Поняття причетності до злочину та її види.

Форми співучасті.

Форми співучасті – об’єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером виконуваних ролей і за стійкістю суб’єктивних зв’язків між ними.

Форми співучасті [ст. 28 ККУ]:

Ч.1. Злочин є таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (≥ 2) виконавців без попередньої змови між собою.

Ч.2. Злочин є вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (≥ 2), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Ч.3. Злочин є вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (≥ 3), які попередньо зорганізувалися у стійке об’єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Ч.4 Злочин є вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (≥ 3), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Організована група – це стійке об’єднання декількох, осіб (трьох і більше), які попередньо зорганізувалися для готування або вчинення злочинів. Ознаками організованої групи є: 1) наявність декількох осіб (трьох або більше); 2) попередня їх зорганізованість у спільне об’єднання для готування або вчинення двох чи більше злочинів; 3) стійкість такого об’єднання; 4) об’єднаність злочинів єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану; 5) обізнаність всіх учасників такої групи з цим планом. Організована група є більш небезпечним різновидом групи з попередньою змовою.

Вона відрізняється від групи з попередньою змовою: 1) стійкістю (для групи з попередньою змовою ця ознака не є обов’язковою); 2) спрямованістю на вчинення двох або більше злочинів (група з попередньою змовою може бути створена і для вчинення одного злочину); 3) кількістю учасників – організована група складається з трьох і більше учасників, тоді як група з попередньою змовою – з двох і більше.

Злочинна організація відрізняється від організованої групи: 1) ієрархічністю, що свідчить про більш високий рівень зорганізованості такого об’єднання; 2) спрямованістю на вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів; 3) можливістю визнання нею об’єднання, зорганізованого не лише для безпосереднього вчинення його учасниками зазначених злочинів, а й керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

53. Співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом.

Згідно з ч. 2 ст. 18 КК спеціальний суб’єкт злочину має місце там, де злочин може вчинити лише певна особа. Таким чином, спе­ціальний суб’єкт – це суб’єкт злочину, який крім загальних оз­нак (осудності й віку) наділений зокрема ще і додатковими ознаками, що і визначають його відповідальність за певною статтею КК (наприклад, службова особа, військовослужбовець тощо). Злочини зі спеціальним суб’єктом прикметні саме тим, що їх можуть вчинити лише ті особи, що наділені ознаками спеціального суб’єкту. В зв’язку з цим і виникає питання, чи можлива співучасть у таких злочинах осіб, що не мають ознак спеціального суб’єкта? Чи можуть ці особи відповідати за ті злочини, суб’єкт вчинення яких є спеціальним?

У статтях КК про співучасть немає прямої заборони на пози­тивне вирішення цього питання. КК не вказує, що співучасть у злочинах зі спеціальним суб’єктом неможлива. Більше того, це питання прямо передбачено щодо злочинів проти встановлено­го порядку несення військової служби (військові злочини), спеціальним суб’єктом яких є військовослужбовець. Напри­клад, у ч. 3 ст. 401 прямо сказано, що співучасть у військових злочинах осіб, не зазначених у цій статті (тобто не військово­службовців), тягне відповідальність за відповідними статтями глави XIX Особливої частини КК про військові злочини.

Таке положення в кримінальному праві є загально визна­ченим і щодо інших злочинів зі спеціальним суб’єктом: особи, що не є спеціальними суб’єктами, можуть відповідати за спів­участь у цих злочинах. При цьому виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб’єкт, а як організатор, підбу­рювач, пособник можуть виступати й інші особи, не наділені ознаками спеціального суб’єкта. Іноді об’єктивна сторона дея­ких злочинів описується в законі (диспозиції) так, що вона не виключає як співвиконавців і осіб, що не є спеціальними суб’єк­тами. Виходячи з цих положень, можна сформулювати кілька висновків:

виконавцем злочину зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, що володіє ознаками спеціального суб’єкта (на­приклад, виконавцем отримання хабара є тільки службова осо­ба, ознаки якої описано в примітках до статей 364 і 368;

якщо ж злочин зі спеціальним суб’єктом характеризуєть­ся тим, що частина його об’єктивної сторони може бути вико­нана особою, що таким (спеціальним) суб’єктом не є, останній підлягає відповідальності як співвиконавець, за статтею, яка передбачає злочин зі спеціальним суб’єктом;

особи, що не мають ознак спеціального суб’єкта, можуть виступати як організатори, підбурювачі, посібники того зло­чину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт;

ці співучасники несуть відповідальність за певною час­тиною ст. 27 і тією статтею КК, яка передбачає злочин, вчине­ний виконавцем, – спеціальним суб’єктом. Наприклад, приват­на особа, що організувала дачу-отримання хабара, несе відпові­дальність за ч. 3 ст. 27 і за відповідною частиною ст. 368.

54. Ексцес виконавця.

Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Ним вчинені дії, які виходять за межі угоди, що відбулася між ними. Таким чином, ексцес виконавця має місце там, де інші співучасники не передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, що вчинив виконавець.

Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема, на кваліфікацію дії виконавця.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчиняти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. У цих випадках виконавець несе відповідальність за більш тяжкий злочин, що він вчинив.

Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за угодою з співучасниками злочин і за той, що був наслідком його ексцесу.

Поняття причетності до злочину та її види.

Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоча і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Види причетності до злочину:

1) Заздалегідь не обіцяне (тобто не обіцяне до закінчення (завершення) злочину) приховування злочину.

2) Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, добутого злочинним шляхом.

3) Заздалегідь не обіцяне потурання злочину.

4) Заздалегідь обіцяне (тобто обіцяне до закінчення злочину) недонесення про злочин.

Причому перші три види причетності є самостійними злочинами і тому тягнуть за собою КВ. Що ж стосується недонесення, то воно законом взагалі злочином не вважається.

Приховування злочину – це активна діяльність особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В силу ч.2 ст.396 не підлягають кримінальній відповідальності за приховування тяжких і особливо тяжких злочинів члени сім’ї особи, яка вчинила злочин, а також її близькі родичі. Ними вважаються батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки.

Придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом, – це активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій сплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна.

Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає: злочин відбувається.

Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення – це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним КК воно злочином не визнається.

56. Поняття множинності злочинів

Повторність злочинів, їх сукупність і рецидив, як це прямо зазначено в статтях 32-34 КК, припускають вчинення особою або групою осіб двох чи більше окремих самостійних злочинів. У теорії кримінального права такі ситуації визначають як множинність злочинів, оскільки саме слово "множинність" включає декілька елементів. При множинності злочинів завжди має місце поєднання в поведінці особи або співучасників двох чи більше злочинів. Тому множинність злочинів, видами якої є повторність, сукупність і рецидив злочинів, означає, що особою (співучасниками) вчинено два або більше злочинних діянь, кожне з яких утворює ознаки самостійного складу злочину.
З огляду на високий ступінь суспільної небезпечності повторності, сукупності і рецидиву злочинів законодавець не тільки дає визначення цим видам множинності, а й вказує на їх правові наслідки (ст. 35 КК). Крім того, у багатьох статтях Особливої частини КК повторність і рецидив злочинів визначаються як кваліфікуючі ознаки окремих складів, що тягнуть за собою при їх встановленні більш суворе покарання. У зв'язку з цим можна наголосити на тих загальних властивостях множинності, що визначають її соціальну характеристику. 1. Якщо вчиняються два або більше злочинів, це значить, що заподіюється велика шкода об'єктам посягання, ставиться під загрозу заподіяння шкоди більш широке коло суспільних відносин, соціальних цінностей. Так, якщо особа або група осіб вчинили крадіжку і вбивство, то шкода заподіюється не лише відносинам власності, а й такій найбільш охоронюваній соціальній цінності, як життя потерпілого. Якщо об'єкт злочину передусім визначає ступінь суспільної небезпечності вчиненого, то посягання на два або більше об'єктів свідчить про значно більшу небезпечність вчиненого.
2. Вчинення однією особою або співучасниками двох чи більше злочинів свідчить про стійку антисоціальну спрямованість злочинних діянь, є показником більшої схильності винних до вчинення злочинів, а часто і до зайняття злочинною діяльністю професійно. Все це визначає і підвищену небезпечність особи таких злочинців.
3. Вчинення двох, а часто і більшого числа злочинів негативно впливає й на інших нестійких членів суспільства, породжуючи в них ілюзію безкарності, створює часом ореол романтизму, особливо в уявленні неповнолітніх правопорушників.
4. Нарешті, множинність - поширене явище в структурі і динаміці злочинності. Майже кожен другий засуджений вчинив не один, а два і більше злочинів або раніше засуджувався за вчинення злочину. В середньому кожний третій злочин вчиняється рецидивістом. Причому рецидивісти вчиняють переважно тяжкі злочини - вимагання, розбої, тяжкі посягання проти особи, тяжкі види хуліганства.

Не нашли, что искали? Воспользуйтесь поиском: