Розвиток ремесел, торгівлі, грошового обігу та фінансів в українських землях

У другій половині І тисячоліття н.е. в Україні переважала реміснича промисловість. Найпоширенішими були: прядіння, ткацтво, обробка шкіри, дерева, каменю, залізоробне, гончарне, ювелірне ремесла.

Київська доба ознаменувалась розквітом ремесла. Існувало три категорії ремесел: сільські, вотчині, міські. Вотчинне було засноване на праці залежних селян. Міські ремісники були як залежні від феодалів та і вільні. У містах Київської Русі ремісники селилися за професійною ознакою, утворювали спілки, які називалися дружинами. Це були зародки майбутніх цехів. Побут ремісників мало чим відрізнявся від селянського.

Монголо-татарська навала привела до частково занепаду ремесел. У XIV – XV ст. відбувається їх відродження. У XV ст. існувало понад 150 – 200 ремісничих спеціальностей.

Перша згадка про ремісничі цехи датується 1386 р. Протягом XV ст. цехи поширились по всій Україні. Значна частина ремісників не була об’єднана у цехи, так звані партачі. У відповідь на експлуатацію зі сторони цехової верхівки, підмайстри в XV ст. утворили свою фахову організацію – господу, яка захищала їх інтереси.

Відокремлення ремесла від землеробства, концентрація ремісників у поселеннях, розвиток торгівлі призвели до утворення на Русі міст. Розвивалися вони під впливом внутрішніх факторів. Були три шляхи їх становлення: торгово-ремісничий, общинно-феодальний і державний. XII – XIII ст. – період розвитку середньовічного міста. Якщо у IX – X ст. літописи нарахували на Русі 20 міст, то у X ст. – 32 міста, у XI ст. – близько 60, а у XIII – майже 300. Міста зберігали зв’язок з сільськими господарством.

XIV – XV ст. – період урбанізації у Європі. У цей час швидко зростають міста і в Україні. Міста належали державі (20 %), церкві та манатам (80 %). Городяни знаходилися у феодальній залежності: відробляли ренту і різні повинності. В Україні державна влада виступає на захист феодалів, а не міст як на Заході.

Протягом XIV – XV ст. поширюється обмежене самоврядування міст у вигляді магдебурзького права. Магдебурзьке право на українських землях було обмеженим. За міщанами зберігався обов’язок відбування численних повинностей. Війта призначав великий князь чи король.

Розвиток торгівлі сформував стан купців. Найчисленнішою групою були дрібні торговці, які розносили вироби ремісників. Великі купці — «гості» — вели закордонну торгівлю. Вони реалізували значні партії товарів, об’єднувались у торгові корпорації – гільдії, мали вплив на політику держави. Купці і «гості» були під охороною князя.

З розвитком торгівлі в Київській державі формувалась грошова система. Перші монети на території України відносяться до II – III ст. Це були римські монети. Але вони не набули поширення в Україні. Давньоруська держава мала свою грошову систему у формі «кунних» грошей. За гроші купували хутра куниці або білки. «Кунна» грошова система була досить складною і об’єднувалась лічильною одиницею – гривнею. У IX – XI ст. одна гривня дорівнювала 20 ногатам або 25 кунам, або 50 резанам, з XII ст. – 50 кунам, або 100 векшам. Для значних торгових операцій потрібна була більш тверда валюта. Так виникає срібна гривня. Це були срібні зливки, які мали різну форму і масу: київська — 160 — 196 г. срібла, чернігівська — близько 196 г. Золота гривна не мала значного поширення. Наприкінці XIII ст. з’явився срібний зливок – карбованець, що дорівнював половині срібної гривні.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: