустiмо, що згадана лекцiя мiститься у програмi курсу "Культура обслуговування покупцiв", що особливо важливо за умов конкуренцiє мiж підприємствами вiдповiдного профiлю. Однак слухачi вважають, що вони для бiльшоє користi послухали б лекцiю з проблем забезпечення якiсними товарами. Тодi можна сказати, що якщо слухачi прийшли в аудиторiю з примусу директора фiрми, то у них, безумовно, переважає мотив необхiдностi як реально домiнуючий. Як за таких обставин має дiяти лектор?

Насамперед належить зацiкавити, викликати iнтерес до предмета лекцiї, показати її практичне значення. Можливо, що цю лекцiю треба починати такими словами: "Ви передбачаєте, що я буду говорити про те, що слiд ввiчливо вiдповiдати на запитання покупцiв? Нi, ми не будемо вести розмову про це. Ви досить добре знаєте, як необхiдно поводити себе. Буде мовитися про те, як ваша увага до покупця впливау на ваш заробiток, на настрiй оточуючих, на ваше службове просування".

З психологiчноє точки зору лектор у даному випадку сам створює у присутнiх настанову на слухання лекцiї, i вiд майстерностi оратора залежить інтерес слухачiв.

Нарештi розглянемо мотиви емоцiйного плану, пов'язанi iз задоволенням естетичних потреб людини. Такими мотивами значною мiрою визначауться, наприклад, аудиторiя консерваторiя, зала глядачiв театру або концертна зала. Розвиток i формування мотивiв емоцiйного плану у слухачiв становить найважливiше завдання оратора.

Розкриття поняття "мотивацiя дiє" приводить до висновку, що успiх роботи оратора не завжди досягауться однаковими психологiчними зусиллями. Набагато легше читати лекцiю аудиторiї, яка об'єднана пiзнавальним мотивом з обов'язковiстю. Бажано ще раз зазначити, що знання домiнуючого мотиву аудиторiє неминуче повинно вiдбитися на змiстi i текстi лекцiї, особливо у вступi.

У теорiї розмежовуються поняття "зрозумiлого' i "реально дiючого" мотивiв.

Зрозумiлi мотиви визначають потенцiйнi можливостi людини, можливiсть чи бажанiсть здійснення дiє. Реально дiючi мотиви у тими безпосереднiми поштовхами, якi ведуть до здiйснення даного конкретного вчинку.

Реально дiючi мотиви можуть бути мотивами нижчого i вищого порядку. Якщо, наприклад, дитина переписує брудно виконану домашню роботу через страх одержати двiйку, а їй i так потрiбно виправляти оцiнки, - це мотивацiя бiльш високого рiвня, нiж та, що пов'язана зi страхом перед батьками за недбало виконану роботу. Якщо студент вiдвiдує лекцiє й практичнi заняття, мотивуючи необхiднiстю оволодiння професiйними знаннями, природно, це є мотивом високого порядку, нiж страх бути пiйманим за пропуски занять.

Момент перетворення мотивiв, переходу мотивiв поведiнки з найнижчого рiвня до найвищого визначауться у теорiї дiяльностi як змiна мотивiв.

Змiна мотивiв - це головний етап формування особистостi, єє iнтересiв i свiтогляду. Вона виникає тодi, коли людина починає робити щось не спираючись на прагматичнi мотиви, а для того, щоб краще виконувати громадянський обов'язок, розширювати свiтогляд. Змiна мотивiв, що вiдбувауться, характеризує i вiдповiдну змiну в усiй психологiчнiй дiяльностi людини, в її iнтелектуальнiй та емоцiйно-вольовiй сферах.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: