Г.С. Сковорода про трудове та моральне виховання

Спираючись на народне розуміння праці, педагог обстоював необхідність підготовки дітей до "спорідненої" трудової діяльності. За його переконанням, краще бути талановитим бондарем, ніж бездарним письменником. Загалом вчений обстоював традиційні народні засоби трудової підготовки юної особистості. Де є "сродность", там є успіх, там людина любить свою працю, і, навпаки, немає нічого гіршого, як стан людини, яка позбулась або не може знайти собі працю, що відповідає її нахилам. "Сродность",- писав він, "это закон природи". Тому він вбачав першим завданням батьків - рано виявляти нахили та уподобання своїх дітей.

Природно, що в праці людина з найбільшою повнотою реалізує свої можливості, приносячи найбільшу користь суспільству. Саме через працю, за Г.Сковородою, лежить моральне самовдосконалення людини. Неробство він вважав найбільшим злом. Тому у байці "Змія і Буфон" підсумовує" Хто труда не докладе, той до добра не прийде". Важливим також є положення Г.Сковороди про корисність і почесність будь-якої потрібної для суспільства праці, професії.

За Г.Сковородою, успіх у діяльності людини зумовлюється не лише її здібностями, а й такими якостями, як працьовитість, терплячість, вміння володіти собою, поміркованість, доброчесність, справедливість, доброзичливість, вдячність, скромність, бадьорість духу /"кураж"/, а також гуманізм та милосердя.

Запорукою успішного виховання дітей, за Г.Сковородою, мають бути добрі настанови, викорінення поганих звичок. Він рекомендував у зв'язку з цим такі методи виховання, як бесіда, роз'яснення, приклад, поради та ін. Виховуючи дітей, радив він, необхідно вдаватися до переконань, привчати їх критично аналізувати свої вчинки.

Великого значення у розвитку мотивації моральної поведінки особистості Г.Сковорода надавав почуттям. Останні найяскравіше виявились у його вченні про "серце" людини. Серце, за Г.Сковородою, це єдність думок, почуттів і прагнень людини. Ця єдність, очевидно, полягає в тому, що думки, зумовлюючи почуття особистості, в той же час самі стають глибоко інтимними, задушевними. Вони виходять із глибини душі особистості, зігріті її почуттями, стають переконаннями, визначаючи тим самим її дії. Визначальним у моральному вихованні, за його переконанням, є формування звичок високоморальної поведінки молоді, оскільки "звичка не в знаний живет, но в делании". Результатом морального виховання є особистість, котра прагне стати кращою.

Виходячи з цих положень, Г.Сковорода звертає також особливу увагу на виняткове значення поваги і любові до дітей, гуманного ставлення до них з боку батьків старших, вчителів. "Начало всему й вкус єсть любовь. Как пища, так й наука недействительна от нелюбимаго". Тільки щиро люблячи вихованців, батьки, вихователі зможуть успішно формувати їх як особистості, спонукати і утверджувати в них повагу й любов до людей. Тобто чуйність, гуманність, чесність можуть бути сформованими тільки людиною, котрій самій притаманні ці якості.

Загалом виховання, за Г.Сковородою, повинно здійснюватися насамперед через працю, яку він вважав основою суспільного життя, як "начало" і "венець" щастя, як смисл життя людини. Таке розуміння Г.Сковородою смислу людського життя вперше гідно оцінив І.Франко. Останній, розглядаючи заслуги Г.Сковороди у філософії, літературі, педагогіці, визначав його як постать "вельми помітну в історії українського народу, мабуть чи не найпомітнішу з усіх діячів наших ХУШ віку".

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: