Тема: Вивчення ветеринарних імунобіологічних препаратів. Правила транспортування, умови збереження, облік та оцінка перед практичним застосуванням.

Мета заняття. Вивчити основних відомостей про імунобіопрепарати, їх виготовлення та контролю. Вивчити класифікацію та основні групи біопрепаратів

Матеріальне забезпечення. Зразки біологічних препаратів і настанови по їх застосуванню.

Ветеринарні імунобіологічні препарати - (ВІП, біопрепарати) - засоби, що застосовуються для діагностики, лікування та профілактики хвороб тварин, підвищення їх імунобіологічної резистентності та продуктивності, при чому в процесі виготовлення яких використовуються живі організми (рослини, мікроби, тварини), їх тканини та продукти їх життєдіяльності.

Більшість імунобіологічних препаратів впливають на імунну систему організму, корегуючи тим самим її реактивність по відношенню до конкретного інфекційного агенту (профілактика, лікування інфекційних хвороб), чи визначають стан імунітету на даному етапі (діагностика, контроль напруженості імунітету). Для успішного застосування ветеринарних імунобіологічних препаратів треба добре знати його походження, механізм дії та наслідки його впливу на організм для того, щоб не погіршити перебіг інфекційного процесу чи не порушити реактивності організму.

Ветеринарні імунобіологічні препарати виготовляють на державних біологічних підприємствах (біофабриках, біокомбінатах), а також виробничих лабораторіях та підрозділах науково-дослідних установ. Виготовлення імунобіологічних препаратів для ветеринарної медицини ведеться за затвердженими Держдепартаментом ветеринарної медицини МінАП України методиками та підлягає постійному державному контролю у відповідних відділах. У відповідності до сучасних міжнародних вимог на підприємствах впроваджують Систему Управління якістю ISO 9001 -2000.

Вибірковий контроль ВІП проводить Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (ДНКІБШМ). Кожна серія імпортних ветеринарних імунобіологічних препаратів також повинна проходити контроль відповідності вимогам досьє (ТУ) в ДНКІБШМ, після чого постачальнику видається сертифікат якості.

Вакцини - специфічні антигени, отримані з мікроорганізмів чи продуктів їх життєдіяльності, що застосовують для активної імунізації тварин з метою профілактики або лікування інфекційних хвороб.

Вакцини можуть мати антигени одного збудника інфекції (моновакцина - пр.: вакцина проти сибірки) чи антигени різних збудників (асоційовані - пр.: вакцина проти пастерельозу, паратифу та диплококової септицемії поросят) або антигени різних серотипів одного збудника інфекційної хвороби (полівалентні - пр.: вакцина проти лептоспірозу з серогруп помона, тарассові, грипотифоза).

Живі вакцини: неослаблені (тільки проти віспи птиці), ослаблені (атенуйовані) - виготовляють з природно ослаблених штамів (спонтанних мутантів) чи штучно ослаблених штамів (культивуванням в несприятливих умовах чи пасажем на несприйнятливих тваринах). Залишкова вірулентність цих мікроорганізмів дозволяє їм розмножуватись в організмі і викликати доброякісний інфекційний процес, в результаті якого утворюються специфічні антитіла. Переваги живих вакцин - швидке утворення напруженого імунітету (до 10-14 діб); значна тривалість поствакцинального імунітету (до року і більше); вакцину вводять одноразово і в невеликих дозах. Недоліки цих вакцин: висока імовірність виникнення поствакцинальних ускладнень; обережність при роботі з ними для запобігання розсіювання живого мікроорганізму в навколишньому середовищі; заборона застосування тваринам лікарських засобів, які якось можуть вплинути на вакцинний (живий) штам протягом кількох днів до і після вакцинації.

Інактивовані вакцини - виготовляють з мікроорганізмів, вбитих фізичними чи хімічними методами, чи їх частин (отриманих після руйнації мікроба), а також із знезаражених токсичних продуктів їх життєдіяльності (анатоксини або анатоксинвакцини). Інактивують мікроорганізми фенолом, хінозолом, мертиолятом, кристалвіолетом або іншими аніліновими фарбами у дозі від 0.01% до 0.5% до кількості вакцини. Ці вакцини нешкідливі для організму тварини, проте мають меншу імуногенність у порівнянні з живими, і тривалість імунітету після їх введення - до 6 місяців. Для забезпечення належного рівня антитіл у вакцинованих тварин, інактивовані вакцини вводять в значно більших дозах, ніж живі, та дво-три-разово з інтервалом 7-14 днів. Для зменшення кратності введення вакцин, а також для підвищення їх імуногенності застосовують ад ’ юванти: гідрат окису алюмінію (ГОА), фосфат кальцію, алюмокалієві квасци, органічні мінеральні масла, сапонін, гліцерин, агар, ланолін, желатин, тощо. Ад’юванти забезпечують: - депонування антигену за рахунок утворення в місці введення запальної гранульоми чи фіброзної капсули. Всмоктування вакцини уповільнюється (до кількох тижнів), що забезпечує ефект багаторазового введення вакцини з короткими інтервалами, до того ж наявність в організмі вогнища асептичного запалення стимулює розмноження лімфоцитів та їх міграцію в місце введення вакцини.

Синтетичні вакцини - виготовляють з окремих мікробних антигенів (білків або навіть коротких амінокислотних ланцюжків), які в організмі тварини індукують утворення антитіл. Ці антигени отримують або хімічним екстрагуванням (гідроліз, ферментація) або біотехнологічним (генно-інженерним) синтезом - ген мікроорганізму (переважно вірусу), що відповідає за синтез білку антигену, вводиться в геном клітини-продуцента. Цю клітину клонують і вона утворює культуру клітин, що синтезують потрібний білок.

Вакцини повинні відповідати стандартам: нешкідливості (не викликати інтоксикації), стабільності (витримувати зберігання), стерильності (для вірусних вакцин - відсутність росту на живильних середовищах, а для бактеріальних - типовий ріст), активності (імунізовані лабораторні тварини повинні витримувати зараження половими штамами мікроорганізмів чи введення смертельної дози їх токсинів).

Сироватки -сироватки крові тварин, гіперімунізованих бактеріальним чи вірусним антигеном, анатоксином, які містять антитіла, специфічні до тих антигенів, проти яких ці сироватки отримані. Вони називаються відповідно антибактеріальні, антивірусні та антитоксичні. До них відносяться також сироватки реконвалесцентів - перехворілих на інфекційну хворобу тварин. Взаємодія антитіл імунних сироваток з відповідними антигенами відбувається in vivo та in vitrо, тому вони можуть бути використані як профілактичні (вводитись при безпосередній загрозі розвитку інфекції), лікувальні (для створення в організмі пасивного імунітету) а також як діагностичні (для виявлення в субстраті наявності відповідного антигену, його ідентифікації до типу, виду, сероваріанту).

Основні вимоги до сироваток:

- високий титр антитіл (що визначає її активність)

- очищення (максимальне звільнення від баластних речовин, особливо білкових, які при повторному введенні сироватки можуть викликати реакцію організму на чужорідний білок - сироваткову хворобу, яка часто виникає при застосуванні сироваток, отриманих на гетерологічному виді тварин)

Імунні сироватки отримують шляхом гіперімунізації тварин-продуцентів - багаторазового введення їм антигену (часто спочатку інактивованих чи атенуйованих, а згодом - високовірулентних штамів) в наростаючих кількостях, що зумовлює накопичення в крові значної кількості антитіл. Тварин-продуцентів (крупних, здорових, дорослих бугаїв, свиней, овець, кіз, ослів, а найчастіше - коней) беруть з благополучних господарств, додатково перевіряють на різні хвороби, забезпечують найкраще утримання, годування, моціон, чистку. Після кожного кровопускання їм дають відпочинок, а по закінченні строків експлуатації - туші як правило утилізують.

Гама-глобуліни (імуноглобуліни) - гама-фракція білків сироватки крові, яка містить найбільшу кількість антитіл і дуже мало баластних білків. Одержують препарат з гіперімунних сироваток шляхом виділення цієї фракції. Застосовується в значно менших, ніж сироватки, дозах і дають менше побічних ефектів. Нормальний (неспецифічний) глобулін одержують з сироваток крові неімунізованої здорової тварини; він містить нормальні антитіла і застосовується для підвищення загальної резистентності організму, усуває імунодефіцит та стимулює ріст та розвиток тварин.

Бактеріофаги -специфічні агенти, що мають властивості вірусів і здатні паразитувати в мікробних клітинах, викликаючи їх лізис. Фаги використовують в комплексі лікування і профілактики сальмонельозу та колібактеріозу телят і поросят, а також при пулорозі птиці. Для фагодіагностики використовують здатність фагів паразитувати лише на одному виді або навіть серотипі бактерій.

Інтерферон - особлива речовина, що синтезується тваринними клітинами (всіма, але найбільш активно - лімфоцитами та макрофагами) як в організмі так і на культурах клітин, у відповідь на дію природних (внутрішньоклітинні паразити, токсини) та синтетичних (РНК та ін.) індукторів. Інтерферон виготовляють на культурах клітин (лейкоцитарний та фібробластний інтерферон) або за допомогою генної інженерії (рекомбінантний інтерферон - реаферон). Інтерферон має профілактичну противірусну дію (захищає неуражені вірусом клітини) та пригнічує розмноження клітин, що швидко розмножуються, в тому числі - пухлинні. Переваги: неспецифічність інтерферону дозволяє використовувати його для лікування і профілактики будь-яких вірусних хвороб (особливо хвороб слизових оболонок молодняку); препарат нетоксичний; дія препарату починається відразу після введення. Недоліки: діє в організмі не довше 12 годин; зумовлює пригнічення власних захисних сил організму після тривалого (більше 2-3-днів) застосування; можливість алергічних реакцій при повторному введенні; складність виробництва та висока вартість.

Біостимулятори - група речовин тваринного, рослинного та синтетичного походження, що активізують функції організму в цілому, або переважно окремі його органи і системи. Використовують для підвищення резистентності організму тварин (імуномодулятори - засоби, які відновлюють порушені функції імунної системи та імуностимулятори - засоби, що підсилюють імунну відповідь, стимулюють імунні процеси), а також для стимуляції росту і темпів відгодівлі. Серед них: препарати всіх фракцій АСД, тканинні препарати (крові, молока, по Філатову), гормони, ферменти, вітаміни, кормові антибіотики.

Бактерійні препарати: Мікроби-антагоністи - використовують культури живих молочнокислих, пропіоново-ацидофільних, біфідо-, лакто-бактерій. Профілактувати і лікувати шлунково-кишкові розлади та дисбактеріози після застосування антибактеріальних препаратів широкого спектру дії вдається введенням в молоко чи інше питво живих (можливо ліофільно висушених) культур бактерій. Останні приживаються в кишечнику, розщеплюють вуглеводи і утворюють молочну кислоту, яка володіє пригнічуючою дією на гнильні і деякі інші патогенні бактерії. Заселення ними травного тракту активізує секреторну діяльність залоз шлунка і кишечнику, посилює перистальтику, активізує ферментні функції. Перелічене сприяє відновленню функції органів травлення, засвоєнню поживних речовин і нейтралізацію токсинів. Можна застосовувати ці препарати у вигляді заквашеного (нарощування бакмаси) на них молока. Для утворення місцевого імунітету в слизовій оболонці кишечнику застосовують також коліпротектант - екстракт кишкової палички.

Діагностичні ВІП (діагностикуми) використовують для виявлення інфікованих тварин і птиці з метою їх ізоляції та запобігання поширенню інфекційної хвороби, а також для визначення імунологічної структури стада та розробки відповідної схеми протиепізоотичних заходів для даного поголів’я.

Набори діагностичних сироваток застосовують для ідентифікації збудників інфекційних хвороб тварин і птиці та їх токсинів. Отримують їх на тваринах-продуцентах (кролях, морських свинках, півнях, конях, віслюках), гіперімунізованих відповідними антигенами. Тварин-реципієнтів ретельно підбирають за кількістю видоспецифічних нормальних антитіл, що ускладнюють проведення серологічних реакцій.

Діагностичні сироватки поділяються на аглютинативні, преципітувальні, гемолітичні, флюоресціюючі, тощо. З сироваток морських свинок отримують також комплемент.

Сироватки перевіряють на стерильність, активність та специфічність. Вводити їх тваринам з лікувальною чи профілактичною метою забороняється. Діагностичні сироватки призначені для діагностики інфекційних хвороб в умовах лабораторії або для експрес-серодіагностики безпосередньо в господарстві.

Антигени використовують для виявлення специфічних антитіл. В якості антигену застосовують зависі корпускулярних мікробних тіл (реакція аглютинації) чи екстрактів з них (реакція преципітації) або еритроцитів, "вкритих" певним антигеном (реакція затримки гемаглютинації).

До діагностичних препаратів належать також алергени - продукти переробки відповідних збудників в "неповні антигени", здатних викликати алергічну реакцію при введенні в сенсибілізований (той, що контактував чи контактує зі збудником) організм. У практиці ветеринарної медицини алергени використовують для діагностики туберкульозу, сапу, бруцельозу, тощо. Всі алергени є продуктами життєдіяльності відповідних мікробів, або отримані їх переробкою шляхом гідролізу, екстракції, та ін.

Алергени застосовують на тваринах шляхом парентерального введення (частіше внутрішньошкірного чи офтальмопробою). Контролюють алергени на стерильність, активність та нешкідливість.

Ветеринарні імунобіологічні препарати — особливий вид ветеринарної продукції, який потребує особливих умов зберігання, транспортування, чіткості в застосуванні. Всі препарати, що виготовляють біофабрики України, проходять виробничий контроль у відповідних відділах. Вибірковий контроль проводить Державний науково-контрольний інститут біотехнології і штамів мікроорганізмів (ДНКІБШМ). Кожна серія імпортних біопрепаратів також повинна проходити контроль відповідності вимогам досьє (ТУ) в ДНКІБШМ, після чого постачальнику видається сертифікат якості.

Ефективність ветеринарних імунобіологічних препаратів (далі - ВІП) залежить від їх якості, умов зберігання та транспортування, способу введення та своєчасності застосування, а також від епізоотичної обстановки та кваліфікованої організації роботи з ними.

Оптимальна температура для зберігання і транспортування ВІП – від ____ до ____˚C. Якщо ВІП вимагають особливих умов зберігання і транспортування, необхідно керуватися настановами по застосуванню, що додаються до препарату. Визначені температурні умови створюються так званою системою режимів холодових ланок на всіх рівнях шляху їх проходження від підприємства-виробника до обробленої тварини (птиці). Система холодових ланок має такі рівні: 1-й рівень - підприємство-виробник ВІП; 2-й рівень - склади суб'єктів господарювання, що займаються оптовою реалізацією ВІП; 3-й рівень - аптеки ветеринарної медицини, їх структурні підрозділи, аптечні пункти, аптечні кіоски; 4-й рівень - установи ветеринарної медицини, фахівці ветеринарної медицини, що здійснюють профілактичні, діагностичні, лікувальні та інші протиепізоотичні заходи.

Перевезення ВІП має здійснюватися тільки транспортом, який обладнаний рефрижераторними установками або в термоконтейнері. Тривалість транспортування не має перевищувати дві доби. На кожне вантажне місце наносять транспортне маркування з позначенням маніпуляційних знаків: "Крихке; обережно!", "Оберігати від нагрівання" та попереджувальний надпис "Біопрепарати". Розвантаження ВІП не має перевищувати 10 хвилин.

Маркування, що характеризує упаковану продукцію, повинне мати такі позначення: назву підприємства-виробника, адресу та його товарний знак, найменування препарату, призначення, його кількість (у ящику чи доз у флаконі), номер серії, номер контролю, термін придатності (місяць, рік), умови зберігання, позначення відповідних технічних умов.

Підприємство-виробник повинне відправляти ВІП так, щоб термін їх придатності дозволяв використовувати ВІП не менше трьох місяців з моменту їх надходження.

При прийманні та відпуску ВІП їх необхідно ретельно оглядати й звертати увагу на герметичність укупорки, однорідність вмісту, наявність етикетки. Не допускаються до відпуску й застосування ВІП при наявності у флаконах грудочок і плівок, які не розбиваються при струшуванні, та інших сторонніх домішок, при зміні властивого ВІП кольору та консистенції, при відсутності та нечітких етикетках, а також флакони з порушенням укупорки та герметичності, з простроченим терміном придатності, такі, що були заморожені.

Зберігають ВІП у складах окремо за видами: вакцини, сироватки, діагностикуми, анатоксини, бактеріофаги, препарати крові, живильні середовища тощо; в упаковці підприємства-виробника (у флаконах, ампулах тощо). Флакони мають бути щільно закриті гумовими пробками та обкатані металевими ковпачками. Ампули з ВІП зберігають у картонних коробках. Кожний повинен мати маркування.

Забороняється реалізація біопрепаратів проти хвороб, спільних для тварин і людей, без рецепта спеціаліста ветеринарної медицини.

На всіх рівнях холодових ланок ведуться документи обліку та руху ВІП - "Журнал придбання, реалізації, зберігання, застосування та знешкодження ветеринарних імунобіологічних препаратів", пронумеровані та прошнуровані.

Біопрепарати, які не відповідають вимогам якісних та кількісних показників, які зазначені в настановах. підлягають знищенню з оформленням відповідного акта комісією, за участю спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих ВІП. При цьому біопрепарати, що містять живі мікроорганізми, знешкоджують шляхом термообробки або інактивації хімічними засобами.

Завдання для самостійної роботи

1. Зробити опис принципів отримання, застосування та дії біопрепарату.

Лабораторно-практичне заняття № 8

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: