Главная

Популярная публикация

Научная публикация

Случайная публикация

Обратная связь

ТОР 5 статей:

Методические подходы к анализу финансового состояния предприятия

Проблема периодизации русской литературы ХХ века. Краткая характеристика второй половины ХХ века

Ценовые и неценовые факторы

Характеристика шлифовальных кругов и ее маркировка

Служебные части речи. Предлог. Союз. Частицы

КАТЕГОРИИ:






Існуючі класифікації морфологічних одиниць




Вчення про морфологічну структуру ландшафтів було закладене Л.Г. Раменським (1938), потім розвинуте і детально розроблене Н.А.Солнцевим, який створив основи нової методики ландшафтів. М.А.Солнцев, А.Г.Ісаченко, К.І.Геренчук, Ф.М.Мільков та інші ландшафтознавці обґрунтували таксономічну систему ПТК: фація-урочище-місцевість-ландшафт, визначили ознаки виділення цих одиниць, склали ландшафтні карти у рамках класичного ландшафтознавства вони лишились практично незмінними й досі.

Природна фація – найменший ПТК. Фація характеризується однорідною літологією поверхневих порід, однорідним характером рельєфу і зволоження, одним мікрокліматом, однотипними грунтами і одним біоценозом.

Розрізняють корінні (вихідні) природні і антропогенні (змінені) фації( рілля, лісова посадка, фруктовий сад і т. д.). Так, як фацій на земній поверхні зустрічається надзвичайно багато, то вивчити кожну зокрема практично неможливо. Прийнято вивчати їх всебічно на типових ділянках ландшафту, що дозволяє обумовлено їх об`єднувати за схожістю походження і біоценозу в групи або типи, тобто, класифікувати. Це має не тільки наукове, але й велике практичне значення, так як групи або типи фацій утворюють ті чи інші види природно-сільськогосподарських угідь, кожне з яких володіє своїми потенційними ландшафно-ресурсними можливостями.

З практичного боку інколи правомірно виділяти групи фацій –підурочища - (при господарському використанні території дають характеристику-рекомендації для фацій, наприклад нетерасованого схилу долини, водороздільної рівнини). Вперше Д.Л.Армандом (1952) був введений термін підурочище – це ПТК, що займає проміжкові положення між фацією і урочищем. Н.Л.Солнцев (1962) дав визначення підурочища – під підурочищем розуміють групу фацій, об`єднаних єдністю розташування на елементах рельєфу і які утворюють генетично і динамічно спарений ряд.

Прикладом підурочища можуть бути системи фацій, розміщених на схилі яру, схилі моренної гряди, на схилах чи днищах балки, на вершині горба, на поверхні заплави одного рівня тощо. Отже, природний територіальний комплекс, складений групою генетично і динамічно тісно пов’язаних фацій, що займають спільне положення на одному з елементів форми мезорельєфу називають підурочищем.

Отже, поєднання двох або декількох фацій утворює більш складний ПТК – урочища, які формуються у межах однієї мезоформи рельєфу. За Ісаченко А. Г. (1961) під урочищем розуміють спарену систему фацій, зв`язану окремими випуклими або ввігнутими формами рельєфу або з міжрічковими ділянками на однорідному субстраті і об`єднаних загальним напрямком руху вод, переносу твердого матеріалу і міграції хімічних елементів. Кожне урочище характеризується відповідним закономірним поєднанням всіх компонентів ландшафту. У землевпорядкуванні урочища, як правило, самостійні природні угіддя. Типові приклади урочищ на рівнинних територіях – природні комплекси, які займають річкові тераси, затоки, моренні горби, балки з відповідними умовами зволоження і специфічними біоценозами. В горах це ділянки схилів гірських хребтів різних експозицій, днища міжгір`їв (ущелин), водороздільні поверхні, сідловини і т. д.

Розрізняють основні урочища (домінанти) і підлеглі. Перші найбільш поширені в ландшафті і утворюють основу всієї його морфологічної структури. Наприклад, на ерозійних рівнинах – це урочища, які сформувалися у балках, ярках, між балочних просторах. Вони зустрічаються повсюди. Підлеглі урочища рідко зустрічаються на протязі ландшафту. Вони не займають, як правило, великої площі, але в той же час часто надають відповідному ландшафту специфічні риси. Так, на обширних низовинних просторах степового ландшафту зрідка зустрічаються невеликі западини, зайняті озерами, болтами і т.д. Другорядні або підлеглі урочища часто пов`язані з окремими від`ємними формами рельєфу (ерозійними і ін.).

Основні критерії при виділенні і класифікації урочищ – мезорельєф, субстрат, умови зволоження і дренажу, які сприяють розвитку відповідного біоценозу. Однак, слід врахувати, що в різних природних зонах і районах на одних і тих самих формах рельєфу і материнських породах формуються різні місцеві клімати, умови водного режиму, грунти і біоценози (не одинакові урочища). Тому класифікацію урочищ – об`єднання їх в типи, підтипи, роди – потрібно проводити з врахуванням зональних і провінційних закономірностей.

За своїм значенням у морфологічній будові ландшафту урочища поділяються на чотири види: 1) домінантні, або фонові (займають великі площі і трапляються часто); 2) субдомінантні (трапляються теж часто, але займають менші площі); 3) рідкісні (трапляються зрідка, наприклад, на виходах вапняків); 4) унікальні (трапляються тільки 1 раз). Перші два є основними при формуванні місцевостей, два останні вважаються доповнюючими, або підлеглими. 3 точки зору господарського використання, першочергове значення мають фонові урочища. На відміну від урочищ унікальних рідкісні урочища розташовані цілими групами і разом з фоновими формують ландшафт Урочища діляться ще на прості і складні, в залежності від міри складності морфологічної структури. Прості – де кожний елемент мезорельєфу зайнятий одною фацією, а коли виділяють ще й підурочища – тоді це вже складне урочище. В природі зустрічається досить багато складних урочищ (гирло великої ріки, ярково-балочна система і ін.)ні місцевості.

Місцевість – це морфологічна одиниця ландшафту більш високого рангу, ніж урочище. Це поєднання динамічно спарених основних урочищ, поширених на одному геологічному фундаменті і на одному комплексі форм рельєфу.

За характером рельєфу місцевість поділяють на рівнинну, горбкувату і гірську, яка в свою чергу поділяється на низькогірну, середньогірну і високогірну. За мірою пересіченост і ярами, балками, річками, озерами та іншими природними перешкодами, які обмежують свободу пересу-вання й маневр підрозділів, місцевість поділяють на легкопересічену, середньопересічену і сильнопересічену. За умовами спостереження та маскування місцевість поділяють на відкриту, напівзакриту і закриту.






Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском:

vikidalka.ru - 2015-2024 год. Все права принадлежат их авторам! Нарушение авторских прав | Нарушение персональных данных