Зараження венеричною хворобою

Злочини проти здоровя

Умисне вбивство

2)у в вчиненне в стані сильного душевного хвилювання

3)матірю своєї новонародженої дитини

4)при перевищені меж необхідної оборони

5)Через необережність

Доведення до самогубства

7)умисне тяжке тілесне ушкодження/серед тяжк/у ста

Побої і мордування

Катування

Необережне тілесне ушкодження

Погроза вбивством

Незаконне проведення аборту

Зараження венеричною хворобою

Порушення прав пацієнта

Стаття 115 передбачає відповідальність за:

1) умисне вбивство без кваліфікуючих ознак (ч. 1 ст. 115);

2) умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками (ч. 2 ст. 115).

Безпосереднім об'єктом будь-якого вбивства є життя особи (людини). КК захищає життя кожної людини незалежно від її соціального стану, національності, громадянства, віку, стану здоров'я, суспільно-моральної характеристики та інших ознак.

Об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 115, характеризується: 1) діянням - посяганням на життя іншої особи; 2) наслідками у вигляді незворотної смерті потерпілого; 3) причиновим зв'язком між вказаними діянням та наслідками; 4) факультативними ознаками (місце, час, спосіб, знаряддя, засоби, обстановка вчинення вбивства).

Доведення до самогубств

Об'єктом злочину є життя та здоров'я особи.

2. З об'єктивної сторони цей злочин характеризується: 1) діянням у формі: а) жорстокого поводження з потерпілим; б) шантажу; в) примусу до протиправних дій; г) систематичного приниження людської гідності потерпілого; 2) наслідками у вигляді доведення особи до: а) самогубства; б) замаху на самогубство; 3) причиновим зв'язком між вказаним діянням і наслідками у вигляді самогубства або замаху на самогубство потерпілого.

Самогубство - це умисне позбавлення себе життя.

Суб'єкт цього злочину загальний.

4. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом до діяння, умислом або необережністю до наслідків. Якщо винний умисно схилив до фактичного самогубства або до замаху на таке самогубство особу, яка хвора на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, то вчинене, залежно від обставин справи, слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115 або за відповідною частиною ст. 15 і відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115.

5. Кваліфікуючими ознаками цього злочину є вчинення його щодо: 1) особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності від винуватого; 2) двох або більше осіб (ч. 2 ст. 120), а особливо кваліфікуючою ознакою - щодо неповнолітнього (ч. 3 ст. 120).

Про поняття матеріальної та іншої залежності див. коментар до ст. 66. Неповнолітнім є особа, яка не досягла 18-річного віку.

Вбивство матірю своєї новонародженої дитини

1. Потерпілим від цього злочину може бути лише власна новонароджена дитина матері.

2. Об'єктивна сторона цього вбивства характеризується: 1) діями - посяганням на життя новонародженої дитини; 2) наслідками у вигляді її смерті; 3) причиновим зв'язком між зазначеними діями та наслідком, а також 4) часом і певною обстановкою - це діяння може бути вчинено лише під час пологів або відразу після пологів.

Пологи - це фізіологічний процес народження людини, який розпочинається з регулярних скорочень мускулатури матки вагітної жінки і закінчується вигнанням плоду з утроби матері та виділення плаценти, плодової оболонки і пуповини. Початком життя людини прийнято вважати появу якої-небудь частини її тіла із утроби матері. Як правило, такою частиною тіла є голова людини.

Якщо дитина померла внаслідок передчасних пологів, викликаних незаконним штучним перериванням вагітності, вчиненим не матір'ю, а іншою особою, вчинене слід кваліфікувати за ст. 134. Переривання вагітності внаслідок нанесення жінці удару, побоїв утворює склад умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121).

Спосіб вбивства не впливає на кваліфікацію діяння за ст. 117. Вчинення даного злочину з особливою жорстокістю не потребує кваліфікації ще й за п. 4 ч. 2 ст. 115.

3. Суб'єктом цього вбивства може бути лише мати потерпілої дитини, яка є осудною і до вчинення даного злочину досягла 14-річного віку.

Умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини може бути вчинене у співучасті. Співвиконавець цього вбивства підлягає кримінальній відповідальності залежно від обставин справи за відповідною частиною (і пунктом ч. 2) ст. 115. Дії підбурювача і пособника цього злочину кваліфікуються, відповідно, за частинами 3 або 4 ст. 27 і ст. 117.

4. Суб'єктивна сторона характеризується прямим або непрямим умислом. Психічне ставлення особи при вчиненні цього злочину характеризують такі особливості: 1) його вчинення обумовлене емоційною напругою, викликаною вагітністю і пологами та психічними процесами, що їх супроводжували (зокрема, сімейним конфліктом, подружньою зрадою, матеріальними та іншими соціально-побутовими негараздами); 2) тимчасовий психічний розлад послаблює здатність матері усвідомлювати свої дії та керувати ними, у зв'язку з чим вона є обмежено осудною. Такий стан жінки-породіллі презюмується в кожному випадку вчинення даного злочину. Однак він не є обов'язковою конструктивною ознакою його складу, а тому кримінальній відповідальності за ст. 117 підлягає і жінка, яка не перебувала фактично в такому стані під час вбивства своєї новонародженої дитини.

Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини вчинено із заздалегідь обдуманим умислом, у т. ч. за взаємною згодою подружжя, вчинене слід кваліфікувати за п. 2 ч. 2 ст. 115, а за наявності підстав - і за іншим пунктом ч. 2 цієї статті. Коли ж таке вбивство вчинене за взаємною згодою подружжя - за пунктами 2, 12 ч. 2 ст. 115 та, за наявності підстав, і за іншим пунктом ч. 2 цієї статті.

5. Якщо умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини містить одночасно і ознаку (ознаки) умисного вбивства при обтяжуючих обставинах (ч. 2 ст. 115), вчинене треба кваліфікувати лише за ст. 117. У таких випадках має місце конкуренція двох спеціальних норм кримінального закону: норми, що містить склад злочину з пом'якшуючими обставинами, і норми, що містить склад злочину з обтяжуючими обставинами. Перевага при кваліфікації вчиненого надається нормі, яка містить склад злочину з пом'якшуючими обставинами, тобто ст. 117.

3. обставини що виключ злочинність діяння

-необ оборона

-уявна оборона –затримання особи що вчинила злочин

-крайня необ-ть

-фіз та псих примус

-виконання наказу або розпорядження

-діяння пов’язане з ризиком

Крайня необхідність

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Коментар:

1. Крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам третіх осіб (непричетних до ситуації, що склалась) із метою відвернення небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за це кримінальній відповідальності.

2. Стан крайньої необхідності виникає за наявності таких ознак:

1) існує небезпека зазначеним у ст. 39 об'єктам, яка виникла під впливом стихійних сил природи, дії механізмів, поведінки тварин, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини, а у деяких випадках - дій або бездіяльності людей, які можуть бути як протиправними, так і правомірними.

Стан крайньої необхідності виникає лише у тих випадках, коли небезпека загрожує благам, правам та інтересам, які охороняються законом. Тому положення про дії у стані крайньої необхідності не можуть стосуватись, наприклад, ситуації, коли дії, що заподіюють шкоду, вчинені злочинцем з метою відвернути знищення чи пошкодження викраденого майна, предметів контрабанди, наркотичних засобів. Не буде крайньої необхідності і у тому випадку, коли небезпечна ситуація є наслідком поведінки особи, яка опинилась у цій ситуації.

Якщо небезпека створюється суспільно небезпечним посяганням іншої особи (осіб), дії, вчинені для відвернення такої небезпеки, оцінюються відповідно до положень про необхідну оборону (ст. 36). Проте у випадках, коли небезпечна ситуація є наслідком раніше вчиненого суспільно небезпечного діяння, правомірність дій, вчинених для її відвернення, має визначатись за правилами про крайню необхідність;

2) небезпека є наявною, тобто такою, яка безпосередньо загрожує завдати шкоди правоохоронюваним правам та інтересам або вже її завдає;

3) небезпека є дійсною, тобто існує реально, а не в уяві особи. Проте у випадку, коли особа в ситуації, що склалась, не могла усвідомити відсутність небезпеки, вчинене нею розцінюється як вчинене в стані крайньої необхідності. Якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомити відсутність небезпеки, вона підлягає кримінальній відповідальності на загальних підставах.

3. Заподіяння шкоди внаслідок дій, вчинених у стані крайньої необхідності, вважатиметься правомірним, якщо:

а) небезпека за даних обставин не може бути відвернена чи усунута іншим шляхом, окрім заподіяння шкоди;

б) завдана шкода є менш значною, ніж відвернена шкода, або хоча б рівнозначною їй.

Для правильної оцінки правомірності заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності важливого значення набуває питання про критерії співставлення розмірів заподіяної та відверненої шкоди. Вирішення цього питання стає особливо складним у випадках, коли заподіяна шкода та відвернена шкода стосуються різнотипних суспільних благ чи інтересів (наприклад, коли шкоду заподіяно здоров'ю людини задля відвернення екологічної катастрофи). На даний час чітких і всеохоплюючих критеріїв оцінки розміру заподіяної та відверненої шкоди законодавством та судовою практикою не вироблено. Однак при співставленні заподіяної і відверненої шкоди шкода для життя чи здоров'я людини, як правило, вважається такою, що має більше значення, аніж майнова шкода.

4. За змістом ст. 39 для правомірності заподіяння шкоди особою, яка діє у стані крайньої необхідності, достатньо, щоб відвернена шкода була рівнозначною заподіяній шкоді. Однак це положення закону не може тлумачитись як дозвіл на врятування у небезпечній ситуації свого власного життя (здоров'я), життя (здоров'я) рідної чи близької особи шляхом дій, внаслідок яких інша людина позбавляється життя або завдається відповідна шкода її здоров'ю.

5. Заподіяння особою шкоди за відсутності ознак крайньої необхідності, а так само заподіяння особою, котра діє у стані крайньої необхідності, шкоди, яка не може мати своїм наслідком відвернення небезпеки, тягне за собою кримінальну відповідальність на загальних підставах.

6. Частина 2 ст. 39 містить поняття перевищення меж крайньої необхідності, раніше невідоме вітчизняному кримінальному законодавству.

Конкретний випадок може вважатись перевищенням меж крайньої необхідності, якщо:

а) у ситуації, в якій було заподіяно шкоду, наявні ознаки стану крайньої необхідності;

б) заподіяна шкода є більш значною, аніж шкода, яку особі, що діяла у стані крайньої необхідності, вдалось відвернути;

в) шкода заподіяна внаслідок умисних дій особи.

Особа, яка допустила перевищення меж крайньої необхідності, за відсутності обставин, передбачених ч. 3 ст. 39, підлягає кримінальній відповідальності за вчинені дії. Такі дії оцінюються з врахуванням пом'якшуючої обставини, передбаченої п. 8 ч. 1 ст. 66.

Необережне заподіяння шкоди особою, яка діяла у стані крайньої необхідності, не є перевищенням меж крайньої необхідності навіть у тих випадках, коли заподіяна шкода є більш значною, аніж відвернена шкода.

7. Частина 3 ст. 39 передбачає ситуації, коли перевищення меж крайньої необхідності не буде вважатись злочином і не має своїм наслідком кримінальної відповідальності особи. Під дію цієї норми підпадають випадки, коли небезпека, що загрожувала особі, яка опинилась у стані крайньої необхідності, викликала у неї сильне душевне хвилювання, і це позбавило особу можливості правильно оцінити співвідношення шкоди, яка могла виникнути внаслідок небезпеки, і шкоди, яка згодом реально була завдана внаслідок дій цієї особи. Про поняття сильного душевного хвилювання див. коментар до статей 66 і 116.

8. Крайня необхідність не звільняє особу від цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду. Проте цивільне законодавство для випадків, коли шкоду завдано діями, спрямованими на усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної чи юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими способами, надає суду широкі можливості для справедливого вирішення питання про відшкодування, зокрема, воно передбачає можливість покладення обов'язку повного чи часткового відшкодування на особу, в інтересах якої діяв той, хто завдав шкоди, або і повного чи часткового звільнення обох цих осіб від відшкодування шкоди.

4.корисливі злочини

-крадіжка

-грабіж

-розбій

-викрадення ефект або теплової енергії

-вимагання

-шахрайство

Заподія майнов шкоди шляхом обману або зловжив довірою

-незак привлас особою знайденого або чужого майна

-умисне знищ або пошкодження майна

-погроза знищення майна

-необереж знищ-я

-поруш обовяз щодо охорони майна

Самовільне зайнят зем ділянки та самов буд-во

-прид-ня зберіг-ня отрим-ня чи збут майна одержаного злоч-им шляхом

Таємне викрадення чужого майна (крадіжка) - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від вісімдесяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до трьох років.

2. Крадіжка, вчинена повторно або за попередньою змовою групою осіб, - карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдала значної шкоди потерпілому, - карається позбавленням волі на строк від трьох до шести років.

4. Крадіжка, вчинена у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

5. Крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.

Таємним визнається таке викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілих чи інших осіб. Як правило, крадіжка вчинюється за відсутності будь-яких осіб (власників, володільців майна, осіб, під охороною яких воно перебуває, очевидців тощо). Крадіжкою визнається також протиправне вилучення чужого майна і тоді, коли воно здійснюється у присутності потерпілого або інших осіб (наприклад, ці особи спостерігають за діями винного на певній відстані), але сам винний не усвідомлював цього моменту і вважав, що діє таємно від інших осіб. Таємним також визнається викрадення, яке вчинюється у присутності потерпілого або інших осіб, але непомітно для них (наприклад, кишенькова крадіжка).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном або його утримання, належить кваліфікувати як грабіж, а у разі застосування насильства чи висловлювання погроз його застосування - залежно від характеру насильства чи погроз - як грабіж чи розбій.

Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо).

2. Суб'єктом злочину може бути осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

3. Суб'єктивна сторона крадіжки характеризується прямим умислом на заволодіння чужим майном. Змістом умислу винного при крадіжці охоплюється його переконаність у тому, що викрадення ним майна здійснюється таємно від потерпілого, очевидців або осіб, у володінні чи під охороною яких знаходиться майно: за відсутності сторонніх осіб; у їхній присутності, але непомітно для них; у присутності таких осіб і на "їхніх очах", але за умови, що вони не усвідомлюють характеру вчинюваних винним дій; у присутності сторонніх осіб, на потурання (а через це і на втаємничення своїх дій) яких, в силу особливих зв'язків чи стосунків з ними, розраховує винний тощо. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони крадіжки є корисливий мотив. Ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

4. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами крадіжки є вчинення її: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) у великих розмірах; 4) в особливо великих розмірах; 5) організованою групою, а також крадіжка: 6) поєднана з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище; 7) що завдала значної шкоди потерпілому.

Про поняття таких кваліфікуючих ознак крадіжки, як вчинення її повторно, у великих чи в особливо великих розмірах, поєднання її з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, завдання нею значної шкоди потерпілому див. примітки до ст. 185 та коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу, а таких, як вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб та організованою групою, - ст. 28 та коментар до неї.

Шахрай-во

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах, наприклад, цінних паперах, довіреностях на право розпорядження майном, боргових зобов'язаннях, заповітах тощо. Про поняття права на майно див. коментар, викладений у Загальних положеннях до цього розділу.

2. Об'єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. В результаті шахрайських дій потерпілий - власник, володілець, особа, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, добровільно передає майно або право на майно винній особі. Безпосередня участь потерпілого у передачі майнових благ і добровільність його дій є обов'язковими ознаками шахрайства, які відрізняють його від викрадення майна та інших злочинів проти власності.

За ознакою безпосередньої участі потерпілого у процесі незаконного вилучення майна шахрайство схоже з вимаганням, яке також передбачає передачу майна чи права на нього винній особі самим потерпілим. Однак, якщо при вимаганні потерпілий робить це вимушено, то при шахрайстві потерпілий переконаний у тому, що він розпоряджається майном за власною волею, у своїх інтересах або принаймні не на шкоду цим інтересам. Така його переконаність є результатом впливу на нього шахрая, а саме, введенням потерпілого в оману щодо правомірності передачі ним винному майна чи надання йому права на майно.

Добровільність при шахрайстві має уявний характер, оскільки вона обумовлена обманом. Якщо потерпілий у зв'язку з віком, фізичними чи психічними вадами або іншими обставинами не міг правильно оцінити і зрозуміти зміст, характер і значення своїх дій або керувати ними, передачу ним майна чи права на нього не можна вважати добровільною. Заволодіння майном шляхом зловживання цими вадами або віком чи станом потерпілого за наявності для того підстав може кваліфікуватися як крадіжка, а одержання права на майно за таких обставин - розглядатися як недійсний або нікчемний правочин (статті 222 - 226 Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р.).

Способами вчинення шахрайства є: 1) обман; 2) зловживання довірою.

3. Суб'єкт злочину загальний. Шахрайство, вчинене службовою особою, якщо вона з метою обману чи зловживання довірою зловживала владою або службовим становищем, слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами статей 190 і 364.

4. Суб'єктивна сторона шахрайства характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Психічне ставлення винного до завданої ним потерпілому значної шкоди може бути як умисним, так і необережним.

5. Кваліфікованими та особливо кваліфікованими видами злочину є шахрайство: 1) вчинене повторно або 2) за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 190), або 3) у великих розмірах, або 4) шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки (ч. 3 ст. 190), або 5) в особливо великих розмірах, або 6) організованою групою (ч. 4 ст. 190); 7) що заподіяло значної шкоди потерпілому (ч. 2 ст. 190).

5.субєкт сторона

Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішня сторона злочину, тобто психічна діяльність особи, що відображує ставлення невідомості і волі до суспільно небезпечного діяння, котре нею вчиняється, і до його наслідків. Зміст суб'єктивної сторони складу злочину характеризують певні юридичні ознаки. Такими ознаками є вина, мотив та мета вчинення злочину. Вони тісно пов'язані між собою, проте їх зміст і значення у кожному випадку вчинення злочину неоднакові. Вина особи - це основна, обов'язкова ознака будь-якого складу злочину, вона визначає саму наявність суб'єктивної сторони і значною мірою її зміст. Відсутність вини виключає суб'єктивну сторону і тим самим склад злочину. Таким чином, ознаками суб'єктивної сторони складу злочину виступають:

- вина;

- мотив;

- мета;

- емоційний стан.

6.злоч-ни проти сімї

Розділ 5

Зл-ни проти вибор труд та інших особис прав і свобод людини.

Це ухилення від сплати аліментів,ух-ня від сплати коштів на утрим-ня непрацездат батьків,невиконання обоавязків по догляду за дитиною

Зловжив опікун-ими правами

Розголошення таємниці усиновлення

7.звільнення від покарання

Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У разі якщо така межа передбачає більш м'який вид покарання, відбуте засудженим покарання зараховується з перерахуванням за правилами, встановленими частиною першою статті 72 цього Кодексу.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

5. Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

8.обєкт сторона

це сукупність ознак, які визначають зовнішню сторону злочину і характеризують суспільно-небезпечне діяння (дію або бездіяльність), його шкідливі наслідки та причиновий зв’язок між діянням та наслідками, який обумовив настання останніх, а також місце, час, обстановку, спосіб, знаряддя та засоби вчинення злочину.

До ознак об'єктивної сторони злочину відносять:

• суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на той чи інший об'єкт;
• Суспільно небезпечні наслідки;
• причинний зв'язок між дією (бездіяльністю) і наслідками; (у злочинах із матеріальним складом).
• Засіб, місце, час, обстановка, засоби і знаряддя вчинення злочину.

Як і всі інші ознаки складу злочину, ознаки об'єктивної сторони закріплені в кримінальному законі: у загальній частині кримінального закону закріплюються ознаки, характерні для всіх злочинів, а в особливій — ті з них, які притаманні лише діянням певного роду.

9.осудність визнання особи неосудною

Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними.

2. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

3. Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Осудність характеризується двома критеріями - медичним (біологічним) і юридичним (психологічним). Медичний критерій визначає здоровий стан психіки особи, відсутність певних психічних захворювань, недоліків розумового розвитку. Юридичний критерій полягає у здатності особи усвідомлювати характер своїх суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та керувати ними.

Взагалі осудність - це стан психічно здорової людини. Існує презумпція психічного здоров'я: кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах і в порядку, передбачених законом. Якщо виникає сумнів з приводу осудності, органи досудового розслідування чи суд призначають судово-психіатричну експертизу. Особа повинна бути визнана судом осудною чи неосудною не взагалі, а лише стосовно діяння, що їй інкримінується.

10.крайня необхідність

Розділ обставиги що виключають злочинність діяння

Не є злочином заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам у стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особі чи охоронюваним законом правам цієї людини або інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено перевищення меж крайньої необхідності.

2. Перевищенням меж крайньої необхідності є умисне заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам, якщо така шкода є більш значною, ніж відвернена шкода.

3. Особа не підлягає кримінальній відповідальності за перевищення меж крайньої необхідності, якщо внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці.

Коментар:

1. Крайня необхідність є обставиною, за наявності якої особа може заподіяти шкоду правоохоронюваним інтересам третіх осіб (непричетних до ситуації, що склалась) із метою відвернення небезпеки, яка загрожує особі, її правам чи правам інших громадян, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, і не підлягає за це кримінальній відповідальності.

2. Стан крайньої необхідності виникає за наявності таких ознак:

1) існує небезпека зазначеним у ст. 39 об'єктам, яка виникла під впливом стихійних сил природи, дії механізмів, поведінки тварин, фізіологічних процесів, які відбуваються в організмі людини, а у деяких випадках - дій або бездіяльності людей, які можуть бути як протиправними, так і правомірними.

Стан крайньої необхідності виникає лише у тих випадках, коли небезпека загрожує благам, правам та інтересам, які охороняються законом. Тому положення про дії у стані крайньої необхідності не можуть стосуватись, наприклад, ситуації, коли дії, що заподіюють шкоду, вчинені злочинцем з метою відвернути знищення чи пошкодження викраденого майна, предметів контрабанди, наркотичних засобів. Не буде крайньої необхідності і у тому випадку, коли небезпечна ситуація є наслідком поведінки особи, яка опинилась у цій ситуації.

11.некорисливі злочини

Ст. 194. Умисне знищення чи пошкодження майна. Об'єкт злочину - право власності на майно, що знищено або пошкоджено. Додатковими факультативними об'єктами злочину можуть виступати - громадський порядок, екологічна безпека, життя та здоров'я людини. Предмет злочину - будь-яке майно, як рухоме так і нерухоме, крім окремих його видів, знищення чи пошкодження яких передбачено КК як спеціальний вид знищення чи пошкодження майна. Предметом злочину може бути тільки чуже майно. Потерпілий – фіз. або юр. особа, майно якої було знищено або пошкоджено, а також особа, яка загинула або отримала тілесні ушкодження внаслідок цих дій винного. Об'єктивна сторона злочину полягає у знищенні чи пошкодженні чужого майна. Знищення майна - це припинення його існування, приведення його у стан непридатності до використання, коли втрачені майном властивості не можуть бути поновлені. Пошкодження майна - це такий вплив на предмет, коли він частково втрачає якості, але може бути відновлений, відремонтований. Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Суб'єкт злочину щодо ч.2 цієї статті - фізична осудна особа, яка досягла 14 років. Суб'єктивна сторона злочину характеризується виною у формі прямого чи непрямого умислу. Особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає та бажає настання суспільно небезпечних наслідків, якщо це прямий умисел. Мотиви та мета - різні та на кваліфікацію злочину не впливають. Кваліфікуючими ознаками злочину (ч.2 ст. 194) є вчинення його: шляхом підпалу; вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом; в особливо великих розмірах; що спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки. Ст.195. Погроза знищення майна. Об'єкт злочину - право власності, а додатковим обов'язковим об'єктом є психічна недоторканність особи. Предмет злочину - будь-яке чуже майно. Об'єктивна сторона злочину - активні дії, спрямовані на залякування потерпілого (власника чи законного володільця майна, особи, у віданні або під охороною якої знаходиться майно, іншої особи, яка заінтересована у збереженні цього майна) знищенням майна шляхом підпалу, вибуху або іншим загальнонебезпечним способом.

Погроза знищення чужого майна становить розглядуваний склад злочину лише у випадках, коли винний погрожує це зробити шляхом підпалу, вибуху або загальнонебезпечним способом. Обов'язковою ознакою погрози в складі цього злочину є наявність реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози. Склад злочину - матеріальний. Злочин вважається закінченим в момент сприйняття погрози знищення майна особою, якій вона адресується. Суб'єкт злочину - загальний, фізична осудна особа, яка досягла 16 років. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Мета і мотиви такої погрози можуть бути різноманітні, що на кваліфікацію злочину не впливає. Ст.196. Необережне знищення або пошкодження майна. Основним безпосереднім об'єктом злочину є право власності, а його обов'язковим додатковим об'єктом - здоров'я або життя особи. Предметом необережного знищення або пошкодження чужого майна може бути будь-яке чуже для винного майно, крім окремих його видів, які поставлені під захист спеціальними кримінально-правовими нормами (зокрема це стосується військового майна ст.412). Об'єктивна сторона злочину характеризується суспільно небезпечними діями або бездіяльністю, наслідками у вигляді тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей і причинним зв'язком між вказаними діями і наслідками. Спосіб знищення чи пошкодження майна на кваліфікацію вчиненого не впливає. Діяння становить склад злочину лише у випадку, коли такі дії призвели до тяжких тілесних ушкоджень або загибелі людей. Склад злочину - матеріальний. Відповідальність за цей злочин зумовлена лише його наслідками. Суб'єкт злочину - загальний. Суб'єктивна сторона злочину - необережність у формі злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Особа передбачає, що внаслідок вчинюваних нею дій чи бездіяльності можуть виникнути такі наслідки, як знищення (пошкодження) чужого майна та пов'язані з ними тяжкі тілесні ушкодження або загибель людей, але легковажно розраховує на відвернення вказаних суспільно небезпечних наслідків або не передбачає можливості настання вка-заних наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачати.

Ст. 197. Порушення обов'язків щодо охорони майна. Об'єкт злочину - право власності, а також належний порядок виконання договору чи доручення щодо охорони чужого майна, який забезпечує право власності. Потерпілий – юр. або фіз. особа, майно якої не було збережене. Предмет злочину - чуже майно, що було передане власником під охорону за договором чи дорученням іншій особі або відповідно до обов'язків цієї особи, яка несе перед власником обов'язок зберігати це майно. Об'єктивна сторона - невиконання або неналежне виконання особою, якій доручене зберігання чи охорона чужого майна, своїх обов'язків, якщо це спричинило тяжкі наслідки для власника майна. Тяжкі наслідки - оцінювальна категорія, яка підлягає встановленню у кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Склад злочину - матеріальний. Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків - тяжких наслідків для власника майна. Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, яка досягла 16 років, якій було доручено зберігання чи охорона чужого майна і яка не є службовою особою, зберігає майно на підставі трудового договору чи спеціального доручення. Суб'єктивна сторона злочину - необережність у формі злочинної недбалості або злочинної самовпевненості. При цьому обов'язки щодо охорони майна винними можуть бути порушені як необережно, так і умисно.

12.причетність до злочину

Співучасть у злочині слід відрізняти від причетності до злочину. ПІД причетністю до злочину розуміється умисна дія або бездіяльність, яка пов 'язана зі здійсненням злочинної діяльності іншою особою, але не є співучастю в ній через відсутність об'єктивної й суб 'єктивної спільності зі злочинною діяльністю такої особи.

Діяльність, яка утворює причетність до вчинюваного іншою особою (іншими особами) злочину, хоча і має певний зв'язок із таким злочином, однак вона: 1) не є складовою частиною об'єктивної сторони цього злочину; 2) причиново (із необхідністю) не обумовлює його злочинний результат; 3) не утворює єдності наміру особи, яка вчинила злочин, і особи, яка причетна до його вчинення.

Суспільна небезпека причетності до злочину обумовлюється тим, що вона створює умови для вчинення злочинів, нейтралізує діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання зі своєчасного виявлення, припинення та розкриття злочинів.

У теорії кримінального права традиційно виділяють три види причетності: 1) заздалегідь не обіцяне приховування злочину; 2) неповідомлення про злочин; 3) потурання злочину. Аналіз положень нового КК дозволяє виділити ще один вид причетності до злочину - заздалегідь не обіцяне сприяння учасникам злочинних організацій (ст. 256 КК).

Покарання

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

2. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

3. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Коментар:

1. Порушення особою кримінально-правового припису держави може мати своїм наслідком кримінальну відповідальність. Покарання є однією із форм реалізації кримінальної відповідальності.

До ознак покарання слід віднести те, що воно: а) є заходом примусу; б) застосовується від імені держави; в) застосовується лише за вироком суду; г) застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину; д) полягає в передбаченому законом позбавленні чи обмеженні прав і свобод засудженого. Система і види покарань чітко визначені у КК.

Покарання є засобом примусу. Примус, що забезпечується силою державної влади в межах закону, є ефективним засобом забезпечення виконання кожною особою конституційного обов'язку неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Незважаючи на великі потенційні можливості, примус є не головним, а крайнім засобом боротьби зі злочинністю. Сила примусу, що міститься в санкції кримінально-правової норми Особливої частини КК, має бути необхідною і достатньою для реалізації завдань, визначених у його ст. 1.

Покарання є особливою формою державного примусу і тому закон відмежовує його від інших засобів кримінально-правового впливу, якими, зокрема, є примусові заходи медичного характеру (ст. 92), примусові заходи виховного характеру (ст. 105).

2. Покарання є заходом законного примусу, що має публічний характер і застосовується від імені держави, яка володіє монопольним правом визначати зокрема злочинність діяння, його караність, загальні засади призначення покарання, порядок виконання покарання, підстави й умови звільнення від покарання, систему органів і установ, покликаних застосовувати і виконувати покарання, їх компетенцію.

Держава законодавчо встановлює підстави і межі кримінальної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності службових осіб у разі порушення встановленого нею порядку застосування і виконання покарання, тобто у випадку незаконного застосування і виконання даного заходу примусу. У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

3. Особа може бути піддана покаранню виключно за вироком суду і у встановленому законом порядку. Суд, встановивши вину особи у вчиненні злочину та виходячи з конкретних обставин справи, робить висновок про доцільність застосування до неї покарання, а також визначає його вид, строк або розмір. Жодний інший орган держави не наділений таким правом. Порушення цього законодавчого припису тягне за собою кримінальну відповідальність.

Покарання як захід державного примусу застосовується тільки до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Таке положення ґрунтується на теорії суб'єктивного ставлення у вину, яка є панівною в теорії кримінального права України. Головний її зміст полягає у тому, що правоохоронні органи та суд при кваліфікації злочину виходять з певного (винного) психічного ставлення особи до вчинюваного діяння та його наслідків.

Зміст покарання становить кара - позбавлення або обмеження прав і свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Таке позбавлення або обмеження має конкретний вираз (статті 52 - 64) і повинно бути належним чином обґрунтованим. Зокрема, засуджена особа може бути піддана обмеженням: волі, права на працю, права на заробітну плату, права просування по службі (щодо військовослужбовців). В певних випадках вона позбавляється: права власності (на певне майно - частково або повністю); волі (на певний строк або довічно), військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу; права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: